Рішення № 31899788, 11.06.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" червня 2013 р. Справа № 6/066-15/077-12

Господарський суд Київської області у складі колегії суддів: Черногуза А.Ф. (головуючий), Зайця Д.Г., Рябцевої О.О., розглянувши матеріали за позовом Відкритого акціонерного товариства Банк "БІГ Енергія" до Фермерського господарства "Березюк" за участю у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" про стягнення боргу,

Представники:

позивача: Терешко Г.А. (дов. №171 від 01.03.2013);

відповідача : Березюк Л. В.;

третьої особи: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

У провадженні господарського суду Київської області (колегія суддів Рябцева О.О., Черногуз А.Ф., Заєць Д.Г.) знаходились справи № 6/066-12 за позовом Відкритого акціонерного товариства Банк "БІГ Енергія"до Фермерського господарства "Березюк" за участю у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" про стягнення боргу та справа № 15/077-12 за позовом відкритого акціонерного товариства банку "Біг Енергія" до фермерського господарства "Березюк", третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" про стягнення 747192,03 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі № 6/066-12, позивач зазначав, що між ним та третьою особою 29.11.2006р. був укладений договір факторингу валютних цінностей № 23/03-11-2006-FL, відповідно до якого позивач (фактор) передав третій особі (клієнт) грошові кошти, а третя особа в свою чергу відступила позивачу право грошової вимоги до відповідача, що виникло на підставі договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006р. та додаткової угоди до нього № 1 від 06.10.2006 р., укладених між третьою особою та відповідачем. В порушення умов договору факторингу, п.п. 4.2.-4.7. договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. та додаткової угоди до нього № 1 від 06.10.2006 р. відповідач свої зобов'язання в частині оплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006р. виконував неналежним чином, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за договором факторингу № 23/03-11-2006-FL у сумі 179901,90 грн. У зв'язку з наявністю зазначеної заборгованості позивачем на підставі договору факторингу № 23/03-11-2006-FL нарахована пеня у сумі 13729,76 грн. Всього сума позову становить 193631,66 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі № 15/077-12 позивач зазначав, що між ним та третьою особою 04.07.2006 р. був укладений договір факторингу валютних цінностей № 23/01-07-2006-FL, відповідно до якого позивач (фактор) передав третій особі (клієнт) грошові кошти, а третя особа в свою чергу відступила позивачу право грошової вимоги до відповідача, що виникло на підставі договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р., укладеного між третьою особою та відповідачем. В порушення умов договору факторингу, п.п. 4.2.-4.7. договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. та додаткової угоди до нього № 1 від 06.10.2006р. відповідач свої зобов'язання в частині оплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. виконував неналежним чином, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість зі сплати лізингових платежів у сумі 619641,08 грн. та зі сплати процентів у сумі 74558,93 грн за договором фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006р. У зв'язку з наявністю зазначеної заборгованості позивачем на підставі договору фінансового лізингу нарахована пеня у сумі 52992,02 грн Всього сума позову становить 747192,03 грн.

Колегією суддів встановлено, що з матеріалів справ № 6/066-12 та № 15/077-12, вбачається, що відповідач сплачуючи лізингові платежі, здебільшого не розділяв в призначенні платежу оплату за договором фінансового лізингу та за додатковою угодою № 1 до нього, що унеможливлює встановлення судом реального розміру несплачених лізингових платежів при розгляді кожної із зазначених вище справ в окремому провадженні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Пунктом 3.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"від 26.12.2011 р. № 18 визначено, що позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні.

Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Оскільки позовні вимоги у справах № 6/066-12 та № 15/077-12 пов'язані підставою виникнення (неналежне виконання умов договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006р., невід'ємною частиною якого є додаткова угода № 1 від 06.10.2006р.) та поданими доказами (банківські виписки про здійснені платежі), то справи № 6/066-12 та № 15/077-12 є однорідними.

Враховуючи, що справи № 6/066-12 та № 15/077-12 є однорідними та знаходяться в провадженні одного складу суду, то суд ухвалами від 20.11.2012 року об'єднав справу № 6/066-12 за позовом відкритого акціонерного товариства Банк "Біг Енергія" до фермерського господарства "Березюк" за участю у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" про стягнення 193631,66 грн та справу № 15/077-12 за позовом відкритого акціонерного товариства банку "Біг Енергія"до фермерського господарства "Березюк", третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" про стягнення 747192,03 грн. в одне провадження з присвоєнням їй № 6/066-15/077-12.

Розпорядженням №263-АР від 27 листопада «Про обєднання справ №6/066-12 та №15/077-12 та визначення складу колегії суддів для їх розгляду» залишено раніше призначений склад колегії суддів з розгляду вищезазначених справ, а саме: Черногуз А.Ф., Заєць Д.Г.; Рябцева О.О., як склад колегії з розгляду об'єднаної справи №6/066-15/077-12. Також враховуючи, що суддя Черногуз А.Ф. є головуючим у справі №6/066-12, що була порушена раніше, залишено суддю Черногуза А.Ф. головуючим у об'єднаній справі №6/066-15/077-12.

Ухвалою від 28.11.2012 р. об'єднану справу було призначено до розгляду на 18.12.2012 р.

18.12.2012 р. через канцелярію суду відповідачем було подано заперечення на позовну заяву.

У судовому засіданні 18.12.2012 р. судом було оголошено перерву до 25.12.2012.

25.12.2012 р. відповідачем було подано пояснення стосовно терміну виконання договору фінансового лізингу.

У судовому засіданні 25.12.2012 р. судом у справі призначено судову економічну експертизу, на розгляд якої було винесено наступні питання: 1) який розмір боргу зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006р. та додатковою угодою № 1 від 06.10.2006 р. до договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006р. станом на момент вилучення предмета лізингу - 04.06.2010 року? 2) який розмір боргу зі сплати винагороди лізингодавця згідно п. 4.2. договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. станом на 04.06.2010 р.?

Також, ухвалою від 25.12.2012 р. було зупинено провадження у справі на час проведення експертизи і отримання господарським судом висновків експертизи.

Ухвалою господарського суду від 16.05.2013 р., у зв'язку з надходженням висновку експерта, провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 11.06.2013 р.

Представник позивача у судовому засіданні 11.06.2013 р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовних заявах.

Представник відповідача проти позову заперечив з тих же підстав, що викладені у його запереченнях. Крім того, відповідач надав заперечення щодо результатів судової експертизи з підстав викладених в запереченнях, що надійшли через канцелярію суду 11.06.2013

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а також враховуючи, що п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

11.06.2013 р. відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

02.06.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" (далі - лізингодавець, третя особа у справі) та Фермерським господарством «Березюк» (далі - лізингоодержувач, відповідач у справі) було укладено договір фінансового лізингу № Л0056 (далі - договір) з додатками до нього. Відповідно до умов договору (п. п 1.1, 1.2) лізингодавець зобов'язується придбати у постачальника та передати лізингоодержувачу(користування та володіння на умовах платності) рухоме майно.

Згідно п.3.1 первісна вартість предмета лізигу складає 1627807 грн., а сума договору з урахуванням всіх додаткових послуг, що зараховані до загальної вартості предмета лізингу, зокрема, вартість послуг з підготовки та укладення договору страхування предмета лізингу на перші 12 міс., складає 1680199,32 грн.

Пунктом 3.2 визначено, що вартість предмета лізингу, одержаного за даним договором, встановлюється на день підписання договору, і збільшена бути не може. Перший платіж згідно цього договору складає 19,5% від загальної вартості предмета лізингу, вказаної в п. 3.1, і становить 327638,87 грн. Решта вартості предмета лізингу у сумі 1352560,45 грн підлягає сплаті щомісячно, на впродовж 60 (шістдесят) місяців, рівними частками, відповідно до розділу 4 договору (п.3.3).

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що лізингові платежі за цим договором складаються із суми платежів, які компенсують вартість предмета лізингу, суми платежів як винагороди лізингодавця за виданий у користування предмет лізингу, та платежів як компенсація послуг з моніторингу предмету лізингу та страхуванню.

Лізингові платежі за цим договором лізингоодержувач розраховує та сплачує самостійно, відповідно до умов договору.

06.10.2006 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" та Фермерським господарством «Березюк» було укладено Додаткову угоду до договору фінансового лізингу № Л0056 відповідно до якої збільшили суму договору №Л0056 від 02.06.2006 на 267 288 грн, продовжили термін дії договору до 6 жовтня 2011 року, п. 1.2 договору виклали в редакції - (Перелік та технічні характеристики об'єкта лізингу зазначені у Специфікаціях (Додаток №1 та №2) та визначили, що Техніка, зазначена у додатках 1,2 складає єдиний предмет лізингу.

Так, на виконання мов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" згідно специфікацій №1 і №2 та умов договору було передано предмет лізингу в користування Фермерському господарству «Березюк», що підтверджується актами приймання-передачі №01-Л0056 та № 02-Л0056 від 04.07.2006 р., та актом №01-Л0056/01 (належні копії в матеріалах справи).

Факт отримання предмету лізингу відповідачем не заперечується.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" в повному обсязі та належним чином виконало взяті на себе зобов'язання згідно з умовами договору, передавши відповідачу у лізинг визначене договором майно.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в період дії договору фінансового лізингу № Л0056 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія" та Відкритим акціонерним товариством Банк «БІГ Енергія» було укладено договори факторингу валютних цінностей №23/01-07-2006-FL від 04.07.2006 та №23/03-11-2006-FL від 29.11.2006.

Відповідно до положень п.1.1 даних договорів факторингу фактор (ВАТ Банк «БІГ Енергія») передав за плату в розпорядження клієнта (ТОВ "Південно-Українська лізингова компанія") грошові кошти, а клієнт відступив факторові право грошової вимоги зі сплати лізингових платежів що виникло з договору фінансового лізингу №Л0056 від 02.06.2006 (за договором факторингу №23/01-07-2006-FL від 04.07.2006) та право грошової вимоги зі сплати лізингових платежів що виникло з Додаткової угоди №1 від 6.10.2006 року до договору фінансового лізингу №Л0056 від 02.06.2006 (договір факторингу №23/03-11-2006-FL від 29.11.2006)

Пунктом 1.2 договорів факторингу визначено, що грошова вимога, що передається фактору є сумою лізингових платежів та складається з: компенсації вартості предмету лізингу (1352560,45+215166,84); платежу як винагороди за отриманий у користування предмет лізингу у розмірі 19,5 % річних від залишкової вартості предмету лізингу та платежу як компенсації послуг зі страхування у розмірі 0,55% на місяць від залишкової вартості предмета лізингу.

Крім того, п.1.2.8 договорів факторингу передбачено, що право вимоги враховує зобов'язання боржника щодо сплати пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів у розмірі, встановленому договором фінансового лізингу.

Відповідно до положень ст. 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Про відступлення права вимоги відповідач був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та вбачається з дій відповідача, зокрема з оплат здійснених на користь банку.

Вказані договори факторингу відповідають вимогам глави 73 Цивільного кодексу України.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 292 Господарського кодексу України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ч. 2 ст. 1087 Цивільного кодексу України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч. 1, 3 ст. 1088 Цивільного кодексу України унормовано, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Одночасно, господарський суд зазначає, що Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" містить види платіжних інструментів та розрахункових документів, за допомогою яких здійснюються розрахунки між суб'єктами господарювання. Відповідно до п. 1.35 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" розрахунковий документ - це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Як визначено п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Отже, факт проведення відповідачем оплати лізингових платежів повинен бути підтверджений належними доказами, зокрема, відповідними розрахунковими документами: чи то платіжними дорученнями, розрахунковими чеками, платіжними вимогами, чи іншими документами.

Однак як свідчать матеріали справи, порушуючи умови договору, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання по оплаті лізингових платежів, оскільки, не здійснив оплату всіх лізингових платежів на користь фактора, та починаючи з грудня 2009 року взагалі припинив сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до положень п. 10.1 договору лізингу дія договору може бути достроково припинена з ініціативи лізингодавця, якщо лізингоодержувач не сплачує або сплачує не у повному обсязі платежі, встановлені цим договором.

Вказані обставини стали підставою для вилучення предмету лізингу у відповідача 04.06.2010 року, що підтверджується Актом вилучення предмету лізингу від 04.06.2010 року.(т.1 а/с 52). Факт вилучення сторонами не заперечується.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона дізналася або могла довідатися про таку відмову.

Відтак, враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що відмова від договору фінансового лізингу є вчиненою 04.06.2010 року, тобто з дати складення акту вилучення предмета лізингу у зв'язку з несплатою лізингових платежів.

Відповідно до п. 10.2 договору фінансового лізингу №Л0056 від 02.06.2006 у випадку дострокового припинення дії цього договору лізингоодержувач зобов'язаний сплатити усі прострочені суми, пеню та штрафні санкції, які підлягають сплаті, відшкодувати лізингодавцю збитки за дострокове розірвання договору у сумі неотриманого доходу, запланованого лізингодавцем за цим договором, та повернути за власний кошт предмет лізингу разом з сервісною книжкою, гарантійним сертифікатом, свідоцтвом про реєстрацію та повним комплектом ключів від предмета лізингу. Платежі, сплачені лізингоодержувачем, зараховуються як компенсація зниження ціни предмета лізингу внаслідок його експлуатації та поверненню не підлягають.

Враховуючи укладені договори факторингу та неповне виконання відповідачем зобов'язань з оплати лізингових платежів та прострочених сум на момент вилучення предмету лізингу, позивач і звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 874101,91 грн. боргу за договором фінансового лізингу №Л0056 від 02.06.2006 та Додаткової угоди №1.

Як вбачається з поданих до суду матеріалів, предметом спору є борг відповідача, який утворився в наслідок неналежного виконання останнім обов'язків з оплати за договором фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006р. та додатковою угодою № 1 від 06.10.2006р. до нього.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач окремо розраховує борг по договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. та додатковою угодою № 1 від 06.10.2006 р. до нього, а також те, що відповідач сплачував лізингові платежі не розділяючи останні на платежі за договором фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. та платежі за додатковою угодою № 1 від 06.10.2006 р. до договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р., у зв'язку з чим неможливо встановити правильність зарахування позивачем сум при розрахунку позовних вимог, а, відтак, була необхідність для правильного визначення суми боргу, здійснити загальний (зведений) розрахунок боргу за договором фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. та додатковою угодою № 1 від 06.10.2006 р. до договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. без виокремлення платежів за договором фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. та додатковою угодою № 1 від 06.10.2006 р. до договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р.

Враховуючи ту обставину, що позивачем в поданих ним розрахунках не враховано оплати, здійснені відповідачем за векселями №693137087345 від 20.07.2006 року, № 693137087346 від 20.08.2011 року, № 693137087347 від 20.09.2006 року та враховуючи помилковість включення позивачем до складу сум лізингових платежів 0,55% в місяць за компенсацію послуг зі страхування згідно п. 4.3. договору, так як судом було встановлено, що договори страхування не укладались (факт укладення не підтверджується належними доказами), окрім договору страхування за перший рік лізингу, витрати на який, згідно п. 3.1 договору були зараховані до загальної вартості предмета лізингу, у зв'язку з чим остання склала 1680199,32 грн., суд був позбавлений можливості самостійно здійснити вірний розрахунок суми боргу, оскільки для правильності врахування всіх показників, з яких формується лізинговий платіж, вимагається наявність спеціальних знань для розрахунку першого та подальших лізингових платежів та правильне врахування здійснених відповідачем оплат.

Крім того, суд взяв до уваги те, що відповідно до п. 3.3. договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р., перший платіж у сумі 327638,87 грн (19,5% від 1680199,32 грн., як загальної вартості предмета лізингу) лізингоодержувач сплатив векселем №693137087344, після чого решта вартості предметі лізингу у сумі 1352560,45 грн. повинна була сплачуватись рівними частинами протягом 60 місяців.

Також судом враховано, що з 06.10.2006 р., згідно додаткової угоди №1 від 06.10.2006р. до договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. було збільшено суму договору на 267288 грн, що безпосередньо впливає на зміну розміру лізингових платежів, починаючи з 06.10.2006 р. і має відповідним чином враховуватись під час розрахунку.

Судом враховано також і те, що графіку лізингових платежів, як окремого додатку до договору сторонами укладено не було, натомість сторони керувались при оплаті п. 3.3 договору, яким визначався порядок оплати.

Встановлено, що до складу лізингових платежів включається також винагорода лізингодавця (п. 4.1. договору), порядок розрахунку якої визначений п. 4.2. договору.

Окрім іншого суд врахував, що при розрахунку лізингових платежів не підлягає врахуванню платіж, передбачений п. 4.3. договору, оскільки лізингодавець не здійснював страхування предмету лізингу, у зв'язку з чим і компенсація послуг зі страхування в розрахунку 0,55% від фактичного залишку вартості предмета лізингу нараховуватись не повинна та, відповідно, помилково включена позивачем в розрахунок суми боргу у зв'язку з чим останній помилково зарахував частину сплачених коштів в рахунок компенсації зі страхування.

З поміж іншого, судом враховано суму в 120000 грн (5950 грн 24.02.2011 р. та 114050 грн - 25.02.2011 року), що була перерахована лізинодавцем банку (позивачу) від реалізації вилученого у відповідача 04.06.2010 р. предмета лізингу, так само як і враховано суми, які надходили від відповідача та лізингової компанії на рахунок позивача за оплату договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р., додаткової угоди № 1 від 06.10.2006 р. до договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р., договору №23/03-11-2006-FL факторингу валютних цінностей від 29.11.2006 р. та договору №23/01-07-2006-FL факторингу валютних цінностей від 04.07.2006 р.

Водночас, оскільки суд, за відсутності спеціальних знань в галузі бухгалтерського обліку, самостійно позбавлений можливості встановити з банківських виписок, наданих позивачем, початкові суми, які були перераховані в погашення лізингових платежів та, відповідно, не може співставити дані позивача з платіжними дорученнями, наданими відповідачем у справі суду, було призначено судову економічну експертизу на вирішення якої поставлено наступні питання: 1) який розмір боргу зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. та додатковою угодою № 1 від 06.10.2006 р. до договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. станом на момент вилучення предмета лізингу - 04.06.2010 р.? 2) який розмір боргу зі сплати винагороди лізингодавця згідно п. 4.2. договору фінансового лізингу № Л0056 від 02.06.2006 р. станом на 04.06.2010 р.?

За наслідками проведення експертизи до суду надійшли висновки експерта, з якими погоджується суд та приймає їх як належний засіб доказування у справі(т.4 а/с 20-33).

Підстави для відхилення висновку експерта у суду відсутні.

Так, висновком експерта встановлено, що розмір боргу зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу №Л0056 від 02.06.2006 р. та Додатковою угодою №1 від 06.10.2006 р. до договору фінансового лізингу №Л0056 від 02.06.2006 року станом на момент вилучення предмета лізингу - 04.06.2010 року становив 175121,02 грн.

Водночас експертом встановлено, з чим також погоджується суд, що з урахуванням платежів, здійснених у лютому 2011 року в загальній сумі 120000 грн., які були перераховані лізингодавцем банку (позивачу) від реалізації вилученого у відповідача 04.06.2010 року предмета лізингу, загальна сума боргу зі сплати лізингових платежів складає 55 121,02 грн.

Крім того, експертом було встановлено, що розмір боргу зі сплати винагороди лізингодавця згідно п.4.2 договору фінансового лізингу №Л0056 від 02.06.2006 р. станом на 04.06.2010 року становить 4440,55 грн.

З додатку №2 до висновку судово-економічної експертизи вбачається, що розмір боргу зі сплати винагороди лізингодавця у сумі 4440,55 грн експерт розраховував окремо від розміру боргу зі сплати лізингових платежів (Додаток №2, колонка таблиці - «борг із компенсації вартості предмета лізингу) який становить 55 121,02 грн (175121,02 грн - 120000 грн), у зв'язку з чим розмір боргу зі сплати винагороди лізингодавця у сумі 4440,55 грн не входить до складу суми 55 121,02 грн. та повинен бути доданий до останньої для визначення сукупного розміру боргу за договором фінансового лізингу №Л0056 від 02.06.2006 р.

Таким чином, на час вирішення спору в суді, основний борг лізингоодержувача за договором фінансового лізингу в сумі 59561,57 грн є доведеним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частина 2 цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення лізингових оплат в повному обсязі.

Ані копій платіжних доручень, ані будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (59561,57 грн) за договором відповідачем надано не було.

Заперечення відповідача щодо результатів експертизи спростовуються матеріалами справи та результатами (змістом висновків) проведення судовоекономічної експертизи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки, станом на день прийняття рішення у справі, відповідач не оплатив лізингові платежі лише на суму 59561,57 грн, зазначений факт відповідачем не спростовано, розмір боргу відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача в частині стягнення з відповідача 59561,57 грн боргу по сплаті лізингових платежів згідно договору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем зобов'язань щодо сплати лізингових платежів за договором, позивачем нараховано відповідачу пеню.

Так, вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 13 729,76 грн пені за договором факторингу №23/03-11-2006-FL в обгрунтування заявленої вимоги позивач посилається на положення п.5.1 Договорів факторингу, якими встановлено, що у разі несвоєчасного повернення коштів, Клієнт сплачує Фактору пеню в розмірі подвійної облікової ставки (т.1 а/с 8, 9).

Водночас, вказана вимога в контексті обґрунтувань покладених в її основу є безпідставною у зв'язку з тим, що п.5.1 договору факторингу №23/03-11-2006-FL врегульовує правовідносини лише між позивачем та Клієнтом (Товариством з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія") та жодним чином не стосується відповідача, оскільки останній не є стороною у договорі факторингу.

Також, позивачем заявлено до стягнення 52992,02 грн пені на підставі п. 12.3 Договору фінансового лізингу (т.3 а/с 7,8) за період з 21.11.2011 р. по 20.05.2012 р.

Водночас, з додатку №2 до експертного висновку (т. 4 а/с 32, 33) вбачається, що відповідач припинив сплачувати лізингові платежі починаючи з грудня 2009, а з акту вилучення те, що договір лізингу припинився 04.06.2010 р. Позивачем же заявлено пеню за період з 21.11.2011 р. по 20.05.2012 р., тобто, початок періоду починається більше ніж через рік після припинення дії договору лізингу та виникнення у відповідача обов'язку щодо виконання всіх зобов'язань за договором, що не відповідає вимогам ч. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України, позаяк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами договору лізингу сторони не встановлювали будь якого конкретного періоду припинення нарахування пені, у зв'язку з чим до спірних правовідносин застосувуються положення п. 6 ст. 232 Господарського Кодексу України.

Відтак, з огляду на викладене в задоволенні вимог про стягнення пені суд відмовляє.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Заяв про збільшення чи зменшення розміру позовних вимог від позивача у розумінні ст. 22 Господарського процесуального кодексу України не надходило.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог лише в частині стягнення з відповідача 59561,57 грн основного боргу.

Витрати по сплаті судового збору та за проведення судової експертизи, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, що покладається судом на відповідача, розраховується за формулою пропорційно розміру задоволених вимог:

59 561,57 грн (сума задоволена судом) * 48 933,86 грн (сума сплаченого судового збору - 22401,86 грн + витрат на експертизу - 26532грн) / 940 823,69 грн (заявлена сума позивачем(193631,66+747192,03) = 3097,89 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства «Березюк» (код 33775992) на користь Відкритого акціонерного товариства Банк «БІГ Енергія» (код 20023463) 59561,57 грн основного боргу та 3097,89 грн судових витрат.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 14.06.2013 року.

Головуючий суддя А.Ф. Черногуз

Судді Д.Г. Заєць

О.О. Рябцева