Постанова № 31897718, 12.06.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2013 р. Справа № 805/532/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Крилової М.М.

суддів Чучко В.М., Зінченка О.В.

при секретарі Проніні Д.С.

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Державного агентства земельних ресурсів України, Донецької міської ради, виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

за участю:

позивача ОСОБА_1;

представників відповідачів Рубльової М.В., Коваленко А.Г., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державного агентства земельних ресурсів України (відповідач 1), Донецької міської ради (відповідач 2), виконавчого комітету Донецької міської ради (відповідач 3) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державним агентством земельних ресурсів України, Фондом державного майна України, Міністерством будівництва архітектури та житлово-комунального господарства прийнятий спільний наказ від 13.12.2005 року № 383/13/3161 «Про втрату чинності спільного наказу», яким зобов'язано Держкомзем України розробити Положення про порядок встановлення меж, передачу у власність та надання в оренду земельних ділянок для обслуговування багатоквартирних житлових будинків, погодивши його з Міністерством будівництва архітектури та житлово-комунального господарства. Разом з тим, зазначає позивач, до теперішнього часу зазначене Положення не розроблене. Позивач посилається на Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до якого він, як власник квартири у багатоквартирному будинку, став співвласником будинку і бере участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку, разом з мешканцями будинку провели озеленення території, висадили дерева, квіти, встановили лавочки та обладнали дитячий майданчик. На звернення щодо закріплення прибудинкової території Донецька міська рада, посилаючись на наказ №31/30/53/396 від 05.04.1996 року, планує привести прибудинкові території у відповідність до вказаних вимог у майбутньому. Позивач зазначає, що відсутність Положення про порядок встановлення меж і закріплення меж прибудинкових територій дає простір для зловживання і не дає можливості реалізувати конституційне право на житло та на безпечне довкілля.

Крім того, позивач зазначив, що рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради від 17.05.2006 року №285/4 ОСОБА_5 надано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,063 га для експлуатації існуючого торгового павільйону і з ним був укладений договір оренди земельної ділянки від 231.06.2006 року, однак незважаючи на закінчення дії вказаного договору оренди земельна ділянка не приведена у належний стан, на ній залишилась зведена капітальна будівля на місті торгового павільйону та невідомо, хто дозволив спорудження торгового павільйону на прибудинковій території.

На підставі зазначеного та з урахуванням уточнення позовних вимог зобов'язати відповідача 1 негайно виконати наказ від 13.12.2005 року № 383/13/3161 у частині розробки Положення про порядок встановлення меж прибудинкових територій багатоквартирних житлових будинків; визнати відповідача 2 винним у невиконанні чинних законів України при прийнятті рішення від 17.05.2006 року №285/4 про надання в оренду прибудинкової території; зобов'язати відповідача 3 визнати нечинним рішення від 17.05.2006 року №285/4 про надання в оренду прибудинкової території, виконати умови використання земельної ділянки, передбачені чинним законодавством України та закріплені п.15 договору оренди земельної ділянки від 21.05.2006 року «Умови збереження об'єкту оренди :забороняється самовільна забудова земельної ділянки»; зобов'язати відповідача 2 встановити контроль за використанням земельної ділянки (знесення самовільно збудованих будівель), переданої в оренду відповідачем 3; зобов'язати відповідачів 2, 3 утриматись від порушення права позивача на вибір, використання прибудинкової території без згоди позивача перешкоджає праву на приватизацію прибудинкової території.

В судовому засіданні позивач вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідачів 1,2,3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, згідно свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) від 09.06.1999 року №6050, є співвласником квартири АДРЕСА_1

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України).

Відповідно до частини третьої статті 140, частини першої статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішенням виконавчого комітету Донецької міської ради від 17.05.2006 року №285/4 затверджена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на відведення земельної ділянки в оренду площею 0,0063 га для експлуатації існуючого торгівельного павільйону по АДРЕСА_2 та передана ОСОБА_5 земельна ділянка (кадастровий номер 1410138300:00:002:0066) площею 0,0063 га в оренду строком на 5 років із земель запасу житлової та громадської забудови міської ради для експлуатації існуючого торгівельного павільйону по АДРЕСА_2.

На виконання зазначеного рішення між виконавчим комітетом Донецької міської ради та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 укладений договір оренди земельної ділянки від 21.06.2006 року.

Позивач наполягає на тому, що приймаючи рішення від 17.05.2006 року №285/4 відповідачем порушено право позивача на вибір, як співвласника будинку і власника квартири у багатоквартирному будинку, на визначення порядку використання земельної ділянки прибудинкової території та на отримання у власність чи користування шляхом створення об'єднання співвласників будинку.

Суд вважає таке твердження позивача необґрунтованим з огляду на наступне.

Частинами 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Підстави набуття права на землю визначені ст. 116 Земельного кодексу України, ч. ч. 1, 2 якої встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини першої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно із статтею 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Прибудинкова територія, згідно визначення, наведеного у статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», є територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Із процитованого визначення слідує, що будь-яка територія набуває статусу прибудинкової виключно за таких умов: територія визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою та призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Відповідно до частин першої та другої статті 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.

Згідно з частиною четвертою статті 42 Земельного кодексу України встановлено, що розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Частина четверта статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем будь-яких документів на підтвердження того, що він є власником прибудинкової території будинку АДРЕСА_2 не надано. Так само позивач не надав суду відповідну землевпорядну документацію, яка б визначала розміри та конфігурацію земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкові території.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем 3 при прийнятті оскаржуваного рішення від 17.05.2006 року №285/4 будь-яких прав позивача не порушено з огляду на відсутність у позивача належних та допустимих доказів щодо наявності таких прав.

Крім того, Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 встановлено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

У зв'язку з тим, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Донецької міської ради від 17.05.2006 року №285/4 фактично виконано, тому вимоги про визнання його нечинним є необґрунтованими.

Суд також відмовляє у задоволені вимог про зобов'язання відповідача 2 встановити контроль за використанням земельної ділянки (знесення самовільно збудованих будівель), переданої в оренду відповідачем 3; зобов'язання відповідачів 2, 3 утриматись від порушення права позивача на вибір, використання прибудинкової території без згоди позивача з огляду на відсутність порушень законодавства відповідачами 2, 3.

Щодо вимог до Державного агентства земельних ресурсів України суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Фонду державного майна України від 13 грудня 2005 року № 383/13/3161 (далі - Наказ № 383/13/3161) визнаний таким, що втратив чинність, наказ Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету України по житлово-комунальному господарству, Державного комітету України у справах містобудування і архітектури та Фонду державного майна України від 5 квітня 1996 року N 31/30/53/396 «Про затвердження Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 26 квітня 1996 року за N 203/1228.

Пунктом 3 зазначеного Наказу № 383/13/3161 наказано Держкомзему України розробити Положення про порядок встановлення меж, передачі у власність та надання в оренду земельних ділянок для обслуговування багатоквартирних житлових будинків, погодивши його з Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України. Ї

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України від 17.03.201 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади (далі - Закон № 3166-VI), центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.

Частиною 1 статті 23 Закону № 3166-VI центральний орган виконавчої влади у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів та доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України та наказів міністерств видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Державне агентство земельних ресурсів України, згідно Положення, затвердженого Указом Президента України від 08.04.2011 р. N 445/2011, є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів, у тому числі за укладеними міжнародними договорами України, стороною в яких є Державний комітет України із земельних ресурсів.

Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Держземагентство України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України (Мінагрополітики України), іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра.

Основними завданнями Держземагентства України є:

1) реалізація державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності;

2) внесення Міністрові пропозицій щодо формування державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону № 3166-VI основними завданнями центральних органів виконавчої влади є:

1) надання адміністративних послуг; 2) здійснення державного нагляду (контролю); 3) управління об'єктами державної власності; 4) внесення пропозицій щодо забезпечення формування державної політики на розгляд міністрів, які спрямовують та координують їх діяльність; 5) здійснення інших завдань, визначених законами України та покладених на них Президентом України.

Відповідно до системи центральних органів виконавчої влади, визначених Законом, Держземагентство України є іншим центральним органом виконавчої влади, який не наділений повноваженнями щодо здійснення нормотворчої діяльності.

З наведеного виходить, що вимоги позивача про зобов'язання Державне агентство земельних ресурсів України виконати наказ від 13.12.2005 року № 383/13/3161 у частині розробки Положення про порядок встановлення меж прибудинкових територій багатоквартирних житлових будинків не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. п. 1, 2 ч.3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновків, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на відсутність з боку відповідачів порушень законодавства.

Керуючись статтями 2, 17, 18, 19, 94, 158-163, 167, 185-186 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Державного агентства земельних ресурсів України, Донецької міської ради, виконавчого комітету Донецької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 12 червня 2013 року. Постанова виготовлена в повному обсязі 17 червня 2013 року.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надісланням апеляційної скарги особою, яка її подає, до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складання постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя Крилова М.М.

Судді Чучко В.М. Зінченко О.В.