Ухвала суду № 31895003, 29.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2013 р. м. Київ К/800/18905/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М. за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників позивача:Грязона Р.М.,відповідача:Бодревської І.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.01.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013

у справі № 2а/2370/4446/2012

за позовом Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор»

до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23.01.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013, відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор» (надалі - позивач, ПАТ «Уманьавтодор») до Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Уманська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.08.2012 № 0000472210.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 і прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками Уманської ОДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПАТ «Уманьавтодор» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з БВП «Строитель-Плюс» за період з 01.04.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 13.08.2012 № 843/22/14196857.

Висновками вказаного акта перевірки встановлено порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого ПАТ «Уманьавтодор» занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 801 696,00 грн., внаслідок непідтвердження реальності вчинених операцій по взаємовідносинах з БВП «Строитель-Плюс».

На підставі акта перевірки відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 29.08.2012 № 0000472210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 801 699,00 грн., у тому числі: за основним платежем - 801 696,00 грн., за штрафними санкціями - 3,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач неправомірно сформував податковий кредит з податку на додану вартість на підставі первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, виписаних БВП «Строитель-Плюс», які не мають всіх обов'язкових реквізитів та не можуть бути доказом підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій неповними та передчасними, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні положення містить п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що вступив в законну силу з 01.01.2011.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судам при розв'язанні відповідних спорів варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту робіт, що виконуються, або послуг, що надаються, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 27.03.2012 по справі № 21-737во10 зауважив, що факт відсутності здійснення господарської операції може підтверджуватись такими обставинами, зокрема:

- неможливістю реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутністю необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу недостатності фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо.

Постановляючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою той факт, що відповідно до п. 8.1 статті 8 договору субпідряду від 02.08.2010 № 808, укладеного між позивачем та БВП «Строитель-Плюс» на виконання робіт по реконструкції автомобільної дороги Київське півкільце (Т-10-27) на ділянці км 12+420 - км 14+360, закупівлю, одержання, складування, збереження необхідних для виконання робіт матеріалів, устаткування та інших ресурсів здійснює субпідрядник (БВП «Строитель-Плюс»). Зокрема, посилаючись на безтоварність господарських відносин за участю позивача, суди сформували свою позицію без дослідження можливості контрагента виконати умови договору щодо зберігання необхідного для будівництва телефонної каналізації устаткування, а також можливості здійснення таких операцій взагалі з огляду на відсутність в матеріалах справи документів, які б вказували на транспортування та застосування спеціального обладнання з урахуванням особливостей проведених будівельних та монтажних робіт, вказаних у актах приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2В і довідках про вартість виконаних будівельних робіт форми № КБ-3.

Крім того, суди попередніх інстанцій, обґрунтовуючи правильність своїх висновків щодо фіктивності складених первинних документів, не надали належної оцінки тому, що відповідно до п. 11.7 договору генпідряду від 29.07.2010 № 21М-10 (укладеному між Службою автомобільних доріг у Київській області та ПАТ «Уманьавтодор») уся поточна інформація про хід виконання робіт у визначених обсягах і порядку фіксується підрядником у журналі виконання робіт (форми № КБ-6), який ведеться у двох примірниках і подається субпідрядником (БВП «Строитель-Плюс») генпідряднику (ПАТ «Уманьавтодор»), генпідрядником - замовнику.

Зважаючи на наявність в матеріалах справи актів приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2В, довідок про вартість виконаних будівельних робіт форми № КБ-3, протоколів нарад по реконструкції автомобільної дороги Київське півкільце (Т-10-27) із докладним поетапним описом проведених дій, з метою виключення факту штучного створення документообігу задля імітації господарських операцій, що дають право на формування сум податкового кредиту, у світлі наведених рекомендацій колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне при новому розгляді справи суду першої інстанції звернути увагу на вивчення реальності проведених операцій на місці виконання, оскільки здійснення робіт по будівництву телефонної каналізації для прокладання кабелю, резервних каналів під кабель має наслідком не лише оформлення необхідних документів, але й наявність результатів в натурі.

В свою чергу, колегія суддів не може погодитись із посиланнями суб'єкта владних повноважень на дані кримінальної справи № 69-0146, порушеної відносно директора БВП «Строитель-Плюс», оскільки процесуальні документи кримінального провадження не можна розцінювати як докази порушення позивачем податкового законодавства з огляду на непідтвердження фактів злочинних дій вироком суду, що вступив в законну силу.

Без встановлення і дослідження наведених обставин рішення суду не може відповідати незмінним принципам законності, повноти і обґрунтованості у розумінні статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до передчасних та не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Уманьавтодор» задовольнити частково.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2013 у справі № 2а/2370/4446/2012 скасувати.

Справу № 2а/2370/4446/2012 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.