Ухвала суду № 31893856, 29.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2013 р. м. Київ К-15098/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Ритова В.В.,

за участю:

представника позивача - Малахової Н.В.,

представника відповідача - Джидзавадзе Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року

у справі № 39450/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна будівельна компанія «Енерготек»

до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельна будівельна компанія «Енерготек» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова (далі - відповідач) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000612302/0 від 18 травня 2009 року та № 0000612302/1 від 15 червня 2009 року (в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 08 липня 2009 року).

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2009 року позов задоволено у повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова від 18 травня 2009 року № 0000612302/0 та від 15 червня 2009 року № 0000612302/1 у повному обсязі. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «ТБК «Енерготек» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Московському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «ТБК «Енерготек», посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Московському районі м. Харкова провела планову виїзну перевірку ТОВ «ТБК «Енерготек» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 червня 2007 року по 31 грудня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 червня 2007 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої був складений акт № 2167/23/35071892 від 28 квітня 2009 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість» на загальну суму 168441,00 грн., у тому числі: жовтень 2008 року - 80000,00 грн., листопад 2008 року - 16087,00 грн., грудень 2008 року - 72354,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, позивач неправомірно включив до податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Інтерінвест буд-плюс» та від ТОВ «Сузір'я плюс», оскільки вказані контрагенти позивача у податкових деклараціях не задекларували податкові зобов'язання по господарських операціях з ТОВ «ТБК «Енерготек».

18 травня 2009 року ДПІ у Московському районі м. Харкова на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000612302/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила ТОВ «ТБК «Енерготек» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 252661,50 грн., у тому числі: 168441,00 грн. - за основним платежем, 84220,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2009 року № 0000612302/1 на аналогічну суму податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначення податковим органом позивачу суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість у розмірі 252661,50 грн. оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями є безпідставним, оскільки ТОВ «ТБК «Енерготек» правомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду суми податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Інтерінвест буд-плюс» та від ТОВ «Сузір'я плюс», які є належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з огляду фактичне здійснення господарських операцій, а також з урахуванням того, що придбані у вказаних контрагентів товарно-матеріальні цінності були в подальшому реалізовані іншим суб'єктам господарювання згідно із укладеними договорами. Також суд виходив з того, що несплата податку продавцем в ланцюгу постачання (в тому числі в разі ухилення від сплати) несе негативні наслідки лише для цієї особи та не є підставою для позбавлення платника податку (покупця) права на податковий кредит.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пунктів 1.6-1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що господарські операції з поставки товарів (робіт, послуг) на підставі укладених між позивачем (покупцем) та ТОВ «Інтерінвест буд-плюс» і ТОВ «Сузір'я плюс» (продавцями) договорів (т.1 арк. справи 72-73, 125-126, т.2 арк. справи 1-89) мали реальний характер, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, платіжними дорученнями, актами звірки взаєморозрахунків, оборотно-сальдовими відомостями (т.1 арк. справи 79-100, 131-223, т.3 арк. справи 60-66), отримання товару, з урахуванням умов договорів щодо поставки товару само вивозом, здійснювалось на підставі генеральних довіреностей (т.1 арк. справи 74-75, 127, 130), з урахуванням того, що в подальшому товарно-матеріальній цінності, придбані ТОВ «Інтерінвест буд-плюс» і ТОВ «Сузір'я плюс», були реалізованих іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується відповідними договорами та первинними бухгалтерськими документами, зокрема, видатковими накладними, податковими накладними, довіреностями, платіжними доркученнями (т.1 арк. справи 101-118, т.2 арк. справи 90-249, т.3 арк. справи 1-59, 67-244).

Також судами попередніх інстанцій було встановлено, що станом на момент укладення та виконання господарських зобов'язань за укладеними договорами, а також на момент розгляду справи у суді першої інстанції, ТОВ «Інтерінвест буд-плюс» і ТОВ «Сузір'я плюс» були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1 арк. справи 69-71, 120-122) та копіями свідоцтв про реєстрацію платників податку на додану вартість (т.1 арк. справи 60, 61).

Твердження ДПІ у Московському районі м. Харкова про те, що необхідною умовою для віднесення покупцем товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є сплата сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами позивача правомірно були відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Московському районі м. Харкова залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2009 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 липня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна