Рішення № 31891156, 05.06.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/5598/13-ц

Рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

05 червня 2013 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого одноособово судді Донцова Д.Ю.,

при секретарі судового засідання Кінгольц М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачів в якому просить визнати недійсною Угоду про поруку від 02 серпня 2010 року, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 по реєстру за №2371 від 05 серпня 2010 року договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та повернути право власності на зазначену квартиру ОСОБА_1; визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 по реєстру за №2559 від 18.08.2010 року договір дарування на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та повернути ОСОБА_1 право власності на нього; визнати недійсним договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та повернути позивачу право власності на зазначену на квартиру.

У судовому засіданні від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи заяви про уточнення позовних вимог, в якій представник позивача просить визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 по реєстру за №2367 від 05 серпня 2010 року договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та повернути право власності на зазначену квартиру ОСОБА_1

Представник позивача, ОСОБА_1, у судовому засіданні підтримала позовні вимоги просила їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача, ОСОБА_2, у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач, ОСОБА_3, та його представник у судове засідання не з'явилися, представник ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, причини неявки суду не повідомив.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що 02 серпня 2010 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено Угоду поруки з метою забезпечення грошового зобов'язання ОСОБА_2 перед Позикодавцем, як встановлено судом в подальшому перед ОСОБА_3, яке оформлено ними в подальшому написаною розпискою від 06 серпня 2010 року на загальну суму 9 085 00, 00 (дев'ять мільйонів вісімдесят п'ять тисяч грн. 00 коп.) гривень.

Відповідно до умов Угоди поруки від 02.08.2010 р. ОСОБА_1 зобов'язувався поручитися нерухомим майном за виконання боргових зобов'язань ОСОБА_2 перед Позикодавцем.

Майно, що надавалося ОСОБА_1 у забезпечення боргового зобов'язання складається з об'єктів нерухомості: квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2; квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Майно, що надавалося ОСОБА_1 у забезпечення боргового зобов'язання ОСОБА_2 переоформлювалось на Позикодавця на строк виконання боргового зобов'язання, але не більше ніж до 01 березня 2011 року.

Відповідно до п. 1.4. Угоди про поруку від 02.08.2010 р. майно, що надавалося у забезпечення боргового зобов'язання переоформлювалося на попереднього власника, ОСОБА_1, після повернення ОСОБА_2 суми боргу Позикодавцю.

Згідно п. 1.5. Угоди про поруку від 02.08.2010 р. ОСОБА_2 зобов'язався негайно, у письмовій формі повідомляти ОСОБА_1 про всі допущені порушення повернення боргу, а також про всі інші обставини, що впливають на виконання зобов'язання.

06.08.2010 р. відповідно до розписки ОСОБА_2, отримав у борг від ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 9 085 000,00 грн., що еквівалентно 1 150 000 доларам США та зобов'язався повернути борг у строк до 01.03.2011 р.

05.08.2010 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були укладені Договори купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 та квартири АДРЕСА_1. Дані Договори купівлі-продажу були посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровані в реєстрі за №2367 та №2371.

18.08.2010 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений Договір дарування нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровані в реєстрі за №2559.

04.01.2013 р. ОСОБА_1 у письмовій формі звернувся до ОСОБА_2 для надання йому інформації про погашення останнім боргу перед ОСОБА_3.

За результатами свого звернення ОСОБА_1 17.01.2013 р. отримав акт звірки взаєморозрахунків за борговим зобов'язанням, яке виникло між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за борговим зобов'язанням на підставі розписки від 06.08.2010 року сторони, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнали заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 станом на 17.01.2013 року за вказаною розпискою в розмірі 10 400 000,00 (десять мільйонів чотириста тисяч грн. 00 коп.) гривень, що еквівалентно 1 300 000,00 (один мільйон триста тисяч доларів 00 центів) доларів США.

В даному акті, сторонами було також визнано, що боргові зобов'язання були забезпечені об'єктами нерухомості, а саме такими як: квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2; квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1; нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

У судовому засіданні представник позивача зазначила, це також вбачається із змісту позовної заяви, що станом до теперішнього часу, майно позивача перебуває у володінні відповідача ОСОБА_3, у зв'язку з чим позивач вважає, що порушуються його права та норми чинного законодавства, з тих підстав, що метою укладання із ОСОБА_3 договорів купівлі-продажу від 05.08.2010 р. та договору дарування від 18.08.2010 р. було саме такий вид забезпечення зобов'язання як застава, прихована під іншими правочинами та відповідно чого, законодавством дані правовідносини є недійсними. Тому як, із всіх підписаних документів сторонами насправді не передбачалося підстав для переходу права власності на вказані об'єкти до відповідача ОСОБА_3, вони лише спрямовувалися як вид забезпечення боргу під виглядом інших договорів, що сторонам було відомо, тобто це удаваний договір застави, прихований під іншими договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Удавані правочини можуть бути вчинені, як без будь-яких противоправних намірів, так і з метою приховання незаконного правочину.

За таких обставин у разі встановлення факту неправомірності насправді вчиненого правочину удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки в ньому зовнішнє волевиявлення сторін не узгоджується з іх внутрішньою волею.

Цієї ж думки приходить Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах від 12 вересня 2012 року.

Оскільки у розписці від 06.08.2010 р. зазначено, що в забезпечення позики ОСОБА_2 були переоформлені об'єкти нерухомості, у тому числі і ті, що є предметом спору та в акті звірки 17.01.2013 р. відповідачами визнано, що боргові зобов'язання були забезпечені об'єктами нерухомості, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 при укладанні 05.08.2010 р. договорів купівлі-продажу квартир та 18.08.2010 р. договору дарування нерухомого майна керувалися тим, що дані об'єкти нерухомості є об'єктами застави та використовувалися як вид забезпечення боргового зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_3

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи зазначене та той факт, що вищезазначені правочини, а саме: договори купівлі-продажу від 05.08.2013 р., договір дарування від 18.05.2013 р., що зумовили перехід права власності до ОСОБА_3, метою яких є забезпечення боргового зобов'язання ОСОБА_2, вчинялися без наміру створення наслідків остаточного переходу права власності до ОСОБА_3 та строк забезпечення був чітко визначений, в такому випадку, дані правочини визнаються недійсними, оскільки не відповідають реальним обставинам справи та умовам домовленості між сторонами, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність захисту прав позивача шляхом задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 235, 546, 1046 ЦК України, п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р., Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2012 р., ст. ст. 3, 10, 11, 57, 60, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсною Угоду про поруку від 02 серпня 2010 року, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 по реєстру за № 2371 від 05 серпня 2010 року договір купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 та повернути право власності ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати недійсним посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 по реєстру за № 2559 від 18.08.2010 р. договір дарування на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 та повернути право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Визнати недійсним договір дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 та повернути право власності ОСОБА_1 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 3670,40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя