Постанова № 31889920, 12.06.2013, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2013 року Справа № 812/4316/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ковальової Т.І.,

при секретарі судового засідання - Ворошило О.Є.,

за участю :

позивача - не з'явилася

представника відповідача ТУ ДСА України в

Луганській області - Якімінської Г.І.

представника відповідача МДПІ у м. Луганську - Юрченко М.Ю.

представника відповідача ГУ ДКСУ

в Луганської області - Клунної О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області, Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби, Головного управління державної казначейської служби України у Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

13 травня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до адміністративного суду з позовними вимогами до територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області, Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби, Головного управління державної казначейської служби України у Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення коштів.

20 травня 2013 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява про уточнення позовних вимог.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач вказала, що з 18 квітня 1990 року вона працювала суддею Ровеньківського міського суду Луганської області.

Постановою Верховної Ради України №2516-УІ від 09.09.2010 року та наказом голови Ровеньківського міського суду Луганської області №39 від 15 жовтня 2010 року вона була звільнена з посади судді Ровеньківського міського суду Луганської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

У зв'язку з виходом у відставку їй була нарахована вихідна допомога у сумі 96 560,00 грн. та утримано податок з доходу фізичних осіб у сумі 14 484,00 грн., що підтверджується довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області та платіжним дорученням №3932 від 24.11.2010року.

Позивач вважає, що податок з доходу фізичних осіб з вихідної допомоги у розмірі 15 % на суму 14 484,00 грн. утримано не правомірно, оскільки відповідно до ч.3 ст.43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року ( в редакції, чинній на час звільнення її з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку) судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менш шестимісячного заробітку.

Відповідно до положень п.п. 1 п.2 Розділу XII« Прикінцеві положення» Закону України « Пре судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №245З-VI стаття 43 Закону України « Пре статус суддів» втрачає чинність з 1 січня 2011 року, тобто була діючою на момент виходу її у відставку.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб у 2010 році був врегульований Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889 - IV.

Відповідно до п.п. 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22.05.2003 року (чинного на момент виникнення у позивача права на отримання вихідної допомоги) до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи ( що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації ) сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляд: адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологам), винагороди та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом. Виплати, передбачені цим пунктом, не поширюються на виплати заробітної плати, виплати пов'язані з тимчасовою втратою працездатності, регресні виплати.

Згідно з п.6 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, оподаткування доходів платника податку, нарахованих за наслідками податкових періодів до 01.01.2011 року, здійснюється за ставками та згідно з нормами, що діяли до 01.01.2012 року, незалежно від дати їх фактичної виплати.

Порядок оподаткування сум вихідної допомоги, виплаченої позивачу у листопаді 2010 року визначається відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та іншого законодавства, чинного на момент виходу її у відставку в жовтні 2010 року.

Частиною 1 статті 44 Закону України «Про статус суддів» визначено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Вказана норма була діючою на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки згідно з п.п.1 п.2 Розділу XII« Прикінцеві положення» Закону України « Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453, частини 1-4 ст.44 Закону України «Про статус суддів» втрачають чинність з 01.01.2012 року. Також згідно абзацу 6 пункту 1 розділу XII Закону України « Про судоустрій і статус суддів» статті 129 та 130 цього Закону щодо суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення вводяться в дію з 1 січня 2012 року.

Норма щодо права судді на отримання вихідної допомоги при виході у відставку міститься у статті 43 Закону України «Про статус суддів», яка входить до Глави VIII «Матеріальне і соціально-побутове забезпечення суддів».

З огляду на зазначене, вихідна допомога судді при виході у відставку не входить до структури заробітної плати судді, а відноситься до державної матеріальної допомоги, яка має разовий характер.

Відповідно до ч.1-5 статті 120, п.9 ч.І статті 126 Закону України « Про судоустрій України» від 07.02.2002 року № 3018-ІІІ ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 03.03.2003 року №182/2003, Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів.

Згідно статті 21 Бюджетного кодексу України ч.3 ст.43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядником бюджетних коштів.

Державна судова адміністрація України розподіляє кошти між судами загальної юрисдикції України та визначає окремі види видатків.

Відповідно до п.п.43.3,43.4 статті 43 Податкового кодексу України, норми якого підлягають застосуванню до спірних правовідносин в частині порядку повернення суми утриманого податку, обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих ( сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються органом державної податкової служби на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів:на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання ( податкового збору) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету - .повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Вказану процедуру повернення надміру сплачених сум податку з доходів позивачем було дотримано, заяву про повернення утриманого податку було подано до належного органу державної податкової служби та у визначені строки, однак відповідачем - Ленінською міжрайонною Державною податковою інспекцією у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби мені було відмовлено в поверненні коштів.

На підставі викладеного просила суд визнати неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області Державної судової адміністрації України, Ленінської міжрайонної Державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби, Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області щодо утримання податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15 %, що складає 14 484,00 грн. (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн., з вихідної допомоги судді у відставці, ОСОБА_4.

Зобов'язати управління Державного казначейства м. Луганська Головного управління державної казначейської служби України у Луганській області стягнути суму утриманого Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Луганській області податку з доходу фізичних осіб з вихідної допомоги ОСОБА_4, перерахованого за платіжним дорученням № 3932 від 24.11.2010 року в розмірі 14 484,00 грн. (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. з бюджету шляхом безспірного списання з рахунку 33215800700006 ГУДКСУ у Луганській області, м. Луганськ, код отримувача 24046582, банк отримувача ГУДСКУ у Луганській

області, м. Луганськ, код банку отримувача 804013 на мою користь.

Стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 144 грн. 84 коп.

Справу розглянути за її відсутністю.

Представник відповідача ТУ ДСА України в Луганській області Якімінська Г.І. позовні вимоги не визнала та вказала, що відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" доходом фізичної особи вважається сума будь-яких коштів, одержаних протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами, крім переліку доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподаткованого доходу платника податку.

Згідно з підпунктами 3.1.1 та 4.2.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" об'єктом оподаткування є загальний місячний оподаткований дохід, до складу якого, зокрема, включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору.

Згідно з п.4.3. ст.4 Закону України від 22.05.03 № 889-ІУ „Про податок з доходів фізичних осіб" вихідна допомога не входила в перелік доходів, які не відносяться до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу. Тобто Закон України „Про податок з доходів фізичних осіб" не встановлював пільги щодо звільнення від оподаткування податком з доходів фізичних осіб такого виду виплат як вихідна допомога.

Згідно ч.3 ст.1 Закону України „Про систему оподаткування" від 25.06.1991 № 1251-ХП, діючого на той час, ставки, механізм стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів), а також пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Також згідно Листа Комітету ВРУ з питань податкової та митної політики № 04-27/25 від 25.01.2010р. «Щодо оподаткування доходів окремих категорій фізичних осіб» Державній податковій адміністрації України в якому дається роз'яснення щодо цього питання вказано, що Згідно з нормами підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону N 889 до загального оподатковуваного доходу відноситься дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), до якого відповідно до норм пункту 1.1 статті 1 Закону N 889 відносяться кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Комітет вказує, що виплати суддям, які пішли у відставку, вихідної допомоги за своєю суттю є фінансовою допомогою. Вказані доходи відносяться до доходів у вигляді додаткового блага, які не виключаються із складу загального оподатковуваного доходу згідно з нормами пункту 4.3 статті 4 Закону N 889, отже підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб на загальних підставах за ставкою, встановленою нормами пункту 7.1 статті 7 Закону N 889.

Відзначено , що нормами Закону України від 15.12.92 року N 2862-ХІІ "Про статус суддів" (далі - Закон N 2862), зокрема, передбачено, що суддям, які пішли у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (стаття 43). Однак, приведеними нормами Закону N 2862 не визначено конкретного податку, який не підлягає сплаті при виплаті такої вихідної допомоги (який неможливо ідентифікувати з будь-яких податком, передбаченим Законом України "Про систему оподаткування" (статті 14 та 15).

Таким чином відсутні достатні підстави для не включення доходів суддів, які пішли у відставку, від отримання вихідної допомоги до об'єкта оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

ТУ ДСА України в Луганській області діяло на підставі законів України Про податок з доходів фізичних осіб, про Державний бюджет України на 2010 рік, Бюджетного кодексу України, Конституції України.

Позовні вимоги ОСОБА_4 не ґрунтуються на законі, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Просила суд відмовити позивачу ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача ГУ ДКСУ в Луганської області Клунна О.В. позовні вимоги не визнала та вказала, що проведення будь-яких дій з утримання податку з доходів фізичних осіб не входять де функціональних обов'язків органів казначейства.

Спірні правовідносини про порушене право виникли між Позивачем та Відповідачами - Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Луганській області Державна судова адміністрація України та Ленінською міжрайонною Державною податковою інспекцією у м. Луганську Луганської області Державна податкова служба.

Вважає, що при вирішенні даної адміністративної справи Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області може приймати участь виключно як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Починаючи з 1 квітня 2004 року об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб визначається відповідно до норм Закону України від 22 травня 2003 року №889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.2 ст. 1 Закону «доходом фізичної особи є, зокрема, сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного періоду з різних джерел як на території України так і за її межами». Підпунктом 4.2.9. пункту 4.2 ст.4 Закону визначено, що до загального оподаткованого доходу відноситься дохід, отриманий платником податку як додаткове благо.

Пунктом 1.1 ст.1 Закону визначено, що додаткове благо - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Таким чином, виплати суддям, які пішли у відставку, вихідної допомоги, є фінансовою допомогою, а вказаний дохід відноситься до доходів у вигляді додаткового блага, який не виключається із складу загального оподатковую чого доходу згідно з п.4.3. ст..4 Закону, а отже підлягають оподаткуванню податком доходів фізичних осіб на загальних підставах.

Таким чином, утриманий податок з доходів фізичних осіб у розмірі 15%, з вихідної допомоги судді у відставці ОСОБА_4 є законодавчо обґрунтованим.

Казначейством було перевірено надходження коштів по платіжному дорученню №3932 від 24 листопада 2010 року в сумі 24 364, 65 грн., в тому числі податок позивача в сумі 14 484 грн. Вказані кошти надійшли до місцевого бюджету, в платіжному дорученні вказані рахунки місцевого бюджету. До Державного бюджету дані кошти не зараховувалися.

Просила суд у задоволенні позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Представник відповідача МДПІ у м. Луганську - Юрченко М.Ю. позовні вимоги не визнала та вказала, що Комітетом Верховної Ради України з питань податкової та митної політики зазначено, що виплати суддям, які пішли у відставку, вихідної допомоги за своєю суттю є фінансовою допомогою.

Слід зазначити, що об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб (починаючи з 01.04.04) визначається відповідно до норм Закону України від 22 травня 2003 року № 889 «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 889), згідно з п.1.2 ст. 1 якого доходом фізичної особи є, зокрема, сума будь яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь протягом відповідного звітного періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно з нормами п.п.4.2.9 п.4.2.ст.4 Закону № 889 до загального оподатковуваного доходу відноситься дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (за винятками, передбаченими п.4.3 цієї статті), до якого відповідно до норм п.1.1 ст. 1 Закону № 889 відносяться кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за ці вільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Виходячи із зазначеного, вважається, що виплати суддям, які пішли у відставку, вихідної допомоги за своєю суттю є фінансовою допомогою. Вказаний дохід відноситься до доходів у вигляді додаткового блага, який не виключається із складу загального оподатковуваного доходу згідно з нормами п.4.3 ст. 4 Закону № 889, отже підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб на загальних підставах за ставкою, встановленою нормами п. 7.1 ст. 7 Закону № 889.

Таким чином, утриманий податок з доходів фізичних осіб у розмірі 15% з вихідної допомоги ОСОБА_4 є законним та обґрунтованим. Ленінська МДПІ на заяву позивача відмовила у поверненні коштів та надала обґрунтовану відповідь.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 49-51 КАС України просила суд у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що з 18 квітня 1990 року позивач ОСОБА_9 працювала суддею Ровеньківського міського суду Луганської області.

Постановою Верховної Ради України №2516-УІ від 09.09.2010 року та наказом голови Ровеньківського міського суду Луганської області №39 від 15 жовтня 2010 року вона була звільнена з посади судді Ровеньківського міського суду Луганської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку (а.с.11-13).

У зв'язку з виходом у відставку ОСОБА_4 була нарахована вихідна допомога у сумі 96 560,00 грн. та утримано податок з доходу фізичних осіб у сумі 14 484,00 грн. (а.с.8-9, 47). Сума 14 484, 00 була зарахована до місцевого бюджету міста Луганська, що не заперечують сторони по справі.

Ленінська МДПІ, на заяву позивача про повернення коштів - надмірно сплаченого податку з грошової вихідної допомоги, відмовила, пославшись на законність стягнення податку (а.с.10).

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частина.3 ст.43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року ( в редакції, чинній на час звільнення позивача з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку) передбачає, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менш шестимісячного заробітку.

Відповідно до положень п. п. 1 п.2 Розділу XII« Прикінцеві положення» Закону України « Пре судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №245З-VI стаття 43 Закону України « Пре статус суддів» втрачає чинність з 1 січня 2011 року, тобто вказана 43 стаття була чинною на момент виходу позивача у відставку.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб у 2010 році був врегульований Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889 - IV.

На підставі п.п. 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22.05.2003 року (чинного на момент виникнення у позивача права на отримання вихідної допомоги) до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи ( що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації ) сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді: адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологам), винагороди та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом. Виплати, передбачені цим пунктом, не поширюються на виплати заробітної плати, виплати пов'язані з тимчасовою втратою працездатності, регресні виплати.

Згідно з п.6 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011 року, оподаткування доходів платника податку, нарахованих за наслідками податкових періодів до 01.01.2011 року, здійснюється за ставками та згідно з нормами, що діяли до 01.01.2012 року, незалежно від дати їх фактичної виплати.

Порядок оподаткування сум вихідної допомоги, виплаченої позивачу у листопаді 2010 року визначається відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та іншого законодавства, чинного на момент виходу позивача у відставку в жовтні 2010 року.

Частиною 1 статті 44 Закону України «Про статус суддів» визначено, що заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

Вказана норма була діючою на момент виникнення спірних правовідносин, оскільки згідно з п.п.1 п.2 Розділу XII« Прикінцеві положення» Закону України « Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453, частини 1-4 ст.44 Закону України «Про статус суддів» втрачають чинність з 01.01.2012 року. Також згідно абзацу 6 пункту 1 розділу XII Закону України « Про судоустрій і статус суддів» статті 129 та 130 цього Закону щодо суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення вводяться в дію з 1 січня 2012 року.

Норма щодо права судді на отримання вихідної допомоги при виході у відставку міститься у статті 43 Закону України «Про статус суддів», яка входить до Глави VIII «Матеріальне і соціально-побутове забезпечення суддів».

З огляду на зазначене та відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці», п. п. 3.8 п. 3 «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Держкомстату України 13.01.2004 N 5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за N 114/8713 вихідна допомога судді при виході у відставку не входить до структури заробітної плати судді, а відноситься до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Вихідна допомога - це грошова сума, що виплачується працівникам після припинення трудового договору.

Відповідно до п. 4.3.1. ст.. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» N 889-IV від 22.05.2003 року до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації), в тому числі сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом.

Слід не погодитися з думкою відповідачів, що вихідна допомога відноситься до категорії фінансової допомоги та є додатковим благом, оскільки ця сума грошових коштів не є додатковим благом, що відзначено в п.п. а - е п. 4.2.9. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22.05.2003 року і, відповідно, не може бути включена до загального оподаткованого доходу (ст..4 Закону).

Таким чином, на підставі викладеного, ТУ ДСА України в Луганській області, як податковий агент, відповідно до п. 1.15 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» N 889 від 22.05.2003 року, не повинно було утримувати податок з вихідної допомоги позивача, тому відповідач ТУ ДСА допустили неправомірні дії стосовного такого утримання.

На підставі ст.. 19-1.1-19-1.1.1. Податкового кодексу України N 2755 від 02.12.2010, діючої на момент звернення позивача, органи державної податкової служби виконують такі функції, зокрема - здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом.

Позивачем ОСОБА_4, було додержано ст.. 78 Бюджетного кодексу України про повернення коштів та п. 5 наказу Державного казначейства України № 226 від 10.12.2002 року «Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» та подано заяву до Ленінської МДПІ. Але відповідач Ленінська МДПІ м. Луганська Луганської області подання до казначейської служби не внесла та відмовила позивачці, пославшись на законність стягнення податку, допустив тим самим противоправність своєї бездіяльності., а не діяльності. Ленінська МДПІ не приймала участі по стягненню з позивача спірного податку, тобто і не здійснила ніяких противоправних дій. Тому у задоволенні позовних вимог стосовно визнання дій Ленінської МДПІ м. Луганська Луганської області противоправними слід відмовити.

Відповідно до ст.. 78 Бюджетного кодексу України N 2456-VI, 08.07.2010 року із змінами та доповненнями, зокрема державне казначейство України веде облік усіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, погодженим з відповідними місцевими фінансовими органами, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

На підставі п. 4 Положення про головні управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказ Міністерства фінансів України 12.10.2011 № 1280, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 жовтня 2011 р. за № 1236/19974 Головне управління Казначейства відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

В зв'язку з тим, що Ленінською МДПІ у м. Луганську, Луганської області подання про повернення коштів не було направлено до відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області, відповідно останнє не допустило ніяких противоправних дій та бездіяльності. Тому у задоволенні позовних вимог, щодо Головного управління Державної казначейської служби України у Луганській області слід відмовити за необґрунтованістю.

С ціллю повного захисту прав позивача, суд вважає за можливе застосувати ст.. 11 Кодексу адміністративного судочинства, визнавши бездіяльність відповідача Ленінської МДПІ у м. Луганську Луганської області противоправною, оскільки даний відповідач допустив саме противоправну бездіяльність не подавши належним чином подання про повернення надміру зарахованих до місцевого бюджету податку.

Суд також вважає за можливе стягнути з місцевого бюджету міста Луганська надмірно сплаченого податку у сумі 14 484 00 грн., оскільки вказане право позивача порушено і вона має всі підстави на повернення даної суми.

Стягуючи гроші з місцевого бюджету, Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області не може бути відповідальною особою та стягувати утримані суми. Таке визначення є не зовсім вірним, та не відповідає приписам «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого Кабінетом Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 ( у редакції постанови КМУ від 30 січня 2013 року № 45), оскільки даний відповідач при цьому є юридичною особою з самостійним кошторисом і не можна ототожнювати його як юридичну особу з покладеними на нього державою обов'язку щодо виконання судових рішень.

Позивач просила суд повернути їй сплачений судовий збір у розмірі 144,85 грн. Дане клопотання підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до частини 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно зі ст. 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

На підставі ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач повинен сплатити за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру - 1% розміру майнових вимог, але не менше 0,1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат; за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру - 0,03 розміру мінімальної заробітної плати (34,41 грн.).

З позовних вимог вбачається, що позовна заява має одночасно майновий і немайновий характер, а тому позивачу необхідно сплатити судовий збір за майнову вимогу в розмірі 1 % від суми, яку він просить стягнути, але не менше 0,1 % розміру мінімальної заробітної плати та не більше 2 розмірів мінімальних заробітних плат та за немайнову вимогу - 0,03 розміру мінімальної заробітної плати (34,41 грн.).

Позивачем заявлено дві самостійних вимоги, майнового та не майнового характеру, з яких вимогу немайнового характеру суд задовольняє частково. Немайнового характеру судовий збір не було сплачено.

Позивач сплатив судовий збір майнового характеру на рахунок УДКСУ у м. Луганську в сумі 144,85 грн. ( а.с.2). Оскільки судовий збір було сплачено не в повному обсязі поверненню позивачу підлягає, з урахуванням взаємозаліку, 127 грн. 27 коп.

( 34,41:2=17 грн.20 коп; 144.47-17.20=127.27).

Отже, суд вважає за необхідне повернути позивачу судовий збір у розмірі 127 грн.27 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 3, 9, 11, 17-18, 71-72, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області, Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби, Головного управління державної казначейської служби України у Луганській області про визнання дій неправомірними, стягнення коштів задовольнити частково.

Визнати противоправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України у Луганській області, щодо утримання з ОСОБА_4 податку з доходів фізичних осіб у розмірі 15%, що складає 14 484, 00 грн.

Визнати противною бездіяльність Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби, щодо не направлення подання про повернення надміру зарахованих до місцевого бюджету податку з доходів фізичних осіб стосовно ОСОБА_4.

Стягнути з місцевого бюджету міста Луганська р/р 332158007000065 ГУДКСУ у Луганській області, м. Луганська, код отримувача 240465482, банк отримувача ГУ ДСКУ у Луганській області, м. Луганська, код банку отримувача 804013 на користь ОСОБА_4 14 484,00 грн. (чотирнадцять тисяч чотириста вісімдесят чотири грн..00 коп.).

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби, Головного управління державної казначейської служби України у Луганській області про визнання дій неправомірними відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 держмито у сумі 127 грн. 27 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова в повному обсязі складена та підписана 17 червня 2013 року.

Суддя Т.І. Ковальова