Рішення № 31889469, 10.06.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" червня 2013 р.Справа № 916/1260/13

За позовом: Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт"

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП. ЛТД"

про стягнення 3480334,32грн.

Суддя Погребна К.Ф.

В судових засіданнях приймали участь представники:

Від позивача: Задоя В.І. - довіреність;

Від відповідача: Воробйова К.В. - довіреність;

В судовому засіданні 10.06.2013р. приймали участь представники:

Від позивача: Задоя В.І. - довіреність;

Від відповідача: Воробйова К.В. - довіреність;

Суть спору: Позивач, Державне підприємство „Одеський морський торговельний порт" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП. ЛТД" про стягнення заборгованості з компенсації за невиконання зобов'язань за договором №КД-4282 від 08.09.2003р. в розмірі 3480334,32грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.05.2013р. було порушено провадження по справі №916/1260/13.

В судовому засідання 03.06.2013р. в порядку ст. 77 ГПК України проголошувалась перерва до 10.06.2013р.

Відповідач в судове засідання з'явився, надав відзив на позов відповідно якого позовні вимоги визнає частково на суму 2900278,60грн., в задоволені стягнення податку на додану вартість в розмірі 580055,72грн. просить суд відмовити, оскільки вважає що ПДВ нараховано необґрунтовано та безпідставно.

Крім того представником відповідача разом з відзивом на позов заявлено клопотання про розстрочку виконання рішення суду строком на шість місяців рівними частинками.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 10.06.2013р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив.

08.09.2003р. між Державним підприємством „Одеський морський торговельний порт" та Товариством з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП. ЛТД" був укладений договорі про надання послуг №КД-4282 (далі - договір).

Згідно п.1.1 договору Порт приймає на себе зобов'язання з виконання для Товариства визначених у пунктах 3.1.1. - 3.1.7. договору роботи (послуги), пов'язаних із перевезенням вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт), а Товариство зобов'язується прийняти та оплатити виконані роботи. Товариство оплачує послуги Порта в порядку та на умовах, передбачених договором (п.1.2 договору). Послуги по перевалки вантажів здійснюються в межах території та акваторії Одеського морського торговельного Порта, переважно на причалах №№7,8 (п.1.3 договору). Послуги надаються по відношенню до вантажів, які надходять на підставі договорів Товариства з клієнтам, в тому числі для здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт. (п.1.4 договору).

Відповідно до п. 2.5 договору Товариство забезпечує Одеському порту об'єм робіт та послуг у відношенні фактичного вантажопотоку, забезпеченого силами Товариства відповідно до умов цього Договору.

Пунктом 2.6. договору та пунктом 1 додаткової угоди до договору № 12 від 10.10.2011р.перебачено, що Товариство гарантує залучення для перевалення через навантажувально-виробничий комплекс № 2 (НВК-2) вантажопотоку в об'ємі не менше 1 560тис. тонн на рік із врахуванням тонн, оброблених у контейнерах, робіт, пов'язаних із завантаженням/розвантаженням контейнерів (стафіровка/розстафіровка).

Відповідно до п. 4.4. договору та додаткової угоди до договору № 6 від 07.11.2008р. Сторони щомісячно до 14-го числа місяця, наступного за звітним, підписують акт виконаних Одеським портом робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, наявні акти виконаних робіт за період 01.01.2012р. - 31.12.2012р. згідно яких, Товариством перевантажено 1228293,178 тонн вантажу.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що у випадку невиконання Товариством вимог п. 2.6. Договору, Товариство компенсує порту втрати у розмірі 15 % від вартості комплексу навантажувально-розвантажувальних робіт у відношенні об'єму вантажу, якого бракує, виходячи із середньоприбуткової ставки за відпрацьований рік. Середньоприбуткова ставка розраховується як відношення прибутку, отриманого від навантажувально-розвантажувальних робіт за відпрацьований рік, до загальної кількості тонн вантажу за аналогічний період.

Отже як зазначає позивач, сума компенсації за невиконання Товариством умов п. 2.6 договору за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р. складає 3480334,32 грн.

19.02.2013р. Порт звернувся до Товариства з письмовою претензією №020/1-2013 відповідно до якої просив Товариство перерахувати на розрахунковий рахунок Одеського порту суму компенсації 2900278,60грн. Позивачем з урахуванням заявлених в претензії грошових вимог відповідачу було виставлено рахунок №530010 від 27.02.2013р., відповідно якого компенсація витрат становить 340334,32грн. (у т.ч. 580055,72грн ПДВ).

19.03.2013р. ТОВ „МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП. ЛТД" направило лист-відповідь №01-230 на претензію №020/1-213 з урахуванням рахунку №530010 від 27.02.2013р., в якому підприємство зазначило, що нарахування портом 580055,72 грн. ПДВ є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам закону, у зв'язку з чим вимоги порту, заявлені ним в претензії №020/1-213 з урахуванням уточнення внесеного рахунок №530010 від 27.02.2013р. не могли бути визнані та задоволені відповідачем.

Позивач зазначає, що 31.01.2012р. звернувся до Голови ДПС в Одеській області з листом за вх.№03/792 про надання податкової консультації, щодо практичного застосування деяких положень ПКУ. На вищезазначений лист Спеціалізована Державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі надала податкову консультацію за №5650/10-31-035 від 01.03.2012р. з якої вбачається, що кошти, отримані як сума штрафу за затримку оплати чи постачання послуг, необхідно розцінювати як компенсацію вартості послуг, яка включається до бази оподаткування податком на додану вартість.

Отже, враховуючи надану податкову консультацію позивач вважає що Портом правомірно та обґрунтовано нараховано на суму компенсації, заявлену у Претензії та у виставленому Товариству рахунку №530010 від 27.02.2013р. податку на додану вартість.

Враховуючи невиконання відповідачем вимог позивача, щодо добровільної сплати суми компенсації за невиконання зобов'язань передбачених п.2.6 договору, Державне підприємство змушено було звернутись до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, що регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори-основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 5 ст.78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Досліджуючи правомірність визнання відповідачем позову, суд виходить з норм ст.13 Цивільного кодексу України, яка визначає межі здійснення цивільних прав:

- цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства;

- при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині;

- не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

- при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства;

- не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП. ЛТД" суми заборгованості з компенсації за невиконання зобов'язань за договором №КД-4282 від 08.09.2003р. в розмірі 2900278,60грн.( без ПДВ) є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо нарахування на вказану суму компенсації 20% ПДВ, суд зазначає наступне.

Суд не приймає до уваги доводи порту про необхідність нарахування ПДВ (20%) за весь об'єм невиконаного зобов'язання та лист Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про надання податкової консультації, з огляду на те, що штрафні санкції, а саме компенсація втрат в розмірі 15% від вартості комплексу навантажно-розвантажувальних робіт, не є поставкою виконаних послуг, а тому не є об'єктом оподаткування ПДВ.

Відповідно до ст.188.1 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Сума компенсації, передбачена розділом 5 договору "Відповідальність сторін" п.5.5 Договору, за своєю правовою природою є штрафною санкцією, оскільки в розумінні ст. 549 ЦК України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Окрім того, суд зазначає, що, відповідно до листа Державної податкової адміністрації України №9049/7/16-1277 від 25.07.2001р. „Щодо обкладення податком на додану вартість отриманої неустойки", кошти, отримані платником внаслідок задоволення претензій у порядку, передбаченому законодавством, як сума штрафів та/або неустойки чи пені, не можна розцінювати, як компенсацію вартості товарів (робіт, послуг), а тому вони не можуть збільшувати базу для оподаткування податком на додану вартість та по них не може бути виписана податкова накладна. У той же час, якщо застосування штрафних санкцій договором не передбачено, то будь-які надходження коштів за поставлені товари (виконані роботи, надані послуги) необхідно розцінювати як компенсацію вартості цих товарів (робіт, послуг), яка збільшує базу оподаткування податком на додану вартість.

З огляду на вищенаведене суд приходить до висновку, що нарахування позивачем ПДВ на суму компенсації за невиконання об'єму навантажно-розвантажувальних робіт, передбаченої сторонами у п.5.5 Договору, є безпідставним та задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Пунктом 6 ст. 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення має право відстрочити або розстрочити виконання рішення суду. При цьому слід зважати на приписи ст. 121 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежних від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи -наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Приймаючи до уваги важте матеріальне становище відповідача, та вивчивши обставини справи, суд дійшов висновку про необхідність надання розстрочки виконання рішення строком на шість місяців, шляхом погашення заборгованості в сумі 2900278,60 грн. рівними частинами, а саме: в червня 2013р. - 483379,77грн., в липні 2013р. - 483379,77грн., в серпні 2013р. - 483379,77грн., в вересні 2013р. - 483379,77грн., в жовтні 2013р. - 483379,76грн., в листопаді 2013р. - 483379,76грн.

При цьому приймаючи рішення про надання розстрочки виконання рішення суду, суд виходить з того, що обставини зазначені відповідачем у заяві дійсно ускладнюють виконання рішення суду у даній справі з огляду на фінансову неспроможність відповідача виконати рішення суду а дотримання принципу обов'язкового виконання судового рішення не повинно призводити до припинення фінансування першочергових зобов'язань боржника за відсутності реальної можливості виконати судовий акт неминуче і одночасно, тобто розстрочка виконання судового рішення дозволить акумулювати необхідні фінансові кошти для повного його виконання.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44,49 ГПК України, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП., ЛТД" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код: 19349403) на користь Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код 01125666) 2900278 (два мільйони дев'ятсот тисяч двісті сімдесят вісім)грн. 60коп. заборгованості із розстрочкою виконання рішення на шість місяців, а саме: в червня 2013р. - 483379,77грн., в липні 2013р. - 483379,77грн., в серпні 2013р. - 483379,77грн., в вересні 2013р. - 483379,77грн., в жовтні 2013р. - 483379,76грн., в листопаді 2013р. - 483379,76грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „МЕТАЛЗЮКРАЙН КОРП., ЛТД" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код: 19349403) на користь Державного підприємства „Одеський морський торговельний порт" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код 01125666) 58005(п'ятдесят вісім тисяч п'ять) грн. 57коп. судового збору.

4. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 14.06.2013р.

Суддя Погребна К.Ф.