Постанова № 31889186, 12.06.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 червня 2013 р. № 820/3840/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання - Міщенко А.П.,

за участю: представників позивача - Фівчук З.Л., Яковченко О.В.,

представника відповідача - Новікової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер"

до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000652301 від 21.12.2012 р., видане Державною податковою інспекцією у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки є неправомірними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для його скасування.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність. Згідно наданих до суду письмових заперечень пояснив, що оскаржуване в даній справі податкове повідомлення - рішення №0000652301 від 21.12.2012 року є цілком законним та обґрунтованим, винесеним відповідно до чинного законодавства, а позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби на підставі наказу №430 від 20.11.2012 р. та п.п.78.1.1 п.78.1. ст.78,ст.79 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" (код ЄДРПОУ 30773272) з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» (код ЄДРПОУ 36007147), за період з 01.07.2011 р. по 31.07.2011 р., за результатами якої відповідачем складено акт №961/22-047/30773272 від 06.12.2012 р.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" п.198.1 п.198.2 п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, ТОВ "Курганський бройлер" в результаті безпідставного включення до складу податкового кредиту податкових накладних від ТОВ «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» (код ЄДРПОУ 36007147) завищено суму податкового кредиту по скороченим деклараціям за липень 2011 року всього на суму ПДВ 57616,0 грн. при відсутності реального вчинення господарських операцій з вищенаведеним контрагентом, внаслідок чого ТОВ "Курганський бройлер" занижено суму податку на додану вартість, яка у поточному звітному періоді підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства (стаття 209 розділу V Податкового кодексу) (р.14 скороченої податкової декларації з ПДВ) на суму ПДВ 57616,0 грн., що не призводить до донарахування ПДВ до бюджету, в тому числі за липень на суму ПДВ 57616,0 грн.

На підставі висновків акту перевірки №961/22-047/30773272 від 06.12.2012 р. Державною податковою інспекцією у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення №0000652301 від 21.12.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у сумі 14404,0 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії і відображених в акті №961/22-047/30773272 від 06.12.2012 р. на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд наголошує на такому.

Податковим органом під час проведення перевірки встановлено, що в перевіряємий період підприємство позивача мало господарські взаємовідносини з ТОВ «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» (код ЄДРПОУ 36007147).

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" та ТОВ «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» здійснена господарська операція по поставці олії соняшникової.

На підтвердження реальності виконання господарської операції позивачем до суду надано рахунок - фактуру №СФ-45 від 15.07.2011 р.

На адресу позивача ТОВ «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» поставлено продукцію, а саме, олію соняшникову в кількості 33,240 т, що підтверджується видатковою накладною №РН-49 від 15.07.2011 р.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" 15.07.2011 р. було видано ОСОБА_4 довіреність №000826 на отримання олії соняшникової, що підтверджується копією витягу з журналу реєстрації довіреностей.

На виконання вимог податкового законодавства ТОВ «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» надано ТОВ "Курганський бройлер" податкову накладну №9 від 15.07.2011 р., на підставі якої позивачем було включено до складу податкового кредиту за липень 2011 року суму ПДВ в розмірі 57616,0 грн.

Транспортування товару здійснювалося автопідприємством ТОВ «Альтаир МГ Плюс», вантажовідправник ТОВ «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» пункт навантаження с. Софіївка Миколаївської області, вантажоодержувач ТОВ "Курганський бройлер" м. Бориспіль, що підтверджується товарно-транспортною накладною №15/07 від 15.07.2011 р.

Як вбачається з пояснень представника позивача, придбану олію ТОВ «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» було поставлено на Бориспільський комбікормовий завод цистерною одразу після придбання, оскільки ТОВ "Курганський бройлер" не має виробничих можливостей зберігати і в подальшому транспортувати її на Бориспільський комбікормовий завод.

Вказану вище продукцію позивачем було оплачено 02.08.2011 р., що підтверджується платіжним дорученням №1901899346.

В обґрунтування економічної необхідності укладання угоди на поставку олії соняшникової, яка була використана як давальницька сировина при виготовленні комбікорму ТОВ «Комплекс Агромарс» Бориспільська Філія, позивачем до матеріалів справи наданий договір №10-468/БФ-Ю від 01.01.2010 р.

За умовами договору №10-468/БФ-Ю від 01.01.2010 р. ТОВ «Комплекс Агромарс» Бориспільська Філія (Постачальник) зобов'язується виготовити з давальницької сировини і відпустити комбікормову продукцію, а ТОВ «Курганський бройлер» (Покупець) прийняти та оплатити в зазначений термін.(п.1.1., 2.3 Договору).

Відносини продовжено на підставі договору №12-121/КБ-Ю від 08.05.2012 р., долученого до матеріалів справи.

При поставці давальницької сировини Постачальник (Бориспільський комбікормовий завод) здійснює перевірку якісних характеристик сировини і у випадку відповідності її показникам необхідних для виготовлення комбікорму - приймає на виготовлення комбікорму. З поставленої олії було виготовлено комбікорм.

ТОВ «Курганський бройлер» оплатив вартість його виготовлення та прийняв послуги по його виготовленню, що підтверджується копіями актів здачі - приймання та банківських виписок.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідачем за правилами ч. 2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Таким чином, згадані договори та переліченні первинні документи визнаються судом належними та допустимими доказами наявності між позивачем та контрагентами позивача факту вчинення правочинів в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентами позивача господарських операцій.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином ДПІ, ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду з боку відповідача не має.

Розглянувши матеріали справи, суд з дослідженого акту перевірки №961/22-047/30773272 від 06.12.2012 р. встановив, що фактичною підставою для відображення в акті порушення позивачем норм податкового законодавства слугував висновок акту Жовтневої МДПІ Миколаївської області ДПС про неможливість проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» від 19.06.2012 року №407/22-36007147, яким встановлено неможливість реального здійснення платником податків операцій у зв'язку з тим, що ТОВ «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» має стан 9.

В силу приписів ПК України акт перевірки, складений органом державної податкової служби України відносно платника податків не є беззаперечним та безумовним доказом вчинення порушень контрагентами такого платника, за умови доведеності платником реальності вчинення господарської операції. При дослідженні факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. З урахуванням викладеного, суд наголошує, що з огляду на реальний характер операції, за наслідком виконання якої позивачем був сформований оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Суд також зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовною практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що згідно з п. 44.1. ст.41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст. 70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому за правилами п.198.3. ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.4. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач та його контрагент належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.

Таким чином, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту по вказаній господарській операції, при цьому, ТОВ «РОСТ-ІНВЕСТ-АГРО» було офіційно зареєстроване платником ПДВ на час здійснення господарської операції та мало право складання податкових накладних. Суд звертає увагу на те, що податкові накладні відповідають вимогам закріпленими в ст.201 Податкового кодексу України.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в актах перевірки висновків про порушення позивачем вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин. За таких умов, факти, вказані в акті перевірки №961/22-047/30773272 від 06.12.2012 р. щодо порушення позивачем вимог чинного законодавства, слід вважати недоведеними.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на це, суд дійшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000652301 від 21.12.2012 р., прийняте Державною податковою інспекцією у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160,161,162,163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" до Державної податкової інспекції у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000652301 від 21.12.2012 р., видане Державною податковою інспекцією у Балаклійському районі Харківської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Курганський бройлер" (код ЄДРПОУ 30773272) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 144.04 грн. (сто сорок чотири гривні 04 копійки).

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 17 червня 2013 року.

Суддя Д.В. Бездітко