Постанова № 31884468, 17.06.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2013 року 810/1389/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Маджар О.М., за участю:

представника позивача - Марченко В.А.,

розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоград» до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

22 березня 2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоград» (ТОВ «Енергоград», товариство) із позовом до Васильківської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (ДПІ, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 лютого 2013 року №0000142201 на суму 195348 грн. та №0000132201 на суму 170930 грн.

Зазначали, що твердження податкового органу про нікчемність правочину, які стали підставою прийняття оскаржуваного рішення, є помилковими, стверджували наявність у позивача усіх первинних документів, оформлених згідно чинного законодавства, які супроводжують відповідний вид господарських операцій, а також наявність доказів руху товарів та їх використання у господарській діяльності. Вказували, що висновки Акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента товариства не є достатньою підставою для встановлення факту порушення податкового законодавства позивачем.

Посилаючись на невідповідність Акта перевірки ТОВ «Енергоград» реальним обставинам здійснення ним господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового кодексу України, в частині збільшення нарахування сум грошового зобов'язання із податку на додану вартість та податку на прибуток, просили визнати оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати їх.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача позов не визнав, стверджував, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття рішення про визначення суми завищення податкового кредиту, заниження податку на прибуток і стягнення штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову і необхідність його задоволення у повному обсязі, виходячи із такого.

Як видно із Акта перевірки, на підприємстві у період з 30 січня по 4 лютого 2013 року проведено документальну невиїзну позапланову перевірку з питань дотримання і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, податку на прибуток по взаємовідносинах із ТОВ «Єврофокс Україна» за період з 1 січня по 31 березня 2012 року.

За висновками Акта перевірки, на переконання посадових осіб ДПІ, підприємством порушено вимоги підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.7 статті 138 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 136744 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 цього ж кодексу, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 130232 грн.

На підставі цього Акта відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Зі змісту Акта, із пояснень представників позивача та відповідача судом встановлено, що йдеться про заниження податкових зобов'язань із податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинам ТОВ «Енергоград» із Товариством ТОВ «Єврофокс Україна» у зв'язку із нікчемністю угоди між цими контрагентами.

Приводом для такого твердження стали опосередковані дані, зокрема Акт ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 28 серпня 2012 року №523/22-317/37023882 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Єврофокс Україна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за березень 2011 року - червень 2012 року» (а.с.83-86).

Проте врахування зазначеного Акта у якості єдиного доказу безтоварності операцій є передчасним та помилковим.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ «Енергоград» є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Васильківської міської ради Київської області 17 березня 2005 року, перебуває на обліку Васильківської ОДПІ з 26 квітня 2005 року за №157, тобто є суб'єктом господарської діяльності (а.с.11-16, 95-103).

Основними видами його діяльності є: електромонтажні роботи; установлення та монтаж машин і устаткування; будівництво житлових і нежитлових будівель; будівництво трубопроводів; будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій; будівництво інших споруд.

У ході судового розгляду встановлено, що у березні 2012 року між ТОВ «Енергоград» та ТОВ «Єврофокс Україна» укладено договір поставки №21/03-12-П від 21 березня 2012 року (а.с.37-38,110-111), за яким Постачальник (ТОВ «Єврофокс Україна») передає, а Покупець (ПП «Енергоград») приймає та оплачує на умовах цього договору товар, визначений у специфікації. Поставка здійснюється транспортом Постачальника на будівельну площадку у м. Бориспіль по вул. Горбатюка, 9.

Відповідно до цього договору позивачем отримано від ТОВ «Єврофокс Україна» кабелі ААБл-10 3*240 у кількості 2630 м, кабелі ААБл2-10 3*240 у кількості 750 м, муфту з'єднувальну GUSJ 12 150/240 у кількості 20 шт., стрічку сигнальну L=500м на загальну суму 781296,07 грн. (ПДВ 130232,68 грн.), що підтверджується наявними у матеріалах справи завіреними копіями наступних документів:

- специфікація до договору №21/03-12-П (а.с.39,112);

- рахунок-фактура №СФ-000103 від 29 березня 2012 року (а.с.43,114);

- податкова накладна №103 від 30 березня 2012 року (а.с.41,116);

- видаткова накладна №РН-000103 від 30 березня 2012 року (а.с.43,113);

- товарно-траспорта накладна 02-ААА №006550 (а.с.17-118);

- витяг з Єдиного реєстру податкових накладних (а.с.120);

- реєстр виданих та отриманих податкових накладних (а.с.121-124).

Також на підтвердження оплати за згаданою операцією суду надана банківська виписка (а.с.115) та копія платіжного доручення №35 від 30 березня 2012 року, засвідчена банком (а.с.145).

У бухгалтерському обліку операції з ТОВ «Єврофокс Україна» відображено в оборотно-сальдових відомостях по рахунку 36, 63, 703 (а.с.146-148), картці рахунку 63 (а.с.149-150).

Щодо використання поставлених товарів у власній господарській діяльності, то позивачем подано копію Договору №4 від 1 березня 2012 року за умовами якого підрядник -ТОВ «Енергоград», використовуючи власне обладнання та матеріали, зобов'язується організувати та виконати повний комплекс робіт з власних матеріалів та обладнання, у відповідності із проектними документами та здати разом із Генпідрядником (ТОВ «Компанія МТД») виконані роботи в стані «Під ключ» Замовнику будівництва, на об'єкті «Складський розподільчий центр агрохолдінгу ТОВ «Агростар-Україна» за адресою: Київська область, місто Бориспіль, вул. Горбатюка, 9 у терміни, передбачені даним Договором (а.с.129-132).

Також позивачем надано акт №5/5 СП приймання виконаних будівельних робіт за травень типової форми КБ-2в (а.с.133-136), підписаний ТОВ «Компанія МТД» та ТОВ «Енергоград». Зокрема, на сторінці 6 цього акта відображено використання у ході виконання будівельних робіт товарів, придбаних позивачем у ТОВ «Єврофокс Україна». Кількість та найменування продукції відповідає зазначеній у досліджених специфікації, видатковій та податковій накладних, рахунку-фактурі тощо.

Таким чином, договір ТОВ «Енергоград» із ТОВ «Єврофокс Україна» є складовим у обсязі основних домовленостей позивача із ТОВ «Компанія МТД».

До того ж, згідно Листа ДПІ у Солом'янському районі міста Києва від 15 березня 2013 року №6988/10/22.3-10 (а.с.82), оригінал якого оглянуто у судовому засіданні, розбіжність у податкових зобов'язаннях по взаємовідносинам між ТОВ «Єврофокс Україна» та ТОВ «Енергоград» за період з 1 березня по 31 березня 2012 року - відсутня.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд констатує, що в силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формування податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Платники податку на прибуток, об'єкт, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються розділом 3 Податкового кодексу України.

За правилами статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати у розумінні цього кодексу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником).

До складу валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом 2 цього Кодексу.

За нормами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованими. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентом. Тобто саме по собі порушення податкового законодавства контрагентом підприємства, у разі дотримання останнім його вимог, не тягне негативних наслідків для такого підприємства.

Крім того, суд наголошує, що факт визнання правочину нікчемним (недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов'язань.

Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції та навпаки.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість; податковий кредит та валові витрати вважаються сформованими правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на такі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймається податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого Акта перевірки позивача убачається, що посадові особи Інспекції в дійсності факт поставки товару не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні думки посадової особи іншого податкового органу щодо контрагента позивача.

Крім цього, за приписами пункту 73.5 статті 75 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з Акта перевірки, податковий орган, який надіслав відповідачу Акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача також безпосереднього дослідження первинних бухгалтерських та інших документів цього суб'єкта господарювання не здійснював, наявність у нього орендованих складів чи осіб, які працюють за наймом або на підставі інших договорів, не перевіряв, відтак висновки, викладені у цьому акті, суперечать приписам пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України та не є належними і допустимими доказами відсутності вчинення цим контрагентом господарських операцій з позивачем.

Під час розгляду справи суду були надані належно оформлені податкова накладна, первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та їх виконання між ТОВ «Енергоград» і його контрагентом - ТОВ «Єврофокс Україна», такі операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку, встановлено їх безпосередній зв'язок із господарською діяльністю позивача.

До того ж, судом з'ясовано, що на час укладання і виконання договору ТОВ «Єврофокс Україна» мало статус юридичної особи, знаходилось на обліку ДПІ у Солом'янському районі міста Києва та було зареєстровано як платник податку на додану вартість.

При цьому суд враховує вимоги статті 18 Закону України №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт поставки товару (продукції) та оплати його вартості підтверджується документально; надані позивачем докази є переконливими для твердження про реальність господарської операції.

За таких обставин вбачається, що твердження про безтоварність ґрунтується на припущеннях, відповідачем не доведено того, що товари контрагентом не постачались, а доводи позивача про дійсність правочинів належними доказами не спростовуються, тому висновки податкового органу є безпідставними.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд наголошує, що у цьому випадку податковий орган не довів відсутності здійснення господарської операції та правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 2294 грн., доказів понесення інших судових витрат не надано.

Тому судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної Державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 26 лютого 2013 року №0000142201 та №0000132201.

Стягнути із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоград» судовий збір у сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 18 червня 2013 р.