Рішення № 31882847, 10.06.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2013 року справа № 5020-136/2012

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Прокурора Ленінського району міста Севастополя

(вул. Вороніна, 11, м. Севастополь, 99011)

в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

(вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Санта-Юг"

(вул. Хрустальова, 11, офіс 94, м. Севастополь, 99029)

про розірвання договору оренди та стягнення 227 830, 90 грн,

за участю представників сторін:

прокурора - не з'явився;

позивача - Бекетова Н.С., довіреність б/н від 29.12.2012;

відповідача - Байрамова К.В., довіреність б/н від 18.01.2013;

СУТЬ СПОРУ:

Прокурор Ленінського району міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя в інтересах держави в особі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Санта-Юг" про розірвання договору оренди №142-11 від 01.07.2011, зобов'язання звільнити і передати об'єкт оренди за актом приймання-передачі та стягнення 227830,90 грн, з яких: 205583,04 грн - основний борг, 8073,24 грн - пеня, 14174,62 грн - 30% річних.

Позовні вимоги з посиланням на статті 230, 232, 285 Господарського кодексу України, статті 509, 525, 526, 610, 625 Цивільного кодексу України та положення статей 2, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині своєчасного внесення орендної плати за договором оренди нерухомого майна №142-11 від 01.07.2011, у зв'язку з чим прокурор просить розірвати вказаний договір та повернути об'єкт оренди.

Ухвалою від 09.02.2012 позовна заява прийнята до розгляду суддею Шевчук Н.Г. та порушено провадження у справі.

Розпорядженням виконуючого обов'язки керівника апарату господарського суду міста Севастополя №33 від 19.03.2012 призначений повторний автоматичний розподіл справи, за результатом якого справа №5020-136/2012 передана до провадження судді Плієвої Н.Г.

Ухвалою від 22.03.2012 справа №5020-136/2012 прийнята до провадження суддею Плієвою Н.Г.

Ухвалою від 12.04.2012 провадження у справі зупинено відповідно до положень частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України до вирішення господарським судом міста Севастополя пов'язаної справи № 5020-1846/2011.

Згідно відомостей, внесених до автоматизованої системи "Діловодство спеціалізованого суду", ухвалою суду від 11.03.2013 у справі № 5020-1846/2011 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Санта-Юг" до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про зобов'язання внести зміни до договору залишено без розгляду.

Ухвалою від 26.04.2013, оскільки обставини, які зумовили зупинення провадження усунені, провадження у справі поновлено в порядку частини третьої статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3.3 Рішення зборів суддів господарського суду міста Севастополя від 10.10.2012, розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Севастополя №158 від 13.05.2013, у зв'язку із знаходженням судді Плієвої Н.Г. у відпустці, призначений повторний автоматичний перерозподіл справ, за результатами якого справа №5020-136/2012 передана до провадження судді Єфременко О.О.

Ухвалою від 13.05.2013 справа прийнята до провадження суддею Єфременко О.О., призначено розгляд справи у судовому засіданні на 10.06.2013.

Прокурор у судове засіданні не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином та своєчасно у встановленому законом порядку.

Положеннями статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача письмового відзиву суду не надав, але у судовому засіданні проти задоволенні позову заперечував, зазначивши, що укладений між сторонами договір оренди нерухомого майна №142-11 від 01.07.2011 нотаріально не посвідчений, крім того об'єкт оренди, в порушення вимог статті 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" був переданий позивачем у стані, що не відповідає призначенню майна, тому об'єкт оренди Товариством з обмеженою відповідальністю "Санта-Юг" не використовується.

Представникам сторін в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до частини другої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що державні інтереси є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з преамбулою Закону України "Про оренду державного та комунального майна" цей закон покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Відповідно до положень частини другої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" державну політику у сфері оренди щодо майна, яке перебуває в комунальній власності, здійснюють органи місцевого самоврядування.

Недотримання фізичними або юридичними особами положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" завдає шкоди економічним інтересам держави по розпорядженню державною власністю, не дає можливості у повному обсязі реалізувати завдання у сфері орендних відносин, порушує основи державної політики у сфері ефективного використання комунальною власністю.

Пунктом 2 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради встановлено, що Фонд є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Севастополя.

01.07.2011 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Санта-Юг" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 142-11 (далі - Договір) (а.с.8-9), відповідно до умов якого, з метою ефективного використання комунального майна і досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення з №І-1 по №І-10, загальною площею 145,1 кв.м., розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Велика Морська, 25, що знаходиться на балансі Комунального підприємства Ремонтно-експлуатаційного підприємства №17 під розміщення магазину, вартість об'єкту оренди, згідно з незалежною оцінкою станом на 30.09.2010 становить 1208070,00 грн (без урахування ПДВ).

Актом приймання-передачі від 08.07.2011, орендодавець передав, а орендар прийняв об'єкт оренди (а.с.11).

Відповідно до пунктів 3.1-3.2 Договору розмір орендної плати визначений на підставі рішення конкурсної комісії по оренді комунального майна та складає 30756,00 грн за перший базовий місяць оренди та перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця, з яких: 97% у сумі 29833,32 грн на розрахунковий рахунок місцевого бюджету м.Севастополя р/р 33213870700001 в ГУДК м. Севастополя, МФО 824509, код ЄДРПОУ 23895637, код платежу 22080400; 3% у сумі 922,68 грн на розрахунковий рахунок місцевого бюджету м.Севастополя р/р 31516933700001 в ГУДК м. Севастополя, МФО 824509, код ЄДРПОУ 23895637, код платежу 50110007.

Згідно з пунктом 3.3 Договору розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом корегування розміру щомісячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Пункт 4.4.3 Договору визначає обов'язок орендаря своєчасно вносити орендну плату, а також здійснювати інші платежі, пов'язані із використанням об'єкту оренди, у тому числі оплату комунальних та експлуатаційних послуг.

Відповідно до пункту 7.1 Договору цей договір діє з моменту його підписання та до 01.07.2016.

Пунктом 7.4 Договору передбачено, що він може бути змінений або розірваний за рішенням суду за вимогою однієї зі стороні у разі істотного порушення Договору іншою стороною та в інших випадках, встановлених Договором або Законом. До істотних порушень договору сторони відносять порушення умов договору, визначених пунктами 3.4, 3.5, 4.4.2-4.4.13, 6.1 Договору. До істотних порушень сторони також відносять проведення орендарем реконструкції, технічного переобладнання або інших поліпшень об'єкту оренди без письмової згоди орендодавця.

Неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків по сплаті орендної плати за період з липня 2011 року по січень 2012 року і стало підставою для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 227830,90 грн, з яких: 205583,04 грн - основний борг, 8073,24 грн - пеня, 14174,62 грн - 30% річних, а також про розірвання Договору, звільнення приміщень та передачі об'єкту оренди за актом приймання-передачі позивачу.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов'язання (в тому числі господарське зобов'язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Абзацом четвертим пункту 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» №11 від 29.05.2013 (далі - Постанова Пленуму №11) передбачено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.

За загальним правилом, визначеним у статті 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору. При цьому, Закон не встановлює загальнообов'язковості нотаріального посвідчення (нотаріальної форми) та державної реєстрації договору оренди державного та комунального майна.

Разом з тим, нормами статей 793, 794 Цивільного кодексу України (у редакції, діючій на момент укладання Договору) встановлено обов'язкове нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію для договорів оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладених строком на три роки і більше.

Відповідно до частини першої статті 209 та частини першої статті 210 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Статтею 220 цього ж Кодексу передбачено, що у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Зі змісту частини третьої статті 640 Цивільного кодексу України (у дирекції діючій на момент укладання Договору) вбачається, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Норма частини третьої вказаної статті пов'язує настання моменту укладення договору з моментом нотаріального посвідчення або (та) моментом державної реєстрації.

У абзаці другому пункту 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» №12 від 29.05.2013 (далі - Постанова Пленуму №12) зазначено, що відповідні приписи частини другої статті 220 ЦК України не застосовуються до правочинів, які підлягали і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України (у редакції, чинній до 01.01.2013) пов'язувався з державною реєстрацією; відповідні правочини не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суд України від 18.04.2011 по справі №2-17/604-2009 (правова позиція №3-28гс1) та у постанові Вищого господарського суду України від 22.05.2013 по справі №5020-684/2012.

Відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Зазначені положення знайшли своє відображення також у частини третьої статті 82 Господарського процесуального кодексу України якою передбачено, що обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, суди зобов'язані враховувати зазначені висновки Верховного Суду України.

З положень абзацу п'ятого пункту 2.6 Постанови Пленуму №12 та абзацу шостого пункту 2.6 Постанови Пленуму №11 вбачається, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

При цьому, у абзаці шостому пункту 2.6 Постанови Пленуму №11 зазначено, що, зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Судом встановлено, що строк дії Договору оренди нерухомого майна складає шість років, а саме: з 01.07.2011 до 01.07.2016, при цьому сторони у пункті 4.4.1 Договору домовилися, що орендар зобов'язується при укладенні Договору строком на три року та більше здійснити нотаріальне посвідчення та державну реєстрацію цього Договору, у строки встановлені діючим законодавством та здійснити оплату послуг по підготовці документів, необхідних для нотаріального посвідчення.

З матеріалів справи вбачається, що листами за вих. №27 від 24.04.2013, №30 від 14.05.2013 та №35 від 22.05.2013 (а.с.85-87) відповідач звертався до позивача з проханням забезпечити явку представника Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради у визначений час до нотаріусу Усенко Т.Т. для нотаріального посвідчення укладеного між ними договору оренди нерухомого майна №142-11 від 01.07.2011.

Проте, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради у назначений час для нотаріального посвідчення вказаного Договору не з'являвся. Крім того, листом за вих. №01-15/1499 від 23.05.2012 (а.с.88) повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю „Санта-Юг" про те, що прийняв рішення розірвати договір оренди нерухомого майна №142-11 від 01.07.2011, у зв'язку з чим ним був направлений відповідний позов до суду.

Беручі до уваги, що спірний Договір оренди нерухомого майна, а саме: вбудованих нежитлових приміщень з №І-1 по №І-10, загальною площею 145,1 кв.м., розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Велика Морська, 25, передбачає строк дії шість років, тобто більш ніж на три роки, суд вважає, що він підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації у встановленому законом порядку.

Але з матеріалів справи вбачається неправомірне ухилення Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради від нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди нерухомого майна № 142-11 від 01.07.2011.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення зазначених норм законодавства, сторонами не надано належних та допустимих доказів нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди нерухомого майна №142-11 від 01.07.2011.

З огляду на зазначене, враховуючи, що підписаний між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради та Товариством з обмеженою відповідальністю „Санта-Юг" Договір оренди нерухомого майна №142-11 від 01.07.2011 не був посвідчений нотаріально та не пройшов відповідну державну реєстрацію у встановленому законом порядку, він є неукладеним і не створює для сторін певних прав та обов'язків.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Санта-Юг" про розірвання договору оренди нерухомого майна №142-11 від 01.07.2011 та зобов'язання звільнити і передати об'єкт оренди - вбудовані нежитлові приміщення з №І-1 по №І-10, загальною площею 145,1 кв.м., розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Велика Морська, 25, за актом приймання-передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки не підлягає розірванню договір який не укладено.

До того ж, не підлягають задоволенню вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Санта-Юг" заборгованості з орендної плати за договором оренди нерухомого майна №142-11 від 01.07.2011 за період з липня 2011 року по січень 2012 року у розмірі 205583,04 грн, оскільки неукладений договір не створює прав та обов'язків для сторін, зокрема обов'язку своєчасно вносити орендні платежі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 8073,24 грн та 30% річних у розмірі 14174,62 грн, слід зазначити, що, оскільки зазначені позовні вимоги є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, в задоволенні яких судом відмовлено, підстави для їх задоволення відсутні.

З огляду на зазначене, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 82, 84-85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 17.06.2013.

Суддя О.О. Єфременко