Постанова № 31876729, 10.06.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2013 року № 813/1765/13-а

Львівський окружний адміністративний суд,

у складі:

головуючого-судді Ланкевича А.З.

секретар судового засідання Бравчук Д.Є.

за участі представників

позивача Гуцола М.І., Дубаса В.М.

відповідача Яремко В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 01 березня 2013 року №№ 0000152200, 0000162200, 0000172200, 0000182200, 0000192200, 0000202200, 0000212200.

Посилається на те, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, складено Акт перевірки № 64/2200/35741876 від 15 лютого 2013 року, яким встановлено порушення платником податку вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України. Зазначає, що господарська діяльність особи спрямована на отримання доходу, а не прибутку, а тому висновки відповідача, що реалізація готової продукції нижче виробничої собівартості призводить до збитків, а відтак до виникнення формальних підстав для невиконання передбачених законодавством податкових зобов'язань, а також, що реалізація готової продукції нижче виробничої собівартості не є господарською діяльністю є не вірним. У разі перевищення витрат над доходами не виникає жодного об'єкта оподаткування, оскільки додатна чи від'ємна різниця доходів від продажу продукції та витрат на її виготовлення формує прибуток або збиток в тому звітному періоді, в якому така продукція реалізована. Вказує на те, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» повинно бути доведено належним чином та лише щодо однорідних чи ідентичних товарів (робіт, послуг), й саме податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Проте в акті відповідача повністю відсутні будь-які докази ідентичності чи однорідності продажу продукції позивача у співставних умовах із продукцією будь-яких інших підприємств, що свідчить про повну відсутність будь-яких законних підстав для застосування звичайних цін та прийняття податкових повідомлень-рішень. Також зазначає, що позивач не використовує у своїй діяльності жодних поверхневих чи підземних вод, а лише використовує питну воду для побутово-питних потреб, а відтак в жодному разі не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів. Вважає безпідставним твердження відповідача про необхідність подання позивачем декларацій щодо збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод, оскільки в акті перевірки відсутні будь-які посилання на первинні документи позивача щодо споживання води, що взагалі позбавляє будь-якої доказової сили. Крім того, згідно п. 328.7 ПК України платники збору подають одночасно з податковими деклараціями органам ДПІ копії дозволу на спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води, яких ніколи не було в позивача. Також вважає протиправним застосування відповідачем штрафної санкції згідно Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року за наявність понадлімітного залишку готівки, оскільки підставою для такого стало ігнорування описки одержувача коштів у видатковому касовому ордері щодо дати отримання готівки, а також неперевищення встановленого наказом позивача ліміту залишку готівки. Тому просить позов задоволити.

Відповідачем подано письмове заперечення проти позову, в якому він просить в позові відмовити, посилається на те, що працівниками Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 11.12.2012 року, за результатами якої складено Акт перевірки №64/2200/35741876 від 15 лютого 2013 року. Перевіркою встановлено, що позивачем здійснювалась діяльність з виробництва рамкових фасадів з МДФ профілю та реалізація даних товарів в період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року ТзОВ "Сокме", ТзОВ "Сучасний дизайн" та фізичній особі за цінами нижчими від собівартості. У всіх перевірених періодах на кінець місяця залишок на складі готової продукції відсутній, вироблені протягом місяця меблеві фасади та фоторамки в повному обсязі реалізовувалися. Позивач при виготовлені рамкових фасадів та фоторамок з МДФ профілю проводив списання на виробництво вартості матеріалів та сировини відповідно до погоджених директором підприємства калькуляцій по кожній номенклатурі товару, що відображено бухгалтерськими проведеннями Д-т23 К-т201. Перевіркою наданих калькуляційних листів та наказів по підприємству в частині встановлення відпускних цін, розшифрувань, собівартості випущеної продукції в розмірі номенклатури товарів, відомостей по рахунку 26 "Готова продукція", видаткових накладних, даних бухгалтерського обліку про доходи і витрати по операціях за 1 квартал 2011 року встановлено реалізацію товарів нижче собівартості всього в сумі 217 374,00 грн. Зазначає, що свідомий продаж продукції з від'ємним фінансовим результатом впливає на прибутковість господарської діяльності підприємства, яке не отримує в такому випадку в повному обсязі вигод в своїй діяльності. Продаж продукції за цінами нижчими за їх собівартість призводить до одержання збитків та до виникнення формальних підстав для невиконання передбачених законодавством податкових зобов'язань. Також перевіркою встановлено, що позивачем за рахунок поставки товарів нижче собівартості занижено базу оподаткування податком на додану вартість всього в сумі 965 645,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання по ПДВ на суму 193 129,00 грн. В періоді з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року ТзОВ "Софро" не подавало розрахунок збору за спеціальне використання водних ресурсів та не сплачувало даного платежу. Відповідно до наданих до перевірки документів не встановлено наявність фінансово-господарських взаєморозрахунків щодо постачальника води. Враховуючи, що товариство новозбудоване на балансі наявна водоканалізаційна система, санітарно-побутові приміщення підприємство було платником збору за спеціальне використання водних ресурсів. Також перевіркою встановлено порушення позивачем п.2.8, п.3.4, п.3.5, п.5.9 Положення про проведення касових операцій у національній валюті в Україні". Видача готівки з каси 02.12.2011 року згідно видаткового ордера №46 від 02.12.2011 року за грудень 2011 року на суму 34 305,44 грн. підтверджена підписом одержувача 02.12.2012 року, а саме ОСОБА_4, що призвело до зберігання понадлімітної готівки в касі на кінець робочого дня.

Представники позивача, в судовому засіданні, позовні вимоги підтримали повністю, посилаються на підстави викладені в позовній заяві.

Представник відповідача, в судовому засіданні, проти позову заперечила, просить відмовити в його задоволенні з підстав викладених в письмовому заперечені проти позову.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Софро» зареєстроване як суб'єкт господарювання 20.02.2008 року в Сокальській районній адміністрації Львівської області та з 21.02.2008 року перебуває на обліку як платник податків. 28.02.2008 року позивач зареєстрований як платник податку на додану вартість (ПДВ) відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №100101577 з індивідуальним податковим номером 357418713294.

В період з 01.10.2009 року до 31.12.2010 року позивач як суб'єкт малого підприємництва перебував на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, сплачуючи єдиний податок. У період з 01.01.2011 року по 30.09.2012 року позивач перебував на загальній системі оподаткування, зокрема сплачуючи податок на прибуток та ПДВ.

Основним видом діяльності позивача є виробництво інших меблів (код КВЕД - 31.09), для чого він використовує власні основні фонди І групи (цехи по виготовленню меблевих фасадів, адміністративно - побутовий комплекс, склад готової продукції, котельня) із загальною площею 2659,1 кв.м. виробничих приміщень та 1328,5 кв.м. складських приміщень, а також використовує відповідне виробниче обладнання (станки, верстати, офісні меблі, комп'ютерну техніку).

На підставі направлень від 27.12.2012 року №№ 581, 582, 583, 584, 585, згідно п.п. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п. 75.1.2 п.75.1 ст.75, ст.77, п.82.1 ст.82 Податкового кодексу України та у відповідності до наказу №507 від 11.12.2012 року працівниками податкової інспекції проведена планова документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Софро" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено Акт перевірки №64/2200/35741876 від 15 лютого 2013 року.

Як вбачається з висновків вищенаведеного Акту перевірки, відповідачем встановлено порушення зі сторони позивача вимог п.1.32 ст.1, п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року №334/94-ВР у редакції Закону України від 22.05.1997 року №283/97-ВР, зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 184 857,00 грн. та заниження податку на суму 8 129,00 грн. за І квартал 2011 року; п.п.14.1.36, п.п.14.1.56, п.п.п. 14.1.228 п.14.1 ст.14, п..135.4 ст.135, п.137.1 ст.137, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності на суму 159 925,00 грн. за ІІ квартал 2011 року та заниження податку на прибуток всього в сумі 206 311 грн; п.п.14.1.203, п.п.14.1.10 п.14.1 т.14, п.185.1 ст.185, п.п.186.1,186.2, 186.3, 186.4, п.п.186.2.1 п.186.2 ст.186, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 119 196,00 грн., зменшено суму підтвердженого бюджетному відшкодуванні заявленого підприємством у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних звітних періодів на загальну суму 14 681,00 грн., зменшено суму підтвердженого від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду відповідно до поданої податкової декларації за липень 2012 року на суму 51 665,00 грн.; зменшено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду відповідно до поданої податкової декларації за квітень 2012 року на суму 131 717,00 грн.; зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за вересень 2012 року на суму 7 587,00 грн.; п.323.1, п.323.2 ст.323, п.328.1, п.138.2, п.328.3 ст.328 розділу XVI Податкового кодексу України в результаті чого не подано податкові декларації збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод за І квартал 2011 року, півріччя, ІІІ квартали, 2011 рік, І квартал 2012 року та півріччя 2012 року; п.2.8, п.3.4, п.3.5, п.5.9, п.7.24 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні" затвердженого постановою Нацбанку країни №637 від 15.12.2004 року встановлено перевищення ліміту каси.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки відповідачем 01 березня 2013 року винесено податкові повідомлення-рішення № 0000192200, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 і 2 квартал 2011 року на суму 344 782,00 грн., № 0000152200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 236 247,75 грн., № 0000182200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 148 995,00 грн., № 0000202200, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 7 587,00 грн., № 0000172200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень і липень 2012 року на суму 66 346,00 грн., №0000162200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі збору за спеціальне використання води на суму 1 020,00 грн., № 0000212200, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) на суму 68 270,88 грн.

Відповідач на підтвердження обґрунтованості висновків перевірки, викладених в акті посилається на те, що в періодах, які підлягали перевірці позивачем здійснювалась діяльність з виробництва рамкових фасадів з МДФ профілю та реалізація даних товарів ТзОВ «Сокме», ТзОВ «Сучасний дизайн», ПАТ «Нова лінія» та фізичним особам за цінами нижчими від собівартості. Таким чином, свідомий продаж продукції з від'ємним фінансовим результатом впливає на прибутковість господарської діяльності підприємства, яке не отримує в такому випадку в повному обсязі вигод в своїй діяльності. Продаж продукції нижчими за їх собівартість призводить до одержання збитків та до виникнення формальних підстав для невиконання передбачених законодавством податкових зобов'язань. Також за рахунок поставки товарів нижче собівартості позивачем занижено базу оподаткування податком на додану вартість всього в сумі 965 645,00 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання по ПДВ на суму 193 129,00 грн. Крім цього, позивачем не подавались податкові декларації збору за спеціальне використання поверхневих та підземних вод за І квартал 2011 року, півріччя 2011 року, ІІІ квартал 2011 року, І квартал 2012 року та півріччя 2012 року. Також перевіркою встановлено, що видача готівки з каси 02.12.2011 року згідно видаткового касового ордера №46 від 02.12.2011 року за грудень 2011 року на суму 34 305,44 грн., підтверджена підписом одержувача 02.12.2012 року, а саме ОСОБА_4 на суму 34 305,44 грн., що призвело до зберігання понадлімітної готівки в касі на кінець робочого дня 02.12.2011 року в сумі 34 135,44 грн.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В пункті 1.32 статті 1 чинного до 01.04.2011 року Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведено визначення терміну «господарська діяльність» як будь-якої діяльності особи, направленої на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 чинного з 01.04.2011 року Податкового кодексу України (ПК України), господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.п. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу ІІІ цього Кодексу як витрат, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно п.п. 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 14.1.56 п.14.1 ст.14 ПК України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

З наведених вище визначень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ПК України вбачається, що господарська діяльність особи повинна бути спрямована на отримання доходу, а не прибутку, а тому твердження відповідача про неналежність до господарської діяльності підприємства окремих операцій з реалізації товарів нижче від собівартості через відсутність прибутку не ґрунтується на законі, оскільки «прибуток» та «дохід» не є тотожними поняттями.

При цьому, суд вважає, що посилання відповідача на визначення термінів, які наведені в статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та статті 14 ПКУ, не можуть бути підставою для висновків про наявність порушень, оскільки порушеннями можуть бути визнані лише недотримання конкретних правил оподаткування певним податком, які містяться у відповідних розділах ПКУ, присвячених такому податку.

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 цього ж Закону, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. За пунктом 5.1 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 вищевказаного Закону, датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Згідно п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є, зокрема прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Згідно п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності зокрема включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку, а за пунктом 138.4 ПКУ витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 138.6 ст.138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За показниками наявних в матеріалах справи журналів-ордерів і відомостей по рахункам 23 «Виробництво», 25 «Напівфабрикати», 26 «Готова продукція», 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями», 701 «Доходи від реалізації готової продукції», 90 «Собівартість реалізації», 91 «Загально-виробничі витрати» та матеріальних звітів по складу готової продукції за цілий 2011 рік, 1-й квартал 2011 року, 2-й квартал 2011 року, 3-й квартал 2011 року, 4-й квартал 2011 року, за 9 місяців 2012 року, 1-й квартал 2012 року, 2-й квартал 2012 року, 3-й квартал 2012 року, суд встановив, що загальний обсяг продажу позивачем готової продукції без врахування ПДВ становив в цілому за 2011 рік 5067676,89 грн., а в цілому за 9 місяців 2012 року - 4208824,19 грн.

Судом досліджено складені відповідачем додаток №1/1 «Розрахунок вартості реалізації готової продукції та списаної собівартості за 1 кв.2011 року» та додаток №1/2 «Розрахунок вартості реалізації готової продукції та списаної собівартості за ІІ-ІV кв.2011 р. та 9-ть місяців 2012 року» до акту перевірки від 15.02.2013 року, та встановлено, що донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ здійснені виключно на підставі порівняння показників накладних за період 2011 року - 9 місяців 2012 року щодо кількості проданої в окремих випадках готової продукції (комплектів фасадів до меблів та самих меблів, фоторамок різних кольорів), ціни товару згідно накладної без ПДВ, загальної вартості продажу без ПДВ та суми ПДВ із показниками собівартості згідно даних обліку за одиницю продукції та загальної собівартості, різниця між якими становила збиток від продажу та вирахувану з цих сум збитків сум ПДВ.

З показників згаданих вище додатків вбачається, що відповідач для розрахунку суми перевищення витрат над доходами вибрав лише окремі господарські операції по продажу позивачем окремих видів готової продукції без врахування ПДВ за 2011 рік на загальну суму 1871066,64 грн. та за 9 місяців 2012 року на загальну суму 1644822,18 грн., що становило 37% та 39% загального обсягу продажу позивачем готової продукції без врахування ПДВ відповідно за 2011 рік та 9 місяців 2012 року.

Як вбачається з норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», так і з норм Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є загальний фінансовий результат як позитивна різниця доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання), яка формує прибуток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані. В разі ж наявності від'ємної різниці доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання) формується збиток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані, а відтак не виникає об'єкта оподаткування податком на прибуток.

В даному випадку відповідач аналізував не загальний фінансовий результат діяльності позивача за охоплений перевіркою період та не враховував «прибуткових» операцій, а взяв до уваги лише ті господарські операції, за якими згідно здійснених ним розрахунків щодо продажу готової продукції витрати на її виготовлення перевищували доходи від її реалізації, тобто мали місце «збитки», а потім ще донарахував ПДВ за ставкою 20 % на суми таких «збитків».

Проте нормами податкового законодавства не передбачено виникнення об'єкта оподаткування податком на прибуток за окремими господарськими операціями, при яких виникає перевищення витрат над доходами, а тому вибіркове обрання відповідачем до уваги лише окремих господарських операцій є протиправним та свідчить про штучне створення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював прибуткову діяльність згідно показників податкових декларацій з податку на прибуток підприємства за період 2-го і 3-го кварталів 2011 року (де сума прибутку як об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності становить 153151 грн.), за період 2-го, 3-го та 4-го кварталів 2011 року (де сума прибутку як об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності становить 379426 грн.), за 1-й квартал 2012 року (де сума прибутку як об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності становить 97627 грн.), за 1-е півріччя 2012 року (де сума прибутку як об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності становить 134109 грн.), за 9-ть місяців 2012 року (де сума прибутку як об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності становить 207740 грн.). За період 1-го та 2-го кварталів 2011 року позивач мав від'ємний об'єкт оподаткування у розмірі 184857 грн. та 159925 грн. відповідно, який виник внаслідок переходу із спрощеної системи оподаткування на загальну.

Отже, господарська діяльність позивача в цілому має реальний економічний зміст та спрямована на отримання прибутку, а твердження відповідача про свідому спрямованість дій позивача на збиткову діяльність не підтверджуються долученими до справи доказами.

Суд, також взяв до уваги пояснення представників позивача про те, що відповідно до облікової політики підприємства на 2011 та 2012 роки, затвердженої наказами від 01.04.2011 року №2 та від 03.01.2012 року №3, в розділі 12 «Облік витрат діяльності» при бухгалтерському обліку витрат на виробництво готової продукції (які в подальшому впливають на визначення її виробничої собівартості) враховуються як прямі витрати на виробництво одиниці продукції (матеріальні, трудові тощо), так і загальновиробничі витрати по підприємству, тобто утримання адміністрації, ремонт та амортизація основних засобів тощо). При цьому позивачем обрано метод, згідно якого загальновиробничі витрати розподіляються на одиницю виготовленої в звітному періоді продукції згідно її широкого асортименту, і різниця між вартістю найдешевшої продукції та найдорожчої є суттєвою. В той же час загальновиробничі витрати розподіляються як на тумбу, так і на шафу в однаковій сумі, оскільки для обраного методу розподілу загальновиробничих витрат вартість одиниці продукції не має значення.

Також обліковою політикою передбачено, що витрати, які можна віднести до конкретного виду продукції накопичуються на Дебеті рахунку 23, за Кредитом - списується фактична виробничої собівартість завершеного виробництва готової продукції ( у дебет 26 рахунку); вартість виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 903). Аналітичний облік ведеться по окремих видах готової продукції (меблів). На кожне замовлення відкривають картку аналітичного обліку витрат, де фіксують тип і кількість меблів, замовника, строки виконання. Планову і фактичну собівартість. Після закінчення робіт витрати списують на рахунок 26 «Готова продукція» і картку закривають.

Для планування обліку витрат використовують нормативи витрачання матеріалів, розроблені технічним відділом, нормативи затрат та інші. Після цього плановий відділ розробляє нормативні калькуляції. Планова калькуляція слугує основою для визначення необхідної у виробництві меблів кількості ресурсів, а також для формування відпускної ціни, тобто складається калькуляційний лист, який погоджується директором підприємства.

Метод обліку витрат за нормами називають нормативним. При виробництві меблів застосовують позамовний метод, за яким витрати обліковують за окремими замовленнями (договорами) або партіями продукції, які складаються з індивідуальних зразків і проходять однаковий технологічний процес виготовлення. На кожний вид мебельного фасаду, що виробляє підприємство в бухгалтерському обліку складається фактична калькуляція - підстава для відображення вартості готової продукції в бухгалтерському обліку, тобто проводиться виробництво продукції (фасадів).

Згідно з П(С)БО 16 « Витрати» усі видатки на виконання замовлень розподіляють на прямі й непрямі. До прямих відносять ті, які можна безпосередньо пов'язати з виконанням того чи іншого замовлення, до них відносять вартість сировини матеріалів, покупні напівфабрикати й комплектуючі вироби, запасні частини паливо й енергія, тара і тарні матеріали, заробітну плату з нарахуваннями основних виробничників. При виробництві меблів. Окрім основних матеріалів (плит ДСП, ДВП, МДФ, фанери, стільниці, дошок, шпону) використовують допоміжні матеріали (клей, свердла, фрези, ножі, знесмолюючі засоби, відбілюючи складники, барвники, грунтовки, шпаклівки, лаки). А також покупні вироби (сушарки для кухні, дзеркала, матраци) і напівфабрикати ( щити меблеві, ніжки, кріплення, предмети фурнітури). Решту витрати - це загальновиробничі, які бувають постійними й змінними. Постійні загальновиробничі (такі, як витрати допоміжних цехів, орендна плата,брак) розподіляють між окремими замовленнями. При цьому базою розподілу є прямі витрати на замовлення. Постійні загальновиробничі витрати в межах норми ( тобто розраховані за коефіцієнтами розподілу) включають до виробничої собівартості, а залишок - до собівартості реалізованої продукції. Понадлімітні виробничі витрати списують на собівартість реалізованої продукції ( субрахунок 901).

Щодо висновку відповідача про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) шляхом застосування встановленої ставки ПДВ до сум перевищення витрат над доходами від реалізації окремих видів готової продукції, суд зазначає наступне.

Згідно п. 185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно п. 188.1 ст.188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами). У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна та комунальних послуг і енергоносіїв), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

З аналізу наведених норм ПК України, що визначають об'єкт, базу та період оподаткування ПДВ, виникнення податкових зобов'язань з цього податку ніяк не пов'язано із перевищенням витрат над доходами (тим більше за окремими господарськими операціями в межах одного податкового періоду) та реалізацією готової продукції за цінами нижче виробничої собівартості, а відтак - нарахування відповідачем додаткових податкових зобов'язань з ПДВ понад базу оподаткування не знаходить свого підтвердження.

Суд вважає, що донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість на наведених вище фактичних обставин справи можливе лише за умови застосування податковим органом процедури визначення «звичайної ціни» товару.

Так, згідно п.п. 14.1.71 п.14.1 ст.14 ПК України, звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Чинним до 31.12.2012 року (згідно пункту 2 розділу XIX ПКУ) п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Там же визначено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території; ідентичні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися; однорідні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 вищевказаного Закону України, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до п.п. 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 цього ж Закону України, у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Згідно п.п. 1.20.8 та 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 цього ж Закону України, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

З 01 січня 2013 року набрала чинності стаття 39 ПК України «Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни».

Відповідно до п. 39.14 ст. 39 ПК України, обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту.

Згідно ч. 3 п. 39.15 ст. 39 ПК України, за результатами перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

З наведеного вище вбачається, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» повинно бути доведено належним чином та саме податковий орган несе обов'язок належного доведення в судовому порядку факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Проте в даному випадку відповідачем не надано будь-яких доказів наявності підстав для застосування звичайних цін.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що донарахування відповідачем податку на прибуток підприємств із посиланнями на реалізацію позивачем готової продукції за цінами нижче сформованої собівартості, а відповідно і донарахування податку на додану вартість, є неправомірними.

Відповідно до п.п. 14.1.67 п.14.1 ст.14 ПК України збір за спеціальне використання води - загальнодержавний збір (застосовується для розділу XVI цього Кодексу), який справляється за спеціальне: а) використання води водних об'єктів; б) використання води, отриманої від інших водокористувачів; в) використання води без її вилучення з водних об'єктів для потреб гідроенергетики і водного транспорту; г) використання води для потреб рибництва;

Згідно п. 323.1 ст. 323 ПК України, платниками збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Згідно п. 328.1 ст. 328 ПК України базовий податковий (звітний) період для збору дорівнює календарному кварталу.

Відповідно до п. 328.2 ст.328 ПК України, платники збору обчислюють суму збору наростаючим підсумком з початку року та складають податкові декларації за формою, встановленою в порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.

Згідно п. 328.3 ст. 328 ПК України, податкові декларації збору подаються платниками збору органам державної податкової служби у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації. Податкова декларація за спеціальне використання води для потреб водного транспорту за перший квартал не подається.

Форми податкових декларацій збору за спеціальне використання води були затверджені наказом Державної податкової служби України від 24.12.2010 року №1009 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за №25/18763).

Пунктом 46.1 ст. 46 ПК України визначено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

З наведених вище норм Податкового кодексу України вбачається, що обов'язок подання платником податків податкових декларацій пов'язаний із нарахуванням податкових зобов'язань з певного податку, а за відсутності таких відсутній й обов'язок подання таких декларацій.

Відповідно до п. 323.2 ст. 323 ПК України не є платниками збору водокористувачі, які використовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку. Для цілей цього розділу під терміном «санітарно-гігієнічні потреби» слід розуміти використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані.

Згідно п.п. 324.4.1 п. 324.4 ст. 324 ПК України такий збір не справляється за воду, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку.

Судом встановлено, що позивач не використовує у своїй господарській діяльності поверхневі чи підземні води, а лише використовує питну воду для задоволення побутово-питних потреб, тому не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів та не зобов'язаний подавати податкові декларації за спеціальне використання води.

В пункті 1.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за №40/10320) наведено визначення терміну «ліміт залишку готівки в касі (далі - ліміт каси)» як граничного розміру суми готівки, що може залишатися в касі в позаробочий час.

Відповідно до п. 2.8 цього Положення, підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб. За відсутності банків готівкова виручка (готівка) для переказу на банківські рахунки підприємства може здаватися до операторів поштового зв'язку та небанківських фінансових установ, які мають ліцензію Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на здійснення переказу коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) здійснюється самостійно (у тому числі із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування) або через відповідні служби, яким згідно із законодавством України надане право на перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів. Здавання готівкової виручки (готівки) може здійснюватися для зарахування на будь-який банківський рахунок підприємства (підприємця) на його вибір.

Згідно п. 3.4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Документи на видачу готівки мають підписувати керівник і головний бухгалтер або працівник підприємства, який на це уповноважений керівником. До видаткових ордерів можуть додаватися заява на видачу готівки, розрахунки тощо. Якщо на доданих до видаткових касових ордерів документах, заявах, рахунках тощо є дозвільний напис керівника підприємства, то його підпис на видаткових касових ордерах не обов'язковий. Підприємства, що займаються закупівлею товарів сільськогосподарської продукції, проведення розрахунків за які не врегульовано законодавством України, можуть проводити видачу готівки здавальникам такої сільськогосподарської продукції за відомостями, в яких зазначаються прізвища здавальників, їх адреси, обсяги зданої продукції і сума виплаченої готівки, що засвідчуються підписом здавальника.

Відповідно до п. 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу готівки кільком особам, то одержувачі також пред'являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача. Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що виписуються окремо на кожну особу або за окремою видатковою відомістю. Якщо підприємство (підприємець) надає держателям спеціальних платіжних засобів послуги з видачі готівки за допомогою платіжного термінала (імпринтера), то на підставі квитанцій платіжного термінала (сліпів) таким підприємством складається видатковий касовий ордер на загальну суму проведених операцій за день та здійснюється відповідний запис у касовій книзі.

Згідно п. 5.9 вищевказаного Положення, готівкові кошти не вважаються понадлімітними в день їх надходження, якщо вони були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків не пізніше наступного робочого дня банку або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства. Не вважаються понадлімітними в день їх надходження і ті готівкові кошти, що надійшли до кас підприємств у вихідні та святкові дні та були здані в сумі, що перевищує встановлений ліміт каси, до обслуговуючих банків наступного робочого дня банку та підприємства або були видані для використання підприємством відповідно до законодавства (без попереднього здавання їх до банку і одночасного отримання з каси банку на зазначені потреби) наступного робочого дня на потреби, які пов'язані з діяльністю підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до прибуткового касового ордеру від 02.12.2011 року №30 та сторінки касової книги 02 грудня 2011 року в касу позивача прийнято з поточного рахунку в ПАТ «КРЕДІ Агріколь банк» готівка в сумі 34305,44 грн., яка того ж дня повністю в тій же сумі видана ОСОБА_4 як оплата згідно авансових звітів №11/6-1 від 11.06.2010 року та №АО-00002 від 10.09.2010 року згідно заяви цього працівника від 02.12.2011 року та видаткового касового ордеру від 02.12.2011 року №46. При цьому цим працівником в видатковому касовому ордері від 02.12.2011 року №46 у графі «Одержав» зроблено рукописний текст суми одержаних коштів «Тридцять чотири тисячі триста п'ять грн. 44 коп.», дати « 02 грудня 2012 р.» та проставлено власний підпис.

Судом встановлено, що фактично ОСОБА_4 готівка з каси позивача видана саме 02 грудня 2011 року, а не 02 грудня 2012 року, тобто в зазначеному вище видатковому касовому ордері №46 від 02.12.2011 року наявна описка цієї особи в році дати отримання коштів, що є формальною обставиною та не може свідчити про наявність у касі позивача понадлімітних залишків готівки.

Суд також вважає, що за наведеними вище нормами Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, для виведення залишку готівки в касі не приймаються лише видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача, тоді як у даному випадку підпис ОСОБА_4 як одержувача коштів є у наявності.

Відповідно до п. 5.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, установлення ліміту каси проводиться підприємствами самостійно на підставі розрахунку встановлення ліміту залишку готівки в касі (додаток 8), що підписується головним (старшим) бухгалтером та керівником підприємства (або уповноваженою ним особою). До розрахунку приймається строк здавання підприємством готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках, визначений відповідним договором банківського рахунку. Для кожного підприємства та його відокремленого підрозділу складається окремий розрахунок встановлення ліміту залишку готівки в касі. Установлений ліміт каси затверджується внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства. Для відокремлених підрозділів ліміт каси встановлюється і доводиться до їх відома відповідними внутрішніми наказами (розпорядженнями) підприємства - юридичної особи. Підприємства, що розпочинають свою діяльність, а також підприємства, діяльність яких була пов'язана виключно з безготівковими розрахунками та які відповідно до встановленого законодавством України порядку отримують право на здійснення додаткового виду діяльності, що передбачає здійснення готівкових розрахунків, на перші три місяці їх роботи ліміт каси встановлюють згідно з прогнозними розрахунками. Установлений з урахуванням прогнозних розрахунків ліміт каси у двотижневий строк після закінчення перших трьох місяців їх роботи переглядається за фактичними показниками діяльності відповідно до вимог цього Положення. За пунктом 5.3 того є Положення, ліміт каси підприємства встановлюють на підставі розрахунку середньоденного надходження готівки до каси або її середньоденної видачі з каси, за рішенням керівника підприємства або уповноваженої ним особи.

Відповідно до вищенаведеного за розрахунком встановлення ліміту залишку в касі на 2011 рік, затвердженого наказом позивача «Про затвердження ліміту каси» від 01.01.2011 року, такий ліміт встановлено в розмірі 40000 грн. що не перевищує суму 34305,44 грн. зазначену в акті відповідача як понадлімітна готівка в касі на кінець робочого дня 02.12.2011 року, а відтак такий ліміт не перевищено. При цьому відповідач не надав будь-яких пояснень, чому в акті зазначено про ліміт залишку готівки в касі 170 грн.

Тому висновок відповідача про перевищення позивачем ліміту каси (загальна сума понадлімітних залишків становить 34 135,44 грн.) є безпідставним та не підтверджується жодними доказами.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що викладені в акті перевірки висновки відповідача є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимим доказами, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

На підставі ст.94 вищенаведеного Кодексу із урахуванням того, що рішення ухвалене на користь позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби від 01 березня 2013 року №№ 0000152200, 0000162200, 0000172200, 0000182200, 0000192200, 0000202200 та 0000212200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Софро» сплачену ним суму судового збору в розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Головуючий Ланкевич А.З.

Повний текст постанови виготовлено 14 червня 2013 року