Рішення № 31872602, 10.06.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2013 року справа № 5020-11/359-9/099-382/2011

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Алсуф'єва В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу

за позовом Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України

(вул. Леніна, 41, м. Севастополь, 99011)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

(Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168),

Національного військово-історичного музею України

(вул. Грушевського, 30/1, м. Київ, 01021)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Балаклавамегабуд"

(вул. Бархатової, б. 92, м. Сімферополь, 95000

вул. Новоросійська, 75-а, м. Севастополь, 99011),

Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг"

(проспект Перемоги, 82, м. Сімферополь, 95000

вул. Бархатової, б. 92, м. Сімферополь, 95000)

Міністерства оборони Російської Федерації

(вул. Знаменка, буд. 19, м. Москва, Російська Федерація, 119160)

про визнання права власності,

за участю представників:

від позивачів - 1. Руденко В.О. - головний спеціаліст відділу організації представництва в юрисдикційних органах та претензійно-позовної роботи Департаменту правового забезпечення Міністерства оборони України, довіреність від 12.12.2012 № 220/1023/д; 2. Круглов С.А. - завідувач філії Національного військово-історичного музею України - Військово-морського музейного комплексу «Балаклава», довіреність від 25.04.2013;

від відповідачів - 1. Дюкар Є.С. - представник по довіреності від 28.03.2013;

2. не з'явився; 3. Лаврентьєва К.Ю. - головний юрисконсульт юридичної групи (з ведення судової роботи) юридичної служби Чорноморського флоту, довіреність від 30.01.2013, видана на підставі довіреності від 21.01.2013 №3297А;

від прокурора - Бучко Р.В. - начальник відділу прокуратури Кримського регіону України, службове посвідчення від 01.02.2013 №014952.

Заступник військового прокурора Військово-Морських сил України (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Позивач 1), Центрального музею Збройних Сил України (далі - Позивач 2), до Товариства з обмеженою відповідальністю „Балаклавамегабуд" (далі - Відповідач 1) про визнання права власності на причал №247, тилову стінку №1, швартові тумби №2, кнехти №3; причал №249, кнехти №1, швартові тумби №2; будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу №75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі №№1-5 (далі - спірне майно).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне майно є військовим, має особливий порядок відчуження, який не був дотриманий при укладенні договору 24 квітня 2006 року; вказує, що майно є державним, а відповідач - ТОВ «Балаклавамегабуд» - заперечує право власності держави на це майно. Прокурор також вважає, що подальший перепродаж спірного майна не викликав виникнення права власності на це майно у осіб, які його отримали.

Ухвалою суду від 21.07.2008 залучено до участі у справі іншого відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" (далі - Відповідач 2).

14.05.2009 прокурор надав суду заяву № 3/1658 від 13.05.2009, в якій змінив предмет позову і просив суд визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на причал № 247, який складається з причалу, тилової стінки № 1, швартових тумб №2, кнехтів №3, загальною вартістю 920 000,00 грн та будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу №75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі №№1-54, загальною вартістю 230 000,00 грн.

Рішенням суду від 14.05.2009 позов задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.07.2010 залучено до участі у справі в якості відповідача Міністерство оборони Російської Федерації (далі -Відповідач 3).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.10.2010 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Балаклавамегабуд" залишено без задоволення, рішення господарського суду міста Севастополя від 14.05.2009 у справі № 5020-11/359-9/099 - залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.02.2011 постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 20.10.2010 та рішення господарського суду міста Севастополя від 14.05.2009 у справі № 5020-11/359-9/099 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

Ухвалою суду від 20.03.2013 здійснено заміну позивача - Центрального музею Збройних Сил України - на його правонаступника - Національний військово-історичний музей України.

10.06.2013, до розгляду справи у засіданні суду, прокурор передав через канцелярію суду, зокрема, заяву від 10.06.2013 №05/2-2177вих13 про виправлення описки, в якій зазначив, що при друкуванні тексту заяви від 13.05.2009 № 3/1658 про зменшення позовних вимог було допущено технічну помилку при вказанні номерів спірної огорожі та помилково зазначені номери 1-54 замість номерів 1-5, внаслідок чого прокурор вніс відповідні виправлення до прохальної частини вказаної заяви та зазначив, що спірний причал №247 розташований у м. Севастополі, Балаклавська бухта; та довідку від 10.06.2013 №05/2-2167вих13, в якій вказано, що за даними проведеної прокуратурою у 2007 році перевірки, держава в особі уповноважених органів влади згоди на відчуження спірного нерухомого майна не надавала.

10.06.2013 представник першого позивача передав через канцелярію суду клопотання про долучення до матеріалів справи довідок від 07.06.2013:

- №287/4/1370, згідно якої Міністерство оборони України не надавало і не могло надати згоду на відчуження, зокрема, спірного причалу №247;

- №287/4/1371, згідно якої Міністерство оборони України не укладало договір №24-04/06/6 від 24.04.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24 квітня 2006 р. № 24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, не погоджувало його та не одержувало його першого примірника.

Представник другого позивача 10.06.2013 передав через канцелярію суду клопотання про долучення до матеріалів справи письмового пояснення від 10.06.2013 №78, згідно якого спірний причал з 2006 року і по теперішній час експлуатувався в інтересах музейного комплексу, що підтвердив відповідними довідками про суму витрат, понесених Музеєм у зв'язку з експлуатацією причалу.

Прокурор та представники позивачів у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити, зокрема, прокурор підтримав заяву про виправлення описки.

Зважаючи на те, що цією заявою прокурор не змінює ані предмета, ані підстав позову, а також враховуючи пояснення прокурора щодо фізичного не існування огорож з номерами 6-54, вказану заяву судом задоволено.

Також, прокурор надав суду заяву, в якій повідомив, що наявні у пов'язаних судових справах копії договорів від 24.04.2006 є копіями, зробленими з копій, та вказав, що прокуратурою підчас перевірок не встановлено наявності оригіналів зазначених вище договорів.

10.06.2013, до розгляду справи у засіданні суду представник першого відповідача - ТОВ «Балаклавамегабуд» - передав через канцелярію суду пояснення від 10.06.2013, в якому з позовними вимогами не погодився, вважаючи спірне майно власністю ТОВ «Балаклавамегабуд» та посилаючись на правомірність набуття ним спірного майна у власність.

Представник першого відповідача у засіданні суду з позовними вимогами не погодився, з мотивів, викладених у вищевказаному поясненні від 10.06.2013, і просив суд у позові відмовити.

Другий відповідач - ТОВ «Південний будівельний інвестиційний холдинг» - явку свого представника у засідання суду не забезпечив, вимоги ухвал суду від 04.02.2013 та від 20.03.2013 не виконав, витребувані судом документи не надав, однак, на адресу суду було повернено конверт з копією ухвали суду від 20.03.2013 (а.с. 7-11 т.6), направленої за адресою згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 105-107 т.5) з приміткою поштового відділення на відповідній довідці: «за закінченням терміну зберігання» (а.с.10 т.6). Враховуючи положення частини першої ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, другий відповідач повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином.

10.06.2013, до розгляду справи у судовому засіданні, представник третього відповідача - Міністерства оборони Російської Федерації - передав через канцелярію суду відзив від 10.06.2013 на позовну заяву, в якому вказав на те, що Міністерство оборони Російської Федерації не має жодного відношення до спірного майна за зменшеними прокурором позовними вимогами, не порушувало прав позивачів та просив суд виключити Міністерство оборони Російської Федерації зі складу відповідачів у даній справі.

Представник третього відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві від 10.06.2013 на позовну заяву.

Судом залишено без задоволення клопотання Міністерства оборони Російської Федерації щодо виключення його зі складу відповідачів у даній справі, оскільки Господарським процесуальним кодексом України не передбачено такої процесуальної можливості.

Враховуючи те, що ухвалою суду від 20.03.2013 участь будь-кого з учасників процесу у судовому засіданні 10.06.2013 обов'язковою не визнавалась, суд не вбачає перешкод для розгляду справи за відсутності відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг".

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а неявка представника відповідача - ТОВ «Південний будівельний інвестиційний холдинг» - не перешкоджає вирішенню спору по суті, суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

Заступником військового прокурора Військово-Морських сил України заявлено позовні вимоги в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Центрального музею Збройних Сил України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Балаклавамегабуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" та Міністерства оборони Російської Федерації про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на причал № 247, розташований у м. Севастополі, Балаклавська бухта, який складається з причалу, тилової стінки №1, швартових тумб №2, кнехтів №3, загальною вартістю 920 000,00 грн та будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу №75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі №№1-5, загальною вартістю 230 000,00 грн.

Судом встановлені наступні обставини.

На підставі постанови Кабінету Міністрів України №732 від 29.04.1999 «Про майно деяких військових містечок, розташованих в районі Балаклавської бухти (м. Севастополь)» до сфери управління Міністерства оборони України були передані будівлі та споруди військового містечка Б-1, зокрема, будинок №75 (колишній штаб-навчальне) та причал №121 за відповідним актом прийому-передачі майна (а.с. 16-21 т.5), після чого номер причалу був змінений на 247, що підтверджено відповідними доказами (а.с. 147-149 т.6).

Згідно наказу начальника управління з питань майна комунальної власності № 40 від 19.01.2005 (а.с. 16 т. 1) за державою Україна в особі Міністерства оборони України було оформлено право власності на будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу №75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі №№1-5, про що було видано відповідне свідоцтво про право власності від 28.01.2005 (а.с. 17 т. 1). На підставі наказу начальника управління з питань майна комунальної власності № 256 від 12.05.2006 (а.с. 19-20 т. 1) за державою Україна в особі Міністерства оборони України було оформлено право власності на причал № 247, який складається з причалу, тилової стінки №1, швартових тумб №2, кнехтів №3, про що було видано відповідне свідоцтво про право власності від 28.01.2005 (а.с. 17 т. 1).

На підставі розпорядження Державного секретаря Міністерства оборони України від 17.07.2003 №26 (а.с.15 т.5) та наказу Міністра оборони України від 07.09.2005 №537 (а.с. 14 т.5) вказане майно за відповідними актами прийому-передачі (а.с. 24-26 т.5) було передане на баланс Центрального музею Збройних Сил України, який є правопопередником другого позивача у даній справі - Національного військово-історичного музею України.

У матеріалах справи наявні одержані з матеріалів справи №5020-2/117 копії:

- договору №24-04/06 від 24.04.2006 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-будівельного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (а. с. - 108-119 т.5);

- договору №24-04/06/6 від 24.04.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24 квітня 2006 р. № 24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (а. с. - 120-123 т.5).

З копій вказаних документів слідує, що 24.04.2006 між Державою Україна (Сторона-1), від імені якої діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони - «Укроборонбуд» Мельник В.Л. на підставі довіреності Міністерства оборони України від 09.03.2006 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічне агентство «Наутилус» в особі директора Воєводіна В.В. (Сторона-2) був підписаний договір №24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-будівельного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, за умовами якого сторони зобов'язались спрямувати свої сумісні дії і зусилля на проектування і будівництво об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: м. Севастополь, Таврійська набережна, 21, причалу №247, причалу №249, розташованих за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта з будівлями та спорудами соціально-побутового призначення та інженерними мережами відповідно до проекту, що буде розроблено та затверджено у встановленому порядку, а також об'єктів житлово-цивільного призначення, його матеріально-технічне забезпечення, належну експлуатацію, організацію управління майном, що призведе до створення спільної сумісної власності сторін цього договору (п. 2.1. договору №24-04/06 від 24.04.2006). Також у п. 2.1. цього договору визначено, що договір укладено без об'єднання вкладів сторін в момент його укладення.

Предметом цього договору сторони визначили спільну діяльність з проектування та будівництва об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: м. Севастополь, Таврійська набережна, 20, причалу №247, причалу №249, розташованих за адресою: м. Севастополь, Балаклавська бухта з будівлями та спорудами соціально-побутового призначення та інженерними мережами відповідно до проекту, що буде розроблено та затверджено у встановленому порядку, а також будівель житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового призначення та інженерними мережами, відповідно до проекту, що буде розроблено та затверджено у встановленому порядку. У цьому пункті договору наведений перелік майна, до якого включено майно, визнання права власності на яке є предметом даного спору, і зазначено, що це майно є державною власністю і складає пайовий внесок (пай) Сторони-1 за цим договором.

24.04.2006 між Державою Україна (Сторона-1), від імені якої діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони - «Укроборонбуд» Мельник В.Л. на підставі довіреності Міністерства оборони України від 09.03.2006 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічне агентство «Наутилус» в особі директора Воєводіна В.В. (Сторона-2) був підписаний договір №24-04/06/6 від 24.04.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24 квітня 2006 р. № 24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін, за умовами якого Сторона-2 зобов'язувалась здійснити компенсацію вартості пайової участі (паю) Сторони-1 у вищевказаному договорі від 24.04.2006 №24-04/06 за ціною та в строки, що визначені цим договором шляхом купівлі-продажу майна, що становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1. У цьому договорі визначено, що викуп Стороною-2 пайової участі (паю) Сторони-1 в договорі від 24.04.2006 №24-04/06 здійснюється за шістсот тисяч грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ, які підлягали перерахуванню на рахунок філії Центрального спеціалізованого будівельного управління «Укроборонбуд» у строк до 30.05.2007.

Пунктом 6 цього договору було визначено, що Сторона-2 приймає у власність майно, що становить розмір пайової участі (паю) Сторони-1 за договором від 24.04.2006 №24-04/06 шляхом підписання акту прийому-передачі майна протягом 3 днів з моменту перерахування коштів у сумі, зазначеній в пункті 2, а акт прийому-передачі майна стає невід'ємною частиною цього договору.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.05.2007 у справі №2-17/6048-2007 (а.с. 31-36 т.5) за позовом Міністерства оборони України в особі Центрального спеціалізованого управління до відповідача - ТОВ «ТЕХНІЧНЕ АГЕНТСТВО «НАУТИЛУС» про розірвання договору №24-04/06/6 від 24.04.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24 квітня 2006 р. № 24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін та за зустрічним позовом про визнання цього ж договору дійсним та визнання права власності та права користування, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.07.2007, визнано дійсним договір №24-04/06/6 від 24.04.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24 квітня 2006 р. № 24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін та визнано за ТОВ «ТЕХНІЧНЕ АГЕНТСТВО «НАУТИЛУС» право власності, зокрема, на будинки, будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані на Таврійській набережній, 20 у м. Севастополь, та на будівлі і споруди військового містечка Б-1 (причал №247 довжиною 106,9 м) у м. Севастополь, Балаклавська бухта.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2007 (а.с. 149-154 т.2) вказані рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.05.2007 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 03.07.2007 у справі №2-17/6048-2007 були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

За результатами нового розгляду цієї справи ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.04.2011 у справі №2-19/1033.1-2008 первісний та зустрічний позови були залишені без розгляду. Цю ухвалу було скасовано постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.06.2011 з направленням справи для подальшого розгляду до господарського суду Автономної Республіки Крим.

За результатами розгляду цієї справи, ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 24.12.2012 у справі №5002-8/2752.2-2011 (а.с. 122-131 т.4) провадження за первісним та зустрічним позовами було припинено на підставі п. 1-1 частини першої ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що склад сторін у даній справі відрізняється від складу сторін у вищевказаній справі, а також те, що за результатами остаточного розгляду цієї справи спір між її сторонами по суті не вирішений, обставини, встановлені у судових актах у вказаній справі не мають жодного преюдиційного значення для розгляду даної справи, оскільки припиняючи провадження у справі суд не вирішує спір по суті та не встановлює обставини правовідносин сторін. Таким чином обставини, які стосуються визначення належності спірного майна та його вибуття чи невибуття з власності держави підлягають встановленню саме у даній справі.

З пояснень прокурора та наданої ним у судовому засіданні 10.06.2013 заяви (а.с. 68 т.7) встановлено, що копії договорів №24-04/06 від 24.04.2006 (а. с. 108-119 т.5), №24-04/06/6 від 24.04.2006 (а. с. - 120-123 т.5), які одержані з матеріалів справи №5020-2/117, зроблені з копій цих документів, які у свою чергу також були виготовлені з інших їх копій. Оригінали цих документів як у прокурора, так і у Міністерства оборони України відсутні, що також підтверджено відповідними доказами (а.с. 52, 143-146, 152 т.6).

12.06.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Технічне агентство «Наутилус» (продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південний будівельний інвестиційний холдинг» (покупцем) був підписаний договір купівлі-продажу (а.с.125-126 т.5), за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю нерухоме майно, а покупець - прийняти вказане у договорі майно і сплатити за нього ціну, визначену цим договором. До складу цього майна увійшли, зокрема: будинки, будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані на Таврійській набережній, 20 у м. Севастополі та причал №247 довжиною 106,9 м в м. Севастополь, Балаклавська бухта.

На виконання п. 4.2. цього договору, між його сторонами був підписаний акт прийому-передачі майна від 30.07.2007 (а.с. 127 т.5), в якому вказано на здійснення передачі, зокрема, спірного майна: причал № 247, який складається з причалу, тилової стінки №1, швартових тумб №2, кнехтів №3, загальною вартістю 920 000,00 грн та будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу №75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі №№1-54, загальною вартістю 230 000,00 грн, та зазначено, що ці об'єкти належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Технічне агентство «Наутилус» на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.05.2007 у справі №2-17/6048-2007.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 у справі №2-17/8960-2007 (а.с. 47-49 т.2) за позовом ТОВ «Технічне агентство «Наутилус» до ТОВ «Південний будівельний інвестиційний холдинг» про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.06.2007 недійсним, за зустрічним позовом ТОВ «Південний будівельний інвестиційний холдинг» до ТОВ «Технічне агентство «Наутилус» про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.06.2007 дійсним та визнання права власності, зокрема, на об'єкти нерухомості, які є предметом спору у даній справі, у задоволенні первісного позову було відмовлено, а зустрічний позов задоволено.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2010 у справі №5002-33/3710.1-2010 (а.с. 41-43 т.4), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 (а.с. 44-48 т.4), частково задоволено подання заступника Військового прокурора Військово-Морських Сил України про перегляд рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 у справі №2-17/8960-2007 за нововиявленими обставинами, скасоване вказане рішення та прийнято нове рішення, яким позов ТОВ «Технічне агентство «Наутилус» задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12.06.2007, а у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Південний будівельний інвестиційний холдинг» відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.01.2011 вказані рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.09.2010 та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.10.2010 у справі №5002-33/3710.1-2010 скасовані, з передачею цієї справи на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

За результатами нового розгляду цієї справи, ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.05.2011 у справі №5002-12/1087.2-2011 (а.с. 57-62 т. 5), залишеною без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10.08.2011 (а.с. 63-73 т.5) у задоволенні подання прокурора відмовлено, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 у справі №2-17/8960-2007 залишено без змін.

У постанові Вищого господарського суду України від 15.02.2011 міститься вказівка, яка в силу приписів ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для суду першої інстанції, щодо необхідності надання правової оцінки доводам Відповідача-1 ( ТОВ «Балаклавамегабуд») щодо того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Південний будівельний інвестиційний холдинг», яким було відчужено спірне майно Відповідачу-1, стало власником вказаного майна саме на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 у справі №2-17/8960-2007, на преюдиційності цього рішення для вирішення спору у дані справі також наполягав відповідач.

З цього приводу слід зазначити, що предметом даного спору є визнання права власності держави на майно, а предметом спору у вказаній справі була у першу чергу дійсність договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.06.2007, за яким відбулося подальше відчуження майна, яке є предметом даного спору. Визнання ж вказаним рішенням права власності на це майно було наслідком визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.06.2007. Питання щодо вибуття цього майна з власності держави за наявності її волі та наявність чи відсутність факту такого вибуття входять до предмету доказування у даній справі та не входили до предмету доказування у справі №2-17/8960-2007. Ці питання є первісними відносно фактів подальшого відчуження спірного майна.

До того ж, договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12.06.2007 підписувався за наявності такого, що набрало законної сили судового рішення у справі №2-17/6048-2007, яким визнано дійсним договір №24-04/06/6 від 24.04.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24 квітня 2006 р. № 24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін та визнано за ТОВ «ТЕХНІЧНЕ АГЕНТСТВО «НАУТИЛУС» право власності, зокрема, на будинки, будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані на Таврійській набережній, 20 у м. Севастополь, та на будівлі і споруди військового містечка Б-1 (причал №247 довжиною 106,9 м) у м. Севастополь, Балаклавська бухта. Станом на день прийняття рішення у справі №2-17/8960-2007 рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.05.2007 у справі №2-17/6048-2007 (а.с. 31-36 т.5) залишалось не скасованим, а факти, які встановлювались підчас розгляду справи №2-17/8960-2007 мали похідний характер відносно фактів, встановлених у рішенні суду у справі №2-17/6048-2007.

Як вже зазначалось, на даний час вказане рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.05.2007 у справі №2-17/6048-2007 скасоване, а провадження у цій справі припинено; суб'єктні склади сторін у вказаній справі та у даній справі є різними, у зав'язку з чим встановлені у цьому рішенні факти не є преюдиційними для вирішення спору у даній справі. Враховуючи зміну обставин, обумовлену тим, що з моменту розгляду цієї справи сплинув значний проміжок часу та суттєво змінились обставини правовідносин сторін, рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 у справі №2-17/8960-2007 (а.с. 47-49 т.2) не є перешкодою для встановлення фактів та вирішення спору у даній справі.

09.08.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Південний будівельний інвестиційний холдинг» (Сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Балаклавамегабуд» (Сторона 2) були укладені договори про передачу нерухомого майна (а.с. 52, 54 т.1), згідно з якими Сторона 1 передала Стороні 2 в уставний капітал нерухоме майно, право власності на яке є предметом спору у даній справі. Ці договори були посвідчені державним нотаріусом Третьої сімферопольської державної нотаріальної контори Ю.В. Хоменком.

Згідно наказу голови Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради №741 від 10.08.2007 (а.с. 11 т. 1) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Балаклавамегабуд» було оформлено право власності на будинки, будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу №75 літ. «А» зі сходами, складу літ. «Б», КПП літ. «В» з ганком, навісу літ. «Г», огорож №№1-5, про що було видано відповідне свідоцтво про право власності від 10.08.2007 (а.с. 56 т. 1). На підставі наказу голови Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради №743 від 10.08.2007 (а.с. 13 т. 1) за Товариством з обмеженою відповідальністю «Балаклавамегабуд» було оформлено право власності на причал № 247, тилову стінку №1, швартові тумби №2, кнехти №3, про що було видано відповідне свідоцтво про право власності від 10.08.2007 (а.с. 59 т. 1).

Вважаючи себе власником спірного майна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Балаклавамегабуд» оспорює право власності держави Україна в особі Міністерства оборони України на це майно, що і послужило підставою позову у даній справі.

Суд вважає позовні вимоги Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Центрального музею Збройних Сил України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Балаклавамегабуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний будівельний інвестиційний холдинг" та Міністерства оборони Російської Федерації про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на причал № 247, який складається з причалу, тилової стінки №1, швартових тумб №2, кнехтів №3, загальною вартістю 920 000,00 грн та будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу №75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі №№1-54, загальною вартістю 230 000,00 грн такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Стосовно відчуження за договором №24-04/06/6 від 24.04.2006 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в договорі від 24 квітня 2006 р. №24-04/06 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін (а. с. - 120-123 т.5) причалу № 247, який складається з причалу, тилової стінки № 1, швартових тумб №2, кнехтів №3, слід зазначити, що статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом

Відповідно до ст. 178 Цивільного кодексу України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.

Згідно з частиною другою ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема: причали всіх категорій і призначень (п. г частини другої ст. 5 цієї статті).

Тобто, законодавцем визначено, що причал, як об'єкт цивільних прав, є нерухомим майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню, внаслідок чого навіть за умови наявності волі Міністерства оборони України на відчуження причалу №247 юридичній особі приватного права, неможливість такого відчуження встановлена законодавцем в імперативній формі.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» (в редакції, яка діяла на 24.04.2006) відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті.

Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Відомості про списання спірного майна відсутні, що також підтверджено прокурором та позивачем у ході розгляду справи, у зв'язку з чим майно є придатним для подальшого використання.

Відомості щодо того, що це майно не знаходить застосування у повсякденній діяльності Міністерства оборони України та підпорядкованих йому суб'єктів чи визнано надлишковим також відсутні, оскільки відсутні відповідне подання Міністерства оборони України та прийняте Кабінетом Міністрів України рішення.

У договорах №24-04/06 від 24.04.2006 (а. с. - 108-119 т.5), №24-04/06/6 від 24.04.2006 (а. с. - 120-123 т.5) зазначено, що Мельник В.Л. їх підписав на підставі довіреності Міністерства оборони України від 09.03.2006, копія якої також одержана судом з матеріалів справи №5020-2/117 та зроблена з наявної у цій справі відповідної копії. Так, з цієї довіреності вбачається, що Мельник В.Л. - директор Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони - «Укроборонбуд» - був уповноважений на укладення від імені Міністерства оборони України, на підставі рішення Міністра оборони України та за погодженням директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України за кошти суб'єктів господарювання, зокрема, правочини (договори, контракти) спільної діяльності. Проте, ця довіреність не містить застережень щодо наявності у цієї особи прав від імені Міністерства оборони України укладати договори, направлені на відчуження належного Міністерству майна.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 №35-р з подальшими змінами до нього (а.с. 28-30) затверджений перелік суб'єктів, уповноважених реалізовувати на внутрішньому ринку військове майно, яке є придатним для подальшого використання, але не може застосоване у повсякденній діяльності військ, та надлишкового майна Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, включеного до затверджених переліків військового майна, яке пропонується до відчуження.

Проте, вищевказане підприємство, директором якого був Мельник В.Л., до вказаного переліку не включене.

У матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява Мельника В.Л. (а.с. 53 т.6), з якої вбачається, що договори №24-04/06 від 24.04.2006 (а. с. - 108-119 т.5), №24-04/06/6 від 24.04.2006 (а. с. - 120-123 т.5) він не підписував.

Стосовно підписання договорів №24-04/06 від 24.04.2006 (а. с. - 108-119 т.5), №24-04/06/6 від 24.04.2006 (а. с. - 120-123 т.5) ТОВ «Технічне агентство «Наутилус» в особі директора Воєводіна В.В., слід зазначити, що з листа Військової прокуратури Військово-Морських Сил України від 20.08.2007 №1/2451 (а.с. 143-146 т.6) вбачається, що проведеною прокуратурою перевіркою за фактом відчуження, зокрема, спірного майна було встановлено таке: «… під час ознайомлення гр.-на Воєводіна В.В. з копіями договорів від 24 квітня 2006 року №24-04/06 та 24-04/06/6, у яких напроти його прізвища стоїть підпис директора ТОВ «Технічне агентство «Наутилус», він заперечив належність йому підпису та повідомив, що вперше бачить договори…».

Зважаючи на те, що у Міністерства оборони України оригінальні примірники договорів №24-04/06 від 24.04.2006 та №24-04/06/6 від 24.04.2006 відсутні, згідно вищевказаних заяв Мельника В.Л. ним вони не підписувалися, як не підписувалися й директором ТОВ «Технічне агентство «Наутилус» Воєводіним В.В., у суду відсутні підстави вважати ці договори існували та укладались вказаними сторонами, у зв'язку з чим в якості доказів у даній справі вони не приймаються.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Проте, у даному випадку суд позбавлений можливості надати оцінку дійсності договору №24-04/06/6 від 24.04.2006, оскільки неможливо визнати недійним договір, якого не існує.

Враховуючи викладене, на виконання вказівки, яка міститься у постанові Вищого господарського суду України від 15.02.2011, які в силу приписів ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції, судом встановлено, що воля власника спірного майна - Міністерства оборони України - на його вибуття була відсутня, а ТОВ «Технічне агентство «Наутилус» права власності на спірне майно не набувало, і, як наслідок, не набувало права його подальшого відчуження Товариству з обмеженою відповідальністю «Південний будівельний інвестиційний холдинг».

Положеннями ст. 330 Цивільного кодексу України визначено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Стаття 388 Цивільного кодексу України встановлює порядок та умови витребування майна від добросовісного набувача та визначає: якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

ТОВ «Південний будівельний інвестиційний холдинг» є добросовісним набувачем нерухомого майна - будівель і споруд військового містечка Б-1, розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу №75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі №№1-54, оскільки останнє було придбане за відплатним договором у ТОВ «Технічне агентство «Наутилус», яке не мало права його відчужувати.

Стосовно ж причалу № 247, який складається з причалу, тилової стінки №1, швартових тумб №2, кнехтів №3, - ТОВ «Південний будівельний інвестиційний холдинг» не може вважатись добросовісним набувачем цього майна, оскільки положеннями чинного в Україні законодавства головною ознакою добросовісності набувача визначено те, що він не знав та не міг знати, що майно придбане ним за відплатним договором у особи, яка не мала права на його відчуження. Натомість, як вже було зазначено вище Законом України «Про приватизацію державного майна» визначено, що причали можуть перебувати виключно у державній власності та не підлягають відчуженню.

Відповідно до ст. 68 Конституції України, яка є нормативним актом прямої дії, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Таким чином, придбаваючи спірне майно - причал № 247, який складається з причалу, тилової стінки №1, швартових тумб №2, кнехтів №3, «Південний будівельний інвестиційний холдинг» мало знати про обмеження оборотоздатності стосовно такого майна. Так само обмеження оборотоздатності цього майна мало бути відомо і Товариству з обмеженою відповідальністю „Балаклавамегабуд".

Прокурором заявлено позовну вимогу про визнання права власності на спірне майно, а не про його витребування, оскільки фізично майно не вибувало з володіння та користування держави в особі Міністерства оборони України, передане Національному військово-історичному музею України, про що є докази у матеріалах справи (а.с. 14-27 т.5), перебуває на його балансі, що підтверджено відповідними довідками балансоутримувача (а.с. 10-13 т.5).

Стосовно цього способу захисту права слід зазначити, що вважаючи себе власником спірного майна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Балаклавамегабуд» оспорює право власності держави Україна в особі Міністерства оборони України на це майно, тобто не визнає відповідне право держави Україна в особі Міністерства оборони України.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та визначає одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визнання права.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують їй приналежність права. Метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

При цьому, позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

В той же час, відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що прокурором вірно обраний спосіб захисту права.

Стосовно ж доводів відповідача щодо того, що рішенням господарського суду міста Севастополя від 16.04.2008 у справі №5020-2/117, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.05.2008 та постановою Вищого господарського суду від 17.07.2008, Першому заступнику військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України було відмовлено у витребуванні спірного майна, слід зазначити, що позов у вказаній справі стосувався визнання недійсними договорів та витребування спірного майна в якості наслідку недійсності нікчемного правочину; судом позовні вимоги були визнані правомірними та відмовлено у їх задоволенні з указанням на неможливість визнання недійсним договору, визнаного дійсним іншим судовим рішенням - рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2007 у справі №2-17/8960-2007. До того ж, склад сторін у справі №5020-2/117 та у даній справі відрізняються, внаслідок чого частина друга ст. 35 Господарського процесуального кодексу України у даному випадку застосуванню не підлягає.

Стосовно відповідача - Міністерства оборони Російської Федерації - судом не встановлено порушення ним прав позивачів.

З урахуванням наведеного, а також враховуючи те, що спірне майно - причал № 247, який складається з причалу, тилової стінки №1, швартових тумб №2, кнехтів №3, загальною вартістю 920 000,00 грн та будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу №75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі №№1-5, загальною вартістю 230 000,00 грн - було вилучено із державної власності з порушенням норм чинного в Україні законодавства, право власності на спірне майно підлягає визнанню за державою Україна в особі Міністерства оборони України, у зв'язку з чим позов Заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Центрального музею Збройних Сил України до Товариства з обмеженою відповідальністю „Балаклавамегабуд" підлягає задоволенню повністю.

На підставі викладеного, керуючись, статтями 33, 34, 43, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) право державної власності на об'єкт нерухомого майна - причал № 247, розташований у м. Севастополь, Балаклавська бухта, який складається з причалу, тилової стінки №1, швартових тумб №2, кнехтів №3, загальною вартістю 920 000,00 грн.

3. Визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) право державної власності на об'єкт нерухомого майна - будівлі і споруди військового містечка Б-1, розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Таврійська набережна, 20, які складаються з будівлі штабу №75 літ. А зі сходами, складу літ. Б, КПП літ. В з ганком, навісу літ. Г, огорожі №№1-5, загальною вартістю 230 000,00 грн.

Повне рішення складено 17.06.2013.

Суддя В.В. Алсуф'єв