Рішення № 31872275, 11.06.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.06.2013р. Справа № 905/2370/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Державного підприємства «Вугілля України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 4; код ЄДРПОУ - 32709929)

до товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (юридична адреса: 85043, Донецька область, місто Добропілля, місто Білицьке, вулиця Красноармійська, будинок № 1-А, поштова адреса: 85000, Донецька область, місто Добропілля, проспект Шевченка, будинок № 2; код ЄДРПОУ - 37014600)

про відшкодування збитків у розмірі 50 765,47 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Загнітко Я.А., який діє на підставі довіреності б/н від 28.12.2012

від відповідача: Лисак Т.Г., яка діє на підставі довіреності б/н від 04.03.2013

С У Т Ь С П О Р У :

Державне підприємство «Вугілля України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» 50 765,47 гривень збитків.

Позовні вимог вмотивовані тим, що за умовами договору постачання вугільної продукції № 05-08/1-ЕН від 13 липня 2007 року обов'язок поставити позивачу вугілля належної якості покладено на відповідача.

Позивач стверджує, що у зв'язку з поставкою відповідачем неякісного вугілля, він зазнав збитків, які складаються з витрат, сплачених на виконання рішення господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716 у розмірі 27 304,27 гривень, а також витрат з оплати вартості перевезення вугілля від вантажовідправника до вантажоодержувача у розмірі 23 461,20 гривень.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги статтями 16, 22, 525, 526, 610, 611, 614, 623, 629 Цивільного кодексу України, статтями 22, 193, 218, 224, 225, 228 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 08 квітня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 18 квітня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 14 травня 2013 року у зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача, невиконанням вимог ухвали суду від 08 квітня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 23 травня 2013 року у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23 травня 2013 року за клопотанням представника позивача продовжено строк вирішення спору на 15 днів (до 18 червня 2013 року), та розгляд справи відкладено на 03 червня 2013 року у зв'язку з ненадходженням витребуваних ухвалою суду від 14 травня 2013 року документів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 03 червня 2013 року розгляд справи відкладено на 11 червня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням вимог ухвали суду від 14 травня 2013 року.

11 червня 2013 року через відділ діловодства суду надійшли письмові пояснення, в яких відповідач просить відмовити в позові, зокрема, у зв'язку з тим, що рішення господарського суду міста Києва № 37/716 є безумовним, але факти встановлені в судовому процесі обов'язкові лише для сторін, які брали участь при розгляді цієї справи.

На думку відповідача, позивач при визнанні протиправної поведінки неправомірно посилається на рішення суду у справі № 37/716, та факт протиправної поведінки відповідача з поставки неякісного вугілля є недоведеним.

Також відповідач просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

Представник позивача Загнітко Я.А. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Лисак Т.Г. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні викладеним у письмових поясненнях.

Заслухавши уповноважених представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтями 11, 629 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

13 липня 2007 року між Державним підприємством «Вугілля України» (далі по тексту - позивач або покупець) та Державним підприємством «Добропіллявугілля» (далі по тексту - відповідач або постачальник) укладено договір постачання вугільної продукції № 05-08/1-ЕН (далі по тексту - Договір-1), згідно умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю вугільну продукцію (далі по тексту - вугілля) в асортименті, по реквізитах і з якісними характеристиками, приведеними в цьому Договорі. Покупець зобов'язується прийняти вугілля, оплатити його вартість на умовах, встановлених цим Договором (пункти 1.1, 1.2 Договору-1) (а.с. 13-16).

Наказом Міністерства вугільної промисловості від 07 лютого 2011 року № 50 припинено діяльність Державного підприємства «Добропіллявугілля», цілісний майновий комплекс якого передано в оренду, шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля».

Відповідно до пункту 5 вказаного наказу, товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» є правонаступником усіх прав та обов'язків Державного підприємства «Добропіллявугілля».

Стаття 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» регулює питання щодо правонаступництва у разі оренди, згідно з частиною 1 якої, орендар стає правонаступником прав та обов'язків підприємства відповідно до договору оренди, а у разі оренди цілісного майнового комплексу структурного підрозділу - також правонаступником прав та обов'язків підприємства, пов'язаних з діяльністю цього структурного підрозділу.

Слід відзначити, що Закон України «Про оренду державного та комунального майна України» не передбачає виключень з цього правила в залежності від відображення або не відображення боргу у передавальному балансі.

Таким чином, товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» є правонаступником Державного підприємства «Добропіллявугілля», в тому числі, по зобов'язаннях з виконання умов договору № 05-08/1-ЕН від 13 липня 2007 року.

Постачальник гарантує, що вугілля, яке постачається за Договором, знаходиться у його власності (пункт 1.4 Договору-1).

Відповідно до пункту 2.1 Договору-1, вугілля постачається партіями залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP назва місця призначення (з урахуванням умов пункту 5.5 цього Договору) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» в редакції 2000 року за реквізитами покупця, вказаних в Додатках до Договору. Мінімальна норма відвантаження - 4 напіввагони.

Пунктом 2.2 Договору-1 сторони встановили, що постачальник зобов'язаний завантажувати вугілля однорідним шаром по всій глибині в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони відповідно до їх вантажопідйомності.

Постачальник зобов'язаний забезпечити наявність в графі 4 «Особливі відмітки» залізничних накладних відмітку: «у власність ДП «Вугілля України» Договір № _____ від __№ для ___ згідно з договором ____ від «_____» ______ 200__р., а також назву та місцезнаходження постачальника (пункт 2.6 Договору-1).

За умовами пунктів 3.3, 4.4 Договору-1, якість вугілля постачальника засвідчує сертифікатами якості та технологічних властивостей технологічними умовами вугледобувних підприємств. Приймання партії вугілля за якістю у покупця здійснюється відповідно до даних хімічного аналізу атестованої хімічної лабораторії вантажоотримувача.

Кількість, якість і асортимент вугілля, визначені сторонами у розділі 4 Договору-1.

Договір набирає чинності з 01.01.2008 і діє до 31.12.2008 (розділ 8 Договору-1).

З матеріалів справи та пояснень представників сторін вбачається, що у спірний період сторони перебували у договірних відносинах та Договір-1 був чинним.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором та додатком до нього, що є його невід'ємною частиною.

20 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Західенерго» (покупець) та Державним підприємством «Вугілля України» (постачальник) укладено договір поставки вугілля № 02-ЕН/08 (далі по тексту - Договір-2) (а.с. 70-75).

Додатковою угодою № 26-02-09/1 від 26 лютого 2009 року до договору поставки вугілля № 02-ЕН/08 від 20 липня 2007 року пункт 8.1 договору викладено у наступній редакції: «Цей договір вступає в силу з 01 січня 2008 року і діє до 30 квітня 2009 року, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання зобов'язань» (а.с. 76).

25 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Західенерго» та Державним підприємством «Вугілля України» укладено додаток № 05/08-Л до договору поставки вугілля № 02-ЕН/08 від 20 липня 2007 року, згідно якого постачальник зобов'язується забезпечити покупцеві у травні 2008 року вугілля, вантажовідправником якого є Державне підприємство «Добропіллявугілля», а вантажоодержувачем - Ладижинська ТЕС ВАТ «Західенерго». При цьому у вказаному додатку були визначені якісні показники вугілля, базова ціна та обсяги поставки (а.с. 77).

07 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Західенерго» та Державним підприємством «Вугілля України» укладено додаткову угоду № 1-05/08-Л до договору поставки вугілля № 02-ЕН/08 від 20 липня 2007 року, в якій сторони вказаного договору дійшли згоди змінити до пункту 1 додатку № 05/08-Л від 25 квітня 2008 року (а.с. 78).

У травні 2008 року за залізничною накладною № 50699935 у вагонах № 65806432, № 67673020, № 66691320, № 67688705, № 62411350, № 60757275 на адресу вантажоодержувача - Ладижинська ТЕС ВАТ «Західенерго» поставлено вугілля в кількості 416 000 кг.

В залізничній накладній міститься відмітка про те, що вугілля передається у власність Державного підприємства «Вугілля України» на підставі додаткової угоди до договору № 05-08/1-ЕН від 13 липня 2007 року для відкритого акціонерного товариства «Західенерго» відповідно до договору № 02-ЕН/08 від 20 липня 2007 року (а.с. 20-21).

Приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами інструкцій держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П6 та від 25.04.1966 № П7 з подальшими змінами і доповненнями, ДСТУ 4096-2002 «Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору за якістю», ДСТУ 4083-2002 «Вугілля кам'яне та антрацит для пиловидного спалювання на теплових електростанціях. Технічні умови», ДСТУ 4096-2002 «Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб до лабораторного випробування», ГТР 34.09.110-2003 «Вхідний контроль палива на ТЕС та організація претензійної роботи» та/або іншими нормативними документами України, прийнятими на заміну або доповнення вищевказаних в частині, що не суперечить даному Договору (пункт 4.1 Договору-1).

Під час прийняття вантажу за якістю вантажоодержувачем (Ладижинською ТЕС ВАТ «Західенерго») за результатами хімічного аналізу виявлено невідповідність вугілля якісним характеристикам, поставленого згідно залізничної накладної № 50699935 (вагони № 65806432, № 67673020, № 66691320, № 67688705, № 62411350, № 60757275), що підтверджується актами відбору проб вугілля № 2044, № 2047 від 23 травня 2008 року та актами про фактичну якість № 2044, № 2047 від 23 травня 2008 року (а.с. 25-28).

Відбір проб здійснено за участю уповноважених представників вантажовідправника (ЗАТ ЦЗФ «Селідівська») та Державного підприємства «Укрвуглеякість», якими також підписано вищевказані акти.

Якщо показники якості вугілля, визначені в лабораторії вантажоодержувача, відрізняються від посвідчень якості не величину більше допустимої похибки випробування. У випадку постачання вугілля, якісні показники якого перевищують граничний рівень, встановлений цим договором в пункті 3.1, покупець має право відмовитися від прийняття та оплати такого вугілля (пункт 4.10 Договору-1).

Згідно пункту 4.12 Договору-1 постачальник і покупець мають право перевірити якість поставленої партії вугілля шляхом спільного випробування та проведення хімічного аналізу. Хімічний аналіз виконується у лабораторії ТЕС вантажоодержувача. Покупець у даному випадку забезпечить доступ уповноваженого представника постачальника у лабораторії ТЕС. Дані, отримані в результаті спільного випробування та проведення хіманалізу приймаються до розрахунку беззаперечно обома сторонами.

Пунктами 5.3, 6.1, 6.4 Договору-1 передбачено, що вугілля, якісні показники якого перевищують гранично допустимий рівень, встановлений цим Договором в пункті 3.1, покупцем не приймається, не оплачується і повертається назад на адресу вантажоодержувача з дотриманням вимог пункту 6.4 цього Договору. Постачальник гарантує відповідність кількості і якості вугілля до умов, що узгоджені в цьому Договорі. За постачання неякісного вугілля, вугілля пошарово завантаженого у вагоні з домішками продукції інших класів чи сортів, або вугілля, асортимент якого не відповідає вимогам Договору, постачальник несе відповідальність у вигляді повного відшкодування всіх збитків покупця та вантажоодержувача, пов'язаних з постачанням такого вугілля (витрат по транспортуванню вугілля до вантажоодержувача, переадресація вагонів, плата за користування вагонів, втрати на подачу-прибирання вагонів, витрати на проведення хіманалізу вугілля, витрати по відвантаженню вагонів, витрати по складуванню, зберіганню, реалізації вугілля та інше).

Сторонами в пункті 3.1 Договору-1 встановлено наступні показники, відповідно до яких значення базової золи Ad не повинно перевищувати 25,0 %, вміст вологи Wrt не повинно перевищувати 14,0 %.

За результатами відбору проб отриманого вантажоодержувачем вугілля складено акти про фактичну якість.

Актом про фактичну якість № 2044 від 23 травня 2008 року встановлено, що зольність Ad вугілля, поставленого у вагонах № 65806432, № 67673020, № 67688705, № 62411350, № 60757275 становить 27,3 % (а.с. 28).

Актом про фактичну якість № 2047 від 23 травня 2008 року встановлено, що зольність Ad вугілля, поставленого у вагоні № 66691320 становить 38,2 % (а.с. 27).

Вищевказаними актами підтверджується невідповідність якості поставленого вугілля згідно залізничної накладної № 50699935 (вагони № 65806432, № 67673020, № 66691320, № 67688705, № 62411350, № 60757275) умовам Договору, укладеного між позивачем та відповідачем.

27 травня 2008 року спірне вугілля повернуто Ладижинською ТЕС ВАТ «Західенерго» постачальнику - ЗАТ ЦЗФ «Селідівська», про що свідчить квитанція про приймання вантажу № 41601642 (а.с. 33).

Як встановлено вище по тексту рішення, пунктом 6.4 Договору-1 передбачено, що за постачання неякісного вугілля, вугілля пошарово завантаженого у вагоні з домішками продукції інших класів чи сортів, або вугілля, асортимент якого не відповідає вимогам Договору, постачальник несе відповідальність у вигляді повного відшкодування всіх збитків покупця та вантажоодержувача, пов'язаних з постачанням такого вугілля (витрат по транспортуванню вугілля до вантажоодержувача, переадресація вагонів, плата за користування вагонів, втрати на подачу-прибирання вагонів, витрати на проведення хіманалізу вугілля, витрати по відвантаженню вагонів, витрати по складуванню, зберіганню, реалізації вугілля та інше).

Поставкою вугілля неналежної якості відкрите акціонерне товариство «Західенерго» зазнало збитків на суму 26 800,27 гривень, що також встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716, а отже, з огляду на приписи статті 35 ГПК України, не потребує повторного доказування при розгляді справи № 905/2370/13.

Предметом позову у даній справі становить вимога про відшкодування збитків у розмірі 26 800,27 гривень, які складаються з витрат, сплачених позивачем на виконання рішення господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716 (провізна плата у розмірі 23 461,20 гривень, плата за переадресування у розмірі 1 897,45 гривень, плата за подачі та збирання вагонів у розмірі 1 218,67 гривень, плата за голограми у розмірі 0,59 гривень, плата за візування у розмірі 2,88 гривень, плата за телеграфні розпорядження у розмірі 206,88 гривень, палата за додаткові послуги у розмірі 12,60 гривень) та витрат з оплати вартості перевезення вугілля від вантажовідправника до вантажоодержувача у розмірі 23 461,20 гривень.

Відкрите акціонерне товариство «Західенерго» зверталося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення збитків у розмірі 26 800,27 гривень у зв'язку з неналежним виконанням Державним підприємством «Вугілля України» зобов'язань за договором поставки вугілля № 02-ЕН/08 від 20 липня 2007 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716 позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Західенерго» до Державного підприємства «Вугілля України» про стягнення збитків у розмірі 26 800,27 гривень, витрат по сплаті державного мита у розмірі 268,00 гривень та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу задоволено повністю (а.с. 38-39).

Частина друга статті 35 ГПК України передбачає, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Отже, факти, встановлені господарським судом міста Києва в межах справи № 37/716 мають преюдиціальне значення при розгляді справи № 905/2370/13.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716 позивачем 20 травня 2010 року оформлено акт про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог на суму 27 304,27 гривень з ПДВ, який підписано та скріплено печатками Державного підприємства «Вугілля України» та відкритого акціонерного товариства «Західенерго» (а.с. 40).

Виконання позивачем рішення господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716 на суму 27 304,27 гривень з ПДВ підтверджується пунктом 1 наведеного акту.

Відповідач у письмових поясненнях зазначає, що акт про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог не може бути прийнятий як доказ виконання рішення господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716.

Залишаючи поза увагою заперечення у наведеній частині, господарський суд виходить з наступного.

Захист відповідача проти пред'явленого до нього позову може здійснюватися різними засобами, передбаченими законом, зокрема, шляхом подачі заперечення проти позову.

Заперечення проти позову - це пояснення відповідача, які стосуються правомірності виникнення і розвитку процесу по справі або матеріально-правові вимоги позивача по суті.

Матеріально-правове заперечення полягає в тому, що відповідач, не заперечуючи проти виникнення спору, оспорює матеріально-правову вимогу позивача. Використовуючи матеріально-правове заперечення, відповідач може наводити факти і обставини, які спростовують вимогу позивача і підтверджують відсутність у позивача права на задоволення позову повністю або в його частині.

Слід відзначити, що згідно з матеріальним правом України, зарахування є одним із способів припинення зобов'язань, який полягає в погашенні зустрічним однорідних вимог, строк виконання яких настав, або встановлений, або визначений моментом пред'явленням вимоги.

Стаття 202 ГК України вказує, що до відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

Частина перша статті 598 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

У свою чергу частина перша статті 202 ГК України закріплює, що господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Отже, заява (акт) про зарахування зустрічної однорідної вимоги є правочином, який має наслідком припинення зобов'язань.

Згідно пункту 5.5 Договору-1 вартість перевезення вугілля залізницею оплачує покупець.

Понесення позивачем витрат з оплати вартості перевезення вугілля від вантажовідправника (Ладижинська ТЕС ВАТ «Західенерго») до вантажоодержувача (ЗАТ ЦЗФ «Селідівська») на суму 23 461,20 гривень з ПДВ підтверджується квитанцією про приймання вантажу № 41601642 від 27 травня 2008 року та переліком ТехПД від 28 та 29 травня 2008 року (а.с. 33-36).

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив на адресу відповідача претензію № 4112/10 з вимогою відшкодувати збитки у розмірі 26 800,27 гривень (присуджені з позивача за рішення суду у справі № 37/716), які були завдані поставкою вугільної продукції, якісні показники якої не відповідають умовам Договору.

Матеріали не містять підтвердження надання відповідачем відповіді на вказану претензію.

На підставі викладеного позивач звернувся з позовом до господарського суду Донецької області з вимогою про стягнення з відповідача збитків на загальну суму 50 765,47 гривень.

Крім того, позивач зазначає в загальну складову збитків, присуджені за рішенням господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716 державне мито у розмірі 268,00 гривень та 236,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків. Вказана норма кореспондується зі статтею 16 ЦК України якою визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, в силу статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В контексті статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо неналежного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною першою та другою статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Разом з цим, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування.

Збитки, у свою чергу, - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень чинного законодавства, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті невиконання (неналежного виконання) умов договору або внаслідок завдання шкоди без договірних відносин (позадоговірна відповідальність).

Згідно положень статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною першою статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, в тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Отже, з аналізу означених правових норм випливає, що відшкодування збитків, як міра відповідальності за завдану шкоду, можлива виключно за умови наявності факту порушення господарського зобов'язання внаслідок неправомірних дій або бездіяльності боржника, які утворюють склад його вини.

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, тощо. У разі заподіяння збитків потерпіла сторона повинна довести наявність таких збитків, їх розмір, протиправну поведінку боржника у справі, що призвела до їх виникнення, та причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Так, юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною- вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які створюють склад цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними та вина особи, що заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки, заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Отже, для розгляду спору по суті, господарському суду необхідно встановити факт наявності чи відсутності здійснення позивачем вказаних вище витрат, наявності чи відсутності вини відповідача, причино-наслідковий зв'язок між такими витратами та діями/бездіяльністю відповідача (його виною).

При з'ясуванні питання щодо вини відповідача у справі, господарським судом встановлено наступне.

У результаті дослідження умов договору постачання вугільної продукції № 05-08/1-ЕН від 13 липня 2007 року, договору постачання вугілля № 02-ЕН/08 від 20 липня 2007 рок та додатків (додаткових угод) до наведених договорів, господарський суд дійшов висновку, що вказані договори є взаємопов'язаними між собою та стосуються однієї і тієї ж самої партії вугілля, поставленого згідно залізничної накладної № 50699935 у вагонах № 65806432, № 67673020, № 66691320, № 67688705, № 62411350, № 60757275.

Права і обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань, у тому числі у зв'язку з поставкою неякісної продукції, визначені Договором-1. Матеріалами справи підтверджений факт поставки неякісної вугільної продукції. Договором-1 передбачений обов'язок постачальника компенсувати всі витрати вантажоодержувача та покупця, пов'язані з поставкою неякісного вугілля.

Протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні ним пункту 3.1 Договору-1. Поставлене відповідачем вугілля за залізничною накладною № 50699935 у вагонах № 65806432, № 67673020, № 66691320, № 67688705, № 62411350, № 60757275 не відповідало визначеним показникам, що також підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716.

Наявність негативних наслідків полягає у додаткових витратах позивача, понесених у вигляді плати закритому акціонерному товариству «Західенерго» та сплати вартості перевезення вугілля від вантажовідправника до вантажоодержувача.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та її наслідками полягає у тому, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань щодо поставки вугілля належної якості, позивач був змушений сплатити закритому акціонерному товариству «Західенерго» 27 304,27 гривень збитків, а також зазнав витрати з оплати вартості перевезення вугілля від вантажовідправника (Ладижинська ТЕС ВАТ «Західенерго») до вантажоодержувача (ЗАТ ЦЗФ «Селідівська») на суму 23 461,20 гривень, що свідчить про понесення позивачем додаткових витрат.

Вина відповідача полягає у тому, що він не забезпечив поставку вугілля належної якості відповідно до умов Договору-1.

Відповідач у письмових поясненнях просить застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

Клопотання відповідача про застосування строку позовної давності в частині вимог щодо стягнення збитків у розмірі 27 304,27 гривень відхиляється з огляду на наступне.

Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлені цим Кодексом.

Поняття позовної давності унормовано главою 19 ЦК України. Норми про позовну давність мають імперативний характер. Так, відповідно до статті 256 вказаного Кодексу, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Окрім цього, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), статтею 257 ЦК України встановлено в три роки.

За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання (частина шоста статті 261 ЦК України).

Основним зобов'язанням у рамках відносин, що склалися між сторонами, є зобов'язання позивача відшкодувати на користь третьої особи збитки, понесені закритому акціонерному товариству «Західенерго» внаслідок поставки вугілля неналежної якості.

Як вже встановлено господарським судом, позивачем відшкодовано на користь закритого акціонерного товариства «Західенерго» витрати, понесені у зв'язку з поставкою неякісного вугілля у розмірі 27 304,27 гривень, що підтверджується актом про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог, підписаним та скріпленим печатками Державного підприємства «Вугілля України» та відкритого акціонерного товариства «Західенерго». Тобто перебіг строку позовної давності розпочався 20 травня 2010 року.

Позовна заява від 20 березня 2013 за № 0588/06 надіслана на адресу господарського суду Донецької області 28 березня 2013 року, про що свідчить штемпель поштового відділення, а тому строк позовної в цій частині не сплив.

Відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги у даній частині. Доказів на підтвердження відсутності вини відповідача у заподіянні збитків, останнім не надано. Матеріали справи також не містять доказів своєчасної повної оплати завданих позивачу збитків.

Проте, господарський суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача в порядку регресу судових витрат, які були сплачені Державним підприємством «Вугілля України» на користь закритого акціонерного товариства «Західенерго» на виконання судового рішення господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716, не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення збитків підлягають задоволенню у розмірі 26 800,27 гривень.

Щодо вимог про стягнення з відповідача вартості перевезення вугілля від вантажовідправника до вантажоодержувача у розмірі 23 461,20 гривень, господарський суд відзначає наступне.

Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 ЦК України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Поставка вугілля неналежної якості здійснена у травні 2008 року, що підтверджено матеріалами справи, а також рішенням господарського суду міста Києва від 17 березня 2010 року у справі № 37/716. Акти про фактичну якість поставленого вугілля складено 23 травня 2008 року.

Згідно переліку ТехПД позивачем було здійснено сплату вартості перевезення вугілля у розмірі 23 461,20 гривень 28 та 29 травня 2008 року.

Вимоги щодо стягнення з відповідача вартості перевезення неякісного вугілля не можуть бути віднесені до регресних вимог, а є звичайними вимогами про відшкодування збитків, оскільки вказані втрати понесені безпосередньо позивачем на виконання умов Договору-1.

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду Донецької області 28 березня 2013 року (згідно штемпеля поштового відділення), тобто після спливу загального строку позовної давності щодо вимог про стягнення вартості перевезення вугілля від вантажовідправника до вантажоодержувача.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. В разі, коли суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту (частина третя та п'ята статті 267 ЦК України).

Позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку давності не заявлено.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «ЮКОС» проти Росії» позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

Оскільки обґрунтованих причин звернення до господарського суду з позовом в частині вимог про стягнення вартості перевезення вугілля від вантажовідправника до вантажоодержувача поза межами строку позовної давності не наведено, а відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності, господарський суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог про стягнення збитків у розмірі 23 461,20 гривень слід відмовити.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 22, 202, 509, 525, 526, 598, 610, 611, 614, 623, 629, 712 ЦК України, ст. ст. 20, 67, 193, 218, 224, 225, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (юридична адреса: 85043, Донецька область, місто Добропілля, місто Білицьке, вулиця Красноармійська, будинок № 1-А, поштова адреса: 85000, Донецька область, місто Добропілля, проспект Шевченка, будинок № 2; код ЄДРПОУ - 37014600, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Державного підприємства «Вугілля України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 4; код ЄДРПОУ - 32709929, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму збитків у розмірі 26 800,27 гривень, судовий збір у розмірі 908,25 гривень, а всього 27 708 (двадцять сім тисяч сімсот вісім) гривень 52 копійки.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 11.06.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2013.

Суддя С.М. Фурсова