Рішення № 31872269, 10.06.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.06.2013р. Справа № 905/3255/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Державного підприємства «Вугілля України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 4; код ЄДРПОУ - 32709929)

до Державного підприємства «Сніжнеантрацит» (86500, Донецька область, місто Сніжне, вулиця Леніна, будинок № 32; код ЄДРПОУ - 31906124)

про стягнення 9 849,84 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: Сірий А.М., який діє на підставі довіреності б/н від 28.12.2012

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Державне підприємство «Вугілля України» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з Державного підприємства «Сніжнеантрацит» суму збитків у розмірі 9 849,84 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав наступні копії документів: договір поставки вугілля № 18-11/1-ЕН від 19.04.2011; додаток № 05/11-1 від 29.04.2011 до договору поставки вугілля № 18-11/1-ЕН від 19.04.2011; договір поставки вугілля № 111/2 від 29.04.2011; рішення господарського суду міста Києва від 13.06.2012 у справі № 5011-37/5599-2012; накладну на маршрут або групу вагонів № 51846590; комерційний акт серії АА № 040107/189/156 від 23.05.2011; акт загальної форми № 1002; накладну № 45503265; накопичувальну картку № 08060876 від 08.06.2011; заяву про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог № 1303/06 від 02.07.2012.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги статтями 22, 526, 611, 918 Цивільного кодексу України, статтями 193, 225, 228 Господарського кодексу України та статтями 22, 122, 124, 129 Статуту залізниць України.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14 травня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 28 травня 2013 року.

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 28 травня 2013 року розгляд справи відкладено на 10 червня 2013 року у зв'язку з неявкою представника відповідача, невиконанням вимог ухвали суду від 14 травня 2013 року.

07 червня 2013 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву № 13.2-36-10-2651, в якому відповідач позовні вимоги у розмірі 9 849,84 гривень визнає повністю.

Представник позивача Сірий А.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, надав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Статтею 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтями 11, 629 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

19 квітня 2011 року між Державним підприємством «Вугілля України» (далі по тексту - позивач або покупець) та Державним підприємством «Сніжнеантрацит» (далі по тексту - відповідач або постачальник) укладено договір поставки вугілля № 18-11/1-ЕН (далі по тексту - Договір), згідно умов якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію (далі - вугілля) в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними в цьому Договорі (а.с. 10-16).

Постачальник гарантує, що вугілля, яке постачається за Договором, знаходиться у його власності (пункт 1.5 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору, вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» в редакції 2000р. з урахуванням особливостей, передбачених цим Договором, та за реквізитами покупця, вказаних в Додатках до Договору.

Підпунктом 3.1.2 пункту 3.1 Договору сторони встановили, що постачальник зобов'язаний здійснювати завантаження вугілля однорідної якості всіх вагонів партії та по всій глибині вагону в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо, вагони та у відповідності до вимог завантаження, що ставляться залізницею.

Постачальник зобов'язаний в залежності від напрямків відвантаження вугілля забезпечити наявність в графі 4 «Особливі відмітки» залізничних накладних відмітку: «постачання за Договором № ____ у власність «_____» згідно з договором № _____ від ____, а також назву та місцезнаходження постачальника (підпункт 3.1.5 пункту 3.1 Договору).

Кількість, якість і асортимент вугілля, визначені сторонами в розділі 4 Договору.

Згідно пункту 4.3 Договору, кількість вугілля по поставках в Додатках до Договору зазначається на підставі обсягів закупівлі, погоджених покупцеві енергогенеруючими компаніями/кінцевими споживачами у відповідних періодах поставки.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що на взаємовідносини сторін по відвантаженню, постачанню, прийманню вугілля, у випадках, якщо інше прямо не передбачено договором, розповсюджуються вимоги, зокрема, Статуту залізниць України та нормативні актів, що видаються відповідно до Статуту.

У випадку прийняття вугілля якісні показними якого не відповідають умовам Договору, а також пунктам 3.1.2 та 3.1.3 постачальник відшкодовує затрати покупця та вантажоодержувача по оплаті користування вагонами, витрат на подачу-придбавання вагонів, маневрових робіт та інше (пункт 8.3 Договору).

Сторони в пункті 9.3 Договору встановили, що додаткові угоди та додатки до Договору, підписані сторонами та скріплені їх печатками, є невід'ємними частинами Договору.

Договір набирає чинності з 01.05.2011 і діє до 30.04.2012 (пункт 10.1 Договору).

29 квітня 2011 року між публічним акціонерним товариством «Центренерго» (покупець) та Державним підприємством «Вугілля України» (постачальник) укладено договір поставки вугілля № 111/2 (а.с. 18-23).

В свою чергу, 29 квітня 2011 року між Державним підприємством «Вугілля України» та Державного підприємства «Сніжнеантрацит» підписано додаток № 05/11-1 до Договору, згідно якого сторони визначили, що постачальник (відповідач) зобов'язується відвантажити в період з 01.05.2011 по 31.05.2011 включно, а покупець (позивач) прийняти в травні-червні 2011 року 27 300 тон вугілля від ванатажовідправника - Державного підприємства «Сніжнеантрацит», вантажоодержувачем якого є Трипілля Дніпровське ТЕС ВАТ «Центренерго» на загальну суму 21 688 430,40 гривень з ПДВ (а.с. 17).

Договір разом з додатком підписано обома сторонами без розбіжностей та скріплено їх печатками, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що у спірний період Договір був чинним та сторони перебували у договірних відносинах.

Крім того, про перебування сторін у договірних відносинах на умовах Договору у період здійснення спірної поставки, свідчить підписання сторонами додатку № 05/11-1 від 29 квітня 2011 року до Договору на поставку вугілля у травні-червні 2011 року.

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін у справі майново-господарських зобов'язань.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором та додатком до нього, що є його невід'ємною частиною.

У травні 2011 року за залізничною накладною № 51846590 у вагоні № 68823319, на адресу вантажоодержувача - Трипільська ТЕС ВАТ «Центренерго» поставлено вантаж - вугілля (а.с. 29).

Під час слідування вагонів, на проміжній станції Нижньодніпровський вузол, при перевірці маси вантажу у вагоні № 68823319 виявлено розбіжності між фактичною масою та масою, що зазначена в накладній, що зафіксовано в акті загальної форми № 1002 та комерційному акті серії АА № 040107/189/156 (а.с. 31-32).

Надлишок вугілля було перевантажено з вагону № 68823319 у вагон № 66762469 та відправлено по посилочній накладній № 45503265 (а.с. 33).

Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Пунктами 1, 3 Правил складання актів встановлено, що при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти, акти розкриття вагона або контейнера для митного, прикордонного та інших випадків контролю, акти про пошкодження вагона або контейнера та інші акти у випадках, передбачених правилами перевезення, що застосовуються до даного виду вантажу. Акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, які виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.

Згідно з пунктом 4 Правил приймання вантажів до перевезення, відправник зобов'язаний підготувати вантаж до навантаження відповідно до вимог, які б забезпечували йому збереження на всьому шляху перевезення.

Публічним акціонерним товариством «Центренерго» додатково понесені витрати по перевантаженню з вагону № 68823319 у вагон № 66762469 надлишків вугілля та пов'язаних з цим послуг на суму 9 849,84 гривень.

При цьому, факт надлишків вугілля у вагоні № 68823319 встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року у справі № 5011-37/5599-2012, а отже, з огляду на приписи статті 35 ГПК України, не потребує повторного доказування при розгляді справи № 905/3255/13.

Предметом позову у даній справі становить вимога про відшкодування збитків у розмірі 9 849,84 гривень, які складаються з витрат, сплачених позивачем на виконання рішення господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року у справі № 5011-37/5599-2012.

Публічне акціонерне товариство «Центренерго» зверталося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення збитків у розмірі 29 518,08 гривень у зв'язку з неналежним виконанням Державним підприємством «Вугілля України» зобов'язань щодо постачання вугільної продукції за накладними № 51846590, № 52249851, № 52188380 за договором поставки вугілля № 111/2 від 29 квітня 2011 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року у справі № 5011-37/5599-2012 позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Центренерго» до Державного підприємства «Вугілля України» про стягнення збитків у розмірі 29 518,08 гривень, судового збору у розмірі 1 609,50 гривень задоволено повністю.

Частина друга статті 35 ГПК України передбачає, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку у відповідності до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Отже, факти, встановлені господарським судом міста Києва в межах справи № 5011-37/5599-2012 мають преюдиціальне значення при розгляді справи № 905/3255/13.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року у справі № 5011-37/5599-2012 позивачем 02 липня 2012 року оформлено заяву про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог на суму 31 127,58 гривень між Державним підприємством «Вугілля України» та публічним акціонерним товариством «Центренерго» (а.с. 39).

Виконання позивачем рішення господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року у справі № 5011-37/5599-2012 на суму 31 127,58 гривень підтверджується пунктом 1 наведеної заяви.

Факт відправлення заяви на адресу публічного акціонерного товариства «Центренерго» підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення у цінний лист та квитанцією органу поштового зв'язку від 27 липня 2012 року (а.с. 38).

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 20 ГК України встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків. Вказана норма кореспондується зі статтею 16 ЦК України якою визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до частини першої статті 712 ЦК України та частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупцю для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з його особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, в силу статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання, згідно статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

В контексті статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо неналежного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Частиною першою та другою статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Разом з цим, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного пава, має право на їх відшкодування.

Збитки, у свою чергу, - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень чинного законодавства, обов'язок по відшкодуванню збитків настає для суб'єктів господарювання у разі порушення господарського зобов'язання в результаті невиконання (неналежного виконання) умов договору або внаслідок завдання шкоди без договірних відносин (позадоговірна відповідальність).

Згідно положень статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною першою статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, в тому числі, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Приписами статті 228 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Отже, з аналізу означених правових норм випливає, що відшкодування збитків, як міра відповідальності за завдану шкоду, можлива виключно за умови наявності факту порушення господарського зобов'язання внаслідок неправомірних дій або бездіяльності боржника, які утворюють склад його вини.

За загальним правилом збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, тощо. У разі заподіяння збитків потерпіла сторона повинна довести наявність таких збитків, їх розмір, протиправну поведінку боржника у справі, що призвела до їх виникнення, та причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Так, юридичною підставою цивільно-правової відповідальності є закон, а фактичною- вчинення цивільного правопорушення. Тому особа підлягає цивільно-правовій відповідальності за наявності сукупності умов, які створюють склад цивільного правопорушення, а саме: протиправність поведінки, шкода, причинний зв'язок між ними та вина особи, що заподіяла збитки. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, для розгляду спору по суті, господарському суду необхідно встановити факт наявності чи відсутності здійснення позивачем вказаних вище витрат, наявності чи відсутності вини відповідача, причино-наслідковий зв'язок між такими витратами та діями/бездіяльністю відповідача (його виною).

Як вже вказано вище, понесені витрати позивачем на суму 9 849,84 гривень підтверджені матеріалами справи, зокрема рішенням господарського суду міста Києва від 13 червня 2012 року у справі № 5011-37/5599-2012.

При з'ясуванні питання щодо вини відповідача у справі, господарським судом встановлено наступне.

Спір між сторонами у даній справі виник стосовно обов'язку відповідача відшкодувати позивачу збитки, внаслідок поставки вугілля за договором поставки № 18-11/1-ЕН від 19 квітня 2011 року у перевантаженому вагоні.

Права і обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань визначені Договором. Матеріалами справи підтверджений факт поставки вугілля у перевантаженому вагоні.

Протиправність поведінки відповідача полягає у порушенні ним підпункту 3.1.2 пункту 3.1 Договору, Статуту залізниць України. Поставлене відповідачем вугілля, за залізничною накладною № 51846590, надійшло у перевантаженому вагоні № 68823319, що також підтверджується рішенням господарського суду Донецької області від 13 червня 2012 року у справі № 5011-37/5599-2012.

Наявність негативних наслідків полягає у додаткових витратах позивача, понесених у вигляді плати публічному акціонерному товариству «Центренерго».

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та її наслідками, полягає у тому, що внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, зокрема підпункту 3.1.2 пункту 3.1 Договору, позивач був змушений сплатити публічному акціонерному товариству «Центренерго» понесені збитки.

Вина відповідача полягає в тому, що він не передбачив або свідомо допускав, що перевантаження вагонів з вугіллям, може заподіяти несприятливі наслідки у вигляді нанесених збитків або легковажно поставився до відповідних наслідків і їх передбачення.

Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Як вже встановлено судом, позивачем відшкодовано на користь публічного акціонерного товариства «Центренерго» витрати, понесені поставкою вугілля у перевантаженому вагоні, що підтверджується заявою про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог № 1303/06 від 02 липня 2012 року.

Доказів на підтвердження відсутності вини відповідача у заподіянні збитків, останнім не надано. Матеріали справи також не містять доказів своєчасної і повної оплати завданих позивачу збитків.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву № 13.2-36-10-2638 від 03 червня 2013 року суму збитків у розмірі 9 849,84 гривень визнав повністю.

Стаття 22 ГПК України визначає основні процесуальні права та обов'язки сторін. Відповідач, зокрема, має право визнати позов повністю або частково.

Відповідно до частини п'ятої статті 78 ГПК України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Визнання позову відповідачем - це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Враховуюче те, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та визнані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 22, 202, 509, 525, 526, 598, 610, 611, 614, 623, 629, 712, 1191 ЦК України, ст. ст. 20, 67, 193, 218, 224, 225, 228, 265 ГК України, керуючись ст. ст. 33, 34, 35, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства «Сніжнеантрацит» (86500, Донецька область, місто Сніжне, вулиця Леніна, будинок № 32; код ЄДРПОУ - 31906124, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь Державного підприємства «Вугілля України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок № 4; код ЄДРПОУ - 32709929, відомості про рахунки в установах банків відсутні) суму збитків у розмірі 9 849,84 гривень, судовий збір у розмірі 1 720,50 гривень, а всього 11 570 (одинадцять тисяч п'ятсот сімдесят) гривень 34 копійки.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 10.06.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2013.

Суддя С.М. Фурсова