Ухвала суду № 31872087, 06.06.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-13683/12/0170/21

06.06.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Омельченка В. А.

секретар судового засідання Гоголева І.А.

за участю сторін:

представник позивача, ОСОБА_2 ОСОБА_3, договір від 01.12.12, паспорт серія НОМЕР_3, виданий Центральним РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в Криму, від 24.05.07

представник відповідача, Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 25.01.13

за позовом ОСОБА_2 АДРЕСА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0019441702 від 23.11.2012р.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.01.13 позов ОСОБА_2 - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби № 0019441702 від 23.11.2012 р.

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.01.2013 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Представник позивача просив залишити скаргу без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.01.2013 залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що з 31.10.2012р. по 06.11.2012р. відповідачем проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань взаємовідносин з КП "Альянс" за червень 2009р., за жовтень 2009р., за листопад 2009р., за квітень 2009р., за травень 2010р., за червень 2010р., за липень 2010р.

За результатами проведення вказаної перевірки, 12.11.2012р. відповідачем складений Акт № 8867/17-2/НОМЕР_2, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем: п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість",

На підставі акту перевірки податковим органом прийняте податкове повідомлення-рішення № 0019441702 від 23.11.2012р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 6241,25 грн., у т.ч. 4993,00 грн. за основним платежем та 1248,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 6241,25 грн. є упередженими, неспроможними та безпідставними, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на 4993,00 грн. т а застосування штрафних санкцій на суму 1248,25 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Переглядаючи за правилами ст.195 КАС України рішення суду першої інстанції на його відповідність приписам ст.159 КАС України та перевіряючи правильність оскаржуваного повідомлення-рішення, колегія суддів зазначає наступне.

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, зафіксовано порушення позивачем: п.п. 7.2.1 п. 72, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: позивачем завищено податковий кредит на загальну суму 4993,00 грн., зокрема, за жовтень 2009р. - у сумі 1417 грн., за листопад 2009 р. - 75 грн., квітень 2010 р. - 667 грн., травень 2010 - 417 грн., червень 2010 р. - 1000 грн., липень 2010 р. - 1417 р.

за червень 2009 р. - 1417 грн. (якщо протягом 1095 днів контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, згідно до п. 102.1 ст. 102 Подактового кодексу України).,

Відповідно до п. п.3.1.1 п.3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час спірних правовідносин, (далі Закон № 168), об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджених податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, передумовою формування податкового кредиту є податкова накладна. Обов'язкові реквізити податкової накладної визначені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168.

Як вбачається з акту перевірки, у період, що перевірявся, позивач здійснював роздрібну торгівлю будівельними матеріалами, відповідно до його виду діяльності за КВЕД.

Колегією суддів безперечно встановлено, що у періоді, що був охоплений перевіркою, позивач, зокрема, мав господарські взаємовідносини з КП "Альянс" з придбання щебеню.

Згідно Акту (аркуші 7-8) до складу податкового кредиту за перевіряємий період позивачем віднесено суми ПДВ по податковим накладним, отриманим від КП "Альянс" на загальну суму 6410,00 грн. Усі документи щодо взаємовідносин позивача з КП "Альянс" до перевірки надані (а.с.27).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт наявності у позивача податкових накладних по господарським операціям з КП "Альянс" підтверджений під час розгляду справи. Дана обставина не спростована при апеляційному розгляді.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії шляхових листів вантажного автомобілю та копії платіжних доручень, що підтверджують оплату щебеню.

Матеріали справи свідчать про те, що контрагент позивача на час виписки податкових накладних перебував платником податку на додану вартість, що повністю відповідає приписам Закону № 168.

Апеляційним розглядом встановлено, що висновку про порушення позивачем податкового законодавства, відповідач дійшов внаслідок того, що на його думку, угода із контрагентом - КП "Альянс" не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемною, оскільки, зокрема згідно Акту від 11.04.2012р. № 36/22/32468182 неможливо провести зустрічну перевірку контрагента КП "Альянс".

Такі твердження відповідача колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб; на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також, Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не надано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, зміст правочину з постачальником КП "Альянс" не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства та спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно, первинні бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів колегія суддів дійшла висновку, що позивач з КП "Альянс" свої обов'язки виконали в повному обсязі.

Крім того, товар (щебінь) не тільки отриманий позивачем, але й сплачена його вартість, що підтверджується платіжними дорученнями, які залучені до матеріалів справи.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських відносин позивача з КП "Альянс", оскільки матеріалами справи підтверджено наявність доказів оформлення податкових накладних платником податку на додану вартість, проведення розрахунків, отримання товару (щебеню), використання товару у господарській діяльності позивача, в зв'язку з цим позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені зазначеному контрагенту в ціні товару.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зводяться до висновків, викладених у акті перевірки.

Судом першої інстанції повністю з'ясовані обставини щодо формування позивачем податкового кредиту у спірний період, надана оцінка доказам у с праві, та на підставі встановлених обставин , вірно застосовано приписи цивільного законодавства щодо висновків податкового органу про визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.195; ст.196; ст.197; п.1 ч.1 ст.198; ст.200; п.1 ч.1 ст.205; ст.206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.01.13 у справі № 2а-13683/12/0170/21 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 11.06.13р.

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна