Ухвала суду № 31869783, 11.06.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Дорошенко Н.О.

Суддя-доповідач:Капустинський М.М.

ПОСТАНОВА

іменем України

"11" червня 2013 р. Справа № 817/840/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Євпак В.В.

Мацького Є.М.,

при секретарі Волянська О.В. ,

за участю сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "08" квітня 2013 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс" до Рівненської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень ,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма "Камаз-Транс-Сервіс" звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.02.2013р. №26, яким визначено податкове зобов'язання за платежем "мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності" на суму 778550,60 грн., від 22.02.2013р. №27, яким визначено податкове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість з товарів, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності" на суму 155710,13 грн..

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2013 року Товариству з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма "Камаз-Транс-Сервіс" в позові про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Рівненської митниці від 22.02.2013р. № 26, від 22.02.2013р. № 27 - відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Позивачем у справі подано до суду апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просили скасувати зазначену постанову та прийняти нову - про задоволення позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, судом встановлено, що в період з 26.11.2012р. по 22.01.2013р. уповноваженими особами Рівненської митниці проведена перевірка дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю госпрозрахунковою фірмою "Камаз-Транс-Сервіс" вимог законодавства України з питань державної митної справи, в тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за період з 01.12.2009 р. по 31.10.2012 р..

Результати перевірки оформлені актом №0003/3/204000006/0003567150 від 05.02.2013р. (а.с.7-40), згідно з висновками якого перевіркою встановлено, зокрема, що внаслідок передачі у володіння та користування (згідно з договором від 01.03.2012р. б/н) автомобіля, ввезеного в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду товариства за МД від 29.02.2012р. №204050002/2012/004261, а саме автобуса марки NEOPLAN Cityliner моделі N1217 HDC 440, 2010 року виготовлення, номер шасі WAGP15ZZ0A5001311, порушено положення пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про ввезення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні" від 07.12.2000р. №2134-ІІІ, статті 7 Закону України "Про єдиний митний тариф" від 05.02.1992р. №2094-ХІІ, п.188.1 ст.188, п.190.1 ст.190 Податкового кодексу України, що призвело до несвоєчасної та неповної сплати митних платежів (а.с.38).

На підставі зазначеного акта перевірки Рівненською митницею прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 26 від 22.02.2013р., яким ТОВ ГФ "Камаз-Транс-Сервіс" визначено суму грошового зобов'язання за платежем "мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності" на загальну суму 778550,60 грн., в тому числі 346022,49 грн. за основним платежем, 432528,11 грн. за штрафними санкціями (а.с.42);

№ 27 від 22.02.2013р., яким ТОВ ГФ "Камаз-Транс-Сервіс" визначено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість з товарів, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності" на загальну суму 155710,13 грн., в тому числі 69204,50 грн. за основним платежем, 86505,63 грн. за штрафними санкціями (а.с.43).

Відмовляючи в скасуванні зазначених податкових повідомлень-рішень, суд першої інстанції виходив з того, що в перевіреному періоді ТОВ ГФ "Камаз-Транс-Сервіс" до статутного капіталу товариства ввезено товари як внесок іноземного інвестора (Компанії "Вермелл Коммершіал Лтд"), зокрема, за МД №204050002/2012/004261 від 29.02.2012р. автобус NEOPLAN Cityliner N1217 HDC 440, календарний рік виготовлення - 2010, ідентифікаційний номер (шасі) WAGP15ZZ0A5001311. Митне оформлення зазначеного транспортного засобу, відповідно до статті 251 Митного кодексу України, Закону України "Про режим іноземного інвестування" здійснене зі звільненням від сплати ввізного мита на підставі простого векселя від 27.02.2012р. АА1740746 на суму 32 202,20 євро, погашеного 23.03.2012 р..

Відповідно до протоколу позачергових загальних зборів учасників ТОВ ГФ "Камаз-Транс-Сервіс", 01.02.2012 року прийнято рішення про збільшення статутного капіталу товариства за рахунок учасника товариства - Компанії "Вермелл Коммершіал Лтд", зокрема, шляхом внесення майна: автобуса NEOPLAN ідентифікаційний номер (шасі) WAGP15ZZ0A5001311, внесено відповідні зміни до статуту товариства, затверджено статут в новій редакції (а.с.134-136), який зареєстровано 27.02.2012 року (а.с.137-147).

В акті перевірки зазначено, що інформаційне повідомлення про внесення іноземної інвестиції зареєстроване 20.03.2012р. за №1356-3-1-622/12 (а.с.32).

Також, судом встановлено, що 01.03.2012р. між ТОВ ГФ "Камаз-Транс-Сервіс" (Орендодавець) та ТОВ "Професійний футбольний клуб "Олександрія" (Орендар) укладено договір оренди транспортного засобу, згідно з умовами якого Орендодавець передає Орендарю в тимчасове платне володіння та користування автобус NEOPLAN Cityliner N1217 HDC 440, календарний рік виготовлення - 2010, ідентифікаційний номер (шасі) WAGP15ZZ0A5001311 (а.с.148-149).

Передача в тимчасове платне володіння та користування автобуса NEOPLAN здійснена відповідно до акту прийому-передачі транспортного засобу від 01.03.2012 року (а.с.150).

Надання ТОВ ГФ "Камаз-Транс-Сервіс" послуг з оренди автобуса за договором від 01.03.2012р. оформлене актами надання послуг (а.с.151-158); оплата ТОВ "Професійний футбольний клуб "Олександрія" за оренду автобуса проведена платіжними дорученнями на підставі виставлених позивачем рахунків (а.с.159-160).

На час вирішення судом спору транспортний засіб обліковується на балансі ТОВ ГФ "Камаз-Транс-Сервіс"; зареєстрований за позивачем згідно з базою даних Державтоінспекції, перереєстрація на іншого власника не здійснювалась (а.с.103,106).

Оцінюючи зазначені обставини в розрізі норм матеріального закону, та провівши системний аналіз діючих норм законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні" регулює питання оподаткування і не суперечить Митному кодексу України, а відтак підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Закон України "Про режим іноземного інвестування" не регулює питання валютного, митного та податкового законодавства, та в даному випадку був підставою для надання суб'єкту господарювання пільги при ввезенні в Україну іноземної інвестиції.

Оскільки транспортний засіб, ввезений в Україну ТОВ ГФ "Камаз-Транс-Сервіс" без сплати передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, в подальшому був переданий у платне володіння та користування іншій особі, то суд першої інстанції вважав, що висновки Рівненської митниці про порушення ТОВ ГФ "Камаз-Транс-Сервіс" пункту 2 розділу ІІ Закону України "Про ввезення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні" від 07.12.2000р. №2134-ІІІ, статті 7 Закону України "Про єдиний митний тариф" від 05.02.1992р. №2094-ХІІ, п.188.1 ст.188, п.190.1 ст.190 Податкового кодексу України, відповідають встановленим обставинам та грунтуються на матеріальному законі, а відтак донарахування позивачу грошових зобов'язань у спірних податкових повідомленнях-рішеннях суд вважав законним та обгрунтованим, прийнятими у відповідності до п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України.

Колегія суддів не погоджується з зазначеним висновком суду виходячи з наступного.

Приведені вище спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про режим іноземного інвестування», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні», Законом України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до преамбули Закону України № 93/96-ВР від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування» цей Закон визначає особливості режиму іноземного інвестування на території України. Відповідно до ч.1 ст.18 цього Закону (в редакції, що діяла на момент ввезення позивачем в Україну автобуса NEOPLAN Cityliner N1217 HDC 440, календарний рік виготовлення - 2010, ідентифікаційний номер (шасі) WAGP15ZZ0A5001311 та його передачі позивачем в оренду ТОВ "Професійний футбольний клуб "Олександрія") майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом. Відповідно до ч. 5 ст. 18 цього Закону (в редакції, що діяла на момент ввезення позивачем в Україну автобуса NEOPLAN та його передачі позивачем в оренду) у випадку, якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу зазначеного підприємства, відчужується, у тому числі у зв'язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України на день здійснення відчуження майна.

Відповідно до преамбули Закону України №2134-ІІІ від 07.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні» цей Закон був прийнятий з метою стимулювання виробництва автомобілів в Україні та недопущення випадків ухилення від оподаткування при їх ввезенні чи продажу. Відповідно до п.2 розділу II цього Закону автомобіль, який був попередньо ввезений в Україну без сплати передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України (крім випадків, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Проаналізувавши мету прийняття і зміст вищезазначених законів України та їх системний зв'язок з іншими нормативно-правовими актами України, суд апеляційної інстанції вважає, що Закон України №2134-ІІІ від 07.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні» не стосується питань оподаткування майна (автомобілів), яке ввозиться в Україну в якості внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, і тому цей Закон не регулює спірні правовідносини та не підлягає застосуванню до них з огляду на наступне.

Як випливає з преамбули Закону України № 2134-ІІІ від 07.12.2000 р., він спрямований на недопущення ухилення від сплати податків при ввезенні та подальшому продажу автомобілів. Суть цього недопущення розкривається у нормі п.2 розд.II Закону України №2134-ІІІ від 07.12.2000 р., яка встановлює наступне правило: звільнення від сплати податків (зборів) при ввезенні автомобіля в Україну, передбачене законодавством України для деяких категорій осіб, застосовується лише у випадку, якщо особа, яка ввезла цей автомобіль в Україну, використовує його сама, а у випадку відчуження цього автомобіля чи передачі його у володіння та (або) користування іншій особі особа, яка ввезла цей автомобіль в Україну, повинна сплатити податки (збори), від сплати яких вона була звільнена при ввезенні цього автомобіля в Україну, оскільки у цьому разі автомобіль фактично буде використовуватись для потреб іншої особи, яка згідно із законодавством України не звільнена від сплати податків (зборів) при ввезенні автомобілів в Україну. Однак зміст вищезазначеної норми п.2 розд.II Закону України №2134-ІІІ від 07.12.2000 р. (у взаємозв'язку з іншими нормативно-правовими актами України) свідчить про те, що ця норма стосується лише автомобілів, ввезених фізичними особами, які відповідно до законодавства України звільняються від сплати податків (зборів) при ввезенні автомобілів в Україну, або для потреб деяких категорій фізичних осіб, які відповідно до законодавства України користуються певними пільгами. Це підтверджується, зокрема, тим, що:

- норма п. 2 розділу II Закону України № 2134 -ІІІ від 07.12.2000 р. встановлює, що винятки з правила, закріпленого цією нормою, передбачаються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», тобто законом, який стосується саме фізичних осіб (інвалідів), згідно з ч.2 ст.38 якого після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів його сім'ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про гуманітарну допомогу» автомобілі для інвалідів, визнані гуманітарною допомогою, звільняються від оподаткування при їх ввезенні в Україну; згідно з абз. 1 п. 41 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 999 від 19.07.2006 р., інваліди можуть забезпечуватись автомобілями, ввезеними в Україну і визнаними в установленому порядку гуманітарною допомогою, без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі; згідно з абз. 7 та абз. 9 п. 41 вищезазначеного Порядку після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким інвалід був забезпечений через головне управління соціального захисту і користувався більше ніж 10 років, за бажанням членів сім'ї може бути переданий їм у власність безоплатно);

- відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 20 та п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України № 796 -ХІІ від 28.02.91 р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції Закону України № 2001 -ХІІ від 19.12.91 р.), п. 23 ч. 1 ст. 13 та п. 2 ст. 16 Закону України № 3551 -ХІІ від 22.10.93 р. «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (у первісній редакції), п.2 ст.9 Закону України № 3721 -ХІІ від 16.12.93 р. «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» (у первісній редакції), ч.1 ст.6 Закону України № 1584 -ІІІ від 23.03.2000 р. «Про жертви нацистських переслідувань» у первісній редакції) від сплати усіх податків, зборів, мита (а отже, і від сплати податків та зборів при ввезенні майна (у тому числі автомобілів) в Україну) звільнялись, зокрема, такі категорії фізичних осіб, як особи, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесені до категорій 1 і 2, інваліди війни та прирівняні до них особи, особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, особи, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин. Отже, звільнення фізичних осіб від сплати податків та зборів при ввезенні автомобілів в Україну нерозривно пов'язано з їх особистим статусом, тобто якщо автомобіль ввезений в Україну без сплати податків та зборів у зв'язку зі звільненням особи, яка його ввезла, від такої сплати, але фактично використовується для потреб не цієї, а іншої особи, втрачається будь-який сенс у такому звільненні та нівелюється мета надання такого звільнення (полегшення майнового стану осіб, які на це заслуговують у зв'язку зі своїми заслугами перед державою та суспільством, у зв'язку зі станом свого здоров'я тощо); - за своєю суттю використання автомобіля фізичною особою, яка ввезла його в Україну, означає використання лише особисто цією особою (оскільки, навіть якщо власником автомобіля залишається особа, яка ввезла його в Україну, але при цьому володільцем та (або) користувачем автомобіля, у тому числі на підставі договору оренди або довіреності, є будь-яка інша особа, автомобіль не може бути визнаний таким, що використовується особою, яка ввезла його в Україну), в той час як щодо юридичних осіб існує таке поняття, як господарська діяльність (ст.3 ГК України), одним із напрямів якої є господарсько-торгівельна діяльність, що включає, зокрема, передачу в оренду засобів виробництва (ч.1 та ч.3 ст. 263 ГК України), тобто якщо автомобіль, ввезений юридичною особою в Україну, знаходиться у власності цієї юридичної особи і переданий нею в оренду іншій особі, цей автомобіль вважається таким, що використовується у власній господарській діяльності юридичної особи-власника цього автомобіля, і лише при відчуженні цього автомобіля іншій особі він перестає використовуватись у власній господарській діяльності юридичної особи, яка ввезла його в Україну (оскільки після відчуження автомобіля юридична особа не може ані здавати його в оренду, ані здійснювати з ним будь-яку іншу господарську діяльність).

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції відхиляє як такі, що суперечать законодавству України та є необґрунтованими, доводи відповідача про те, що Закон України №2134-ІІІ від 07.12.2000 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання ринку автомобілів в Україні» є спеціальним законом з питань оподаткування автомобілів при їх ввезенні в Україну незалежно від того, яким законом та у яких випадках передбачені пільги з оподаткування автомобілів при їх ввезенні в Україну (у тому числі при їх ввезенні в Україну в якості внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями), і тому саме цей Закон (а не Закон України № 93/96-ВР від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування») підлягає застосуванню до спірних правовідносин. При цьому суд апеляційної інстанції враховує також те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України №32-р від 19.01.2011 р. скасовано Узагальнююче податкове роз'яснення щодо порядку сплати ввізного мита при переданні у володіння та/або у користування, та/або у розпорядження автомобіля, попередньо ввезеного на митну територію України як іноземна інвестиція (затв. наказом Державної митної служби України № 222 від 10.03.2010 р.), яке роз'яснювало, що у разі передання в оренду автомобіля, ввезеного як іноземна інвестиція без сплати ввізного мита, підприємство повинно сплатити ввізне мито в розмірі, встановленому на день ввезення автомобіля. На думку суду апеляційної інстанції, спеціальним законом з питань оподаткування автомобілів при їх ввезенні в Україну в якості внеску іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями на момент виникнення спірних правовідносин є Закон України № 93/96-ВР від 19.03.96 р. «Про режим іноземного інвестування», який і повинен застосовуватись до спірних правовідносин. Згідно з ч.1 та ч.5 ст.18 Закону України № 93/96-ВР від 19.03.96 р. позивач повинен сплатити ввізне мито (а отже, і податок на додану вартість, який нараховується на суму цього мита згідно з п. 4.3 ст. 4 Закону України № 168/97 -ВР від 03.04.97 р. «Про податок на додану вартість») лише у випадку відчуження ввезеного позивачем в Україну автобуса NEOPLAN Cityliner N1217 HDC 440 протягом трьох років з часу його зарахування на баланс позивача. Однак матеріали справи не містять жодного підтвердження (у тому числі будь-яких наданих відповідачем належних та допустимих доказів) того, що таке відчуження мало місце. Посилання відповідача на те, що автобус NEOPLAN Cityliner N1217 HDC 440, не використовуються у власній господарській діяльності позивача, спростовуються наявним у матеріалах справи статутом позивача, затвердженим рішенням загальних зборів Учасників позивача (протокол від 01.02.2012 р.) та зареєстрованим державним реєстратором Рівненської районної державної адміністрації Рівненської 02.04.2012 р. (№ запису - 1 608 105 0042 000001), згідно з п. 2.2 розділу 2 якого одним із видів діяльності позивача є внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, а здавання в найом (оренду) рухомого майна (з урахуванням положень законодавства України, які визначають, що автомобілі (автобуси) є рухомим майном), відповідно до п.2.3 є видом діяльності, яку може здійснювати Товариство, як таку, що не заборонена чинним законодавством України та відповідає меті діяльності Товариства. Також, суд апеляційної інстанції відзначає, що відповідно до ст. 42, ч. 1 ст. 43, п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України юридичні особи мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (щодо надання автобусу в оренду закон не передбачає жодної заборони). Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що передача позивачем автобуса NEOPLAN Cityliner N1217 HDC 440, календарний рік виготовлення - 2010, ідентифікаційний номер (шасі) WAGP15ZZ0A5001311 в оренду ТОВ "Професійний футбольний клуб "Олександрія" є використанням позивачем цього автобуса у своїй господарській діяльності, і позивач має право на здійснення цієї діяльності (передачі автобуса в оренду), оскільки це право передбачено положеннями ГК України та статутом позивача.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс" залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "08" квітня 2013 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: В.В. Євпак Є.М. Мацький З оригіналом згідно. Суддя: М.М. Капустинський

Повний текст cудового рішення виготовлено "14" червня 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Товариство з обмеженою відповідальністю госпрозрахункової фірми "Камаз-Транс-Сервіс" вул.Київська,64-А,м.Рівне,33027

3- відповідачу Рівненська митниця Державної митної служби України вул.Соборна, 104,м.Рівне,33028