Ухвала суду № 31869496, 28.05.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 року Справа № 3364/10/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Коваля Р.Й., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Рибак О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Рівне на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2009 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі-Каприз» до Державної податкової інспекції в місті Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Меблі-Каприз» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Рівне, яким просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 28 травня 2009 року № 0002222342/0/23-121 про донарахування податку на прибуток в сумі 169917,00 грн., в тому числі 113278,00 грн. за основним платежем та 56639,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0002232342/0/23-121 про донарахування податку на додану вартість в сумі 132137,00 грн., в тому числі 88091,00 грн. за основним платежем та 44046,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000472240/0/22-513 про донарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 4526,64 грн., в тому числі 1508,88 грн. за основним платежем та 3017,76 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0001261742/0/17-123 про донарахування податку з доходів фізичних осіб в сумі 1539,63 грн., в тому числі 513,21 грн. за основним платежем та 1026,42 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2009 року позов задоволено частково: визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне від 28 травня 2009 року № № 0002222342/0/23-121, 0002232342/0/23-121, 0000472240/0/22-513, а в частині позовних вимог щодо визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 28 травня 2009 року № 0001261742/0/17-123 в позові відмовити за безпідставністю. Постанова мотивована тим, що факт реального надання ТзОВ «Центуріон-Захід» позивачу експедиторських послуг з організації перевезення вантажів автомобільним транспортом підтверджується наданими позивачем актами прийняття виконаних робіт, квитанціями до прибуткового касового ордеру і податковими накладними. На думку суду, податковий орган безпідставно ототожнює передбачені Цивільним кодексом України договори перевезення та транспортного експедування, які є самостійними видами цивільно-правових відносин і передбачають різні права і обов'язки учасників цих правовідносин. На відміну від перевізника, експедитор здійснює не перевезення вантажу, а організацію перевезення, тому, враховуючи, що перевізник і експедитор не завжди збігаються в одній особі, отже, експедитор не зобов'язаний надавати клієнту товарно-транспортні накладні та шляхові листи, які є обов'язковими для перевезення вантажів. Крім того, ТзОВ «Центуріон-Захід» на момент укладення та виконання з позивачем зазначеного договору було зареєстроване у встановленому порядку, включене до ЄДРПОУ, перебувало на обліку платників податків і було зареєстроване платником податку на додану вартість, а тому наступне визнання установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість ТзОВ «Центуріон-Захід» не є підставою визнання вчинених ним з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій нікчемними, оскільки його контрагент за договором може нести відповідальність лише за наявності вини. Отже, формування позивачем валових витрат і податкового кредиту по господарських операцій з ТзОВ «Центуріон-Захід» є правомірним. Також суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 28.05.2009 року № 0000472240/0/22-513 про донарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 4526,64 грн. є неправомірним, оскільки , як зазначено в самому рішенні, воно прийняте у зв'язку з порушенням позивачем вимог п. 13.5 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», однак, в акті перевірки від 04.02.2009 року, на підставі якого було прийнято це податкове повідомлення-рішення, не було встановлено порушення даної правової норми. Також суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 28.05.2009 року № 0001261742/0/17-123 про донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб в сумі 1539,63 грн. є правомірним і обґрунтованим, оскільки позивачем не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб у 2006-2008 роках в сумі 86,73 грн. у випадку, коли працівникам за рахунок коштів підприємства надавалися додаткові блага у вигляді оплати спеціальних послуг мобільного зв'язку, які не можна пов'язати з виробничою діяльністю підприємства, що є порушенням пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно з яким до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо. Крім того, позивачем не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб у 2007-2008 роках в сумі 426,48 грн., у випадку, коли податкова соціальна пільга застосовувалася до заробітної плати працівників у місяць звільнення, що є порушенням п. 4 Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року № 2035, яким передбачено, що пільга починає застосовуватися працедавцем з податкового місяця, в якому платник податку подав працедавцю заяву про її застосування з відповідними документами, і зупиняється з податкового місяця, в якому платник податку подав заяву про відмову від пільги або припинив трудові відносини з таким працедавцем.

Постанову в частині задоволення позовних вимог в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову в частині задоволення позовних вимог та прийняти нову, якою в позові відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, зокрема, що Рівненським міським судом винесено судове рішення, згідно якого задоволено позовні вимоги громадянина ОСОБА_2 до ТзОВ «Центуріон-Захід»: скасовано державну реєстрацію і визнано недійсним статут підприємства з моменту реєстрації 16.03.2007 року та скасовано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту видачі 28.03.2007 року. При цьому під час розгляду даної справи судом було встановлено, що ОСОБА_2 жодної фінансово-господарської діяльності від імені ТзОВ «Центуріон-Захід» не здійснював. Також ТзОВ «Центуріон-Захід» не подавало до податкового органу податкових декларацій з податку на прибуток за 2007 рік і І квартал 2008 року. Отже, на думку апелянта, позивач перераховував даному підприємству кошти без реального виконання господарських зобов'язань між ними, лише з метою зниження об'єкта оподаткування. Таким чином, позивачем в порушення абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено податок на прибуток на загальну суму 113278,00 грн. та в порушення пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податок на додану вартість на загальну суму 88091,00 грн. Крім того, в періоді, що підлягав перевірці з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, підприємство здійснювало виплату нерезиденту доходу походженням з України внаслідок надання послуг резиденту України з транспортного перевезення нерезидентом товару на території України згідно договору № 188/21 від 01.08.2006 року з фірмою нерезидентом. Перевіркою встановлено порушення вимог п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». ТзОВ «Меблі-Каприз» не користувалося правилами міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування, оскільки не отримало від нерезидента довідки (або її нотаріально завіреної копії), що засвідчила б статус як резидента тієї країни, в якій вони мають своє місцезнаходження і з якими підписаний міжнародний договір.

Постанова в частині відмови в позові не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги і заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

В період 19-30 січня 2009 року посадовими особами Державної податкової інспекції в м. Рівне проведена планова виїзна перевірка ТзОВ «Меблі-Каприз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 вересня 2008 року, про результати якої складено акт від 04 лютого 2009 року № 76/23-100/33408653.

В акті перевірки зазначено наступні порушення позивачем вимог податкового законодавства (в частині, що переглядається апеляційним судом).

1. Абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 113241,00 грн. в тому числі за ІІ квартал 2007 року 36309,00 грн., ІІІ квартал 2007 року 20183,00 грн., ІV квартал 2007 року 39502,00 грн., І квартал 2008 року 17248 грн.

2. Пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 88028,00 грн., в тому числі: за грудень 2007 року 42414,00 грн., за січень 2008 року 8785,00 грн., за лютий 2008 року 36829,00 грн.;

3. П. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, а саме не утриманий і не перерахований до бюджету податок з доходів нерезидента в сумі 1509,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 28 травня 2009 року були прийняті податкові повідомлення-рішення, зокрема: № 0002222342/0/23-121 про донарахування податку на прибуток в сумі 169917,00 грн., в тому числі 113278,00 грн. за основним платежем та 56639,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0002232342/0/23-121 про донарахування податку на додану вартість в сумі 132137,00 грн., в тому числі 88091,00 грн. за основним платежем та 44046,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0000472240/0/22-513 про донарахування податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 4526,64 грн., в тому числі 1508,88 грн. за основним платежем та 3017,76 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень (в частині, що переглядається в апеляційному порядку) з таких підстав.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

А згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 даного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час здійснення зазначених вище господарських операцій, податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих.) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, Ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пп. 7.23 п. 7.2 ст. 7 Закону).

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.4. п.7.2 ст.7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а згідно з п. 9.6 ст. 9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

Колегія суддів погоджується з доводами податкового органу про те, що необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування валових витрат є факт реальності придбання товарів (послуг), тобто реальність господарських операцій.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судом, 27 квітня 2007 року ТзОВ «Меблі-Каприз» (Клієнт) та ТзОВ «Центуріон-Захід» (Експедитор) уклали договір транспортної експедиції, відповідно до умов якого експедитор зобов'язувався за плату на замовлення клієнта виконати послуги, пов'язані з організацією перевезення вантажів клієнта автомобільним транспортом, для чого надає такі види послуг: пошук перевізників для перевезення вантажів та проводить розрахунки з ними, забезпечує оптимальне транспортне обслуговування та організовує перевезення вантажів, організовує збереження вантажів під час їх перевезення, переміщення та зберігання.

Фактичне виконання сторонами умов зазначеного договору підтверджується належними доказами, наданими позивачем та дослідженими судом, а саме актами приймання виконаних робіт, квитанціями до прибуткового касового ордеру і податковими накладними.

Щодо посилання податкового органу на відсутність товарно-транспортних накладних колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Згідно з ч. 3 експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 9 даного Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Уразі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Таким чином, в даному випадку експедитор за договором ТзОВ «Центуріон-Захід» організовував доставку вантажу, тобто здійснював ряд дій, спрямованих на доставку вантажу клієнта ТзОВ «Меблі-Каприз» в місця призначення, зокрема, планування, замовлення рухомого складу, оформлення необхідних документів.

Отже, предметом договору на транспортно-експедиційне обслуговування є саме послуги по організації доставки вантажу, а не послуги з перевезення такого вантажу, відповідно, суди вірно звернули увагу на те, що до складу валових витрат позивач відносив витрати на транспортно-експедиційне обслуговування, а не витрати на транспортування вантажу.

Тому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податковий орган безпідставно ототожнює передбачені Цивільним кодексом України договори перевезення та транспортного експедування, які є самостійними видами цивільно-правових відносин і передбачають різні права і обов'язки учасників цих правовідносин. І на відміну від перевізника, експедитор здійснює не перевезення вантажу, а організацію перевезення, тому, враховуючи, що перевізник і експедитор не завжди збігаються в одній особі, слід зробити висновок, що експедитор не зобов'язаний надавати клієнту товарно-транспортні накладні та шляхові листи, які є обов'язковими для перевезення вантажів.

Факт оплати за отримані товари та послуги підтверджується наданими позивачем квитанціями до прибуткових касових ордерів, копії яких є в матеріалах справи.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, вказаний вище договір транспортної експедиції та здійснені на його виконання господарські операції носили реальний товарний характер, надані позивачем для перевірки первинні документи про отримання експедиторських послуг та оплату їх вартості є достовірними та були належним чином відображені у його бухгалтерському та податковому обліку.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також податкові накладні, виписані ТзОВ «Центуріон-Захід», не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним на момент їх виписання законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках із зазначеними вище підприємствами.

При цьому колегія суддів зазначає, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Крім того, відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «Центуріон-Захід» було зареєстроване у встановленому порядку, не було виключене з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстроване платниками податку на додану вартість.

Тому колегія суддів вважає, що скасування рішенням Рівненського міського суду від 06.11.2008 року державної реєстрації ТзОВ «Центуріон-Захід» і визнання недійсним статуту підприємства з моменту реєстрації 16.03.2007 року, а також скасування свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту його видачі 28.03.2007 року, не є свідченням відсутності фактичного здійснення господарський операцій між ТзОВ «Меблі-Каприз» і ТзОВ «Центуріон-Захід», оскільки дані обставини підтверджені належними доказами, про що зазначено вище.

З цих же підстав колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що в поясненні, наданому співробітнику Управління податкової міліції Державної податкової адміністрації Рівненській області, ОСОБА_2, який згідно з установчими документами був засновником і директором ТзОВ «Центуріон-Захід», та вказав, що не здійснював жодної фінансово-господарської діяльності від імені підприємства.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення відповідача від 28 травня 2009 року № 0000472240/0/22-513.

Так, відповідно до Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 № 253, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.06.2003 року за № 467/7788, податковий орган здійснює розрахунок суми податкового зобов'язання та складає податкове повідомлення-рішення, зокрема, за наслідками проведених перевірок.

Відповідно податкове повідомлення-рішення може ґрунтуватись лише на фактах і обставинах, встановлений під час перевірки.

Як вбачається із зазначеного податкового повідомлення-рішення, воно прийняте відповідачем у зв'язку з порушенням ТзОВ «Меблі-Каприз» вимог п. 13.5 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Однак, в акті перевірки від 04 лютого 2009 року № 76/23-100/33408653, на підставі якого було прийнято це податкове повідомлення-рішення, не було встановлено порушення позивачем вимог вказаної правової норми.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказане податкове повідомлення-рішення про донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 4526,64 грн. прийняте відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття та з порушенням вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Рівне залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2009 року у справі № 2а-4871/09/1770 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі-Каприз» до Державної податкової інспекції в місті Рівне про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Р.Й. Коваль

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 01.06.2013 року