Постанова № 31868740, 01.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2013 року справа № 826/914/13-а

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової службипро скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2012 №0001021702 та №0001011702

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2012 №0001021702 та №0001011702.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковий орган прийшов до помилкового висновку щодо порушення позивачем ст.138, п.176.1 ст.176, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України та винесено податкові повідомлення-рішення. Встановлене порушення, як вважає позивач, не відповідає дійсним обставинам справи.

Крім того, постановою ОАС м.Києва від 08.11.2012 №2а-12362/12/2670 визнано протиправним наказ від 23.08.2012 №1279 та дії податкового органу щодо проведення перевірки, на підставі якої винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення. У зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Представник відповідача на адресу суду подано письмові заперечення, однак в судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справ.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у порядку письмового провадження у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_1 зареєстрований Солом'янською районною у м.Києві державною адміністрацією, свідоцтво про державну реєстрацію від 22.03.1995 №20730020001020924.

На підставі наказу від 23.08.2012 №1279, виданого ДПІ у Солом'янському районі м.Києва ДПС, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1, пп.78.1.4 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України проведено позапланову невиїзну перевірку суб'єкта господарювання - фізичної особи ОСОБА_1 з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ» за листопад 2011 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт перевірки від 21.09.2012 №6071/17-2-2538500079, яким встановлено завищення витрат в 2011 році (неправомірно сформовані), чим порушено ст.138, а.176.1 ст.176 Податкового кодексу України та встановлено порушення п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п.198.6 ст.198, ст.201 Податкового кодексу України.

На підставі встановлених порушень, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 08.10.2012 №0001021702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 43328,00,00грн. за основним платежем за штрафними санкціями на суму 21664,00грн. та податкове повідомлення-рішення від 08.10.2012 №00001702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 35225,82грн. за основним платежем та 8806,46грн. за штрафними санкціями.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є встановлення актом перевірки договору поставки товарів укладеного між позивачем та ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ», нікчемним.

Підставою визнання укладеної угоди між сторонами податковий орган зазначає акт ДПІ у Печерському районі м.Києва ДПС від 25.04.2012 №1006/22-8/37813842 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ» та акт про відсутність за місцем знаходження (юридичною адресою)» та акт ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС від 28.02.2012 №112/23-304/37826317 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Терикон Маркет» по ланцюгу постачальника ТОВ «Терикон-Маркет» - ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ» не містять у суті своєму розумінні економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбавання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Крім того, представник відповідача зазначає, що у зв'язку з відсутністю первинних документів та аналізуючи податкову звітність не є можливим зробити висновок про наявність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності.

З вищезазначених фактів вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ» здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про ненабуття належним чином цивільної праводієздатності ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ», фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ» та контрагентами є фіктивними, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Так, між ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ» (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено Договір поставки товару №25/11 від 07.11.2011. Згідно договору Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити Товар Покупцю на умовах даного Договору.

На виконання вимог даного договору №25/11 від 07.11.2011 ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ» надано позивачеві рахунок-фактуру №СФ-00000393 від 17.11.2011, видаткову накладну №РН-0000179 від 14.11.2011, №РН-0000358 від 17.11.2011, а також видано податкові накладні від 14.11.2011 №203 та від 17.11.2011 №3852.

Також в матеріалах справи наявна копія виписки з особового рахунку ФОП ОСОБА_1 від 15.11.2011 та від 24.11.2011.

На думку представника позивача, вищезазначені документи, як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дають йому право на податковий кредит, а також зазначено про відступіть порушень щодо завищення сум з податку з доходів фізичних осіб.

Податковим органом під час перевірки позивача використано інформацію, викладену в акті від 25.04.2012 №1006/22-8/37813842 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ», складеному ДПІ у Печерському районі м.Києва та акті від 28.02.2012 №112/23-304/37826317 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Терикон Маркет», складеному ДПІ у Подільському районі м.Києва ДПС.

Податковий орган вважає, що, оскільки актом від 25.04.2012 №1006/22-8/37813842 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ» встановлено відсутність об'єкту оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємствами-контрагентами в розумінні ст.3 «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та ст.185 Податкового кодексу України є нікчемними та такими, що не спричиняють реального настання господарських наслідків.

Крім того, операції ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів постачання або здійснення діяльності, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Тобто, позивач не мав підстав відображати у складі податкового кредиту в податкових деклараціях з ПДВ податкові накладні з реквізитами контрагента-постачальника ТОВ «ІСТ СЕЙЛ МАРКЕТ».

Оцінюючи подані сторонами докази, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договору, на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу навіть не опитувались. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладених між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються.

На момент укладання договору, на якому ґрунтувалися взаємовідносини позивача з контрагентами, а також під час здійснення господарських операцій, згідно даних ЄДРПОУ, контрагенти зареєстровані в податкових органах як платники ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки них не внесено відповідних змін.

Суд також звертає увагу на інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 №1112/11/13-10, в якому зазначено, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість, постачальники були включені до єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо визнання правочинів нікчемними (недійсними) із застосуванням відповідних наслідків їх нікчемності (недійсності).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1 п.21.1 ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно пп. а п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (надалі по тексту - Закон).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (ч.2 ст.3 Закону).

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 №1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Як вбачається з акту перевірки позивача, ним надавались відповідачу належним чином засвідчені копії первинних документів, зокрема, податкових накладних, отриманих від контрагента, що підтверджує факт їх наявності. Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за договором з контрагентом. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в акті перевірки, ані в запереченнях не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстрований як платники податку на додану вартість, оформлені договором, який не був визнаний недійсним в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентом відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд не бере до уваги доводи представника відповідача, сформовані на підставі актів про неможливість проведення зустрічної звірки від 25.04.2012 №1006/22-8/37881384 та від 28.02.2012 №112/23-301/37826317, використаних під час перевірки позивача виходячи з наступного.

Відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення вимог Податкового кодексу України, податковими органами складено акти, а не довідки, як це передбачено вимогами податкового законодавства.

Зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, відповідно до п.73.5 ст.73 Кодексу та, відповідно її віднесенням законодавцем до глави 7 Податкового кодексу України «Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів державної податкової служби».

В актах про неможливість проведення зустрічної звірки від 25.04.2012 №1006/22-8/37813842 та від 28.02.2012 №112/23-304/37826317, викладені висновки, однак, як підтверджено матеріалами справи, зустрічна звірка не відбулась, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Відповідно до вимог п.3 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Таким чином, висновки акту перевірки позивача, сформовані на підставі актів від 25.04.2012 №1006/22-8/37881384 та від 28.02.2012 №112/23-301/37826317 про неможливість проведення зустрічної звірки, є безпідставними.

Крім в того, в матеріалах справи наявна копія Постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 08.11.2012 №2а-12362/12/2670, якою позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у Солом'янському районі м.Києва ДПС про скасування наказу від 23.08.2012 №1279 про проведення документальної позапланової перевірки, визнання незаконними дій по проведенню перевірки задоволено частково. Визнано протиправним Наказ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 23.08.2012 №1279 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки». Визнано протиправними дії ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 на підставі Наказу від 23.08.2012 №1279 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки».

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд за правилами, встановленими ст.86 КАС України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.10.2012 №0001021702 та від 08.10.2012 №0001011702 винесені Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 КАС України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук