Постанова № 31867327, 06.06.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

06 червня 2013 р. Справа № 802/1687/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіна Наталія Володимирівна,

за участю:

секретаря судового засідання: Ємельянова Родіона Ігоровича

позивача: Онуфрійчук В.В.

відповідача: Кубик М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Державного підприємства "Тульчинське лісомисливське господарство"

до: Державної податкової інспекції у Тульчинському районі Вінницької області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося Державне підприємство «Тульчинське лісомисливське господарство» з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Тульчинському районі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Тульчинському районі проведено планову перевірку Державного підприємства "Тульчинське лісомисливське господарство", результати якої знайшли своє відображення у відповідних актах. В подальшому, за наслідками цієї перевірки відповідачем були прийняте податкове повідомлення-рішення форми «Р» №00000102200 від 27.03.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 91681 грн., а також податкове повідомлення - рішення форми «Р» №00000112200 від 27.03.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 176379 грн.

Позивач, не погоджуючись із такими рішення податкового органу, звернувся до суду із їх оскарженням та просив суд їх скасувати.

Разом із тим, 18.04.2013 року до початку розгляду справ по суті, до суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог. Як вбачається із заяви, на адресу позивача 10.04.2013 надійшло податкове повідомлення - рішення форми Р №0000271700 від 01.04.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 700098,74 грн. Зазначене рішення було винесено також за результатами цієї ж перевірки. Позивач, також не погоджуючись із цим рішення податкового органу, просив суд його скасувати.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволені адміністративного позову, посилаючись на правомірність винесених податкових повідомлень - рішень.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази на підтвердження та спростування позовних вимог в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, Державне підприємство "Тульчинське лісомисливське господарство" 12.06.1996 року взято на податковий облік в органах державної податкової служби та є платника податку на додану вартість, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію від 30.09.1997 року №01661085.

11.02.2013 ревізорами інспекторами Тульчинської ДПІ проведена планова документальна перевірка Державного підприємства "Тульчинське лісомисливське господарство" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2012р. згідно із п.п. 77.4 ст. 77, ст. 82 ПК України та на виконання наказу ДПІ у Тульчинському районі від 29.01.2013 р. №58

За результатами перевірки податковим органом складено акт від 11.03.2013 р. №102/7/22/00991479 ( т.1 а.с.91-145).

Як вбачається із зазначеного акту, під час перевірки було встановлено ряд порушень.

В подальшому, за наслідками перевірки, відповідач виніс податкове повідомлення-рішення форми Р №00000102200 від 27.03.2013 року, яким збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 91681 грн., податкове повідомлення - рішення форми Р №00000112200 від 27.03.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 176379 грн., а також податкове повідомлення - рішення форми Р №0000271700 від 01.04.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 700098,74 грн.

Як вбачається із п. 1-2 висновків даного акту, позивачем порушено п.п. 198 «г» п.198.5 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 58335,00 грн. Зазначене порушення було виявлено під час дослідження первинних документів щодо господарських взаємовідносин позивача з ПП «Агза-Ліс». Так, на думку податкового органу, позивач безпідставно включив до складу задекларованого податкового кредиту за листопад 2009 року суму ПДВ, згідно податкової накладної № 167/1 від 27.11.2009 року, так як зазначена операція не пов'язана з господарською діяльністю позивача.

Так, у акті перевірки зазначено, що у листопаді 2009 року позивач придбав у ПП «Агза-Ліс» паркетну дошку. В подальшому між суб'єктами господарювання було укладено договір відповідального зберігання, згідно якого контрагент позивача прийняв на зберігання вищезазначений товар. Так, відповідно до п.1.2 цього договору право власності на продукцію належить Надавачу ( у даному випадку - позивачу). В подальшому, як зазначено у акті перевірки, контрагент позивача свої зобов'язання не виконав та товар не повернув, що стало приводом звернення позивача до Господарського суду. Як вбачається із акту перевірки, податковий орган робить висновки, що зазначена операція не пов'язана із господарською діяльністю позивача, обґрунтовуючи це тим, що рішенням Господарського суду у Вінницькій області по справі позовні вимоги ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» було задоволено, та стягнуто на його користь заборгованість з ПП «Агза-Ліс». Таким чином, на думку податкового органу, позивач в порушення п.п.198.5 «г» ПК України включив до складу податкового кредиту суму 58335,00 грн. по операціям, що не пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Суд критично ставиться до таких посилань податкового органу з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.14.1.36 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з ч. 1. ст. 3 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Як вбачається із матеріалів справи, одним із видів діяльності позивача є лісомисливське господарство.

У судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що зазначена паркетна дошка була закуплена у ПП «Агза-Ліс» для проведення ремонтів у приміщеннях лісництв, які входять до складу підприємства позивача. Крім того, як зазначив представник позивача, така паркетна дошка в подальшому також могла бути реалізована як товар, так як підприємство займається реалізацією деревини та виробів із деревини.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем в листопаді 2009 року було придбано у ПП "Агза - Ліс" паркетну дошку на суму 350011,20 грн., в т.ч. ПДВ 58335,20 грн. Зазначена господарська операція підтверджується видатковою накладною №РН -121 від 27.11.2009 року (т.1 а.с.13). Так, на виконання даної угоди, ПП «Агза-Ліс» 27.11.2009 року була виписана податкова накладна №167/1.(т.1 а.с.14). В подальшому, між Державним підприємством "Тульчинське лісомисливське господарство" та приватним підприємством "Агза-Ліс" був укладений договір про відповідальне зберігання від 27.12.2009 року. Відповідно до умов даного договору ПП "Агза - Ліс" (Зберігач) зобов'язувалось прийняти від ДП "Тульчинське лісомисливське господарство" (Надавач) на відповідальне зберігання паркетну дошку, та повернути її в строки та на умовах, передбачених договором (а.с.15-16 т. 1).

Разом з тим, як було встановлено у судовому засіданні, ПП «Агза-Ліс» являлось виробником паркетної дошки та з 2006 року було постійним покупцем деревини у ДП «Тульчинське лісомисливське господарство». У 2009 році, здійснивши чергову закупівлю сировини у позивача для свого виробництва, контрагент не зміг повністю здійснити її оплату, у зв'язку з чим виникла заборгованість. В подальшому, у листопаді 2009 року вищезазначені суб'єкти господарювання домовились про поставку паркетної дошки від ПП «Агза-Ліс» до ДП «Тульчинське лісомисливське господарство». У судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що на виконання зазначеної угоди між підприємствами також було укладено договір відповідального зберігання від 27.11.2009 року, умови якого викладені вище. Щодо оплати за договором поставки паркетної дошки, то представник позивача у судовому засіданні пояснив суду, що так як на час укладення даної угоди у ПП «Агза-Ліс» існувала заборгованість перед позивачем, то здійснювати додатково оплату товару за цією угодою не було економічної доцільності. Разом з тим, підприємства відповідними актами здійснили зарахування взаємних вимог, що на думку представника позивача є підтвердженням оплати товару. В подальшому, так як «Агза-Ліс» перебуваючи у скрутному фінансовому стані, не мало змоги повернути товар з відповідального зберігання та сплатити кошти в погашення решти заборгованості, позивач був вимушений звернутися до Господарського суду з позовом про її відшкодування. Так, Господарський суд своїм рішення у справі № 7/231/2011/5003 від 05.10.2011 року позовні вимоги ДП «Тульчинське лісомисливське господарство» задовольнив та вирішив стягнути з ПП «Агза-Ліс» заборгованість по вищезазначеним угодам.

Суд зазначає, що викладені вище обставини були досліджені під час розгляду справи Господарським судом Вінницької області, також були досліджені під час перевірки та не заперечувались представниками сторін у ході розгляду справи.

Разом з тим, у судовому засіданні представник податкового органу надав суду письмові заперечення, в яких зокрема зазначив, що позивач безпідставно включив вищезазначену суму ПДВ до податкового кредиту, оскільки під час перевірки податковим органом встановлено відсутність договорів та встановлено відсутність перерахування коштів за її придбання, а тому здійснені операції є безтоварними.

Суд не бере до уваги такі доводи представника позивача, так як підставами винесення податкового повідомлення-рішення були висновки акту перевірки, а не пояснення представника, надані у ході розгляду справи у суді.

Так, суд, надаючи оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень, відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, перевіряє зокрема, чи прийняті такі рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Як вбачається з акту перевірки, відповідач в обґрунтування своєї позиції щодо порушення позивачем п.п. 198.5 "г" п.198.5 ст. 198 ПК України, зазначає те, що господарські операції з ПП «Агза-Ліс» не відносяться до господарської діяльності позивача. Такого висновку податковий орган дійшов аналізуючи рішення Господарського суду Вінницької області про стягнення заборгованості з ПП «Агза-Ліс».

Суд критично ставиться до таких посилань податкового органу, так як таке рішення суду навпаки свідчить про наявність відповідних правовідносин між підприємствами та про підтвердженість господарських операцій.

Щодо інших підстав, які б свідчили про порушення позивачем вищезазначених норм Податкового кодексу, то наявність таких з акту перевірки не вбачається.

Також, податковим органом встановлено порушення п. 135.1, п. 135.2 ст. 135, п.п. 137.1.1 ст. 137, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 , п. 138.8 ст. 138 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на прибуток у сумі 141578,00 грн. Зазначені висновки знайшли своє відображення у акті перевірки та не заперечувались позивачем.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, позивач, не погоджуючись із деякими іншими висновками податкового органу, викладеними ним у акті перевірки, оскаржив їх у адміністративному порядку до ДПІ у Тульчинському районі.

В свою чергу, відповідач розглянувши скаргу платника, надав на неї «Відповідь» від 27.03.2013 року № 1428/7/22-204. У своїй «Відповіді» відповідач зазначив про те, що за результатами розгляду заперечення було підтверджено виявлені порушення п.п.198.5 «г», ст.198.5 ст.198 ПК України та крім того, додатково донараховано позивачу зобов'язання з податку на додану вартість на суму 16425,68 грн. Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що позивачем до складу податкового кредиту було включено операції з ТОВ «Інтерстрой-Н», які не були підтверджені відповідними податковими накладними.

Крім того, у вищезазначеній «Відповіді» вказано, що у внаслідок надходження до податкового органу додаткової інформації, щодо неможливості СПД ОСОБА_3 одноосібно господарської діяльності, встановлено порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та п..44.1, п.44.2, ст.44, п.138.2, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України. На підставі викладеного, позивачу додатково нараховано зобов'язання з податку на прибуток на суму 34800,34 грн.

Суд критично ставиться до таких висновків податкового органу, з огляду на наступне.

Як вбачається із акту перевірки, який є підставою для винесення відповідних податкових повідомлень-рішень, саме за результатами перевірки було встановлено ряд порушень, які зазначені у п.4 «Висновки».

У судовому засіданні під час дослідження письмових доказів, зокрема описової частини акта перевірки, було встановлено, що податковий орган у акті зазначив як порушення лише одну операцію позивача з ПП «Агза-Ліс». Щодо встановлення інших операцій, які на думку податкового орну можуть носити сумнівний характер, або свідчити про порушення податкового законодавства, то таких посилань ревізори-інспектори не робили.

Разом з тим, податковий, під час розгляду первинної скарги, без дослідження первинних документів та за відсутності посилань на такі у акті перевірки, встановив додаткові порушення податкового законодавства та нарахував позивачу додаткові зобов'язання.

Такі висновки податкового органу є протиправними, так як єдиною формою податкового контролю є проведення перевірок, передбачених Податковим кодексом України. Результати перевірки оформляються довідкою або актом, а висновки акту, в подальшому, є єдиною підставою для винесення податкового повідомлення-рішення.

Так, у даному випадку податковий орган діяв не в межах, не на підставі та не у спосіб, передбачений законодавством України.

Разом з тим, для повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, у судовому засіданні були досліджені податкові накладні, виписані ТОВ «Інтерстрой-Н». Зазначені податкові накладні відповідають усім вимогам податкового законодавства, що не заперечувалось представником податкового органу. Разом з тим, суд окремо зазначає, що про ненадання таких накладних до перевірки - у акті перевірки не зазначено.

Щодо посилань податкового органу про сумнівний характер господарських операцій з СПД ОСОБА_3, то такі доводи також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено договір підряду на проведення лісозаготівельних робіт №3 від 24.01.2011 року та договір на проведення рубки формування та оздоровлення лісів № 37 від 01.02.2011 року(т.1 а.с. 25-30). Зазначені договори містять додатки, у яких зазначено види рубки лісів. Факт виконання таких робіт підтверджується відповідними актами здачі-прийняття виконаних робіт (т.1 а.с.32-41). Крім того, у судове засідання представник позивача надав довідку, у якій детально описано усі господарські операції позивача з ФОП ОСОБА_3, з посиланнями на первинні документи, які також додані до матеріалів справи ( т.1 а.с.146-250, т.2 а.с.1-71).

Таким чином, зважаючи на ті обставини, що податковим органом під час проведення перевірки не було встановлено вищезазначене порушення, а реальність здійснення операцій була доведена позивачем під час розгляду справи, висновки податкового органу щодо порушення позивачем п.п.5.3.9 п.5.3 ст. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та п..44.1, п.44.2, ст.44, п.138.2, п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Суд, оцінюючи правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень- рішеннь, бере до уваги факт часткового визнання позивачем встановлених перевіркою порушень.

Разом з тим вважає, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення відповідача вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, якщо цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та без неї оспорюваний акт в іншій частині не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

У даному випадку, за наявності обставин, які свідчать про помилкове нарахування податковим органом частини податкових зобов'язань, суд не може визнати протиправним рішення податкового органу в якійсь сумі.

На ряду з цим, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, суд приходить до висновку про визнання протиправними податкових повідомлень рішень форми «Р» №00000102200 від 27.03.2013 року та № 00000112200 від 27.03.2013 року - в цілому та про їх скасування.

Визначаючись щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми Р №0000271700 від 01.04.2013 року, суд виходив з наступного.

Як вбачається із акту перевірки, у п.4 даного акту зафіксовано порушення п.п. 168.1, п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168, п.176.2 «б» ст. 176 ПК України, в результаті чого позивачу було донараховано основного платежу по податку на доходи фізичних осіб в сумі 4933,93 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 1233,48 грн. (т.1 а.с.144-145).

З такими висновками податкового органу позивач погодився та підписав акт.

Проте, 10.04.2013 року на адресу позивача надійшло податкове повідомлення - рішення форми Р №0000271700 від 01.04.2013 року, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 700098,74 грн.

Позивач, не погоджуючись із таким рішення податкового органу, оскаржив його до суду.

У судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що висновки щодо перевірки з питань повноти нарахування сум податку на доходи фізичних осіб та податку з власників транспортних засобів були викладені крім основного акту, ще й акті від 11.03.2013 року № 102/7/22/00991479 (т.1 а.с.62-70).

У судовому засіданні у якості свідка був допитаний ревізорі-інспектор Грига В.В., який безпосередньо проводив цю перевірку. Свідок зокрема пояснив суду, що під час перевірки ним було виявлено факт невчасного перерахування позивачем податку з доходів фізичних осіб, який станом на 01.01.2010 року становив 509627,09 грн. Проте, ревізор не зазначив це порушення у висновках акту, так як на його думку, там потрібно було викладати тільки порушення, пов'язані із самостійним донарахування податковим органом податкових зобов'язань.

Однак, як було встановлено у судовому засіданні, Тульчинська ОДПІ під час винесення податкового повідомлення-рішення крім суми, самостійним донарахованої податковим органом, включила ще суму узгодженого податкового боргу по податку з доходів фізичних осіб.

Як вбачається із акту перевірки та наданих в судовому засіданні пояснень представника позивача, позивач подавав до податкового органу розрахунки форми №1-ДФ за 1-4 квартали 2011 року та за 1- 4 квартали 2012 року, у яких самостійно визначив та задекларував свої податкові зобов'язання у сумі 509627,09 грн. Наявність такої заборгованості також не заперечувалось у судовому засіданні представником позивача.

У судовому засіданні представник позивача звернув увагу суду, що у даному випадку включення суми узгодженого податкового зобов'язання до податкового повідомлення-рішення є протиправним, так як податковий орган повинен був надіслати платнику податкову вимогу, а у разі її невиконання - звернутися до суду про примусове стягнення.

Щодо правомірності застосування у даному випадку штрафних фінансових санкцій, передбачених ст.123,1 ПК України, то представник позивача - не заперечував.

Суд, визначаючись щодо правомірності оскаржуваного повідомлення-рішення, виходив з наступного.

Так, стаття 58 Податкового кодексу України визначає випадки, коли податковий орган виносить податкове повідомлення-рішення.

Відповідно до п.58.1 зазначеної статті, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Разом з тим, стаття 59 цього ж Кодексу зазначає підстави надсилання податкової вимоги.

Так, відповідно до п. 59.1 цієї статті, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем подавалися податкові розрахунки форми №1-ДФ за 1-4 квартали 2011 року та за 1- 4 квартали 2012 року, якими позивач самостійно визначив суму податкових зобов'язань, а тому зазначена сума є узгодженим податковим зобов'язанням.

Таким чином, у даному випадку відповідач мав право зазначити у податковому повідомленні-рішенні неузгоджену суму зобов'язань, які були донараховані податковим органом та суму штрафних санкцій. Щодо узгодженої суми зобов'язань, то за результатами перевірки податковий орган мав право надіслати платнику податкову вимогу.

Також, у судовому засіданні представник позивача надав суду докази щодо добровільної сплати позивачем суми узгодженого податкового зобов'язання ( т.2 а.с.80-103).

Відтак, за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що податкового повідомлення-рішення форми Р №0000271700 від 01.04.2013 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, представником позивача у судовому засіданні були надані письмові пояснення до заперечень. Зокрема у них він зазначив, що за неналежне виконання службових обов'язків, що призвело до порушення вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок, відповідних працівників Тульчинської ОДПІ було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. ( т.2 а.с.79).

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Тульчинському районі форми "Р" № 00000102200 від 27.03.2013 р., №00000112200 від 27.03.2013р., №0000271700 від 01.04.2013 р.

Стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 2294,00 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби з рахунків Державної податкової інспекції у Тульчинському районі.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна