Постанова № 31856785, 05.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 червня 2013 року 12:57 № 826/2512/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., при секретарі судового засідання Медведєвій А.С., за участю представників: позивача - Панчука Ю.А., відповідача - Сперкача С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справуза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ» до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової службипро визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 жовтня 2012 року № 0010722204, -На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

28 лютого 2013 року до Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ» (далі - ТОВ «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ», позивач) з адміністративним позовом про скасування в повному обсязі податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 22 жовтня 2012 року № 0010722204, прийнятого ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС з податку на прибуток підприємств на суму 2 313 477,00 грн. (за основним платежем 2 146 563,00 грн., за штрафними санкціями 166 914,00 грн.).

В заяві про зміну позовних вимог, позивач визнав суму грошових зобов'язань в розмірі 26 879 грн.

Таким чином, вимогами позивача є визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 22 жовтня 2012 року № 0010722204 в частині визначення грошових вимог на загальну суму 2 286 598 грн. (за основним платежем 2 124 331 грн., за штрафними санкціями 162 267 грн.).

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідачем подані заперечення проти адміністративного позову, в яких ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС просить в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ» відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ» (код за ЄДРПОУ 24381128) зареєстроване Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією 04 вересня 1996 року за № 10701200000012719 (Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 779490). Вказане товариство розташоване за адресою: 01023, м. Київ, вул. Мечникова, буд. 8, кв. 22.

ТОВ «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ» взято на податковий облік в органах державної податкової служби 23 вересня 1996 року за № 14706 та перебуває на обліку у ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС.

Згідно Свідоцтва № 37529556 від 11 листопада 1999 року ТОВ «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ» є платником податку на додану вартість (індивідуальний податковий номер 243811226106).

В період з 20 серпня 2012 року по 01 жовтня 2012 року (термін проведення перевірки продовжувався з 18.09.2012 р. по 01.10.2012 р.) ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ», код за ЄДРПОУ 24381128 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено Акт № 811/22-4/24381128 від 08 жовтня 2012 року.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення наступних вимог, зокрема:

- п. 1.32, п. 4.1 ст. 4, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями), пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України встановлено заниження податку на прибуток у сумі 2 146 563 грн., в тому числі за: 4 квартал 2010 року - 164 701 грн.; 1 квартал 2011 року - 208 951 грн.; 2 квартал 2011 року - 330 958 грн.; 2-3 квартал 2011 року - 1 092 983 грн.; 2-4 квартал 2011 року - 1 269 959 грн.; 1 квартал 2012 року - 502 952 грн.

22 жовтня 2012 року ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, на підставі Акта перевірки № 811/22-4/24381128 від 08 жовтня 2012 року, прийняла податкове повідомлення-рішення за формою «Р» № 0010722204, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123, п. 6,7 підрозділу 10 розділу 20 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI за порушення вимог п. 1.32, п. 4.1 ст. 4, пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (із змінами та доповненнями), пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на загальну суму 2 313 477,00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 2 146 563 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 166 914 грн.

Незгода з вказаним податковим повідомленням-рішенням обумовила позивача на звернення до суду з адміністративним позовом.

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд погоджується з доводами Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ», виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Податкового кодексу України (далі - ПК України), Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР в редакції Закону від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) (далі - Закон № 283/97-ВР), Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV (далі - Закон № 755-IV), Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 1.32 Закону № 283/97-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону № 283/97-ВР валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Приписами пп. 5.4.6 п. 5.4 ст. 5 Закону № 283/97-ВР визначено, що до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, застраховані збитки, понесені таким платником податку, відносяться до його валових витрат у податковий період їх понесення, а суми страхового відшкодування таких збитків включаються до валових доходів такого платника податку у податковий період їх отримання.

Віднесення до складу валових витрат платника податку витрат із страхування (крім витрат по медичному, пенсійному страхуванню та за обов'язковими видами страхування) здійснюється в розмірі, що не перевищує 5 відсотків валових витрат (10 відсотків - для суб'єктів кінематографії, які здійснюють виробництво національних фільмів) за звітний податковий період, наростаючим підсумком з початку року, а для сільськогосподарських підприємств - за звітний податковий рік.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

В п. 137.1 ст. 137 ПК України визначено, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

У відповідності до пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено, що за результатами проведеної перевірки податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 2 146 563 грн. Згідно акту перевірки завищення позивачем валових витрат відбулось за рахунок страхування товару, списання непридатного товару та отримання інформаційно-консультаційних послуг.

З приводу витрат на страхування, суд зазначає наступне.

Основним видом діяльності ТОВ «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ» є оптова торгівля фармацевтичними товарами, на право здійснення якої Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів МОЗ України 14.12.2010 року позивачу видано ліцензію серії АГ № 501130.

Як встановлено в судовому засіданні, при здійсненні господарської діяльності позивач користується складами для зберігання та розподілу товару. Окрім центрального складу, який знаходиться у м. Вишневому Київської області, ТОВ «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ» має у власності або орендує такі приміщення в кількох регіонах України.

Найбільш поширеними господарськими операціями позивача є придбання лікарських засобів у виробників та їх поставка оптовим покупцям. Основні постачальники позивача знаходяться у м. Києві, це такі виробники ліків, як ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», ПАТ «Фармацевтична фірма «Київський вітамінний завод».

Відповідно до угод, укладених позивачем з цими підприємствами, зокрема № OKD-5 від 05.01.2010 року, № OKD-6 від 04.01.2011 року, № OKD-7 від 03.01.2012 року (ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця»), поставка товару відбувається на умовах «DAP - склад Покупця» або «EXW - склад Постачальника» в редакції 2010 року.

Згідно міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року умови «EXW» зобов'язують продавця надати товар у розпорядження покупця у названому місті поставки, а покупець зобов'язаний прийняти поставку товару у цьому місці. Тобто поставка вважається проведеною в момент передачі товару покупцю на складі постачальника. В цей же момент до покупця переходять ризики втрати чи псування товару під час його транспортування до свого центрального складу. Поставка товару була оформлена товарно-транспортними накладними, що їх надавали постачальники.

Угодами передбачено, що право власності на товар переходить покупцю від постачальника в момент здійснення поставки.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про те, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом, вбачається, що з моменту отримання товару на складі постачальника до позивача переходить право власності на цей товар.

Угоди позивача з оптовими покупцями лікарських засобів, зокрема з ЦРА № 123 ПОКП «Полтавафарм» від 04.01.2011 року, передбачали умови поставки «FCA - склад Покупця» або «EXW - склад Постачальника». В першому випадку товар поставлявся позивачем на склад покупця. Якщо ж товар постачався на умовах «EXW - склад Постачальника», то відбувалось міжскладське переміщення цього товару з центрального складу до найближчого до покупця регіонального складу, на якому покупець його і отримував.

З зазначеного слідує, що позивач залишався власником товару до моменту його передачі покупцю або на його складі, або на своєму регіональному складі.

Для відшкодування можливих втрат або псування свого майна під час його транспортування до свого центрального складу або з центрального складу до регіонального, або до складу покупця, позивачем укладалися договори страхування із страховими компаніями. За цими договорами страхуванню підлягали медикаменти та засоби медичного призначення. Вартість страхових послуг (розмір страхового платежу) розраховувалась відповідно до вартості та обсягу товару, який був застрахований. Сплата страхових платежів підтверджується платіжними документами, а факт надання страхових послуг - відповідними актами.

Крім того, відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за № 128/2568 товарно-транспортна накладна (мається на увазі форма 1-ТН) та дорожній лист є основними документами, що оформлюють операцію перевезення вантажу, тобто підтверджують факт надання транспортної послуги.

У тому випадку, коли вантажні перевезення здійснюються юридичною особою, або фізичною особою-підприємцем для власних потреб, наявність ТТН не є обов'язковою. В даному випадку потрібна звичайна накладна або інший документ, який підтверджує право власності на товар. Такі вимоги встановлені Переліком документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207.

Як встановлено в судовому засіданні, товар перевозився власним транспортом позивача. Угоди зі сторонніми транспортними організаціями на перевезення товару не укладались.

З викладеного слідує, що позивач правомірно врахував витрати із страхування свого майна у складі валових витрат з податку на прибуток підприємств. Ці витрати підтверджуються платіжними дорученнями та бухгалтерськими документами, оформленими відповідно до Закону № 996-XIV.

З приводу витрат на списання непридатного товару, суд зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку, що позивачем безпідставно завищено витрати із знищення лікарських засобів на загальну суму 2 868 036 грн., в тому числі за II квартал 2011 року у сумі 412 330 грн., III квартал 2011 року у сумі 2 455 706 грн., що є, на його думку, порушенням п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України. Об'єктом перевірки та аналізу перевіряючих були акти списання непридатного товару, які не відповідали формі та змісту актів про знищення відходів лікарських засобів, що є відмінним одне від одного.

Інших доказів безпідставного завищення витрат із знищення лікарських засобів в акті перевірки відповідачем не зазначено.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що позивачем витрати на списання непридатного товару до складу валових витрат не відносились. Про це свідчать дані, наявних в матеріалах справи, декларацій з податку на прибуток за II і III квартали 2011 року та оборотно-сальдові відомості по рахунку бухгалтерського обліку 944.

Доказів, які б спростовували вказані обставини, відповідачем суду не надані.

З приводу витрат на інформаційно-консультативні послуги, суд зазначає наступне.

Вказані послуги придбавались позивачем на підставі угод, укладених із суб'єктами підприємницької діяльності. Предметом цих договорів було дослідження кон'юнктури ринку лікарських засобів та виробів медичного призначення в окремих регіонах України. Така послуга безпосередньо пов'язана з господарською діяльністю позивача, оскільки направлена на збільшення реалізації товарів. Факт надання таких послуг та їх сплати підтверджується, наявними в матеріалах справи, відповідними первинними документами та платіжними дорученнями.

Позитивний економічний ефект від отримання таких послуг полягав у зростанні обсягів продажу позивачем товарів, що підтверджується первинними документами, звітами виконавців, оборотно-сальдовими відомостями в розрізі контрагентів по рахунку бухгалтерського обліку 361 та даними податкової звітності.

Згідно з абз. «г» пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

У розумінні підпункту 14.1.108 пункту 14.1 ст. 14 ПК України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

Таким чином, оскільки приписи ст. 139 ПК України не містять жодних застережень стосовно заборони на включення до складу валових витрат вартості послуг по просуванню продукції (торгової марки) та стимулюванню збуту товару, то витрати по оплаті послуг щодо просування товарів підлягають віднесенню на збільшення витрат.

Отже, зважаючи на те, що основним видом господарської діяльності позивача є оптова торгівля фармацевтичними товарами, придбання вказаних послуг безпосередньо пов'язано з господарською діяльністю позивача, а тому, витрати по оплаті вказаних послуг підлягають включенню до складу валових витрат.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач правомірно врахував витрати на дослідження ринку у складі валових витрат.

Разом з тим, позивачем визнано заниження валового доходу внаслідок невключення всієї суми бонусів та відповідно до розрахунку грошових зобов'язань, сума грошових зобов'язань становить 26 879 грн., з яких, основний платіж складає 22 232 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 4 647 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги визнання позивачем суми грошових зобов'язань в розмірі 26 879 грн., вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22 жовтня 2012 року № 0010722204 підлягає до задоволення в частині визначення грошових вимог на загальну суму 2 286 598 грн., з яких, основний платіж складає 2 124 331 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 162 267 грн.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності свого рішення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби не доведена правомірність збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ» повністю задовольнити.

В зв'язку з усною заявою позивача, питання щодо розподілу судових витрат не розглядалося.

Керуючись ст. ст. 69-71, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТОВА КОМПАНІЯ «ДАРНИЦЯ» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 22 жовтня 2012 року № 0010722204 в частині визначення грошових вимог на загальну суму 2 286 598 грн. (основний платіж - 2 124 331 грн., штрафні санкції - 162 267 грн.).

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10.06.2013 р.