Постанова № 31855013, 10.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 червня 2013 року 14:39 год. № 826/8199/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

при секретарі судового засідання Прокопюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києвітретя особаОСОБА_1провизнання незаконним дії, зобов'язання звільнити майно з-під арешту

встановив:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив:

- визнати протиправними дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно ОСОБА_1, яке перебуває в іпотеці ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно договору іпотеки від 09.08.2007 року №105, а саме: нерухоме майно - 1/3 частини трьохкімнатної квартири загальною площею 69,10 кв.м., житлова площа - 41,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язати відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві вчинити дії щодо звільнення з-під арешту майна ОСОБА_1, яке перебуває в іпотеці ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно договору іпотеки від 09.08.2007 року №105, а саме: нерухоме майно - 1/3 частини трьохкімнатної квартири загальною площею 69,10 кв.м., житлова площа - 41,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.08.2007 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір у вигляді не поновлювальної кредитної лінії № КІVРGА0000102 н у розмірі 122 375 дол. США, зі сплатою процентів на умовах, встановлених договором. В забезпечення виконання зобов'язання за даним кредитним договором в іпотеку згідно Договору іпотеки квартири від 09.07.2007 року № 105 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 передано наступне майно: нерухоме майно, а саме: трьохкімнатна квартира загальною площею 69.10 кв.м., житлова площа - 41,40 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Проте, представнику позивача стало відомо, що у відділі державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві на виконанні перебуває виконавче провадження № 19422063 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Актив - Банк» заборгованості в розмірі 662 569, 17 грн. Стягнення відбувається на підставі виконавчого листа від 14.04.2010 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва. В ході даного виконавчого провадження 03.09.2010 року відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якими накладено арешт на все майно ОСОБА_1

Тому, враховуючи вищевикладене, та у зв'язку з тим, що поряд з іншим майном ОСОБА_1 під дію даної постанови потрапило майно, яке є предметом іпотеки відповідно до Договору іпотеки від 09.08.2007 року № 105, у якому позивач виступає іпотекодержателем, а ОСОБА_1 іпотекодавцем, позивач просив позовні вимоги задоволити повністю.

Відповідач, виклав зміст своїх пояснень з приводу заявлених позовних вимог та просив у задоволені позову відмовити повністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні виклав зміст своїх пояснень з приводу заявлених позовних вимог та зазначив, що не заперечує проти їх задоволення.

Суд, заслухавши пояснення сторін та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Так, судом встановлено, що 09.08.2007 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір у вигляді не поновлювальної кредитної лінії № КІVРGА0000102 н у розмірі 122 375 дол. США, зі сплатою процентів на умовах, встановлених договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за даним кредитним договором в іпотеку згідно Договору іпотеки квартири від 09.07.2007 року № 105 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 передано наступне майно: нерухоме майно, а саме: трьохкімнатна квартира загальною площею 69.10 кв.м., житлова площа - 41,40 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

З матеріалів справи вбачається, що у Відділі державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції знаходиться виконавче провадження, № 19422063 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ «Актив - Банк» заборгованості в розмірі 662 569, 17 грн. Стягнення відбувається на підставі виконавчого листа від 14.04.2010 року, виданого Деснянським районним судом м. Києва. В ході даного виконавчого провадження 03.09.2010 року відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якими накладено арешт на все майно ОСОБА_1 в тому числі на нерухоме майно - 1/3 частини трьохкімнатної квартири загальною площею 69,10 кв.м., житлова площа - 41,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначені заходи примусового виконання рішень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.

Частиною 5 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено - у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення.

Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлені норми щодо звернення стягнення на заставлене майно.

Зокрема, положеннями ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Так, ч. 8 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

За нормами ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

У разі коли коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, визначеному пунктом 6 частини першої статті 40 цього Закону.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів.

З матеріалів справи вбачається, що Іпотечний договір, укладений між позивачем та третьою особою був зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 09.08.2007 року, у зв'язку з чим останнім було накладено заборону відчуження нерухомого майна, зокрема - 1/3 частини трьохкімнатної квартири загальною площею 69,10 кв.м., житлова площа - 41,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, до припинення чи розірвання договору іпотеки.

З постанови Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 03.09.2010 року вбачається, що виконавчий документ, а саме виконавчий лист № 2-5692/09 виданий Дарницьким районним судом м. Києва 14.04.2010 року.

Оскільки відповідачем винесена постанова про арешт майна боржника, пізніше, ніж внесено обтяження нерухомого майна - у державного виконавця були відсутні підстави для задоволення вимог стягувача ВАТ КБ «Актив-Банк» за рахунок іпотечного майна.

Крім того, норми ч. 3 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зобов'язують державного виконавця у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку здійснювати запити до відповідних місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитувати нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом

Відповідно до ч. 4 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після одержання документального підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає повідомлення нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що під час опису майна ОСОБА_1, державного виконаця було повідомлено про те, що 1/3 частини трьохкімнатної квартири загальною площею 69,10 кв.м., житлова площа - 41,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться в іпотеці.

Разом з тим, доказів належного повідомлення позивача, як заставодержателя, про накладення арешту на заставлене третіми особами нерухоме майно, державний виконавець не надав.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, судом встановлено, що державний виконавець не виконав вимоги вищенаведених норм Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч.2 ст.19 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими.

Позивач, на розподілі судових витрат передбачених ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні не наполягав.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

постановив:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Визнати протиправними дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно ОСОБА_1, яке перебуває в іпотеці ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно договору іпотеки від 09.08.2007 року №105, а саме: нерухоме майно - 1/3 частини трьохкімнатної квартири загальною площею 69,10 кв.м., житлова площа - 41,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві вчинити дії щодо звільнення з-під арешту майна ОСОБА_1, яке перебуває в іпотеці ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно договору іпотеки від 09.08.2007 року №105, а саме: нерухоме майно - 1/3 частини трьохкімнатної квартири загальною площею 69,10 кв.м., житлова площа - 41,40 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Шейко Т.І.

Дата складання та підписання постанови в повному обсязі - 14.06.2013 р.