Ухвала суду № 31853842, 13.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1357/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

13 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Троян Н.М.;

за участю секретаря: Кінзерської Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича комерційна фірма «Вісмас-Техно» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича комерційна фірма «Вісмас-Техно» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служб України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002572250 від 27.07.2012 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2013 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва Державної податкової служб України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002572250 від 27.07.2012 року. Свої позовні вимоги мотивував тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі направлення від 12.06.2012 року №99/16-105 виданого ДПС у м. Києві на підставі п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України та наказу ДПС у м. Києві від 12.06.2012 року №289 проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ НВКФ «Вісмас-Техно» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні фінансово господарських взаєморозрахунків з ТОВ «ТВК «Град» за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2012 р. За результатами перевірки складено акт від 04.07.12р. за № 6/16-30/24076605.

Перевіркою встановлено порушення: п.п.14.1.181 и.14.1 ст.14. п.201.4. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198. п.200.1 ст.200. п.201.10 ст.201. Податкового Кодексу України та п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704. п 9.1 ст.9 Закону України від 16.07.1990 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого підприємством: занижено податок на додану вартість всього на загальну суму 1 221 806,37 грн., в тому числі по періодам: за березень 2011 року в сумі 106 283,30 грн., за квітень 2011 року в сумі 148 491,05 грн., за травень 2011 року в сумі 240 075,52 грн., за червень 2011 року в сумі 253 220,10 грн., за липень 2011 року в сумі 219 408,69 грн., за серпень 2011 року в сумі 254 327.,1 грн.

Не погодившись з такими висновками податкового органу спірне податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем в адміністративному порядку, однак в результаті розгляду скарг позивача, спірне рішення було залишено без змін, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між TOB НВКФ «Вісмас-Техно» та TOB «TBK «Град» було укладено Договір поставки №021125 від 25.02.2011р.

На виконання умов зазначеного договору складені видаткові та податкові накладні, перелік яких наведений в акті перевірки на загальну суму 7330838,20 грн., в т. ч. ПДВ складає 1221806,37 грн.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включені до складу податкового кредиту відповідних періодів, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за березень-серпень 2011 року.

Відповідно до Акту перевірки TOB «TBK «Град» (код ЄДРЛОУ 37165086) - підприємство зареєстроване розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 18.08.2010 року за № 10681020000026499, взято на податковий облік 19.08.2010 року за № 181596 в ДПІ у Голосіївському районі м. Києва. За період з 18.08.2010 року по 09.08.2011 року: Засновник - ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1). Частка внеску до статутного фонду 5 000,00 грн. Директор - ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1); Головний бухгалтер - ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1). За період з 09.08.2011 року по 28.02.2012 року: Засновник - ОСОБА_3 (Ін. код НОМЕР_2). Частка внеску до статутного фонду 5 000,00 грн. Директор - ОСОБА_3, Головний бухгалтер - ОСОБА_3.

Місцезнаходження TOB «TBK «Град» згідно з установчими документами (юридична адреса): 14011. м. Чернігів, шосе Коцюбинське. 1. Фактична адреса: 03039. м.Київ, вул.Кіровоградська, буд.4.

TOB «TBK «Град» згідно бази даних АІС ОР має стан платника ЗО - «в стані переходу до іншої ДПІ».

Основними видами діяльності TOB «TBK «Град» є: 51.19.0 посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; 51.51.0 - оптова торгівля паливом; 51.84.0 оптова торгівля комп'ютерами, периферійними пристроями та програмним забезпеченням, 51.90.0 - інші види оптової торгівлі; 52.48.9 - роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань, 74.14.0 - консультування з питань комерційної діяльності та управління.

На підставі пояснень громадянина ОСОБА_2, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, було встановлено, що приблизно серпні 2010 року знайомий запропонував йому за грошову винагороду зареєструвати на його паспортні дані підприємство в м. Києві. Після реєстрації підприємства і відкриття банківського рахунку, всі установчі документи TOB «TBK «Град» громадянин ОСОБА_2 віддав своєму знайомому, якого більше не бачив. Також громадянин ОСОБА_2 пояснив, що фінансово-господарську діяльність як директор/головний бухгалтер TOB «TBK «Град» не проводив, жодних документів договорів, податкових та видаткових накладних він не видавав та не підписував, податкові декларації до органів ДПС України не подавав, заробітну плату на TOB «TBK «Град» не отримував, свідоцтво платника ПДВ не отримував та не уповноважував на це інших осіб. Також не знає де знаходяться установчі документи та печатка товариства.

В зв'язку з вищевикладеним, вбачається, що фінансово-господарська діяльність TOB «TBK Град» здійснювалась поза межами правового поля.

На підставі викладеного вище, відповідачем зроблено висновок про неможливість фактичного здійснення TOB «TBK «Град» постачання продукції TOB «НВКФ «Вісмас-Техно», в результаті чого TOB «НВКФ «Вісмас-Техно» безпідставно завищено податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок господарських операцій з TOB «TBK «Град», так як документи, що складені від імені TOB «TBK «Град», не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, необхідно зазначити наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01 січня 2011 року.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів наявності у нього на праві власності або оренди складів, де виконувались послуги, або їх належності TOB «TBK «Град»; доказів наявності власних або ж орендованих транспортних засобів (договорів з перевізниками), які за умовами договору потрібно завантажувати/розвантажувати; товарно-транспортних накладних, які, виходячи із суті операції, повинні були супроводжувати перевезення завантаженого контрагентом товару.

Тобто, в матеріалах справ не міститься жодного документу, які є необхідними для набуття документом статусу первинного та є необхідними при оформленні такого роду операцій, а саме: щодо конкретного виду послуг (поставка), дат та часу виконання цих робіт, місць виконання цих робіт (складів), обсягу та номенклатури товарів, що поставлялось, необхідність наявності відомостей.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Договір поставки №021125 від 25.02.2011р. не може вважатися первинним документом та, відповідно, підтверджувати реальне (фактичне) виконання спірних операцій контрагентом позивача. Даний Договір, не має правового значення для цілей формування даних бухгалтерського та податкового обліку, а також, відповідно, податкового кредиту та не може бути підставою для формування спірних сум податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Як встановлено також судом першої інстанції, позивач не надав суду доказу, які фіксували факт здійснення господарської операції, а саме в матеріалах справи відсутні первинні документи відповідно до видів діяльності за КВЕД, видаткових накладних та податкових накладних.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

Таким чином, податковим органом виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Що стосується посилання податкового органу на фінансово-господарська діяльність TOB «TBK «Град», як здійснювалась поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної праводієздатності TOB «TBK «Град», фінансово-господарські взаємовідносини між TOB «TBK «Град» та TOB НВКФ «Вісмас-Техно» є фіктивними правочинами та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України).

Так, відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України, слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наявність належних доказів у їх співвідношенні з обставинами даної справи вказує на те, що позивачем було занижено податок на додану вартість, включений до складу податкового кредиту, унаслідок чого відповідачем правомірно було прийнято спірне податкове повідомлення рішення № 0002572250 від 27.07.2012 року.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин по справі та вимог законодавства, довів правомірність своїх дій.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича комерційна фірма «Вісмас-Техно» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 квітня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 18 червня 2013 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Троян Н.М.