Постанова № 31853639, 10.06.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2013 р. Справа № 2а/0470/6039/11 м. Дніпропетровськ Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді судді суддіВласенка Д.О. Боженко Н.В. Коренева А.О. при секретарі судового засіданняПасічнику Т.В. за участю: представника позивача представника третьої особи ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпропетровську адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду 12 листопада 2009 року звернулось Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах», яке в подальшому реорганізоване у Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» (надалі по тексту - ПАТ «СК «Інгосстрах») з адміністративним позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, правонаступником якої є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (надалі по тексту - Державна Комісія), треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі по тексту - ПАТ КБ «ПриватБанк), в якому з урахуванням уточнень до позовних вимог просить:

- визнати неправомірними дії Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України щодо винесення Припису №СК-421 від 10.08.2009 про усунення порушень ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» вимог чинного законодавства про фінансові послуги;

- скасувати Припис №СК-421 від 10.08.2009 про усунення порушень ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» вимог чинного законодавства про фінансові послуги.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем на підставі акта про порушення вимог чинного законодавства про фінансові послуги винесено оскаржуваний Припис, яким встановлено порушення позивачем ч. 2 ст. 26 Закону України «Про страхування» щодо відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування з підстав, не передбачених договором страхування, та ч. 1 ст. 25 вказаного Закону щодо невиконання обов'язку страховика здійснити виплату страхового відшкодування у відповідності з умовами договору страхування, та приписано усунути виявлені порушення вимог чинного законодавства України у сфері надання фінансових послуг. Натомість позивач вважає відмову у здійсненні страхового відшкодування правомірною, а відтак переконаний в неправомірності дій Державної Комісії щодо прийняття оскаржуваного Припису та необхідності скасувати останній. Так, позивач зазначає, що відповідно до п.2.3 Правил страхування здоров'я на випадок хвороби, затверджених ЗАТ «СК «Інгосстрах» від 17.01.2005, страховими випадками є перелічені у п.2.2 цих Правил події, які сталися протягом дії договору страхування. Однак, захворювання, від яких померли застраховані особи ОСОБА_10 та ОСОБА_11, були виявлені до підписання Договору особистого страхування і підтверджені компетентними органами, що, в свою чергу, у відповідності з вказаними Правилами є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування. Щодо відмови у виплаті страхового відшкодування за договором страхування наземного транспорту, укладеним з ОСОБА_9 позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що транспортний засіб був знайдений та переданий ОСОБА_9, підстав для розгляду страхового випадку «незаконне заволодіння (угон)» немає. Додатково вказує, що кримінальна справа за фактом пошкодження транспортного засобу третіми особами не порушувалась (також інформація про пошкодження транспортного засобу внаслідок угону у постанові про порушення кримінальної справи відсутня), довідку про дорожньо-транспортну пригоду страхувальник до ЗАТ «СК «Інгосстрах» не надавав, тому, на думку позивача, підстав для виплати за страховим випадком ПДТО або ДТП також немає.

Крім того, позивач наголошує, що згідно п. 3 ст. 37 Закону України «Про страхування» та ст. 23 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Державна Комісія є колегіальним органом. Та, оскільки спірний Припис винесений членом комісії в.о. директора інспекційного департаменту Тимощук О.В. одноособово, то такий Припис, на думку позивача, є неправомірним та має бути скасований.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, уточненнях до позовної заяви та письмових додаткових поясненнях, наявних в матеріалах справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, 10.06.2013 через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених в письмових запереченнях, наявних в матеріалах справи. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач зазначає, що діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а відтак вважає оскаржуваний Припис законним. Зокрема, вважає, що ЗАТ «СК «Інгосстрах» безпідставно та неправомірно відмовило у виплаті страхового відшкодування страхувальникам ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_9, чим порушило вимоги чинного законодавства України, а саме ч. 2 ст. 26 Закону України «Про страхування», та не виконало свого обов'язку як страховика по договорам особистого страхування та договором страхування наземного транспорту - здійснити виплату страхового відшкодування після отримання передбачених договором документів.

Представник третьої особи ОСОБА_5 в судовому засіданні проти заявленого позову заперечувала, пояснила, що на її думку, позивачем безпідставно відмовлено у виплаті страхового відшкодування ОСОБА_11

Представники третіх осіб ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ПАТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Відповідно до усних та письмових пояснень, наданих суду та наявних в матеріалах справи, просили в задоволенні позову відмовити, оскільки вважають відмову у виплаті позивачем страхових відшкодувань неправомірною та необґрунтованою.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.02.2005 Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України видано ЗАТ «СК «Інгосстрах» Свідоцтво про реєстрацію фінансової установи серії СТ №301 /а.с.8 том 1/, а також ліцензії:

- серії АБ №100050 від 22.06.2005, якою визначено вид господарської діяльності - страхова діяльність у формі добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) /а.с.9 том 1/;

- серії АБ №100054 від 22.06.2005, якою визначено вид господарської діяльності - страхова діяльність у формі добровільного страхування від нещасних випадків /а.с.12 том 1/;

- серії АБ №100055 від 22.06.2005, якою визначено вид господарської діяльності - страхова діяльність у формі добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби /а.с.13 том 1/.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2011 (надалі по тексту - Закон №2664-ІІІ) в редакції на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 3 цього Закону визначено, що відносини, які виникають у зв'язку з функціонуванням ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону № 2664-ІІІ, регулювання ринків фінансових послуг здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади, який в межах компетенції, визначеної статтею 28 цього Закону, розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов'язкові до виконання, зокрема і учасниками ринків фінансових послуг, їх об'єднаннями, та здійснює контроль їх виконання.

Уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у визначених законом межах на момент виникнення спірних правовідносин була Державна Комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка діяла на підставі Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року № 292/2003 (надалі по тексту - Положення).

Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Положення, Державна Комісія, відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції, здійснює згідно із законами України державне регулювання і нагляд за діяльністю, зокрема, страхових компаній.

Відповідно пункту 4 частини першої статті 37 Закону України «Про страхування», уповноважений орган має право проводити тематичні перевірки діяльності страховика у випадках необхідності перевірки фактів, викладених у скаргах, заявах, зверненнях страхувальників, достовірності показників звітності, виконання вимог раніше наданих приписів.

На підставі наданих законом повноважень, Начальником відділу інспектування страховиків Департаменту страхового нагляду Овсянниковим Д.В. та провідним спеціалістом відділу інспектування страховиків Департаменту страхового нагляду Безугловою О.Ю. складено акт про порушення ЗАТ «СК «Інгосстрах» вимог чинного законодавства про фінансові послуги №Р-3464/Є-3303/Х-3364 від 07.07.2009 /а.с. 27-32 том 1/.

Відповідно до висновків вказаного акту працівниками комісії встановлено порушення:

- ч. 2 ст. 26 Закону України «Про страхування» щодо відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування з підстав, не передбачених договором страхування;

- ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» щодо невиконання обов'язку страховика здійснити виплату страхового відшкодування у відповідності з умовами договору страхування.

Підпунктом 9 пункту 5 Положення встановлено, що Державна Комісія має право в межах своїх повноважень видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень законодавства про страхову діяльність.

Відповідно до пункту 4.3 розділу 4 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13 листопада 2003 року № 125, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.12.2003 за №1115/8436 (надалі по тексту - Положення № 125), Уповноважені особи Державної комісії приймають рішення про застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1, 2, 4 - 6 пункту 2.1 цього Положення (в тому числі у вигляді припису), протягом 30 календарних днів з дня порушення провадження у Справі.

Згідно з пунктом 4.4 розділу 4 Положення № 125, днем порушення провадження у Справі є, зокрема, дата складання акта про порушення.

Відповідно до п.5 ст.26 Закону №2664-ІІІ, директори департаментів у межах своєї компетенції мають право підписувати від імені Уповноваженого органу документи правозастосовчого характеру, вирішувати питання про внесення фінансових установ до реєстру та їх ліцензування, застосування заходів впливу, проведення інших заходів, що спрямовані на реалізацію їхніх повноважень, передбачених Положенням про Уповноважений орган.

Аналогічне право закріплене і в п.13 Положення.

Судом встановлено, що 10.08.2009 членом Комісії в.о. директора інспекційного департаменту Тимощук О.В., діючого від імені Державної комісії, винесено Припис №СК-421 від 10.08.2009, яким встановлено порушення позивачем ч.2 ст.26 Закону України «Про страхування» щодо відмови страховика у здійсненні страхового відшкодування з підстав, не передбачених договором страхування, та ч.1 ст. 25 вказаного Закону щодо невиконання обов'язку страховика здійснити виплату страхового відшкодування у відповідності з умовами договору страхування, та приписано усунути виявлені порушення вимог чинного законодавства України у сфері надання фінансових послуг /а.с. 26 том 1/.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між ОСОБА_11 та ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» укладено договір особистого страхування від 27.12.2006 року № К2А2LK00027589 /а.с. 17-19 том 2/.

Подія, яка мала ознаки страхової, відбулася 05.02.2008. Вказана подія відповідно до пункту 7.1 Договору кваліфікується як страховий випадок «смерть застрахованої особи, яка наступила внаслідок захворювання». Під ризиком «смерть застрахованої особи, яка настала внаслідок захворювання застрахованої особи» слід розуміти смерть, яка настала внаслідок захворювання, яке вимагає амбулаторного (амбулаторно - стаціонарного) або стаціонарного лікування, за умови що воно сталося під час дії цього Договору та підтверджене документами, виданими компетентними органами (медичними закладами) у встановленому законом порядку.

На підтвердження факту настання страхового випадку та для здійснення страхової виплати ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» було надані відповідні документи:

свідоцтво про смерть (від 05.02.2008 серії 1-БК №098565);

довідка про причину смерті від 05.02.2008;

посмертний епікриз (за вх. № 3964/1 від 21.11.2008);

лікарське свідоцтво про смерть від 21.11.08 № 4906 (за вх. № 3964 від 21.11.2008);

протокол СКТ № 107 Центральної міської клінічної лікарні м. Києва, відділення променевої діагностики (за вх. № 3508 від 10.12.2008).

Крім того, ЗАТ «СК «Інгосстрах» відповідно до наданих запитів у різні заклади було також отримано наступні документи:

довідка, видана ТОВ «Борис» про проходження обстеження гр. ОСОБА_11 в ТОВ «Борис»(за вх. № 470 від 19.02.2009);

виписка із історії хвороби амбулаторного, стаціонарного хворого № 14845, видана Міською клінічною лікарнею № 10 м. Києва ( за вх. № 4601 від 24.03.2009).

ЗАТ «СК «Інгосстрах» мала необхідний перелік документів, необхідний для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування. Проте, страховим актом L-415 прийнято рішення, відповідно до якого не визнаються страховими випадками подія - смерть застрахованої особи, яка настала внаслідок захворювання Застрахованої особи події, яка відбулася до моменту набрання чинності цим договором, та відмовлено у виплаті страхового відшкодування /а.с. 30-31 том 2/.

Згідно із положеннями частини першої статті 25 Закону України «Про страхування», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначаються страховиком.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про страхування», підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов'язані з виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, в стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку;

4) отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні;

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) інші випадки, передбачені законом.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Так, умови страхування є невід'ємною частиною договору страхування, та є додатком 2 до вказаного договору. Розділ 4 умов страхування за зазначеним договором містить причини відмови у страховій виплаті. Зокрема, пунктом 4.2 договору визначено, що не визнається страховим випадком смерть Застрахованої особи, яка настала внаслідок захворювання Застрахованої особи, яке відбулося до моменту набрання чинності цим договором.

Проте, будь-які докази на підтвердження, що основне захворювання ОСОБА_11, ускладнення якого призвело до набряку-набуханню головного мозку і як наслідок, його смерті, настало до набрання чинності договору страхування, суду не надано. На відповідні запити позивача таку інформацію позивачу не надано, про що не зазначив представник позивача у судовому засіданні.

Висновок позивача про те, що смерть ОСОБА_11 настала внаслідок його захворювання до моменту набрання чинності цим договором зроблено на підставі посмертного епікризу, в якому зазначено, що померлий довгий час страждає на гіпертонічну хворобу, але підтвердження зробленого страховиком висновку, що хвороба настала саме до набрання чинності договору страхування, в посмертному епікризі немає /а.с.45 том 1/.

Натомість судом досліджено лист доктора медичних наук, професора, завідувача кафедрою анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету Тітова І.І., в якому з урахуванням наданих медичних документів робиться висновок, що мозкова катастрофа у вигляді ішемічного інсульту у хворого настала на тлі повного здоров'я, раптово, гостро, несподівано, без попередніх передвісників /а.с.82-83 том 2/. Вказані твердження узгоджуються також із висновками спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Личман Т.В. №387/11 від 11.08.2011 року відносно ОСОБА_11 /а.с.208-210 том 2/.

Таким чином, відмова у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що ОСОБА_11 хворів до набрання чинності договору страхування безпідставна, оскільки документально не підтверджена.

Таким чином, ЗАТ «СК «Інгосстрах» безпідставно та неправомірно відмовило у виплаті страхового відшкодування Страхувальнику, чим порушило вимоги чинного законодавства України, а саме, частину другу статті 26 Закону України «Про страхування» щодо відмови Страхувальника у здійсненні страхового відшкодування з підстав, не передбачених договором страхування.

Прийнявши рішення про відмову, позивач не виконав свій обов'язок по Договору, як страховик - здійснити виплату страхового відшкодування після отримання передбачених договором документів, що свідчить про порушення ЗАТ «СК «Інгосстрах» частини першої статті 25 Закону України «Про страхування» щодо невиконання обов'язку страховика здійснити виплату страхового відшкодування у відповідності з договором страхування.

Судом також встановлено, що 01 вересня 2006 року між ОСОБА_9 та ЗАТ «СК «Інгосстрах» укладено договір страхування наземного транспорту № DNIOAE00018750, за яким було застраховано автомобіль Мерседес Бенц, д.р.н. НОМЕР_1 /а.с.34 том 2/.

06 жовтня 2008 року відбулася подія, що мала ознаки страхової, а саме: незаконне заволодіння та пошкодження застрахованого транспортного засобу внаслідок протиправних дій третіх осіб.

ОСОБА_9 для отримання страхового відшкодування надано всі необхідні документи, зокрема, заяву про виплату страхового відшкодування, довідку про визнання ОСОБА_9 потерпілим у кримінальній справі щодо ОСОБА_19 за вчинення злочину, передбаченого статтею 289 Кримінального кодексу України, постанову про порушення кримінальної справи тощо.

Страховим актом від 28.01.2009 відмовлено у виплаті страхового відшкодування на підставі пункту 16.3 договору у зв'язку із тим, що не визнається страховим випадком пошкодження деталей, вузлів або агрегатів, які сталися внаслідок проведення ремонту транспортного засобу, його огляду або консервації, а також після передачі третім особам для виконання цих робіт /а.с.35-36 том 2/.

Судом встановлено, що 06.10.2008 постановою Бабушкінського РВ ДМУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області порушено кримінальну справу щодо ОСОБА_19 за вчинення злочину, передбаченого статтею 289 Кримінального кодексу України, за незаконне заволодіння застрахованим транспортним засобом. Потерпілим у цій справі визнано ОСОБА_9

Суд критично ставиться до доводів позивача, що хоча кримінальну справу порушено за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, транспортний засіб було знайдено та передано ОСОБА_9, а кримінальну справу за фактом пошкодження транспортного засобу порушено не було, довідку про ДТП страхувальник до ЗАТ «СК «Інгосстрах» не надав.

Так, пунктом 15.15 Договору передбачено, що у разі настання подій: незаконного заволодіння застрахованим транспортним засобом у будь-якому місці його знаходження, окрім місць, визначених цим Договором; інших протиправних дій третіх осіб, виплати страхового відшкодування здійснюються з вирахуванням зносу транспортного засобу на дату настання страхового випадку і тільки за умови порушення кримінальної справи або провадження по справі про адміністративне правопорушення у зв'язку за відповідним фактом.

Крім того, позивач наголошує, що відповідно до страхового акту розмір збитків не визначався. Це спростовується звітом від 10.11.2008 про проведення оцінки автомобіля Мерседес Бенц, д.р.н. НОМЕР_1. Відповідно до цього звіту замовник оцінки - страхова компанія «Інгосстрах», мета оцінки - визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП /а.с.55-58 том 2/. Крім того, 14.10.2008 та 16.10.2008 представником страхової компанії були складені два протоколи огляду автомобіля, в яких зафіксовані характер і ступінь пошкодження різних частин автомобіля.

Рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування є неправомірним з огляду на відсутність у позивача підтверджуючих документів передачі гр. ОСОБА_9 застрахованого транспортного засобу на ремонт.

Доводи представника позивача, що ОСОБА_9 передав ОСОБА_19 застрахований транспортний засіб, свого підтвердження у судовому засіданні не знайшли.

ЗАТ «СК «Інгосстрах» мала необхідний перелік документів, необхідний для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

Таким чином, ЗАТ «СК «Інгосстрах» безпідставно та неправомірно відмовило у виплаті страхового відшкодування Страхувальнику, чим не виконало свого обов'язку по Договору, як страховика - здійснити виплату страхового відшкодування після отримання передбачених договором документів, що свідчить про порушення ЗАТ «СК «Інгосстрах» частини першої статті 25 Закону України «Про страхування» щодо невиконання обов'язку страховика здійснити виплату страхового відшкодування у відповідності з договором страхування.

Матеріалами справи також підтверджується, що 14 квітня 2006 року між ОСОБА_10 та ЗАТ «СК «Інгосстрах» укладено договір особистого страхування №РSОLK0000000016 (далі - Договір), за яким вигодонабувачем визначено ЗАТ КБ «Приватбанк» /а.с.6 том 2/.

Відповідно до пункту 7.1 розділу 7 цього Договору страховий випадок - смерть застрахованої особи, яка наступила внаслідок захворювання. Під ризиком смерть застрахованої особи, яка настала внаслідок захворювання застрахованої особи слід розуміти смерть, яка настала внаслідок захворювання, яке вимагає амбулаторного (амбулаторно - стаціонарного) або стаціонарного лікування, за умови, що воно сталося під час дії цього Договору та підтверджене документами, виданими компетентними органами (медичними закладами) у встановленому законом порядку.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 відбулася подія, що мала, на думку заявника - вигодонабувача ЗАТ КБ «ПриватБанк» ознаки страхової, а саме, смерть страхувальника ОСОБА_10

Як вбачається з наданої позивачем належним чином завіреної копії виписки стаціонарного хворого ОСОБА_10 №б/н від 27.02.2009, виданої Запорізьким обласним протитуберкульозним клінічним диспансером, в анамнезі хворого встановлено: «туберкулезом легких болеет с 1988 года, заболел в МЛС, после освобождения состоял на учете. 05.2005г. резкое ухудшение состояния, лечился в 4 л.о. ЗОПТКД, далее амбулаторно. За время лечения у больного процесс принял хроническое течение… В связи с неэффективностью консервативной терапии больной госпитализирован для оперативного вмешательства…» /а.с. 15 том 2, а.с. 52 том 1/.

Страховим актом № L-266 від ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується, що ЗАТ «СК «Інгосстрах» на підставі зазначеної вище виписки стаціонарного хворого прийнято рішення визнати смерть застрахованої особи такою, що не є страховим випадком у зв'язку з тим, що захворювання, внаслідок якого наступила смерть ОСОБА_10, виникло з 1988 року /а.с.220 том 1/.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача, що розділ 4 договору страхування не містить підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку із захворюванням, внаслідок якого наступила смерть, відбулося з 1988 року, оскільки саме цим розділом визначені причини відмови у страховій виплаті.

Так, Розділ 4 зазначеного договору містить причини відмови у страховій виплаті. Зокрема, пунктом 4.2 договору страхування визначено, що не визнаються страховими випадками смерть Застрахованої особи, яка настала внаслідок захворювання Застрахованої особи до моменту набрання чинності цим договором.

Крім того, відповідно до пункту 3.1.2 Правил добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби, що затверджені ЗАТ «СК «Інгосстрах» 17.01.2005 та зареєстровані в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 07.08.2006, страховими випадками не вважаються хронічні хвороби, а відповідно до вказаної виписки стаціонарного хворого ОСОБА_10 його хвороба (туберкульоз легенів) визнана компетентними органами хронічною.

Згідно пункту 8.7 Правил добровільного страхування здоров'я на випадок хвороби, що затверджені ЗАТ «СК «Інгосстрах» 17.01.2005 та зареєстровані в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 07.08.2006, рішення про виплату або відмову у виплаті приймається протягом 30 робочих днів з дня отримання відповідних документів. У цей же термін здійснюється виплата або письмово повідомляється про відмову у виплаті з обґрунтуванням причин відмови.

Отже, ЗАТ «СК «Інгосстрах» правомірно відмовило у виплаті страхового відшкодування Страхувальнику.

Таким чином, перевіривши правомірність відмови позивача як страховика у здійсненні страхових відшкодувань, суд вважає, що у страхових випадках ОСОБА_11 та ОСОБА_9 ЗАТ «СК «Інгосстрах» не виконало обов'язку страховика здійснити виплату страхового відшкодування у відповідності з умовами договору страхування, чим порушило ч.1 ст.25 та ч.2 ст.26 Закону України «Про страхування», а у випадку смерті ОСОБА_10, що настала внаслідок хронічного захворювання, яке виникло 1988 року (тобто до набрання дії договором особистого страхування), страховик правомірно не визнав подію страховою та не здійснив страхову виплату.

Однак, враховуючи той факт, що спірний Припис не містить вимог про усунення порушень вимог чинного законодавства щодо конкретних страхових випадків, а містить вказівку усунути допущені позивачем порушення норм закону, Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку про обґрунтованість прийнятого Державною комісією Припису, оскільки такі порушення з боку ЗАТ «СК «Інгосстрах» у страхових випадках ОСОБА_11 та ОСОБА_9, на думку суду, мали місце.

Щодо тверджень позивача про те, що оскаржуване розпорядження підписано неуповноваженою особою, оскільки оскаржуваний Припис має прийматись Державною комісією як колегіальним органом, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що Уповноважений орган (Комісія) працює за колегіальним принципом.

Відповідно до частини 5 статті 23 вказаного Закону Уповноважений орган складається з Голови, заступників Голови та не менше трьох членів Уповноваженого органу - директорів департаментів. А частиною 9 статті 23 Закону передбачено, що основною формою роботи Уповноваженого органу є засідання, які збираються за потребою, але не рідше ніж один раз на місяць. Порядок прийняття Уповноваженим органом рішень визначається у положенні про Уповноважений орган.

Так, відповідно до абзацу 5 пункту 13 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України директор департаменту Комісії у межах своєї компетенції має право підписувати від імені Комісії документи правозастосовного характеру, вирішувати питання про включення фінансових установ до Державного реєстру фінансових установ та їх ліцензування, застосування заходів впливу, проведення інших заходів, спрямованих на реалізацію його повноважень, передбачених цим Положенням.

Одночасно, пунктом 3.4. Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу до компетенції директорів наглядових департаментів віднесено застосування заходів впливу, зокрема, зобов'язання порушника вжити заходів для усунення порушення. В той час як пунктом 3.6. вказаного Положення визначено лише один захід впливу, який застосовується Комісією як колегіальним органом, а саме, це прийняття рішення про відсторонення керівництва від управління фінансовою установою та призначення тимчасової адміністрації.

Вказані норми положень відповідають змісту частини 5 статті 26 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якою також передбачено право директорів департаментів застосовувати заходи впливу.

Відповідно до частини 4 статті 26 вказаного Закону директори департаментів несуть відповідальність за організацію та здійснення функцій регулювання та нагляду за діяльністю окремих видів фінансових установ та ринків фінансових послуг, що віднесені до наглядової компетенції очолюваних ними департаментів.

Частиною 1 статті 45 Закону №2464-ІІІ передбачено, що посадові особи Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків несуть відповідальність у порядку, визначеному законом.

Отже, Дніпропетровський окружний адміністративний суд вважає, що законодавець під час розробки та прийняття вищезазначених нормативно-правових актів чітко розмежував принцип одноособового прийняття рішень посадовими особами Комісії та колегіального складом Комісії на її засіданнях в межах повноважень, визначених Законами України. Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в ухвалі від 12.04.2011по справі за позовом ЗАТ «Страхова група «ТАС» до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Таким чином, на думку Дніпропетровського окружного адміністративного суду, оскаржуваний Припис відповідає вимогам чинного законодавства і є таким, що прийнято уповноваженим органом у порядку та в спосіб, передбачений законом.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач, який відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, правомірність вчинення спірних дій довів належним чином.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Згідно частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4-15, 24, 35, 70, 71, 86, 94, 122, 159-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивача.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 14 червня 2013 року.

Головуючий суддя Суддя Суддя Д.О. Власенко Н.В. Боженко А.О. Коренев