Постанова № 31851688, 06.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 червня 2013 року № 826/4041/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна фінансова компанія"до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення №0000062204 від 15.03.2013

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасна фінансова компанія" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000062204 від 15.03.2013.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що облік та оподаткування операцій з векселями, які згідно норм чинного законодавства є цінними паперами, повинні здійснюватись за правилами пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України, а не пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України, оскільки виключення векселя із об'єктів інвестиційної діяльності не позбавляє його статусу цінного паперу в силі закону, з огляду на що позивачем правомірно відображено прибуток від операцій з векселями в рядку 3 "Додаток ЦП" до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за І квартал 2012 року.

Також позивач посилався на те, що ставка річних за договором процентної позики № ККЮ-1 П від 28.01.2010 у розмірі 18% є такою, що відповідає потребам підприємства та критеріям визначеним у Проколі Тарифного комітету № 0401/10 від 04.01.2010, при цьому на час укладання зазначеного договору ставка у 18% річних не перевищувала середньої відсоткової ставки за кредитами (позиками), що надавались фінансовими установами України у національній валюті в сумі, що перевищувала 10 млн. грн. та на строк 3 роки без застави та майнових поручителів.

Представник позивача у судовому засіданні 13.05.2013 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, через канцелярію суду 26.04.2013 надав суду письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях та наведені його представником під час судового засідання аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 769/22.4-13/35296444 від 07.03.2013, інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки представником відповідача не наведено.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.05.2013 заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 13.05.2013 представники сторін не заперечували проти розгляду справи в порядку письмового провадження та подали заяву, в якій просили здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження, за відсутності представників сторін.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представників позивача та відповідача ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 01.02.2013 по 28.02.2013 Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби на підставі наказу 112 від 21.01.2013 була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна фінансова компанія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012.

За результатами перевірки складено акт № 769/22.4-13/35296444 від 07.03.2013, яким, зокрема, встановлено порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 153.2.4 пункту 153.2, пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2010 по 31.12.2012 на загальну суму 1 071 050,00 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

Згідно наданих до перевірки документів встановлено, що ТОВ "Сучасна фінансова компанія" 24.02.2010 було придбано у ОСОБА_1 за договором № БВ-24/02/12-1 від 24.02.2010 прості векселі емітента - ТОВ "Васильків жилбуд" серії АА № 1385990 від 30.01.2012, № 1385991 від 30.01.2012, № 1385992 від 30.01.2012, які в подальшому були продані ТОВ "Спецметалопрокат" за договором № БВ-24/02/12-2 від 24.02.2012.

На сторінках 7-8 акту № 769/22.4-13/35296444 від 07.03.2013 зазначено наступне: "Законом України від 22.12.2011 № 4218-VI "Про внесення змін до Закону України "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон № 4218-VI) внесено зміни до вказаного переліку, згідно з якими об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Тобто, з моменту набрання чинності Законом N 4218-VI (з 15 січня 2012 року) векселі не можуть розглядатись як об'єкти інвестиційної діяльності як для резидентів, так і для нерезидентів.

Закон України "Про обіг векселів в Україні" визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов'язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції (далі - Уніфікований закон), та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.

Згідно з розділом ІІ ст.77 Уніфікованого закону - "до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо індосаменту (статті 11 - 20)". Векселедавець простого векселя зобов'язаний так само, як акцептант за переказним векселем.

Так, головною властивістю векселя є солідарна відповідальність за векселем усіх осіб, що поставили свій підпис на векселі. При цьому є ряд особливостей векселя, що зумовлені процедурою переходу прав власності на вексель як ордерного або бланкового цінного паперу шляхом вчинення індосаменту, авалю (частина четверта ст. 4 Закону № 3480-ІV).

Так, відповідно до частини першої статті 16 Уніфікованого закону власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Якщо за бланковим індосаментом іде інший індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

Крім того необхідно звернути увагу на те, що фінансова операція з цінними паперами на пред'явника, не розміщеними в депозитаріях, згідно з абзацом одинадцятим статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом ", підлягає обов'язковому моніторингу.

Підпунктом 153.5 встановлено порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги. Відповідно до п.п. 14.1.255 ПКУ це операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Так, платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Враховуючи вимоги Закону України від 22.12.2011 № 4218-VI "Про внесення змін до Закону України "Про інвестиційну діяльність" оподаткування операцій з продажу векселів у 2012 році повинно здійснюватись, платниками податку відповідно до вимог п.п. 153.5 ПКУ".

З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про те, що ТОВ "Сучасна фінансова компанія" порушено вимоги пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України в частині не віднесення до складу доходів сум відступлення права грошової вимоги зобов'язань третьої особи за векселями ТОВ "Васильків жилбуд".

Перевіркою встановлено, що ТОВ "Сучасна фінансова компанія" здійснювало формування валових витрат за рахунок витрат по нарахованим відсоткам за користування банківським кредитом та позиками.

ТОВ "Сучасна фінансова компанія" було укладено договір процентної позики № ККЮ-1 П від 28.01.2010 з ТОВ "Київська компанія з управління активами", що здійснює діяльність за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ "Нове будівництво".

Згідно змін у статуті ТОВ "Сучасна фінансова компанія", затверджених протоколом № 10 від 28.05.2009 одним з її учасників (акціонерів, засновників) є ТОВ "Київська компанія з управління активами", що здійснює діяльність за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ "Нове будівництво".

З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про те, що ТОВ "Сучасна фінансова компанія" при сплаті процентів за договором процентної позики № ККЮ-1 П від 28.01.2010 мало право віднести до складу валових витрат суми, які не перевищують звичайні процентні ставки за аналогічними договорами.

Податковий орган зазначивши в акті № 769/22.4-13/35296444 від 07.03.2013 про те, що по укладеному ТОВ "Сучасна фінансова компанія" договору позики звичайна ціна становила 10% річних, так як в цей же час були укладені аналогічні договори за ставкою нижчою чим 18 %, дійшов висновку про те, що витрати по сплаті процентів у сумі, що перевищує звичайні процентні ставки та не підлягають віднесенню до складу валових витрат становлять 2 348 032,00 грн.

15.03.2013 на підставі акта перевірки № 769/22.4-13/35296444 від 07.03.2013 прийнято податкове повідомлення - рішення №0000062204 від 15.03.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1 292 739,00 грн., утому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 221 689,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасна фінансова компанія" не погоджуючись з податковим повідомленням - рішенням №0000062204 від 15.03.2013, вважаючи його таким, що підлягає скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивачем за договором № БВ-24/02/12-1 від 24.02.2010 було придбано у ОСОБА_1 прості векселі емітента - ТОВ "Васильків жилбуд" серії АА № 1385990 від 30.01.2012, № 1385991 від 30.01.2012, № 1385992 від 30.01.2012, які в подальшому були продані ТОВ "Спецметалопрокат " за договором № БВ-24/02/12-2 від 24.02.2012. дохід від даної операції позивачем було відображено в додатку ЦП до Декларації по податку на прибуток за відповідний звітний податковий період.

Сторонами зазначені факти не заперечуються.

Відповідач в акті перевірки № 769/22.4-13/35296444 від 07.03.2013 та в судових засіданнях зазначаючи про порушення позивачем підпункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України вказував на те, що з моменту вступу в силу змін до Закону України "Про інвестиційну діяльність", а саме з 15.01.2012, вексель перестав бути об'єктом інвестиційної діяльності, а тому він не є цінним папером з огляду на що операції з його купівлі - продажу є операціями з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації та не повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для оподаткування цінних паперів.

Згідно з статтею 14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" "вексель" - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після, настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Частиною першою статті 194 Цивільного кодексу України встановлено, що цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 195 Цивільного кодексу України в цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів як боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання.

Таким чином, виключення векселя із об'єктів інвестиційної діяльності відповідно до положень чинного законодавства не може позбавити його статусу цінного паперу.

Відповідно до пункту 153.8 статті 153 Податкового кодексу України для цілей цього підпункту під терміном "доходи" слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, а також вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном, викупом емітентом, погашенням або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням. Під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю (у тому числі емітенту під час розміщення) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням. Платник податку веде відокремлений облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав в тому числі окремий облік операцій з цінними паперами, придбаними під час їх розміщення, повторного продажу емітентом чи в результаті здійснення внеску до статутного капіталу. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Витрати платника податку, понесені при придбанні цінних паперів, які використані платником в операціях РЕПО, не враховуються у визначенні фінансових результатів за операціями з торгівлі цінними паперами протягом строку РЕПО, а враховуються при визначенні фінансових результатів за операціями РЕПО в порядку, передбаченому в пункті 153.9 цієї статті. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду наступних звітних періодів у порядку, визначеному статтею 150 цього розділу. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу (обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження) кожного з окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав цього ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами або іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами цього ж виду минулих періодів), прибуток включається до складу доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду. Усі інші витрати та доходи платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами, визначеними цим підпунктом, враховуються у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства" № 1213 від 28.09.2011 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2011 за № 1215/19953 фінансовий результат від додаток операцій з цінними паперами відображається в додатку ЦП (Цінні папери) до Декларації про прибуток та складається з 2 таблиць (частин). В таблиці 1 відображається фінансовий результат по операціям з цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними права. Прибуток від таких операцій з таблиці 1 переноситься в рядок 03.20 Додатку ІД, я кий є складовою рядка 03 ІД "Інші доходи" звітної декларації . Фінансовий результат від операцій з векселями відображається в рядку 3 "Прибуток (+) або збиток (-) від операцій з векселями" Додатку ЦП.

Отже, платник податків веде відокремлений облік фінансових результатів операцій з цінними паперами в розрізі окремих видів цінних паперів та інших, ніж цінні папери, корпоративних прав та відображає прибуток в складі доходів, а збитки переносяться на зменшення фінансових результатів по цим операціям в наступних періодах. При цьому фінансовий результат від операцій з цінними паперами відображається в таблиці 1 додатку ЦП (Цінні папери) до Декларації про прибуток, в рядку 3 якої зазначається фінансовий результат від операцій з векселями.

Згідно з підпунктом 14.1.255 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги врегульований пунктом 153.5 статті 153 Податкового кодексу України, яким встановлено, що з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

З аналізу змісті визначення "відступлення права вимоги" та положень пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України вбачається, що норми зазначеного пункту не врегульовують порядок обліку та оподаткування операцій з цінними паперами та його дія на зазначені операції не поширюється.

З огляду на зазначене фінансові результати операцій з векселями здійснені позивачем за договорами № БВ-24/02/12-1 від 24.02.2010 та № БВ-24/02/12-2 від 24.02.2012 підлягали відображенню в рядку 3 додатку ЦП до декларації з податку на прибуток підприємств відповідного звітного періоду з подальшим включення його до рядка 03.20 ЦП "Прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами та іншими ніж цінні папери, корпоративними права" додатку ІД, який є складовою значення рядка 03 ІД "Інші доходи" звітної декларації.

З аналізу декларації позивача з податку на прибуток підприємств за І квартал 2012 року з додатками, копія якої наявна в матеріалах справи, вбачається, що позивачем фінансові результати від операцій з векселям за договорами № БВ-24/02/12-1 від 24.02.2010 та № БВ-24/02/12-2 від 24.02.2012 були відображені в рядку 3 додатку ЦП до декларації, а прибуток від зазначених операцій було перенесено до рядка 03.20 додатку ІД до декларації та він став складовою значення рядка 03 ІД "Інші доходи" декларації, а отже фінансові результати від операцій з векселями були задекларовані позивачем відповідно до вимог чинного законодавства щодо декларування фінансових результатів від операцій з цінними паперами.

З огляду на викладене, враховуючи те, що виключення векселя із об'єктів інвестиційної діяльності відповідно до положень чинного законодавства не може позбавити його статусу цінного паперу, при тому, що нормами пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України не врегульовується порядок обліку та оподаткування операцій з цінними паперами та його дія на зазначені операції не поширюється, а також те, що фінансові результати від операцій з векселями були задекларовані позивачем відповідно до вимог чинного законодавства щодо декларування фінансових результатів від операцій з цінними паперами, суд дійшов висновку про те, що відповідачем було безпідставно встановлено факт порушення позивачем пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України та заниження ним валового доходу на суму 2527000 грн.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону, встановлено, що витрати платника податку, понесені по сплаті процентів по депозитах, орендних платежах, цивільно-правових договорах пов'язаним з платником податку особам, визначаються виходячи із договірних цін (процентних ставок за депозит), але не вищих за звичайні ціни (звичайні процентні ставки за депозит).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.

Відповідно до підпункту 1.20.7 пункту 1.20 зазначеної статті звичайна процентна ставка за депозит - процентна ставка, що встановлюється залежно від строків та розміру депозиту за рішенням платника податку, яке має бути оприлюдненим та встановлювати однакові правила щодо укладення депозитного договору з будь-якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом. Порядок оприлюднення інформації щодо умов укладення депозитного договору визначається для банківських установ Національним банком України, для небанківських фінансових установ - державним органом, визначеним законом. До депозитів не належать суми завдатку, внесеного як забезпечення договірних зобов'язань однією стороною договору перед іншою.

Згідно з підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Підпунктом 153.2.4 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, встановлено, що витрати платника податку, понесені у вигляді сплати процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов'язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок, визначених у договорі, але не вищих за звичайну процентну ставку за депозит, кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.

Відповідно до підпункту 14.1.70 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ставка проценту за кредит (позику) - розмір доходу фінансової установи у вигляді процентної ставки за кредит (позику), що встановлюється залежно від виду кредиту (позики) в межах мінімального та максимального розмірів процентної ставки та тарифу за такі послуги за таким видом кредиту (позики) всім позичальникам на стандартних умовах, визначених внутрішніми правилами фінансової установи.

Таким чином, як відповідно до положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", так і положень Податкового кодексу України, право платника податку на врахування у складі витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування витрат на нарахування процентів за договором позики, який укладено з пов'язаною з ним особою може бути обмежене лише у випадку, якщо процентна ставка визначена у договорі є вищою за звичайну процентну ставку за позику на дату укладення відповідних договорів, при визначенні якої враховується вид позики та умови її надання.

Позивачем було укладено договір процентної позики № ККЮ-1 П від 28.01.2010 з ТОВ "Київська компанія з управління активами", що здійснює діяльність за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ "Нове будівництво" відповідно до якого позивачу були надані грошові кошти для поповнення обігових коштів у розмірі 10 736 173,17 грн. під процентну ставку 18 % річних строком на 36 місяців.

Факт того, що позивач та ТОВ "Київська компанія з управління активами", що здійснює діяльність за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ "Нове будівництво" є пов'язаними особами сторонами не заперечується та підтверджується змінами до статуту внесеними протоколом № 10 від 28.05.2009, відповідно до яких одним з учасників (акціонерів, засновників) позивача є ТОВ "Київська компанія з управління активами", що здійснює діяльність за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ "Нове будівництво".

Позивач на підтвердження факту того, що процентна ставка за договором № ККЮ-1 П від 28.01.2010 не була вищою за звичайну процентну ставку за позику на дату його укладання надав суду копію протоколу № 0401/10 від 04.01.2010 засідання Тарифного Комітету ТОВ "СФК", яким було встановлено орієнтири відсоткових ставок для залучення ТОВ "СФК" коштів від юридичних осіб у 2010 році, зокрема, була встановлена відсоткова ставка у розмірі 18% відсотків для залучення коштів у розмірі ви 1 млн. грн. терміном на 1-3 роки.

Також позивач, як на обґрунтування зазначеного факту посилався на дані щодо процентних ставок за депозитами ВАТ "Кредит Оптима Банк" та ВАТ "Банк Кіпру" станом на дату укладання договору № ККЮ-1 П від 28.01.2010 та дані фінансових аналітиків з сайтів: www.finance.ua та www.banker.ua.

Позивач зазначаючи в акті № 769/22.4-13/35296444 від 07.03.2013 про те, що звичайна ціна по укладеному позивачем договору позики становить 10 % річних посилається на те, що на час укладання вказаного договору були укладені аналогічні договори за ставкою нижчою чим 18% річних, при цьому відповідач не зазначає про те, які саме аналогічні договори були укладені та яка ставка в них була зазначена. У судових засіданнях представником відповідача також не було зазначено про те, які саме аналогічні договори були укладені на час укладання договору № 769/22.4-13/35296444 від 07.03.2013 та яка процентна ставка ними передбачалась .

Інших доводів та обґрунтувань крім зазначених, як і доказів на підтвердження того, що ставка процентна ставка визначена у договорі № ККЮ-1 П від 28.01.2010 є вищою за звичайну процентну ставку за позику на дату укладання зазначеного договору, відповідачем суду надано не було, як і не було зазначено про причини неможливості їх надання.

Таким чином, позивачем не надано суду належних доказів та обґрунтувань, як на підтвердження того, що звичайна процентна ставка за договором позики на момент укладання позивачем договору № ККЮ-1 П від 28.01.2010 становила 10 % річних, так і на підтвердження того, що процентна ставки встановлена в зазначеному договорі є вищою за звичайну процентну ставку за договором позики на момент його укладання.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що відповідно до проколом № 0401/10 від 04.01.2010 засідання Тарифного Комітету ТОВ "СФК", яким були встановлені орієнтири відсоткових ставок для залучення ТОВ "СФК" коштів від юридичних осіб у 2010 році, для залучення коштів у розмірі ви 1 млн. грн. терміном на 1-3 роки була встановлена відсоткова ставка 18%, у той час, як відповідачем не надано суду доказів та обґрунтувань на підтвердження того, що процентна ставки встановлена в договорі № ККЮ-1 П від 28.01.2010 є вищою за звичайну процентну ставку за договором позики на момент його укладання, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що процентна ставки встановлена в договорі № ККЮ-1 П від 28.01.2010 є вищою за звичайну процентну ставку за договором позики на момент його укладання та необґрунтованість висновку відповідача щодо порушення позивачем підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств ", підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 153.2.4 пункту 153.2, Податкового кодексу України та відсутність у позивача права на включення до складу валових витрат суми процентів сплачених за договором № ККЮ-1 П від 28.01.2010 у розмірі 2 348 032 грн.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. При поданні адміністративного позову позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2294,00 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна фінансова компанія" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0000062204 від 15.03.2013 - задовольнити повністю.

2.Скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби №0000062204 від 15.03.2013.

3.Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасна фінансова компанія" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов