Рішення № 31849881, 10.06.2013, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1893/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2013 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого: Івашкович І.І.

при секретарі: Гайданка Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності, виділ частки.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із даним позовом, посилаючись на те, що в 1979 року між ним та ОСОБА_2 був укладений шлюб.

Від шлюбу мають дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4

У 1991 році шлюб між ними розірвано, однак незалежно від цього вони не припинили сімейні відносини, вели спільне господарство та виховували разом дітей.

Фактично вони проживали разом з 1979 року по теперішній час, ведуть спільне господарство.

У 1992 році ОСОБА_2 отримала земельну ділянку площею 0,14 га, кадастровий номер - 2124887404:01:001.

У період отримання відповідачкою земельної ділянки вони проживали разом однією сім'єю та розпочали будівництво двох будинків.

У 1996 році вони з відповідачкою вирішили продати спільну квартиру, щоб за ці кошти від продажу квартири закінчити будівництво двох будинків на земельній ділянці відповідачки.

Згодом, вони разом з відповідачкою побудували два будинки на земельній ділянці.

Даним будинкам були присвоєні адреси: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Він брав активну фінансову та іншу участь у будівництві вказаних будинків.

Відповідачка запевняє, що до даного майна (земельної ділянки площею 0,14 га, двох будинків за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2) він ніякого відношення не має, оскільки право власності видано на її прізвище, а йому слід виписатися із будинку АДРЕСА_2. Дана обставина змусила його звернутися за захистом своїх прав шляхом подачі даного позову до суду.

У відповідності до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належать їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно ст.61 СК України, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.62 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Посилаючись на вказане просив визнати за ним та відповідачкою ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на житлові будинки №1 та №1»a» та на земельну ділянку площею 0,14 га (кадастровий номер - 2124887404:01:001), що розташовані по АДРЕСА_2, в рівних частках по ? частки за кожним.

У процесі розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги, відмовився від вимог щодо земельної ділянки за вказаною вище адресою.

У судовому засіданні позов підтримано.

Відповідачка вважає позов безпідставним.

Зазначила, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки у такому випадку будуть порушенні права їхніх дітей, які проживають з нею.

Відповідно, вони також мають право вимоги певної частки майна. А відтак, позивач ОСОБА_1 не може претендувати на такий розмір частки майна, що ним заявлений.

До того ж, визнання права власності за ОСОБА_1 на ? частини майна, що тепер належить їй повністю, в подальшому може створити нові спори, а саме: про вселення до будинку сторонньої особи, з якою він захоче проживати або ж одружитись. На даний час, позивач, без її дозволу, цього зробити (вселити) не має юридичного права.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.

Із матеріалів справи слідує, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано 23.12.1979 року та розірвано вказаний шлюб 26.11.1991 року, копії свідоцтв додано до справи.

Також, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 15.10.2012 року по справі №2о/712/229/12 встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім»єю без реєстрації шлюбу.

Констатовано в судовому рішенні, що на отриманній ОСОБА_2 земельній ділянці позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти побудували два житлові будинки з господарськими будівлями за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2. ОСОБА_1 володіє та користується зазначеним майном, оскільки фактично він та ОСОБА_2 проживають однією сім»єю, ведуть спільне господарство.

Згідно доданих до справи документів права власності на будинку по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_2

У відповідності до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належать їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

У відповідності до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ст.70 ч.1 СК України).

Підстав для відступлення від засади рівності часток з тих підстав, що сторони мають дітей у даному випадку відсутні.

Як було зазначено вище ОСОБА_1 та ОСОБА_2 продовжують проживати спільно однією сім»єю, хоча і без реєстрації шлюбу.

Згідно ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З наведених обставин позовні вимоги слід задовольнити та визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на житлові будинки №1 та №1»а» по АДРЕСА_2 та визначити, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рівними та становлять по ? у вказаному майні.

У зв»язку з наведеним позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.10,11,61,214,215 ЦПК України, ст.ст.60,69,70,74 СК України, суд,-

РІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на житлові будинки №1 та №1»а» по АДРЕСА_2 та визначити, що частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рівними та становлять по ? у вказаному майні.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Івашкович І.І