Рішення № 31849401, 14.06.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5294/13 14.06.13

За позовомПублічного акціонерного товариства «Укргідроенерго»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром»про стягнення 716 666, 72 грн.

Суддя Жагорнікова Т.О.

Представники сторін:

від позивача Гренчук Г.В. (дов. №5/29 від 27.12.12 р.);від відповідачаОлейніков Є.В. (дов. №54 від 01.03.2013 р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Укргідроенерго» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальність «Енергопром» (надалі - відповідач) про стягнення 716 666,72 грн., з яких: 692 783, 81 грн. основного боргу, 18 739, 23 грн. пені, 1 385, 57 грн. інфляційних нарахувань, 3 758, 11 грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати за договором оренди від 01.09.2009 р. № 118.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2013 р. порушено провадження у справі № 910/5294/13 та призначено її розгляд на 16.04.2013 р.

У судовому засіданні 16.04.2013 р. згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом оголошувалась перерва до 16.05.2013 р.

16.05.2013 р. від відповідача через канцелярію господарського суду міста Києва надійшов відзив на позов, у якому відповідач визнав заборгованість з орендної плати за січень, березень та квітень у розмірі 592 517,29 грн. Також відповідач заперечує проти наявності заборгованості з орендної плати за серпень 2010 р. на суму 52 980,26 грн., посилаючись на те, що акт на вказану суму на його адресу не направлявся, а будівельна техніка за фактично відпрацьований час не використовувалась. Крім того, відповідач зазначає про відсутність підстав для стягнення пені, оскільки її нарахування договором оренди від 01.09.2009 р. № 118 не передбачено, а посилання позивача на ч. 2 ст. 231 ГК України після початку розгляду справи по суті є порушенням ст. 22 ГПК України.

16.05.2013 р. від відповідача через канцелярію господарського суду міста Києва також надійшла заява про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з орендної плати на суму 6 909,70 грн. за актом від 30.10.2009 р. № 36, на суму 1 778,82 грн. за актом від 30.11.2009 р. № 46, на суму 30 168,46 грн. за актом 22.12.2009 р. № 50, на суму 15 338,98 грн. за актом від 31.12.2009 р. № 60.

16.05.2013 р. від позивача через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення, у яких позивач, зокрема, зазначає про часткову сплату відповідачем орендної плати в сумі 6 909,70 грн. згідно з рахунком № 11 від 30.10.2009 р., наявність у Філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» повноважень для складання та підписання актів виконаних робіт та виставлення рахунків на оплату на підставі договору оренди від 01.09.2009 р. № 118, наявність у позивача права нараховувати пеню на підставі абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. Крім того, позивач вказує на те, що орендна плата сплачується відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку, а не акту виконаних робіт.

16.05.2013 р. від позивача через канцелярію суду надійшли додаткові пояснення, яких позивач заперечує проти застосування позовної давності у даній справі, посилаючись на те, що виходячи зі змісту ст.ст. 261, 530 Цивільного кодексу України на момент подання позовної заяви у даній справі строк позовної давності не закінчився.

В судовому засіданні 16.05.2013 р. представник позивача надав усні пояснення по суті спору та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача визнав позовні вимоги частково, в іншій частині просить застосувати строки позовної давності.

Представники сторін надали клопотання про продовження процесуальних строків розгляду справи на 15 днів.

В судовому засіданні 16.05.2013 р. на підставі ст. 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 30.05.2013 р., продовжено процесуальний строк розгляду справи на 15 днів.

У зв`язку із перебуванням судді Жагорнікової Т.О. у відрядженні, розпорядженням заступника голови господарського суду Києва від 30.05.2013 р. справу було передано судді Ващенко Т.М. для подальшого розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2013 р., на підставі ст. 69, 86 Господарського процесуального кодексу України, прийнято справу до провадження суддею Ващенко Т.М. та призначено розгляд справи на 14.06.2013 р.

У зв'язку із поверненням з відрядження судді Жагорнікової Т.О., з метою уникнення затягування розгляду справи розпорядженням заступник голови господарського суду міста Києва від 10.06.2013 р. справу було передано судді Жагорніковій Т.О. для подальшого розгляду справи.

До початку судового засідання 14.06.2013 р. через канцелярію господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на заяву відповідача про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 14.06.2013 р. представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача підтримав заяву про застосування строків позовної давності.

Дослідивши всі наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для винесення рішення у справі по суті.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством "Укгідроенерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергопром" був укладений договір оренди № 118 (надалі - договір), за умовами якого позивач на правах власника зобов'язався передати в строкове платне користування відповідачеві майно - кран козловий електричний в.п. 420+420+16 т., індекс крана 1057ХЯ, заводський № 1 з метою використання за призначенням на будівництві Дністровської ГАЕС.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв вказане вище майно, що підтверджується актом прийому-передачі від 01.10.2009 р.

Порядок розрахунків між сторонами визначений у розділі 3 договору, відповідно до якого орендна плата визначається згідно з розрахунком орендної плати (додаток № 2 до даного договору) за фактично відпрацьований час. Орендна плата сплачується відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Згідно з додатком до договору орендна плата за 1 маш/год крана козлового спеціального (без ПДВ) складає 744,90 грн.

Пунктом 2.2.4. договору передбачено, що позивач приймає на себе обов'язок щомісячно надсилати відповідачу акт наданих послуг оренди.

На підставі договору позивачем були проведені роботи (надані послуги) з оренди на загальну суму 699 693, 51 грн., що підтверджується підписаними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 36 від 30.10.2009 р. на суму 6 909,70 грн., № 46 від 30.11.2009 р. на суму 1 778,82 грн., № 50 від 22.12.2009 на суму 30 168,46 грн., № 60 від 31.12.2009 р. на суму 15 338,98 грн., № 13 від 22.02.2010 р. на суму 2 484,98 грн., № 28 від 21.04.2010 р. на суму 114 112,72 грн., № 34 від 03.05.2010 р. на суму 475 919,59 грн., врученим 19.10.2010 р. відповідачу актом № 81 від 19.10.2010 р. на суму 52 980,26 грн., а також рахунками на сплату орендної плати: № 11 від 30.10.2009 р. на суму 6 909,70 грн., № 15 від 30.11.2009 р. на суму 1 778,82 грн., № 19 від 22.12.2009 р. на суму 30 168,46 грн., № 23 від 31.12.2009 р. на суму 15 338,98 грн., № 1 від 22.02.2010 р. на суму 2 484,98 грн., № 5 від 21.04.2010 р. на суму 114 112,72 грн., № 8 від 03.05.2010 р. на суму 475 919,59 грн., № 19 від 19.10.2010 р. на суму 52 980,26 грн., направленими на адресу відповідача 06.12.2012 р. та наявними у матеріалах справи довідками про використання спірного майна.

З виписки із банківського рахунку вбачається, що 16.11.2010 р. на підставі рахунку № 11 від 30.10.2011 р. відповідач сплатив 6 909,70 грн. орендної плати за вересень 2009 р.

Отже, у відповідача утворився борг зі сплати орендної плати за період з жовтня 2009 року по серпень 2010 року у сумі 692 783, 81 грн.

Листом від 06.12.2012 р. № 5-2/10192, що одержаний відповідачем 18.12.2012 р., позивач звернувся до відповідача з вимогою протягом 7 днів з дня отримання даної вимоги перерахувати 692 783,81 грн. основного боргу за договором на рахунок позивача.

Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що на думку позивача, відповідач порушив свої зобов'язання щодо сплати орендної плати за договором від 01.09.2009 р. № 118, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з орендної плати в розмірі 692 783,81 грн., пені - 18 739,23 грн., інфляційних нарахувань - 1 385, 57 грн., 3 % річних - 3 758,11 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Проаналізувавши зміст договору від 01.09.2009 р. № 118, суд дійшов висновку, що за правовою природою він є договором найму (оренди), а тому до спірних правовідносин застосовуються положення законодавства про найм (оренду).

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктами 3.1., 3.2. договору передбачено, що орендна плата визначається згідно з розрахунком орендної плати (додаток № 2 до даного договору) за фактично відпрацьований час. Орендна плата сплачується відповідачем на підставі виставленого позивачем рахунку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як зазначалось вище, листом від 06.12.2012 р. № 5-2/10192, що отриманий відповідачем 18.12.2012 р., позивач звернувся до відповідача з вимогою протягом 7 днів з дня отримання даної вимоги перерахувати 692 783,81 грн. основного боргу за договором на рахунок позивача. Крім того, 18.12.2012 р. відповідач отримав рахунки позивача на сплату орендної плати за договором на загальну суму 699 693, 51 грн.

Отже, в силу вимог ст.ст. 253, 530 ЦК України відповідач повинен був сплатити заборгованість з орендної плати у сумі 692 783,81 грн. у строк до 25.12.2012 р. включно, що ним зроблено не було.

За змістом ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач визнав позов в частині стягнення з нього заборгованості з орендної плати за січень, березень, квітень у розмірі 592 517,29 грн.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно з ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Оскільки наявність у відповідача 592 517,29 грн. заборгованості з орендної плати за договором документально підтверджена, а задоволення вимог про стягнення з відповідача вказаної суми боргу не порушує прав третіх осіб, суд дійшов висновку, що реалізація права відповідача на визнання позову в цій частині не призведе до порушення вимог закону.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частина перша ст. 233 Господарського кодексу України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ст. 257, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч. 1 ст. 260 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Отже, під пільговим строком у розумінні абзацу другого частини п'ятої статті 261 ЦК України слід розуміти строк, протягом якого боржник після пред'явлення йому вимоги повинен виконати свій обов'язок (п. 26 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008 р. № 01-8/211).

Як роз'яснено у п. 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10 за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України), тобто після закінчення: або передбаченого частиною другою статті 530 ЦК України семиденного строку від дня пред'явлення вимоги; або передбаченого іншим актом цивільного законодавства чи договором іншого пільгового строку, в який боржник має виконати зобов'язання.

З огляду на те, що умовами договору оренди від 01.09.2009 р. № 118 строк виконання зобов'язання не встановлений та враховуючи, що у зв'язку з направленням позивачем вимоги про сплату орендної плати для її виконання статтею 530 ЦК України відповідачу надано семиденний строк, який спливає 25.12.2012 р., суд дійшов висновку, що перебіг позовної давності починається з 26.12.2012 р. З письмових пояснень позивача вбачається, що позивач раніше вимоги не висував та рахунки відповідачу не направляв, даний факт представниками сторін в судових засіданнях не заперечувався.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовною заявою 16.05.2013 р., що підтверджується штампом Господарського суду міста Києва, проставленим відповідальним працівником апарату суду на першій сторінці вказаного процесуального документу.

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що встановлені законом трирічний та річний строки позовної давності на момент пред'явлення позову у даній справі не закінчились, суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з вимогами в межах позовної давності, у зв'язку з чим у задоволенні заяви відповідача про її застосування у даній справі відмовляє.

Твердження відповідача про відсутність у нього заборгованості з орендної плати за серпень 2010 р. у розмірі 52 980,26 грн. у зв'язку з ненадісланням на його адресу акту на вказану суму суд визнає безпідставним, оскільки такий акт (№ 81 від 19.10.2010 р.) був вручений відповідачу 19.10.2010 р.

З огляду на наведене та враховуючи, що відповідачем не надано доказів погашення заборгованості з орендної плати за період з жовтня 2009 р. по серпень 2010 року, суд визнає позовні вимоги про стягнення з відповідача за вказаний період 692 783, 81 грн. основного боргу правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 18 739, 23 грн. пені за період з 25.12.2012 р. по 28.02.2013 р.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (абз.3 ч. 2 ст. 231 ГК України).

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз.3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Указаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах від 28.02.2011 р у справі № 23/225, від 06.12.2010 у справі № 42/562 та від 20.12.2010 у справі № 06/113-38.

Отже, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тоді як абзацом 3 ч. 2 ст. 231 ГК України передбачено нарахування пені за порушення строків виконання негрошового зобов'язання.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

При цьому статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відтак, у зв'язку з відсутністю підстав для нарахування пені згідно із ст. 231 ГК України та письмового правочину між сторонами щодо забезпечення виконання зобов'язання неустойкою, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 18 739, 23 грн. за період з 25.12.2012 р. по 28.02.2013 р. є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Також позивач просить стягнути з відповідача 1 385,57 грн. інфляційних нарахувань за період з 25.12.2012 р. по 28.02.2013 р. та 3 758,11 грн. 3 % річних за період 25.12.2012 р. по 28.02.2013 р.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 08.11.2010 р. у справі № 4/719 та від 15.11.2010 р. у справі № 4/720.

Оскільки судом встановлено факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань та 3 % річних визнаються судом правомірними.

Проте при перерві правильності обчислення інфляційних нарахувань та 3 % річних, судом встановлено, що позивачем допущено помилки, зокрема, при визначені початку прострочення грошового зобов'язання відповідачем.

Крім того, як зазначено у листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 р. № 62-97р та інформаційному листі Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку позивач нараховує збитки від інфляції та 3 % річних за період з 25.12.2012 р. по 28.02.2013 р.

Проте при нарахуванні інфляційних втрат та відсотків річних позивачем не враховано, що прострочення платежу почалось з 26.12.2012 р., у зв'язку з чим нарахування3 % річних розпочинається з 26.12.2012 р., а інфляційних втрат - з січня 2013 р. Крім того, при обчисленні інфляційних втрат позивач не врахував, що у лютому 2013 р. була дефляція.

Відтак, з урахуванням наведеного, за розрахунком суду з відповідача на користь позивача стягненню підлягають інфляційні нарахування у розмірі 692, 79 грн. та 3 % річних у сумі 3 643,45 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопром» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 8 «Е», ідентифікаційний код 31195398) на користь Публічного акціонерного товариства «Укргідроенерго» (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, ідентифікаційний код 20588716) 692 783 (шістсот дев'яносто дві тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 81 коп. основного боргу, 692 (шістсот дев'яносто дві) грн. 79 коп. інфляційних нарахувань, 3 643 (три тисячі шістсот сорок три) грн. 45 коп. 3 % річних, 13 942 (тринадцять тисяч дев'ятсот сорок дві) грн. 40 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено та підписано 14.06.2013 р.

Суддя Жагорнікова Т.О.