Постанова № 31836785, 06.06.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2013 року Справа № 811/1274/13-а

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Торговий дім "Спецбетон" до Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Світловодської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 01 лютого 2013 року №0003382300 та №0003432300.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи, а також такими, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного визнання правочинів, укладених між ПП "ТД "Спецбетон" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 нікчемними, оскільки правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано витрати та податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними. Також зазначав, що витрати понесені підприємством по отриманню робіт (послуг) наданих контрагентом відносяться до безпосередніх валових витрат, пов'язаних з виробництвом та реалізацією готової продукції, а саме виробів із залізобетону, що передбачено як основний вид діяльності ПП "Торговий дім "Спецбетон".

Представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, виклавши свою позицію у письмових запереченнях. Зазначав, що податковим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України. Оскільки, договори укладено позивачем з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 без наміру створення правових наслідків. Також зазначав, що позивачем порушено вимоги ч.ч.1,5 ст.203, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», та пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп..7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Представник позивача в судовому засідання підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав, в подальшому подано заяву про подальший розгляд справи без його участі за наявними у матеріалах справи доказами.

Представником відповідача також подано заяву про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до ч.4 ст.122 КАС України подальший розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Приватне підприємство "Торговий дім "Спецбетон" зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Світловодської міської ради Кіровоградської області 22.08.2001р., що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ (т.1 а.с.92) та перебуває на обліку в Світловодській ОДПІ Кіровоградської області ДПС як платник податків.

На підставі наказу начальника Світловодської ОДПІ Кіровоградської області ДПС №532 від 19.10.2012 року (т.1 а.с.109), у відповідності до п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Торговий дім "Спецбетон" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності віднесення до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту сум податку на додану вартість в декларації з ПДВ, з питань взаємовідносин по ФОП ОСОБА_1 їх реальності та повноти відображення в обліку за період: липень - жовтень 2009р; березень - червень 2010р.; серпень 2010р. - червень 2011р., серпень, жовтень, листопад 2011р., про що складено відповідний акт від 29.10.2012р. №356/2200/31591254.

Відповідно до висновків акту, перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, ч.ч.1,5 ст.203, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України; п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.ст.135, 137, 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2009р., І квартал 2010р., ІІ квартал 2010р. у загальному розмірі 1957444 грн.; пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.198, п.201.10, п.201.4, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за період липень - жовтень 2009р.; березень - червень 2010р., серпень 2010р. - червень 2011р., серпень 2011р., жовтень 2011р., листопад 2011р. на загальну суму 2477747,89 грн. (т.1 а.с.12-45)

На підставі даного акту перевірки Світловодською ОДПІ Кіровоградської області ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 01 лютого 2013 року:

№0003382300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 610045 грн., у т.ч. за основним платежем - 488036 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 122009 грн. (т.1 а.с.10);

№0003432300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток розмірі 762557 грн., у т.ч. за основним платежем - 610045 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 152512 грн. (т.1 а.с.11).

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Так, позивачем укладено з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 договір підряду від 01.02.2010р., відповідно до умов якого ПП "Торговий дім "Спецбетон" (Замовник) доручає, а фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (Підрядник) приймає на себе зобов'язання своїми засобами, виконати роботи по очистці бетонних опор СВ 105-3,6; СВ 95-2,6; СВ 95-2,0; СВ-95 та очистці бетонних плит різних марок, що належить Замовнику. (т.2 а.с.23-26)

Згідно розрахунку, наданого податковим органом, позивачу донараховано грошове зобов'язання та застосовано штрафні санкції по ланцюгу постачання ТОВ «Профіль Стиль» -ФОП ОСОБА_1 - ПП "Торговий дім "Спецбетон" та ПП «Сатурн - СВ» - ФОП ОСОБА_1 - ПП "Торговий дім "Спецбетон". В зв'язку з чим, судом приймаються до уваги лише первинні бухгалтерські документи, які стосуються вищевказаних відносин, та за які донараховано грошове зобов'язання, в межах 1095 днів у відповідності до ст.102 Податкового кодексу України.

Факти отримання позивачем від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 послуг (робіт), згідно договору підряду від 01.02.2010р., підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними (т.1 а.с.57-66, т.2 а.с.121), актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.1 а.с.46-56, т.2 а.с.120).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за березень в сумі - 234699,25 грн., за квітень 2010р. - 30020,82 грн., травень 2010р. - 30104,36 грн., червень 2010р. - 238165,01 грн., що встановлено податковим органом при перевірці позивача, та про що свідчать податкові декларації з ПДВ за відповідні періоди, реєстри отриманих та виданих податкових накладних. (т.1 а.с.67-85)

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 вартість отриманих послуг, що підтверджується випискою з банку (т.2 а.с.34-46).

Витрати, понесені позивачем на придбання послуг у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, позивачем віднесено до складу валових витрат 1 кварталу 2010р. в сумі - 237182 грн., ІІ кварталу 2010 року - 372863 грн., про що свідчать податкові декларації з податку на прибуток підприємства за І-ІІ квартали 2010 р. (т.1 а.с.86-90)

Крім того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_1 - підтвердив наявність фінансово - господарських відносин з позивачем. Зазначив, що ним укладались договори субпідряду з контрагентами, які виконували роботи по очистці залізобетонних виробів. Договір був виконаний сторонами в повному обсязі. На підтвердження своїх пояснень надано суду відповідні докази. (т.2 а.с.62-105)

Згідно п.1.32 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі за текстом - Закон №334/94-ВР, чинний на час виникнення спірних правовідносин) господарською діяльністю є будь - яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України встановлено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов'язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб'єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із змісту п.11.2. ст.11 Закону №334/94-ВР, якою встановлені умови визначення дати формування валових витрат, первинними, розрахунковими документами, на підставі яких платником податків здійснюється відображення господарської операції в податковому обліку, є або документи, що підтверджують оплату вартості товару (робіт, послуг), або документи, що підтверджують отримання товару (робіт, послуг). При цьому, п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отримані позивачем податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не мають недоліків, які згідно з пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Отже, за своїм змістом наведені норми передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, що відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 25.05.1995р. № 88, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Тобто, необхідною умовою для включення витрат до витрат підприємства, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Адже для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 є компенсацією за отримані роботи (послуги), а також наявність документального підтвердження виконання операцій між даними контрагентами, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат на отримання робіт (послуг) суми нарахованих (сплачених) витрат за отримані роботи (послуги). Що означає відсутність у відповідача правових підстав для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 762557 грн., у т.ч. за основним платежем - 610045 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 152512 грн.

Податковим органом встановлено, що позивачем протягом перевіряємого періоду занижено податок на додану вартість всього на суму 488036 грн., в тому числі, за березень 2010р. - 189745,40 грн., за квітень 2010р. - 30020,82 грн., травень 2010р. - 30104,36 грн., червень 2010р. - 238165,01 грн..

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, або придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання послуг, пов'язаної із подальшим використанням отриманих послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно п.7.1 ст.7, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. При здійсненні господарської операції у момент виникнення податкових зобов'язань продавця складається податкова накладна у двох примірниках.

Згідно до пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із зазначеного вище слідує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (робіт, послуг) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

До того ж, з аналізу вищенаведених норм Закону №168/97-ВР та правовідносин позивача з фізичною особо-підприємцем ОСОБА_1 вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Суд також враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Судом встановлено, що також не спростовується і в акті перевірки, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1, станом на час укладення договору з позивачем та його виконання, був платником податку на додану вартість.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону 168/97-ВР платника податку визначено, як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.10.2 ст.10 Закону 168/97-ВР платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Також, необхідно зазначити, що відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону 168/97-ВР право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання робіт (послуг) позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договорів сторонами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даних робіт (послуг), використання їх в господарській діяльності.

Згідно даних з ЄДРПОУ позивач займається такими видами діяльності за КВЕД, зокрема, 23.61 - виготовлення виробів із бетону для будівництва, 23.69 - виробництво інших виробів із бетону, гіпсу та цементу. (т.1 а.с.92) Тобто отримання від фізичної особи-підприємця робіт (послуг) по очистці залізобетонних виробів, здійснено позивачем в межах його господарської діяльності.

Крім того, суд зазначає, що постановою слідчого з ОВС СВ ДПС у Кіровоградській області від 31 січня 2013 року закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, у зв'язку з відсутністю в діях службових осіб ПП "Торговий дім "Спецбетон" складу кримінального правопорушення за ст.212 КК України, за п.2 ст.284 КПК України. В даній постанові зазначено також, що проведеним досудовим розслідуванням не встановлено безтоварності операцій, зокрема, щодо виконання робіт по очистці опор та металоформ наданих для позивача від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 До того ж, зазначено, що не встановлено внесення до податкових накладних необґрунтованих даних щодо кількості та вартості виконаних робіт, тобто відсутні підстави вважати документально визначені операції між ПП "Торговий дім "Спецбетон" та контрагентами фіктивними (безтоварними), по яких безпідставно здійснено визначення та подальше формування податкового кредиту. (т.2 а.с.27-33)

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 робіт по очистці залізобетонних виробів, згідно вищезазначеного договору, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у березні - червні 2010р. до податкового кредиту.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 є нікчемними, з наступних підстав.

Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договору та його виконання, останній зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з ЄДР (т.1 а.с.100-101) та на час здійснення господарських операцій з позивачем, був платником податку на додану вартість та на даний час є, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Світловодської ОДПІ Кіровоградської області ДПС, на підставі якого прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, суд зазначає, що даний акт перевірки ґрунтується лише на відомостях, викладених в актах перевірки контрагентів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Крім того, суд зазначає, що самостійно визначені платником податку валові витрати та податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, суд зазначає що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладений ним правочин з зазначеним контрагентом не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договори, сторонами яких є позивач та фізична особа-підприємець ОСОБА_1, укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу валових витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на прибуток та податку додану вартість.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Світловодською ОДПІ Кіровоградської області ДПС податкових повідомлень-рішень від 01 лютого 2013 року №0003382300 та №0003432300.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 2294 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ПП "Торговий дім "Спецбетон".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Світловодської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 01 лютого 2013 року №0003382300 та №0003432300.

Присудити Приватному підприємству "Торговий дім "Спецбетон" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 2294 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина