Ухвала суду № 31832866, 21.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 р.Справа № 2а-15945/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012р. по справі № 2а-15945/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертно-консалтингова група "Анталекс"

до Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Експертно-консалтингова група "Анталекс" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.01.2012 року № 0000052302 та № 0000062302.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2013 року адміністративний позов ТОВ "Експертно-консалтингова група "Анталекс" - задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі м. Харкова за № 0000052302 та за № 0000062302 від 13.01.2012 р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ ЕКГ "Анталекс" в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 1 ст. 10, п. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", ст.ст. 3, 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 року замінено відповідача - Державну податкову інспекцію у Фрунзенському районі м. Харкова на правонаступника - Індустріальну міжрайонну Державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що у період з 29.11.2011 року по 07.12.2011 року фахівцями ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Експертно-консалтингової групи "Анталекс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року, за результатами якої складено акт від 14.12.2011 р. № 3733/23-212/34951612 (а.с.63-89, т.1).

Згідно висновків акту перевірки, встановлено порушення позивачем вимог п. 138.2, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 податкового кодексу України, внаслідок заниження підприємством податку на прибуток всього у сумі 804804 грн., у тому числі за 2-3 квартал 2011 року в сумі 804804 грн. та вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок заниження підприємством податку на додану вартість всього у сумі 643843 грн., в тому числі за 08 місяць 2011 року в сумі 513843 за 09 місяць 2011 року в сумі 130000 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 14.12.2011 р. № 3733/23-212/34951612, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000052302 від 13.01.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 804.804,00 грн., (у тому числі за основним платежем 804.804,00 грн.) та податкове повідомлення-рішення № 0000062302 від 13.01.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 804.803,75 грн., (у тому числі за основним платежем 643.843,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 160.960,75 грн.).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з положеннями п. 14.1.27 ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138. витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з приписами пп.138.10.2 (г), пп. 138.10.3 (г) п.138.10, 138 ст.138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Судовим розглядом встановлено, що 28.06.2011 року між позивачем, ТОВ "ЕКГ "Анталекс" (в якості замовника) та ТОВ "Промтехноопт" (в якості виконавця) укладено договір про надання юридичних та консультаційних послуг № 2806у-ІІ (а.с.116-118, т.1).

На підтвердження реального виконання господарських операцій за цим договором, позивачем надано до матеріалів справи виписані ТОВ "Промтехноопт": акт про приймання наданих послуг №1 від 22.09.2011 р. на суму 291 960,00 грн., у тому числі ПДВ, акт про приймання наданих послуг №2 від 30.09.2011 р. на суму 488040,00 грн., у тому числі ПДВ, та податковими накладними від 22.09.2011 р. № 760 на суму 291 960,00 грн., у т.ч. ПДВ 48 660,00 грн. та від 30.09.2011 р. № 972 на суму 488 040,00 грн., у т.ч. ПДВ - 81 340,00 грн.

Зазначеними актами про приймання наданих послуг чітко визначено коло послуг, які отримувалися Позивачем від виконавця, з зазначенням обсягу фактично витрачених годин на надання послуг, вартість роботи фахівця протягом 1 години та загальну вартість отриманих юридичних послуг, які склали суму у розмірі 780 000,00 грн., у тому числі ПДВ (а.с.121-123 т.1).

Встановлено, що необхідність вчинення згаданого правочину була зумовлена відсутністю у штаті позивача власного юриста та виникненням у господарській діяльності юридичних питань, які потребували регулярної юридичної допомоги із залученням спеціалістів з юриспруденції.

Оплата вартості отриманих послуг здійснена позивачем шляхом видачі векселів, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі векселя.

Крім того, 29.07.2011 р. між позивачем, ТОВ "ЕКГ "Анталекс" (в якості замовника) та ТОВ "Промтехноопт" (в якості виконавця) було укладено договір № 0016-М, предметом якого є проведення маркетингових досліджень з ТОВ "Промтехноопт". Основним завданням даного договору є визначення: особливостей сприйняття морозива, особливостей його покупки, вимог до ідеальної торгової марки морозива, особливостей сприйняття марок-конкурентів, особливостей сприйняття ТМ "Хладик" та тестування оригінальних ідей ТМ "Хладик".

На підтвердження реального виконання умов зазначеного договору, позивачем надано до матеріалів справи складений ТОВ "Промтехноопт" аналітичний звіт, акти приймання наданих послуг №1 від 03.08.2011 р. на суму 543661,20 грн., у т.ч. ПДВ, № 2 від 09.08.2011 р. на суму 449400,01 грн., у т.ч. ПДВ, № 3 від 12.08.2011 р. на суму 561000,00 грн., у т.ч. ПДВ, № 4 від 16.08.2011 р. на суму 583000,01 грн., № 5 від 19.08.2011 р. на суму 577999,99 грн., у т.ч. ПДВ, № 6 від 26.08.2011 р. на суму 367997,99 грн. та податкові накладні від 03.08.2011 р. № 209, від 09.08.2011 р. № 396, від 12.08.2011 р. № 509, від 16.08.2011 р. № 606, від 19.08.2011 р. № 718, від 26.08.2011 р. № 873 (а.с. 1-108 т.2, 110-115,124,127-131 т.1).

Відповідно до Довідки Головного управління статистики у Харківській області основними видами діяльності ТОВ "ЕКГ "Анталекс" є роздрібна торгівля іншими продовольчими товарами, посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля іншими продуктами харчування тощо.

Судом встановлено, що отримані від ТОВ "Промтехноопт" маркетингові послуги, пов'язані з продажем і придбанням продукції ТОВ "ЕКГ "Анталекс" та стосуються товару, постачання якого є господарською діяльністю позивача, безпосередньо вплинули на фінансові результати господарської діяльності ТОВ "ЕКГ "Анталекс" з продажу товарів та були спрямовані на отримання доходу.

Відповідно до аналізу впливу наданих маркетингових послуг на збільшення об'ємів реалізації товару, порівняльний аналіз обсягів реалізації морозива та напівфабрикатів (бухгалтерський рахунок 702 "Дохід від реалізації товарів") вказує на стійку динаміку зростання об'ємів реалізації морозива в 2011 році в порівнянні з аналогічним періодом 2010 року. (а.с. 221,222 т.1). Згідно "Звіту про фінансові результати" (Форма №2) у порівнянні з 2011 роком в 2012 році дохід (виручка) від реалізації продукції збільшився та склав 188762 тис. грн. у т.ч. ПДВ (в 2011 р. - 102778 тис. грн.). Чистий прибуток у 2011р. склав - 44 тис. грн., а за підсумками 2012р. - 412 тис. грн., що також свідчить про стійку тенденцію зростання позитивну динаміку росту прибутку підприємства.

Оплата вартості отриманих послуг за спірним правочином була здійснена позивачем, ТОВ "ЕКГ "Анталекс" на суму у розмірі 1.554.061,21грн., у т.ч. ПДВ, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента та шляхом видачі векселів на суму у розмірі 1 528 997,99 грн. (т.1 а.с. 132-135, т. 2 а.с. 113-118, а.с. 151).

Згідно ст. 14 Закону України "Про цінні папери і фондовий ринок" від 23.02.2006 р. № 3480 - IV вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання терміну платежу певну суму власникові векселя (векселедержателеві).

Згідно з ст.4 Закону України "Про обіг векселів в Україні", видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі передачі векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Відповідно до умов п.4.4 ст.4 договору № 2806у-11 від 28.06.2011 р. та п.3.5 ст.3 договору № 0016-М від 29.07.2011 р., розрахунки за даними договорами можуть бути проведені у іншій ніж грошова формі, у тому числі із використанням векселів. Так, на виконання даної умови, позивачем для здійснення розрахунку з ТОВ "Промтехноопт" по договору про надання юридичних та консультаційних послуг було виписано векселі на загальну суму у розмірі 780 000,00 грн., а для здійснення остаточного розрахунку по договору про надання маркетингових послуг векселі на суму 1528 997,99 грн.

При цьому, згідно з ст.13-1 Закону України "Про обіг векселів в Україні" за видачу векселя без наявності грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги або без визначення у відповідному договорі умови проведення розрахунків із застосуванням векселів чи із зазначенням суми платежу за векселем, що є більшою від суми зобов'язань трасата перед трасантом або векселедавця (за переказним векселем - трасанта) перед особою, якій чи за наказом якої має бути здійснений платіж, на юридичну особу - векселедавця (за переказним векселем - трасанта) накладається штраф у розмірі від чотирьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст.13-1); розгляд справ та складання протоколів за порушення умов видачі векселя здійснюються уповноваженими особами державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку в порядку, встановленому законом (ч.2 ст.13-1).

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах ДПІ не реалізовувала повноважень, наданих ст.13-1 Закону України "Про обіг векселів в Україні".

Колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договору купівлі-продажу первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції, що господарські операції за спірними договорами, укладеними між позивачем та ТОВ "Промтехноопт", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

За таких обставин, колегія суддів вважає висновок податкового органу щодо не встановлення зв'язку між отриманими маркетинговими та юридичними послугами з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, необґрунтованим та таким, що спростовується наданими до матеріалів справи доказами.

Крім того, як вбачається з акту перевірки від 14.12.2011 р. № 3733/23-212/34951612, в обґрунтування висновку щодо заниження позивачем суми податку на прибуток та заниження суми податку на додану вартість, відповідач посилається на висновки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, викладені у акті перевірки ТОВ "Промтехноопт" від 21.10.2011 р. № 111/23-02-05/37092055, згідно яких встановлено відсутність реального здійснення господарської діяльності ТОВ "Промтехноопт", зокрема, відсутній рух активів, зобов'язань чи власного капіталу у процесі здійснення господарської діяльності, відсутні технічні, фізичні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій, а саме: відсутній кваліфікований персонал, наявність в штаті тільки керівних посад, відсутні основні фонди, транспортні засоби, приміщення для зберігання товарів.

Колегія суддів з цього приводу зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Слід відмітити, що як позивач, так і ТОВ "Промтехноопт" на час здійснення спірних господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи-суб`єкти підприємницької діяльності, що не заперечується відповідачем по справі, тобто, як позивач, так і його контрагент мали відповідний обсяг цивільної право - та дієздатності, а також обсяг прав як платника ПДВ для укладення спірних договорів.

При цьому, податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочину; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; отримання позивачем товарів від іншої особи ніж сторона за правочином.

Таким чином, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу валових витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ТОВ "Промтехноопт" на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ТОВ "Промтехноопт" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій позивачем з ТОВ "Промтехноопт" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладенихї між ТОВ "ЕКГ "Анталекс" та ТОВ "Промтехноопт" угод, та як наслідок правомірність віднесення ТОВ "Торгівельний дім "Ельбор" сум податку на прибуток за 2-3 квартал 2011 року та податку на додану вартість до податкового кредиту за серпень-вересень 2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки від 14.12.2011 р. № 3733/23-212/34951612 порушень та правомірність винесених податкових повідомлень-рішень за № 0000052302 та за № 0000062302 від 13.01.2012 р. належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкові повідомлення-рішення за № 0000052302 та за № 0000062302 від 13.01.2012 р., відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування таких рішень є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що, при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2012р. по справі № 2а-15945/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.