Рішення № 31823624, 21.05.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" травня 2013 р. Справа № 911/1269/13

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цивільне будівництво" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богуслав керамік" про розірвання договору та стягнення суми,

за участю представників сторін:

позивача : Масик Н.З. (дов. б/н від 22.04.2013);

відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Цивільне будівництво" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богуслав керамік" про розірвання договору та стягнення суми.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару № 211111 від 21.11.2011. У зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 445850,00 грн. та розірвати зазначений договір.

Позивач стверджує, що отримавши сплату за платіжним дорученням №170 від 28 березня 2012 року грошові кошти в розмірі 250000 грн. за цеглу керамічну М-100 відповідач згідно накладних №59 від 30.03.12; №02 від 02.04.12; №05 від 04.04.12; №13 від 07.04.12; №14 від 09.04.12; №17 від 10.04.12; №22 від 12.04.12; №23 від 13.04.12; №24 від 17.04.12; № 26 від 18.04.12; № 35 від 24.04.12; №30 від 19.04.12; №20 від 15.05.12; № 26 від 18.05.12; № 33 від 23.05.12; № 10 від 06.06.12 поставив цеглу повнотілу М-100 не на всю суму перерахованих коштів та залишок коштів на вимогу позивача не повернув.

Також в позовній заяві позивач просить суд вжити заходи для забезпечення позову.

Згідно зі ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України, заходів до забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Розглянувши подану заяву суд не вбачає підстав для забезпечення позову, оскільки позивач не надав достатнього документального підтвердження того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.04.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 23.04.2013.

Ухвалою від 23.04.2013 розгляд справи було відкладено на 21.05.2013.

В судовому засіданні 21.05.2013 суд заслухав пояснення представника позивача. Відповідач в судове засідання 23.04.2013 та 21.05.2013 не з'являвся.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. (Аналогічна правова позиція викладена в п.п. 3.9.1, 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»)

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомленими про судове засідання та те, що реалізація норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення пункту 4 частини третьої 3 статті 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

У судовому засіданні, відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, після виходу з нарадчої кімнати, суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

уСТАНОВИВ:

21.11.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Богуслав керамік» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Цивільне будівництво» (покупець) було укладено договір поставки товару № 211111.

Відповідно до п. 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник бере на себе зобов'язання систематично постачати і передавати у власність покупця цеглу повнотілу керамічну рядову М-100 (товар) в кількості та на умовах, зазначених в цьому договорі, а покупець зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати оплату товару на умовах даного договору. Пунктом 2.1. встановлено, що загальна кількість товару, що поставляється за цим договором, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, визначається на підставі письмових заявок покупця, в яких вказується: дата поставки, кількість товару, номенклатура товару, при необхідності погодинний графік поставок.

Відповідно до п. 4.3. договору кількість товару, що має бути поставлена постачальником покупцю за цим договором, визначається покупцем шляхом надання постачальнику письмових замовлень в порядку, встановленому цим договором. Сторони погодились, що письмові заявки та/або зміни до них можуть бути надіслані факсимільним зв'язком або за допомогою електронної пошти з обов'язковим підтвердженням отримання такої заявки уповноваженою особою постачальника. Підтвердження здійснюється шляхом надсилання покупцеві заявки з підписом уповноваженої постачальника, що його отимала. В будь-якому випадку, оригінал заявки повинен бути наданий постачальнику не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дати складання заявки (п.6.2. договору). Відповідно до п. 7.3.1. договору після надання постачальнику письмової заявки на поставку товару покупець перераховує на рахунок постачальника авансовий платіж у розмірі 50% вартості партії товару, зазначеної у його письмовій заявці на поставку товару. Пунктом 10.1. договору встановлено, що він діє до 28.10.2012.

Таким чином, судом встановлено що на момент звернення до суду строк дії договору закінчився.

Крім того, як стверджує позивач 22.03.2012 ним було складено замовлення № 2 на поставку товару на суму 500000,00 грн.,(а/с 17) та відправлено відповідачу засобом факсимільного зв'язку.

У зв'язку з цим за твердженням позивача 28.03.2012 ним було перераховано на рахунок відповідача грошову суму у розмірі 250000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 170 від 28.03.2012.

Проте, суд не може взяти до уваги твердження відповідача про направлення замовлення, адже копія, що наявна в матеріалах справи складена в односторонньому порядку, та позивачем не надано жодних доказів відправлення або вручення зазначеного замовлення відповідачу, а відтак у суду відсутні докази того, що сторони приступили до виконання договору № 211111 від 21 листопада 2011 року.

Відтак, у матеріалах справи відсутні докази того даний правочин вчинений в рамках зазначеного договору, оскільки недотримана форма, вказана в розділі 6 договору та затверджена сторонами в додатку № 1 до договору, а саме суду не надано доказів отримання відповідачем замовлення, відсутні підпис та печатка відповідача на замовленні на яке посилається позивач.

Також в платіжному дорученні та наданих накладних нема жодної вказівки на договір № 211111 від 21 листопада 2011 року. Натомість в платіжному дорученні в призначенні платежу позивачем зазначено підставу перерахування грошових коштів «рах№23/03/01-05 від 23.03.2012», який суду також надано не було.

Отже, суд не вбачає підстав вважати що перерахування грошових коштів платіжним дорученням № 170 від 28.03.2012. , було здійснене саме на виконання умов договору поставки товару № 211111 від 21 листопада 2011 року.

Отже, суд враховує лише факт перерахування грошових коштів у розмірі 250000,00 грн., як підтверджений належним та допустимим доказом та факт поставки відповідачем продукції.

Таким чином, вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено правочин у спрощеній формі шляхом вчинення відповідачем оферти виставленням рах№23/03/01-05 від 23.03.2012, який зазначений як підстава перерахування коштів у платіжному дорученні № 170 від 28.03.2012 та акцептуванням даної оферти позивачем шляхом здійснення оплати платіжним дорученням № 170 від 28.03.2012.

Отже, 28.03.2012 позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошову суму у розмірі 250000,00 грн. за договором поставки товару.

На підставі цього, як зазначає позивач в позовній заяві, відповідач поставив йому товару на загальну суму 133500,00 грн. за накладними №59 від 30.03.12; №02 від 02.04.12; №05 від 04.04.12; №13 від 07.04.12; №14 від 09.04.12; №17 від 10.04.12; №22 від 12.04.12; №23 від 13.04.12; №24 від 17.04.12; № 26 від 18.04.12; № 35 від 24.04.12; №30 від 19.04.12; №20 від 15.05.12; № 26 від 18.05.12; № 33 від 23.05.12; № 10 від 06.06.12.

Перевіривши матеріали справи судом встановлено, що у період з 30.03.2012р. - по 06.06.2012р. відповідач поставив, а позивач прийняв товар, цеглу повнотілу м-100, згідно з видатковими накладними: №59 від 30.03.12; №02 від 02.04.12; №05 від 04.04.12; №13 від 07.04.12; №14 від 09.04.12; №17 від 10.04.12; №22 від 12.04.12; №23 від 13.04.12; №24 від 17.04.12; № 26 від 18.04.12; № 35 від 24.04.12; №30 від 19.04.12; №20 від 15.05.12; № 26 від 18.05.12; № 33 від 23.05.12; № 10 від 06.06.12.

Спір виник в насідок того, що відповідачем не в повній мірі виконано обов'язок щодо повної поставки оплаченої згідно платіжного доручення № 170 від 28.03.2012 цегли.

Як на доказ існування правовідносин з поставки товару між сторонами позивач посилається на видаткові накладні за період з 30.03.2012р. - по 06.06.2012р.

Зі змісту наданих до позовної заяви видаткових накладних вбачається, що вони, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку» затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обов'язкових в них реквізитів, а саме:

· найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

· назву документа(форми);

· дату і місце складення документа;

· зміст та обсяг господарської операції;

· одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

· посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

· особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких доказів того, що відповідач заперечує факт недопоставки товару оплаченого згідно платіжного доручення № 170 від 28.03.2012.

Проте, суд перерахувавши суми зазначені в наданих позивачем накладних встановив, що відповідач поставив товару лише на суму 120300,00 грн. Отже, сума боргу є більшою ніж зазначено у позовній заяві, а саме 129700,00 грн.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних обсязі цінностей не у повному підтверджується видатковими накладними та платіжним дорученням, доданими до позовної заяви, які надав позивач на підтвердження факту оплати та часткової передачі товару, підписані та засвідчені печатками як з боку позивача так і відповідача, тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати товару, натомість відповідачем товар поставлено не на всю суму оплати.

Господарський суд зазначає, що цивільні права і обов'язки виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, а саме безпосередньо з правочинів, господарських договорів та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) - тобто погодженою дією двох або більше сторін.

Відповідно до ст. 205 ГПК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі; сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відтак, сторонами на підставі ст. ст. 202, 205, 207 Цивільного кодексу України було укладено угоду, яка відповідає вимогам ч. 1, 2 ст. 180 ГК України, п. 1 ст. 181 ГК України та згідно з якими у відповідача на підставі ст. ст. 11, 509, 525, 526, 626, 712 ЦК України та ст. 265 ГК України виникло зобов'язання оплатити отриманий товар.

Таким чином, факт оплати позивачем товару за виставленим рахунком та факт передачі товару відповідачем та прийняття його позивачем свідчить про укладення між сторонами правочинів, що містять ознаки поставки та виникнення у відповідача зобов'язання поставити оплачений товар.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

18.09.2012 позивачем було направлено відповідачу претензію щодо повернення коштів за недопоставлений товар № 18/09-2012, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 18.09.2012 та фіскальним чеком №0622 від 18.09.2012, що наявні у матеріалах справи. Вказана претензія залишена без відповіді.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обов'язок доказування, не надав доказів на підтвердження повної поставки оплаченого товару.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів суми недопоставленого товару (129700,00 грн ) відповідачем надано не було.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 129700,00 грн.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Ці положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, а також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З положень вищезазначеної статті випливає, що заявлена позивачем та неповернена відповідачем сума недопоставленого товару є саме безпідставно набутим відповідачем майном(грошовими коштами).

Відповідно до довідки виданої Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний Банк України» від 23.04.2013 № 164-1/1175 на рахунок позивача в період з 28.03.2012 по 10.04.2013 грошові кошти від відповідача не надходили.

Хоча судом і встановлено, що сума недопоставленого товару та неповернених грошових коштів становить 129700,00 грн., суд не може вийти за межі позовних вимог позивача без клопотання останньго, оскільки, згідно положень ст. 83 Господарського процесуального кодексу встановлено, що господарський суд має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

За таких обставин, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 116500 грн. правомірною, обґрунтованою, документально підтвердженою, відповідачем належним чином не запереченою та не спростованою, а відтак такою, що підлягає задоволенню.

Також, позовній заяві міститься позовна вимога про розірвання договору поставки товару № 211111 від 21.11.2011.

Як вже було встановлено судом строк дії договору встановлений до 28.10.2012 (п. 10.1. договору). Оскільки умовами договору не передбачено підстав його пролонгації, він вважаться припиненим у строк визначений сторонами тобто та є таким, що закінчився до моменту розгляду спору в суді. А відтак вимога про його розірвання задоволенню не підлягає.

Судові витрати, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Богуслав керамік» (код ЄДРПОУ 32167927) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Цивільне будівництво» (код ЄДРПОУ 37355328) 116500 грн. боргу та 2330,00 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 24.06.2013

Суддя А.Ф. Черногуз