Постанова № 31822278, 20.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 травня 2013 року 11:30 № 826/6151/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Воронюк М.М.,

за участю сторін:

представник позивача - Білик О.А.,

представник відповідача - Муха С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.2013 р. № 0000144310, №0000134310, № 0000174310, -

ВСТАНОВИВ:

З позовом (з урахуванням уточнення) до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось публічне акціонерне товариство Банк «Контракт» (далі-позивача) до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.04.2013 р. № 0000144310, № 0000134310, № 0000174310.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших ніж заробітна плата; з податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України; з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Відповідачем проведена виїзна планова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 16.04.2013 р. № 393/43-10/19361746, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.1.32 ст.1, п.5.1., пп.5.2.1. п.5.2, пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.138.1. ст.138 та п.153.5. ст.153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 176 739,98 грн. в т.ч. періодах: I квартал 2011 року - 149 683,46 грн., II квартал 2011 року - 27 056,52 грн., II-III квартали 2011 року - 27 056,52 грн., ІІ-ІV квартали 2011 року - 27 056,52грн.; пп.162.1.1. п.162.1 ст.162, пп.164.2.18. п.164.2 ст.164, пп.168.1.1. п.168.1. ст.168, абз.«а» п.171.2. ст.171, ст.176 Податкового кодексу України, що призвело до не нарахування та не сплати до бюджету податку з доходів фізичних осіб за ІІ квартал 2011 року на суму 3059623,60 грн.; абз. «а» пп.14.1.185. п.14.1 ст.14, абз. «б» п.185.1., ст.185, абз. «д» п.186.3. ст.186, п.187.1. ст.187, пп.188.1. ст.188, п.202.1. ст.202, п.208.5. ст.208 Податкового кодексу України в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 131 414,69грн. у тому числі по періодах: березень 2012 року - 6 221,16 грн., квітень 2012 року - 50 999,00 грн., травень 2012 року - 18 128,40 грн., червень 2012 року - 12 559,21 грн., липень 2012 року - 28 380,35 грн., серпень 2012 року - 3 882,16 грн., вересень 2012 року - 996,41 грн., жовтень 2012 року - 2 006,50 грн., листопад 2012 року - 6 311,56 грн., грудень 2012 року - 1 929,94 грн.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 16.04.2013р. № 393/43-10/19361746, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26.04.2013 р.: № 0000144310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших ніж заробітна плата в розмірі 3 059 623,60 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1,00 грн.; №0000134310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій, включаючи філіали аналогічних організацій, розташованих на території України в розмірі 176 739,98 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1,00 грн.; № 0000174310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 131 414,69грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 32 853,67 грн.

Позивач вважає такі податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про помилковість позиції відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

В ході проведення перевірки відповідачем встановлено, що між позивачем (кредитор) та ПАТ «Укрінвестпартнер» (новий кредитор) укладені договори про відступлення права вимоги від 14.06.2011 р. № 1/06 та 2/06.

За умовами договору від 14.06.2011 р. № 1/06 позивач як кредитор відступив, а ПАТ «Укрінвестпартнер» як новий кредитор одержав право вимоги виконання фізичною особою за законодавством України ОСОБА_3 зобов'язань згідно Договору № 17/2011 про відкриття кредитної лінії від 17.02.2011 р., укладеного між Кредитором та Боржником, - повернення кредиту в строк до 16.02.2012 року, що передбачений Кредитним договором, а також сплата нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки (штрафу, пені), відшкодування збитків, в строки та в розмірах, що передбачені Кредитним договором. За відступлення прав вимоги за цим договором, новий кредитор сплатив первісному кредитору суму коштів у розмірі 8 116 000,00 грн. (вісім мільйонів сто шістнадцять тисяч).

На підтвердження виконання умов цього договору, 16.06.2011 р. сторонами складений акт виконання Договору № 1/06 про відступлення права вимоги від 14.06.2011 р.

За умовами договору від 14.06.2011 р. № 2/06 позивач як кредитор відступив, а ПАТ «Укрінвестпартнер» як новий кредитор одержав право вимоги виконання фізичною особою за законодавством України ОСОБА_4 зобов'язань згідно Договору № 18/2011 про відкриття кредитної лінії від 17.02.2011 р., укладеного між Кредитором та Боржником, - повернення кредиту в строк до 16.02.2012 року, що передбачений Кредитним договором, а також сплату нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки (штрафу, пені), відшкодування збитків, в строки та в розмірах, що передбачені Кредитним договором. За відступлення прав вимоги за цим договором, новий кредитор сплатив первісному кредитору суму коштів у розмірі 10 194 000,00 грн. (десять мільйонів сто дев'яносто чотири тисячі).

На підтвердження виконання умов цього договору, 16.06.2011 р. сторонами складений акт виконання Договору № 2/06 про відступлення права вимоги від 14.06.2011 р.

Враховуючи зазначене, а також положення Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.1 розпорядження Держфінпослуг від 03.04.2009 № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", відповідач дійшов висновку, що фактично, договори про відступлення права вимоги від 14.06.2011 р. № 1/06 та 2/06, укладені між позивачем та ПАТ «Укрінвестпартнер» по своїй економічній суті є договорами факторингу.

В той же час, беручи до уваги те, що ПАТ «Укрінвестпартнер» не є фінансовою установою згідно з законодавством, не зареєстровано в Державному реєстрі фінансових установ, не має на дату здійснення зазначених операцій відповідних дозволів/ліцензій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, здійснення факторингових операцій (операцій відступлення права вимоги) позивачем зазначеній юридичній особі суперечить чинному законодавству та свідчить про відсутність у позивача підстав для відображення витрат за цими операціями в податковому обліку відповідно до п.138.1. ст.138 та п.153.5. ст.153 Податкового кодексу України.

Крім того, на думку відповідача, оскільки позивачем не дотримано обов'язкової вимоги до договору факторингу який є первинним документом та в подальшому передано грошову вимогу не належній особі, тобто як акт так і договір зі сторони нового кредитора підписано не посадовою особою фінансової установи як того вимагає ст.1079 ЦК України, то такі первинні документи не можуть братись до уваги в контексті оподаткування та підтверджувати понесені банком витрати.

Таким чином, податковий орган прийшов до висновку, що у порушення п.138.1. ст.138 та п.153.5. ст.153 Податкового кодексу України, позивачем завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за договорами про відступлення права вимоги на загальну суму 117 637,05грн.

Враховуючи зазначене, під час перевірки правильності утримання, повноти та своєчасного перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р., відповідачем встановлено не утримання та не перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, у вигляді отриманих доходів за рахунок погашення зобов'язань за кредитами клієнтів Банку, шляхом відступлення прав вимоги в сумі 3 059 623,60 грн.

У ході проведення перевірки встановлено, що позивачем, у момент здійснення операцій з відступлення права вимоги (яка за своїм економічним змістом є операцією факторингу) з покупцем, що відповідно до вищевикладеного не мав фактичного права на здійснення таких операцій та на проведення подальшої роботи по стягненню заборгованості за відступленими кредитами, здійснено фактичне анулювання боргового зобов'язання щодо боржника. В той же час, на думку податкового органу, такий анульований борг фактично є доходом боржників позивача-фізичних осіб.

Враховуючи вищевикладене, відповідач дійшов висновку, що дохід, отриманий боржниками позивача у вигляді кредиту, підлягає оподаткуванню протягом 2011 року за ставками, визначеними п.167.1. ст.167 Податкового кодексу України, а саме 15 відсотків якщо сума не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного податкового року та 17 відсотків до суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою зазначеною вище (15 відсотків), а отже позивач зобов'язаний надавати податковому органу звіт за ф. 1ДФ про такий наданий дохід та утримати з нього податок, тобто повинен виконати всі встановлені Податковим кодексом функції податкового агента щодо сум одержаних клієнтами Банку за кредитними договорами, що було передано юридичним особам, які не мали фактичного права на укладання таких договорів та здійснення вказаних операцій, шляхом відступлення прав вимоги (факторингу).

Таким чином, на думку податкового органу, у порушення вимог пп.162.1.1. п.162.1 ст.162, пп.164.2.18. п.164.2 ст.164, пп.168.1.1. ст.168.1., п.168.4. ст.168, абз.«а» п.171.2. ст.171, ст.176 Податкового кодексу України, позивачем не нараховано, не утримано та не сплачено до бюджету податок з доходів фізичних осіб за ІІ квартал 2011 року на суму 3 059 623,60 грн.

Суд не погоджується з вказаними висновками відповідача виходячи з наступного.

Відповідно до ст.512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Варто звернути увагу на те, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру, положення ЦК України про відступлення права вимоги застосовуються до договору купівлі-продажу, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 656 ЦК України).

На підставі зазначених норм цивільного законодавства позивачем укладено з ПАТ «Укрінвестпартнер» (далі-контрагент) договори про відступлення права вимоги від 14.06.2011 р. № 1/06 та 2/06.

В той же час, слід звернути увагу на те, що прикладом відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за умовами якого одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Отже, як вбачається зі змісту ст.ст. 512, 656, 1077 ЦК України, законодавцем розмежовуються два види правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори факторингу та правочини з відступлення права вимоги.

При цьому, однією з відмінних ознак факторингу від інших правочинів з відступлення права вимоги, є передача грошових коштів в розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що між позивачем та контрагентом фактично укладено договір купівлі-продажу права вимоги, а не договір факторингу, як стверджує відповідач.

Зазначене свідчить про помилковість тверджень відповідача щодо тлумачення змісту договорів про відступлення права вимоги, укладених між позивачем та контрагентом, як факторингу.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до ст.213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). В той же час, чинним законодавством України, відповідач не наділений повноваженнями щодо тлумачення змісту правочинів.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Більше того, слід звернути увагу на положення ст.204 ЦК України щодо правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦК України).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що договори про відступлення права вимоги від 14.06.2011 р. № 1/06 та 2/06, укладені між позивачем та контрагентом не були визнанні недійсними у судовому порядку, тобто є чинними та правомірними.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.255. п.14.1. ст.14 Кодексу відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги податком на прибуток регламентується п.153.5. ст.153 Кодексу. Тобто, Кодекс містить спеціальну норму (статтю), яка регулює порядок оподаткування операцій з відступлення права вимоги.

Відповідно до зазначеного п.153.5. ст.153 Кодексу, з метою оподаткування платник податку веде облік фінансових результатів операцій від проведення операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари, виконані роботи чи надані послуги третьої особи, зобов'язань за фінансовими кредитами, а також за іншими цивільно-правовими договорами.

При першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості товарів, робіт, послуг, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі заборгованості за даними бухгалтерського обліку на дату здійснення такого відступлення відповідно до вимог цього Кодексу, а за іншими цивільно-правовими договорами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. До складу доходів включається сума коштів або вартість інших активів, отримана платником податку - першим кредитором від такого відступлення, а також сума його заборгованості, яка погашається, за умов, що така заборгованість була включена до складу витрат згідно з вимогами цього Закону.

Якщо доходи, отримані платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, перевищують витрати, понесені таким платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), отриманий прибуток включається до складу доходу платника податку.

Якщо витрати, понесені платником податку на придбання права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника), перевищують доходи, отримані таким платником податку від наступного відступлення права вимоги зобов'язань третьої особи (боржника) або від виконання вимоги боржником, від'ємне значення не включається до складу витрат або у зменшення отриманих прибутків від здійснення інших операцій з продажу (передачі) або придбання права вимоги зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги третьої особи.

Аналогічна позиція з питань оподаткування операцій з відступлення права вимоги підтримується Державною податковою службою України (лист від 11.06.2012 р. №9765/6/15-1415 та від 05.12.2012 р.№10784/0/71-12/22-1117), яка наголошує на однаковому регулюванні відносин з відступлення права вимоги та факторингу.

З матеріалів справи вбачається, що саме враховуючи викладені спеціальні законодавчі норми, операції з відступлення права вимоги за відповідними договорами, відображені позивачем в бухгалтерському та податковому обліках (в складі доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування задекларовані доходи в розмірах 8116 000,00 грн. та 10 194 000,00 грн., отримані позивачем як плату за Договорами про відступлення права вимоги; в складі витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування задекларовані витрати в розмірах фактичної заборгованості, що була відступлена за відповідними договорами про відступлення права вимоги).

Згідно п.44.1. ст.44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.138.2. ст.138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення відповідних витрат понесених платником податків до складу його валових витрат, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентом, оформлені належними первинними документами (договорами), отже позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

У той же час, податковим органом, який вдався до тлумачення правовідносин між суб'єктами цивільного права, ключове питання про наявність витрат у відповідних операціях взагалі не досліджувалось, що суперечить вимогам податкового законодавства України.

Враховуючи вищезазначене, висновки відповідача про те, що позивачем, у момент здійснення операцій з відступлення права вимоги (яка за своїм економічним змістом є операцією факторингу) з контрагентом, який, на думку податкового органу, не мав фактичного права на здійснення таких операцій та на проведення подальшої роботи по стягненню заборгованості за відступленими кредитами, здійснено фактичне анулювання боргових зобов'язань щодо боржників, які фактично є їх доходами боржників позивача-фізичних осіб та призвело до нарахування, не утримання та не сплати позивачем до бюджету податку з доходів фізичних осіб за ІІ квартал 2011 року на суму 3 059 623,60 грн. не відповідають дійсності та судом до уваги не приймаються виходячи з наступного.

Відповідно до пп.162.1.1. п.162.1. ст.162 Кодексу платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний; оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (п.163.1. ст.163 Кодексу).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є, зокрема, податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні (пп.а п.171.2. ст.171 Кодексу).

Відповідно до пп.168.1.1. п.168.1. ст.168 Кодексу, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (пп.14.1.180. п.14.1. ст.14 Кодексу).

Провівши системний аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи, суд дійшов висновку про те, що позивач не є податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб - його боржників за кредитними договорами, зобов'язання за якими були відступлені контрагенту, отже не є особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів фізичних осіб.

Крім того, боргові зобов'язання фізичних осіб - боржників позивача за кредитними договорами, відступлені контрагенту за договорами відступлення права вимоги, за своєю сутністю, не можуть вважатися доходами боржників.

Більше того, боргові зобов'язання фізичних осіб - боржників позивача за кредитними договорами не були анульовані позивачем, як стверджує відповідач, а були на законних підставах відступлені контрагенту. Тобто, для боржників фактично змінився лише кредитор.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 26.04.2013 р. №№ 0000144310, 0000134310.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2013 р. № 0000174310, підставою для прийняття якого стали висновки відповідача про порушення позивачем абз. «а» пп.14.1.185. п.14.1 ст.14, абз. «б» п.185.1., ст.185, абз. «д» п.186.3. ст.186, п.187.1. ст.187, пп.188.1. ст.188, п.202.1. ст.202, п.208.5. ст.208 Податкового кодексу України, в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих послуг від міжнародної платіжної системи MasterCard, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 131 414,69грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Вибірковою перевіркою правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість встановлено, що між позивачем (довіритель) та ПАТ АБ «Украгазбанк» (повірений) укладено договір-доручення від 22.09.2010 р. №01/М/КнТ, за яким повірений, який є Принципіальним Учасником міжнародної платіжної системи MasterCard Worldwide (MasterCard) приймає на себе зобов'язання виконувати від імені та за рахунок довірителя всі необхідні дії по наданню довірителю послуг, спрямованих на вступ до MasterCard і подальшу участь довірителя у MasterCard в якості Афілійованого Учасника, виконувати від імені та за рахунок довірителя розрахунки в іноземній та національній валюті з MasterCard по операціям емісії та еквайрінгу довірителя, а також здійснювати всі інші розрахунки, пов'язані з виконанням всіх інших зобов'язань довірителя як Афілійованого Учасника MasterCard.

За умовами зазначеного договору, позивач як довіритель зобов'язувався: забезпечити умови обслуговування держателів банківських платіжних карток у відповідності до стандартів MasterCard; відкрити у повіреного, в порядку передбаченому чинним законодавством кореспондентські рахунки USD-KP та UAH-KP, перераховувати на них кошти, призначені для проведення розрахунків по операціям з використанням банківських платіжних карток довірителя, операціям еквайрінгу довірителя та для проведення інших розрахунків на користь MasterCard; з метою оплати повіреним послуг, наданих MasterCard довірителю у розмірі, встановленому тарифами MasterCard, перераховувати на USD-KP авансом суму коштів у доларах США, еквівалентну сумі, зазначеній в рахунку (Тарифах) MasterCard по крос-курсу НБУ на дату перерахування коштів (якщо валюта рахунку (Тарифів) відрізняється від доларів США), про що повірений направляє відповідне повідомлення довірителю.

Враховуючи зазначене, відповідач дійшов висновку, що позивач, послуги платіжних систем, а саме послуги від MasterCard отримував через повіреного - ПАТ АБ «Укргазбанк».

Таким чином, податковим ограном встановлено порушення абз. «а» пп.14.1.185. п.14.1 ст.14, абз. «б» п.185.1., ст.185, абз. «д» п.186.3. ст.186, п.187.1. ст.187, пп.188.1. ст.188, п.202.1. ст.202, п.208.5. ст.208 Податкового кодексу України в частині заниження обсягу продажу на вартість отриманих послуг від міжнародної платіжної системи MasterCard, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 131 414,69 грн.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп.196.1.5. п.196.1. ст.196 Кодексу, не є об'єктом оподаткування операції з надання послуг платіжних організацій платіжних систем, пов'язаних з переказом коштів, з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і відступлення прав вимоги за фінансовими кредитами фінансових установ, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства. Перелік послуг з розрахунково-касового обслуговування визначається Національним банком України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Згідно пп.6 п.6 Переліку типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до пп.196.1.5 п.196.1 ст.196 розділу V Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.11.2011 р. № 400, до таких операцій, зокрема, включені операції зі спеціальними платіжними засобами, а саме послуги платіжних систем під час здійснення розрахунково-касових операцій з використанням спеціальних платіжних засобів.

При цьому, відповідно до п.1.29 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов'язковою функцією, що має виконувати платіжна система.

Внутрішньодержавна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація є резидентом та яка здійснює свою діяльність і забезпечує проведення переказу коштів виключно в межах України.

Міжнародна платіжна система - платіжна система, в якій платіжна організація може бути як резидентом, так і нерезидентом і яка здійснює свою діяльність на території двох і більше країн та забезпечує проведення переказу коштів у межах цієї платіжної системи, у тому числі з однієї країни в іншу.

Таким чином, операції з постачання послуг, які надавалися позивачу через повіреного міжнародною платіжною системою MasterCard, з використанням спеціальних платіжних засобів не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена у листі Державної податкової служби України від 11.01.2013 p. №334/6/15-3115.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача від 26.04.2013 р. №№ 0000174310.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В той же час, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів для обґрунтування представленої ним позиції.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість своїх рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговуванні великих платників податків ДПС від 26.04.2013 року № 0000144310, №0000134310, № 0000174310.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складено та підписано 27.05.2013 р.

Суддя В.П. Шулежко