Постанова № 31818691, 28.05.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2013 року Справа № 810/2203/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Харченко С.В., при секретарі: Роді Я.І., за участю:

представника позивача - Марченко В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вишнівська взуттєва фабрика» до про Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вишнівська взуттєва фабрика» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 24.04.2013 № 0001572301.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Вишнівська взуттєва фабрика» донараховано податкове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 38421 грн. 00 коп. та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9605 грн. 00 коп., на думку позивача, прийнято відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідає вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення підприємством правопорушення є помилковими, а тому вказане податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні, призначеному на 28 травня 2013 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач заперечень проти позову суду не надав, у судове засідання не з'явився, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 54).

Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення судового розгляду справи або повідомлень про причини неприбуття від відповідача до суду не надходило.

Частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи викладене, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами та доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вишнівська взуттєва фабрика» (ідентифікаційний код 05468558, місцезнаходження: 08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Залізнична, буд. 96) зареєстроване державним реєстратором Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області як юридична особа 11.02.2011, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за № 1 339 145 0000 007056 (копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 733646 (а.с. 22).

Як платник податків позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби та здійснює господарську діяльність пов`язану, зокрема, з виробництвом взуття, іншого одягу і аксесуарів, неспеціалізованою оптовою торгівлею та іншими видами роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у довідці відповідача від 15.02.2011 № 266 (а.с. 23) та довідці Головного управління статистики у Київській області серії АА № 561119 (а.с. 25).

Судом встановлено, що у квітні 2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби на підставі підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Вишнівська взуттєва фабрика» податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» за весь період діяльності.

За результатами перевірки складено акт від 05.04.2013 № 221/22-2/05468558 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовано, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Вишнівська взуттєва фабрика» не дотримано вимог частини п'ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, статей 216, 655, 656 та 662 Цивільного кодексу України, що виявилось у вчиненні правочину з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс», який не спрямований на реальне настання наслідків, ним обумовлених.

На думку податкового органу вказані вище порушення призвели до безпідставного формування позивачем податкового кредиту за вересень 2012 року на суму 38421 грн. 00 коп., оскільки правочин з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» товарів фактично не відбувся та не створює жодних юридичних наслідків, а відтак включення позивачем вказаної операції до об`єкту оподаткування податком на додану вартість суперечить приписам пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2-198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1 та 200.2 статті 200 Податкового кодексу України.

Відтак, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем податку на додану вартість за вересень 2012 року на суму 38421 грн. 00 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 24.04.2013 № 0001572301, яким відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 48026 грн. 00 коп., з яких: 38421 грн. 00 коп. - за основним платежем; 9605 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачем, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів з 1 січня 2011 року регулюються Податковим кодексом України.

Так, Податковий кодекс України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 цього Кодексу, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

В силу приписів підпункту 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 та підпункту 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних непрямих податків, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податковим кредитом в силу приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України вважається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для донарахування позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість за вересень 2012 року на суму 38421 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс», що здійснювались ним як покупцем так і постачальником товару.

Відповідач зазначає, що вказана юридична особа має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак її діяльність з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з позивачем, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Так, під час перевірки податковим органом виявлено, що у серпні 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Вишнівська взуттєва фабрика» укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» договір поставки продукції від 15.08.2012 № 1508, згідно з умовами якого контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання поставити позивачу товари легкої промисловості та супутню продукцію, а позивач зобов`язався прийняти вказані товари та оплатити їх вартість.

На виконання умов договору поставки продукції від 15.08.2012 № 1508 Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» протягом вересня 2012 року поставлено позивачу товар (петлі антикорозійні, термоклей, клей нейрит, поліуретан, голки швейні, краску НЦ, крем-краску, блочки, нетканий матеріал, підносок металевий, трикотаж дубльований, пластини металеві, коробки пакувальні тощо), про що виписано рахунки-фактури від 03.09.2012 № 55, 06.09.2012 № 119, 10.09.2012 № 205 та 12.09.2012 № 247.

Прийняття позивачем вказаного товару у його контрагента проводилось шляхом підписання видаткових накладних від 03.09.2012 № 55, 06.09.2012 № 119, 10.09.2012 № 205 та 12.09.2012 № 247 на загальну суму 230528 грн. 22 коп., у тому числі ПДВ - 38421 грн. 37 коп. (а.с. 67-70).

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару, Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» виписано податкові накладні № 55 від 03.09.2012 на суму 53845 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ - 8974 грн. 20 коп., № 119 від 06.09.2012 на суму 59802 грн. 30 коп., у тому числі ПДВ - 9967 грн. 05 коп., № 205 від 10.09.2012 на суму 59216 грн. 28 коп., у тому числі ПДВ - 9869 грн. 38 коп. та № 247 від 12.09.2012 на суму 57664 грн. 44 коп., у тому числі ПДВ - 9610 грн. 74 коп. (а.с. 71-74).

Оплату за придбані у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» товарно-матеріальні цінності проведено позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень від 22.10.2012 № 917, 22.10.2012 № 918, 22.10.2012 № 919, 22.10.2012 № 920 (а.с. 60, 62, 64, 66) та банківськими виписками (а.с. 75-77).

Податок на додану вартість у загальному розмірі 38421 грн. 37 коп., сплачений у складі ціни придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» товарів, включено позивачем до податкового кредиту підприємства за вересень 2012 року.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що у ході проведення контролюючого заходу податковим органом не ставилось під сумнів, що складені позивачем та його контрагентом первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення тощо відповідали вимогам законодавства.

Разом з тим, висновок податкового органу про нікчемність правочину позивача з вказаним вище суб`єктом господарювання ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника товарів (послуг).

Так, під час проведення контролюючого заходу податковим органом взято до уваги інформацію, що викладена в акті Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби від 04.03.2013 № 220/22-2/37037062 про неможливість проведення зустрічної звірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.09.2012 по 31.01.2013.

У зазначеному вище акті перевірки посадовими особами Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби здійснено аналіз податкової інформації, пов`язаної з проведенням господарських операцій контрагентом позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» та встановлено, що за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України наявна невідповідність (відхилення) між сумою задекларованого податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» з податку на додану вартість за вересень 2012 року, що сформований за рахунок правочинів з його контрагентом-постачальником Приватним підприємством «Обрій», та сумою податкового зобов'язання зазначеного суб'єкта господарювання.

Вказане відхилення у сумах податкового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» та податкових зобов`язань його контрагента-постачальника відбулось внаслідок того, що Приватним підприємством «Обрій» не задекларовано та не сплачено до бюджету податок на додану вартість за операціями з продажу Товариству з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» продукції у вересні 2012 року.

Крім того, посадовими особами Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби виявлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» за юридичною адресою не знаходиться та не має достатніх виробничих потужностей, працівників, виробничих активів, складських приміщень та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.

З огляду на зазначені відомості, посадовими особами Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби зроблено висновок про те, що діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» була направлена виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним отриманням податкової вигоди, правочини, укладені зазначеним суб`єктом господарювання з контрагентами постачальниками та покупцями, не спричинили реального настання правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, а отже, є нікчемними.

Саме висновки Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби щодо нікчемності усіх правочинів за ланцюгом постачання, у тому числі й укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» та позивачем, покладено відповідачем в основу доказової бази стосовно порушення позивачем податкової дисципліни.

Наведені вище обставини, на думку відповідача, свідчать про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» діяло без справжнього наміру проводити господарську діяльність, пов`язану з продажем товарно - матеріальних цінностей, у зв`язку з чим правочин, укладений з позивачем, був спрямований виключно на здійснення операцій, пов'язаних з незаконним наданням податкової преференції, зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь позивача.

Відтак, відповідач вважає, що позивачем незаконно сформовано об`єкт оподаткування з податку на додану вартість за вересень 2012 року за правочином, що фактично не здійснювався, оскільки позивач не мав на меті використовувати придбані матеріальні цінності в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

Таким чином, податкові зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишнівська взуттєва фабрика» з податку на додану вартість за вказаний вище звітний період, на думку податкового органу, підлягають коригуванню у сторону збільшення.

Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при обчисленні та сплаті податку на додану вартість за результатами здійснення фінансово-господарської операції з вказаним вище контрагентом, суд виходить з наступного.

Згідно з приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт здійснення позивачем господарської операції з його контрагентом підтверджено первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, банківськими виписками тощо, які відповідають вимогам чинного законодавства та мають усі реквізити, необхідні для надання їм юридичної сили і доказовості.

Слід також зазначити, що в силу приписів пункту 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 № 1379 (діє з 16.12.2011), податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

У свою чергу, пунктом 1 зазначеного Порядку передбачено, що податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, тобто, у даному випадку - юридична особа, що отримала свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Враховуючи, що у період виконання господарських зобов`язань за договором поставки продукції від 15.08.2012 № 1508 Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» було зареєстроване як платник податку на додану вартість, контрагент позивача у цей період не був позбавлений права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних.

Суд звертає увагу на те, що наявність у суб`єкта господарської діяльності первинних документів бухгалтерського обліку, зокрема, рахунків - фактури, видаткових і податкових накладних, платіжних доручень, банківських виписок тощо є підставою для відображення показників податкового кредиту підприємства за звітні періоди у регістрах бухгалтерського обліку та податковій звітності, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності.

При цьому, обов'язок доведення таких фактів покладається на податковий орган у спосіб проведення перевірки та оформлення її результатів шляхом складення акту, який є носієм доказової інформації та повинен містити усі відомості про виявлені порушення законодавства, у тому числі, аналіз товарності правочинів та реальності настання їх умов.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося судом вище, висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово - господарської діяльності постачальника товарів.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту поставки товарів за господарською операцією з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» матеріальних цінностей, за результатами здійснення якої позивачем сформовано податковий кредит.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт постачання позивачу товарів з боку наведеного вище контрагента та оплати їх вартості підтверджується документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними.

Про отримання позивачем товару свідчать також докази його транспортування, прийняття, обробки, подальшого зберігання та використання, а саме: товарно-транспортні накладні, подорожні листи; складені сторонами правочину рахунки-фактури, видаткові накладні, які містять повну інформацію про товари, їх кількісне та вартісне вираження; акт списання матеріалів тощо.

У свою чергу, у матеріалах справи наявні копії договору купівлі - продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, державного акту на право власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також журналу-ордеру і відомості по рахунку 103 «будинки і споруди», які свідчать про наявність у позивача на праві власності виробничих приміщень та про можливість забезпечення зберігання придбаного у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» товару.

Вказані вище первинні документи у сукупності свідчать про використання позивачем у власній господарській діяльності отриманих матеріальних активів, що у свою чергу підтверджує товарність наведеної вище операції.

Водночас, з дослідженого у судовому засіданні акта перевірки вбачається, що відповідачем в дійсності факт поставки товару не перевірявся, оскільки перевірка була невиїзною, безпосередньо аналіз поданих фінансово-господарських документів не здійснювався, а в акті перевірки лише відтворено отриману податкову інформацію стосовно господарської діяльності контрагента позивача.

Суд наголошує на тому, що відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» достатніх виробничих потужностей, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, торгівельного обладнання, сировини та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово - господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників не може однозначно свідчити про невиконання цим суб`єктом договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказана юридична особа не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядні договори, договори оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, зокрема, виробництво взуття, іншого одягу і аксесуарів, неспеціалізована оптова торгівля, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

Вказані обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» товару, з урахуванням видів його економічної діяльності, та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податку на додану вартість.

Слід також зазначити, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Так, позивач в силу покладеного на нього обов`язку сплачувати податки та збори у строки та в розмірах, визначені податковим законодавством, вступає у відповідні податкові правовідносини з державою та не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а отже не володіє інформацією відносно виконання контрагентом власних податкових зобов'язань перед бюджетом, та, як наслідок, не може зазнавати негативних наслідків у зв`язку з протиправними діяннями інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Суд також звертає увагу на приписи статті 62 Конституції України, відповідно до яких вина особи у вчиненні злочину повинна бути підтверджена обвинувальним вироком суду.

На момент розгляду справи обвинувальний вирок, який би зафіксував вину посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» у здійсненні фіктивного підприємництва, відсутній.

Посилання відповідача як на підставу для зменшення позивачу суми податкового кредиту на нікчемність правочинів, укладених Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс» з іншими суб`єктами господарювання, у тому числі з Приватним підприємством «Обрій», судом до уваги не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення даної справи, оскільки виходять за межі предмету доказування та стосуються осіб, які не беруть участі у даній справі.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросервіс Інвест Плюс», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару на користь позивача у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму податкового кредиту, заявлену позивачем, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог законодавства про оподаткування.

За таких обставин, податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 24.04.2013 № 0001572301, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 48026 грн. 00 коп., з яких: 38421 грн. 00 коп. - за основним платежем; 9605 грн. 00 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представником позивача, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

З огляду на викладене, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 480 грн. 26 коп., підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області Державної податкової служби від 24.04.2013 № 0001572301, - визнати протиправним та скасувати.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вишнівська взуттєва фабрика» витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 480 (чотириста вісімдесят) грн. 26 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Харченко С.В.

Постанову складено у повному обсязі 3 червня 2013 року.