Постанова № 31815865, 10.06.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2013 р. Справа № 805/7902/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

11 год. 55 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат»,

м. Дзержинськ

до Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції

про зобов'язання винести постанову про передачу зведеного виконавчого провадження

за участю представника позивача: Федоренко Д.А. - за дов. від 14.05.2013р.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» заявлено позов до Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції про зобов'язання винести постанову про передачу зведеного виконавчого провадження відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» до Відділу державної виконавчої служби Дзержинського міського управління юстиції за місцезнаходженням його постійно діючого органу.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у позивача відсутнє на праві власності як нерухоме майно, так і рухоме майно, яке було б зареєстроване у місті Ялта, внаслідок чого примусове виконання зведеного виконавчого провадження має відбуватися за місцезнаходженням постійно діючого органу боржника (позивача у справі). Представником позивача була подана суду заява щодо розгляду даної справи в порядку письмового провадження відповідно до частини 6 статті 128 КАС України.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, через представника позивача надав суду лист від 7 червня 2013 року № 03/9597/М-8, яким просив розглянути справу без участі представника відповідача. Також відповідач надав письмові пояснення, в яких повідомив суду, що на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження стосовно боржника ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат» (позивача у справі) та виклав хронологію всіх виконавчих дій, здійснених протягом серпня 2009 року-березня 2013 року.

Відповідно до частини 6 статті 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 02650794.

Відповідно до частини 2 статті 181 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

В провадженні державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції на примусовому виконанні знаходиться зведене виконавче провадження відносно боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат». Дана обставина не є спірною між сторонами та підтверджується позовною заявою та письмовими пояснення відповідача.

Позивач ознайомився із матеріалами зведеного виконавчого провадження 28 травня 2013 року, що підтверджується письмовою заявою, зареєстрованою відповідачем 28 травня 2013 року за № 03-34/2823, позов поданий 1 червня 2013 року, внаслідок чого десятиденний строк для подання позовної заяви до суду про зобов'язання вчинити певні дії не є пропущений позивачем. Доказів того, що позивач дізнався чи міг дізнатися про порушення своїх прав та інтересів раніше, відповідачем суду не надано.

12 березня 2013 року позивачем до відповідача подана заява відносно передачі зведеного виконавчого провадження до Відділу державної виконавчої служби Дзержинського міського управління юстиції. Листом від 29 березня 2013 року № 03/07/6052/8 відповідач повідомив позивача, що державник виконавцем була проведена перевірка майнового стану боржника та встановлено, що за боржником на території міста Ялти зареєстроване нерухоме майно та транспортні засоби, у зв'язку із чим відсутні підстави для передачі зведеного виконавчого провадження за місцезнаходженням боржника. Даний лист був отриманий позивачем 28 травня 2013 року, про що свідчить відмітка на листі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон № 606) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби. Отже, відповідачем у даній адміністративній справі є саме відповідний відділ державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади повинні діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 2 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98 визначає, що правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Таким чином, відповідач, як орган державної влади, при вчиненні спірних дій повинен був діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» (Закон № 606) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 № 512/5 (надалі - Інструкція).

Відповідно до статті 1 Закону № 606 виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтями 6, 11 Закону № 606 та пунктом 2.1 розділу ІІ Інструкції державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії направлені примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з відповіддю Комунального підприємства Ялтинської міської ради «Бюро технічної інвентаризації» від 30 серпня 2012 року № 1872 позивачу на праві приватної власності належить пасажирська підвісна канатна дорога, що розташована за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе,19-а, на підставі рішення Ялтинського міського суду від 14 червня 2012 року. Однак, як вбачається з ухвали господарського суду Луганської області від 27 серпня 2012 року, пасажирська підвісна канатна дорога була передана у власність Товариства з обмеженою відповідальністю «Парк-отель «Марат» на підставі укладеної мирової угоди, затвердженої судом. В даній ухвалі суду зазначено, що право власності на вказане в ній майно переходить з моменту затвердження мирової угоди, тобто з 27 серпня 2012 року позивач втратив право власності на зазначене нерухоме майно.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 9 жовтня 2012 року в адміністративній справі № 2а/0570/12131/2012 була скасована постанова відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції про арешт майна боржника - ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат» від 7 вересня 2012 року, а саме: пасажирської підвісної канатної дороги, що розташована за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе,19-а. Постанова суду набрала законної сили 6 листопада 2012 року.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вищенаведеною постановою суду в адміністративній справі, яка набрала законної сили, встановлено, що майно - пасажирська підвісна канатна дорога, що розташована за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, вул. Алупкінське шосе,19-а, не належить боржнику - ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат». Оскільки відповідач у даній справі приймав також участь і в адміністративній справі № 2а/0570/12131/2012 у якості відповідача, то був обізнаний про дану обставину.

Згідно з актами на списання транспортних засобів від 17 грудня 2012 року, копії яких долучені до матеріалів справи, транспортні засоби, які раніше обліковувалися на балансі позивача, були списані та ліквідовані шляхом розбирання. Дані акти підписані члена комісії, до складу якої входив і державтоінспектор відділу державтоінспекції Ялтинського міського управління ГУМВС України в Автономній Республіці Крим, та засвідчені печаткою зазначеного відділу.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Згідно з частиною 5 статті 20 даного Закону у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу. Частина 7 статті 20 цього Закону визначає, що виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Відповідно до пункту 6.4 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 № 512/5 (надалі - Інструкція) передача виконавчого провадження до іншого органу ДВС або у зв'язку з утворенням виконавчої групи при іншому органі ДВС здійснюється за вмотивованою постановою особи, яка прийняла рішення про передачу матеріалів виконавчого провадження, яка надсилається сторонам виконавчого провадження та до відповідного органу ДВС.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 зазначеної статті КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що відповідачем в порядку статей 70, 71 КАС України не надано належних та допустимих доказів, які б могли підтвердити наявність нерухомого та рухомого майна, зареєстрованого за боржником (позивачем у даній справі) у місті Ялта. Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Як вбачається зі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та довідки з ЄДРПОУ, місцезнаходженням позивача є Донецька область, м. Дзержинськ, вул. Маяковського,37.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, а також того, що відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість вчинених дій щодо відмови у передачі зведеного провадження до державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України згідно зі статтею 94 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» до Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції про зобов'язання винести постанову про передачу зведеного виконавчого провадження відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» до Відділу державної виконавчої служби Дзержинського міського управління юстиції за місцезнаходженням його постійно діючого органу, задовольнити повністю.

Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції винести постанову про передачу зведеного виконавчого провадження відносно Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» до Відділу державної виконавчої служби Дзержинського міського управління юстиції за місцезнаходженням його постійно діючого органу.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» витрати по сплаті судового збору у розмірі 34 грн. 41 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 10 червня 2013 року. Постанова у повному обсязі складена 13 червня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.