Постанова № 31815853, 10.06.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2013 р. Справа № 805/7904/13-а

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

11 год. 15 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат», м. Дзержинськ

до Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції

про визнання незаконними дій та скасування постанови від 13 березня 2013 року про арешт нерухомого майна

за участю представника позивача: Федоренко Д.А. - за дов. від 14.05.2013р.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» заявлено позов до Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції про визнання незаконними дій відносно винесення постанови про арешт нерухомого майна, а саме: контора (колишня конюшня) літ. Ч площею 49,8 кв.м. з прилеглою відкритою площадкою «Ч», навіс ліфтовий майданчик літ. «Ш*», «Ш**», навіс-ротонда літ. «Щ*», туалет літ. «Щ», ангар літ. «Ю» площею 313,2 кв.м., волейбольний майданчик літ. «У», площею 1128 кв.м., з душовою роздягальнею літ. У площею 8,3 кв.м., вбиральня літ «Ф» площею 13,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1; скасування постанови від 13 березня 2013 року про арешт нерухомого майна, а саме: контора (колишня конюшня) літ. Ч площею 49,8 кв.м. з прилеглою відкритою площадкою «Ч», навіс ліфтовий майданчик літ. «Ш*», «Ш**», навіс-ротонда літ. «Щ*», туалет літ. «Щ», ангар літ. «Ю» площею 313,2 кв.м., волейбольний майданчик літ. «У», площею 1128 кв.м., з душовою роздягальнею літ. У площею 8,3 кв.м., вбиральня літ «Ф» площею 13,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність арешту відповідачем майна спірною постановою, оскільки на момент прийняття даної постанови відсутній запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, отже позивач не був власником арештованого майна. Представником позивача була подана суду заява щодо розгляду даної справи в порядку письмового провадження відповідно до частини 6 статті 128 КАС України.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, через представника позивача надав суду лист від 7 червня 2013 року № 03/9596/М-8, яким просив розглянути справу без участі представника відповідача. Також відповідач надав письмові пояснення, в яких повідомив суду, що на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження стосовно боржника ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат» (позивача у справі) та виклав хронологію всіх виконавчих дій, здійснених протягом серпня 2009 року-березня 2013 року.

Відповідно до частини 6 статті 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 02650794.

Відповідно до частини 2 статті 181 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

В провадженні державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції на примусовому виконанні знаходиться зведене виконавче провадження відносно боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат». Дана обставина не є спірною між сторонами та підтверджується позовною заявою та письмовими пояснення відповідача.

Позивач ознайомився із матеріалами зведеного виконавчого провадження 28 травня 2013 року, що підтверджується письмовою заявою, зареєстрованою відповідачем 28 травня 2013 року за № 03-34/2823, позов поданий 1 червня 2013 року, внаслідок чого десятиденний строк для подання позовної заяви до суду про скасування постанови від 13 березня 2013 року не є пропущений позивачем. Доказів того, що позивач дізнався чи міг дізнатися про наявність спірної постанови раніше, відповідачем суду не надано.

13 березня 2013 року відповідачем прийнята спірна постанова про арешт майна боржника (ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат») та оголошення заборони на його відчуження в межах зведеного виконавчого провадження. Згідно з даною постановою державним виконавцем накладений арешт на нерухоме майно, а саме: контора (колишня конюшня) літ. Ч площею 49,8 кв.м. з прилеглою відкритою площадкою «Ч», навіс ліфтовий майданчик літ. «Ш*», «Ш**», навіс-ротонда літ. «Щ*», туалет літ. «Щ», ангар літ. «Ю» площею 313,2 кв.м., волейбольний майданчик літ. «У», площею 1128 кв.м., з душовою роздягальнею літ. У площею 8,3 кв.м., вбиральня літ «Ф» площею 13,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, що належить боржнику - ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат» (позивачу у справі).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (надалі - Закон № 606) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з частиною 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби. Отже, відповідачем у даній адміністративній справі є саме відповідний відділ державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади повинні діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 2 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98 визначає, що правову основу діяльності державної виконавчої служби становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.

Таким чином, відповідач, як орган державної влади, при прийнятті спірної постанови повинен був діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження» (Закон № 606) та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 № 512/5 (надалі - Інструкція).

Відповідно до статті 1 Закону № 606 виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтями 6, 11 Закону № 606 та пунктом 2.1 розділу ІІ Інструкції державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії направлені примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 5 частини 3 ст. 11 Закону № 606 державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно із частиною 1 статті 57 Закону № 606 для забезпечення реального виконання рішення застосовується арешт майна боржника. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина 1 статті 52 Закону № 606).

Частина 5 статті 52 Закону № 606 передбачає, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Отже, з вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що державний виконавець має право накладати арешт на майно, що належить боржникові із наданням останньому можливості запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Відповідачем суду не надано доказів дотримання вимог статті 52 Закону № 606.

Судом встановлено, що рішенням Ялтинського міського суду Автномної Респуліки Крим від 17 грудня 2012 року у справі № 2/0124/2186/2012 (0124/6319/2012) був задоволений позов ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат» та витребувано від ОСОБА_2 на користь позивача нерухоме майно - контора (колишня конюшня) літ. Ч площею 49,8 кв.м. з прилеглою відкритою площадкою «Ч», навіс ліфтовий майданчик літ. «Ш*», «Ш**», навіс-ротонда літ. «Щ*», туалет літ. «Щ», ангар літ. «Ю» площею 313,2 кв.м., волейбольний майданчик літ. «У», площею 1128 кв.м., з душовою роздягальнею літ. У площею 8,3 кв.м., вбиральня літ «Ф» площею 13,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, а також визнано за ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат» право власності на зазначене майно. Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 лютого 2013 року рішення Ялтинського міського суду Автномної Респуліки Крим від 17 грудня 2012 року було залишено без змін.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно зі статтею 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України визначено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-ІV систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку (далі - органи державної реєстрації прав). Держателем Державного реєстру прав є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав. Адміністратором Державного реєстру прав є державне підприємство, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України, здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Державного реєстру прав та відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист даних, що містяться у Державному реєстрі прав.

Аналізуючи дані норми, суд зазначає, що право власності на нерухоме майно виникає виключно після його державної реєстрації. Незважаючи на те, що право на нерухоме майно у позивача виникло не за договором, а за рішенням суду, право власності переходить до власника з моменту державної реєстрації права на нерухоме майно.

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Таким чином, державна реєстрація права власності на нерухоме майно є єдиним доказом його існування в певної особи. Відповідачем суду не надано доказів, що такий запис є наявним в Державному реєстрі прав, що б підтвердило належність нерухомого майна позивачу на праві приватної власності, на що посилається державний виконавець у спірній постанові, так само як і будь-яких інших доказів та підтвердження даної обставини.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 зазначеної статті КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, а також того, що відповідачем не доведена правомірність, обґрунтованість та своєчасність прийняття спірної постанови про арешт майна боржника - ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат» від 13 березня 2013 року, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині та скасування постанови від 13 березня 2013 року.

Стосовно позовної вимоги позивача в частині визнання незаконними дій відповідача відносно винесення постанови про арешт нерухомого майна, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів Закону № 606, Інструкції з організації примусового виконання рішень державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку, шляхом винесення відповідних постанов, складання актів та інших процесуальних документів.

Таким чином, приймаючи до уваги наведені повноваження державного виконавця щодо накладання арештів на майно боржника, суд вважає вимоги позивача про визнання незаконними дій державного виконавця при винесенні постанови про арешт майна боржника необґрунтованим і такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, скасування спірної постанови відповідача від 13 березня 2013 року про арешт майна боржника (позивача у справі), суд вважає достатнім та повним захистом прав та інтересів позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивача, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України згідно зі статтею 94 КАС України відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» до Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції про визнання незаконними дій відносно винесення постанови про арешт нерухомого майна, а саме: контора (колишня конюшня) літ. Ч площею 49,8 кв.м. з прилеглою відкритою площадкою «Ч», навіс ліфтовий майданчик літ. «Ш*», «Ш**», навіс-ротонда літ. «Щ*», туалет літ. «Щ», ангар літ. «Ю» площею 313,2 кв.м., волейбольний майданчик літ. «У», площею 1128 кв.м., з душовою роздягальнею літ. У площею 8,3 кв.м., вбиральня літ «Ф» площею 13,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1; скасування постанови від 13 березня 2013 року про арешт нерухомого майна, а саме: контора (колишня конюшня) літ. Ч площею 49,8 кв.м. з прилеглою відкритою площадкою «Ч», навіс ліфтовий майданчик літ. «Ш*», «Ш**», навіс-ротонда літ. «Щ*», туалет літ. «Щ», ангар літ. «Ю» площею 313,2 кв.м., волейбольний майданчик літ. «У», площею 1128 кв.м., з душовою роздягальнею літ. У площею 8,3 кв.м., вбиральня літ «Ф» площею 13,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1, задовольнити частково.

Скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Ялтинського міського управління юстиції від 13 березня 2013 року про арешт нерухомого майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат», а саме: контора (колишня конюшня) літ. Ч площею 49,8 кв.м. з прилеглою відкритою площадкою «Ч», навіс ліфтовий майданчик літ. «Ш*», «Ш**», навіс-ротонда літ. «Щ*», туалет літ. «Щ», ангар літ. «Ю» площею 313,2 кв.м., волейбольний майданчик літ. «У», площею 1128 кв.м., з душовою роздягальнею літ. У площею 8,3 кв.м., вбиральня літ «Ф» площею 13,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» витрати по сплаті судового збору у розмірі 17 грн. 20 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 10 червня 2013 року. Постанова у повному обсязі складена 13 червня 2013 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.