Рішення № 31805876, 28.05.2013, Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 121/9901/12

2/119/143/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 року

Феодосійський міський суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Мурзенка М. В.

при секретарі Маричевій С. В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про встановлення факту припинення родинних відносин, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту припинення родинних відносин в період з 1990 року по 21 березня 2012 року, визнання права особистої приватної власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_4. Позов мотивовано тим, що 29 березня 1979 року між сторонами по справі було зареєстровано шлюб, раніше в ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась спільна дочка ОСОБА_5. Після реєстрації шлюбу сімейні відносини не склалися, оскільки шлюб був вимушений. До 1990 року позивач періодично відвідував дочку. З 1997 року позивач став проживати однією сім'єю з ОСОБА_6 В жовтні 2001 року позивач за свої власні кошти придбав домоволодіння в АДРЕСА_4. 21 березня 2012 року шлюб між сторонами було розірвано. В зв'язку з вище викладеним, позивач просить визнати його приватною власністю домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_4 та встановити факт припинення родинних відносин.

Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав, просив позов задовольнити посилаючись на те що шлюб між позивачем та відповідачем був вимушений, шлюбні відносини між сторонами не виникали, з 1997 року позивач став проживати однією сім'єю з іншою жінкою, а домоволодіння в м. Феодосія придбав за власні кошти, уточнивши позовні вимоги просив встановити факт припинення родинних відносин між сторонами з 01.01.1990 по 21.03.2012, визнати домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_4, особистою приватною власністю позивача як таке, що придбане під час роздільного проживання сторін при фактичному припиненні шлюбу.

Відповідач, представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, зазначивши що домоволодіння придбано в період, коли сторони знаходилися в зареєстрованому шлюбі, проживали разом, придбано за спільні кошти.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 09 березня 1979 року між сторонами було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (а.с. 3), Рішенням мирового судді судової дільниці № 14 району Зюзіно м. Москви від 21 березня 2012 року, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.4) й засвідчену копію якого було оглянуто в судовому засіданні, шлюб між сторонами було розірвано, рішення набрало законної сили 24 квітня 2012 року. Сторони є громадянами Російської Федерації, постійно проживають в м. Москві.

В період перебування сторін по справі в шлюбі між собою, 29 жовтня 2001 року позивачем було укладеного з гр. ОСОБА_8 договір купівлі-продажу домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_4, копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с.5).

Відповідно до ст. 38, 61 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 38 Міжнародної Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, сторонами якої є в т.ч. Україна та Російська Федерація, право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Згідно ч. 1. ст 22 КпШС України, що діяв на момент укладення вказаного договору, майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно з ч. 2 ст. 28 КпШС України, суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Таким чином, при вирішенні питання про належність майна подружжя діє презумпція набуття його в спільну сумісну власність. Можливість визнання майна особистою власністю одного з подружжя можливе за наявності двох обставин: придбання майна під час роздільного проживання та фактичного припинення шлюбу, що мають бути доведені у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд вважає, що позивачем не доведено факт роздільного проживання й фактичного припинення шлюбу між сторонами на момент придбання спірного майна. Так, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що шлюб був вимушеним. Згідно ст. 15 КпШС РСФРР в редакції, що була чинною на момент укладення шлюбу між сторонами, норми якого застосовуються судом з огляду на положення ст. 55 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. 26, 27 Міжнародної Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, для укладення шлюбу потрібна взаємна згода осіб, які одружуються. Відповідно до ст. 43,44 КпШС РСФРР у разі укладення шлюбу а також в разі реєстрації шлюбу без наміру створити сім'ю (фіктивний шлюб) такий шлюб визнається недійсним в судовому порядку. З матеріалів справи вбачається, що у встановленому порядку позивач з відповідним позовом не звертався, шлюб припинено у зв'язку із його розірванням.

З пояснень відповідача, показань свідків ОСОБА_5, ОСОБА_10 вбачається, що сторони по справі на час придбання спірного домоволодіння проживали разом в квартирі за адресою АДРЕСА_1, відповідач по справі мала самостійне джерело доходів, оскільки працювала на посаді касира Московського центру лікування безпліддя, де працює по теперішній час, що підтверджується копією трудової книжки відповідача (а.с. 39-40).

Судом відхиляються посилання представника позивача, відповідача та її представника на письмові заяви осіб, надані ними суду (а.с. 6-11, 68, 69, 71), з огляду на те, що вони містять суперечливі відомості, вказані особи не були допитані як свідки в судовому засіданні з метою встановлення причин розбіжностей, сторонами по справі не заявлялись клопотання про їх допит в порядку, визначеному ст. 6-9 Міжнародної Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року. Так, в заявах гр. ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 (а.с. 6-11) зазначено, що позивач з відповідачем в період придбання спірного домоволодіння не проживали, в той час як в заявах ОСОБА_17, ОСОБА_18 зазначено про спільне проживання сторін по справі до 2006 року.

Також відхиляються судом посилання представника позивача, відповідача та її представника на фотографії із зображенням позивача, оскільки вони не є підтвердженням факту припинення або підтримання сімейних відносин, оскільки з них вбачається лише знаходження позивача в певному місті в конкретний момент часу з певними особами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд доходить до висновку, що позивачем не доведено факту окремого проживання та відсутності шлюбних відносин між сторонами в період з 01.01.1990 по 21.03.2013, в т.ч. на момент придбання спірного домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 29.10.2001 р., й не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст.. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до ст. 79 ЦПК України до судових витрат відносять витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, а також витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз.

Відповідно до ст. 85 ЦПК України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 86 ЦПК України, витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи. Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам не можуть не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Відповідно до п. 9 розділу 3 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року N 59, витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Відповідно до п.п. б) п. 7 розділу 3 вказаної Інструкції, відшкодуванню підлягають витрати на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях в межах затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 N 98 граничних сум витрат на найм житлового приміщення, встановлених з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат за користування телефоном, холодильником, телевізором та інших витрат (крім витрат на побутові послуги та витрат на оплату податку на додану вартість).

Відповідно до додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 N 98, Гранична сума витрат на найм житлового приміщення за добу на території України складає не більш як 250 грн. на добу.

Вартість проїзду відповідача з м. Москви та назад складає 12 189 рублів, що за курсом НБУ на дату винесення рішення складає 3112 грн. 46 коп., на підтвердження чого відповідачем надано копії електронних квитків (а.с. 112, 118). Водночас відповідачем не надано суду доказів (платіжних документів) щодо сплати нею витрат, пов'язаних із явкою до суду свідків.

Витрати на найм житла відповідача та свідка ОСОБА_10 підтверджені належним чином, суду надано чеки на сплату готельних послуг (а.с. 119, 121).

Таким чином, з позивача підлягають стягненню судові витрати, пов'язані із явкою відповідача до суду в сумі 3112 грн. 46 коп., витрати, пов'язані із наймом житла відповідачем та свідком в розмірі 1000 грн. (з урахуванням граничних сум витрат на найм житлового приміщення за добу на території України, встановлених в додатку 1 до Постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 N 98).

Керуючись ст.ст. ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст. ст. 10, 11, 14, 60, 79, 85, 86, 88, 212- 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 (АДРЕСА_5, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_2) судові витрати в сумі 4112 (чотири тисячі сто дванадцять) гривень 46 копійок (в т.ч. витрати, пов'язані із явкою до суду в сумі 3112 грн. 46 коп., витрати, пов'язані із наймом житла в розмірі 1000 грн.).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя М.В.Мурзенко

Суддя /підпис/

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО.

Суддя: Секретар: