Рішення № 31805468, 05.06.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2013 р.Справа № 916/1153/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.Е. Кришиневській

за участю представників:

від позивача - Косолапова І.А.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства „Запорізький автомобілебудівний завод" в особі Відокремленого госпрозрахункового підрозділу „Іллічівський завод автомобільних агрегатів" до Приватного підприємства „Арт-Логістік" про стягнення 197 934,42 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Запорізький автомобілебудівний завод" в особі Відокремленого госпрозрахункового підрозділу „Іллічівський завод автомобільних агрегатів" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства „Арт-Логістік" про стягнення 197 934,42 грн., посилаючись на наступне.

Між ПАТ „Запорізький автомобілебудівний завод" в особі Відокремленого госпрозрахункового підрозділу „Іллічівський завод автомобільних агрегатів" та ПП „Арт-Логістік" були укладені договори № 10 від 27.02.2012 р. про надання послуг, пов'язаних з митним оформленням вантажів та транспортних засобів, які перевозять ці вантажі, їх тимчасового розміщення на території ватажного митного комплексу (ВМК) позивача та № 45 від 04.07.2012 р. про зберігання на складі тимчасового зберігання позивача (СТЗ) вантажу.

Як вказує позивач, відповідно до п. 1.1 договору № 45 приймання, декларування, зберігання та видача вантажу (товару) відповідачу здійснювалась на умовах та в порядку, встановленому договором, а також Положенням про відкриття та експлуатацію СТЗ, затвердженому наказом ДМСУ № 674 від 07.10.2003 р. (який діяв до 23.08.2012 р.).

Так, позивач зазначає, що відповідно до п. 3.1 договору № 45 відповідач передав товар позивачу для зберігання на СТЗ, про що свідчить акт від 04.07.2012 р., до митного оформлення вантажу. Товар на СТЗ зберігався у автомобілях - рефрижераторах відповідача.

За ствердженням позивача, відповідач не здійснив своєчасно розмитнення товару - кавунів. Оскільки вказаний товар швидко псується, за ствердженнями позивача, за час зберігання він став непридатним до використання. Так, позивачем було зазначено, що після розмитнення товару, автомобілі відповідача виїхали з території СТЗ 27.12.2012 р. на підставі вимоги слідчого СВ Іллічівського МІ ГУМВС України в Одеській області, за заявою власника автомобілів.

Наразі позивач посилається на те, що відповідно до п. 5.4 договору № 45 оплата витрат за зберігання здійснюється на підставі рахунку та акту виконаних робіт протягом п'яти банківських днів з дати його виставлення. Рахунок № СФ-0000373 був виставлений відповідачу 27.12.2012 р. акт виконаних робіт також підписано відповідачем 27.12.2012 р.

Як вказує позивач, при підписанні акту приймання-здачі робіт (надання послуг) відповідач усно заявив, що сплачувати заборгованість не буде у зв'язку із скрутним становищем підприємства. Однак, акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2013 р., в якому вказана сума заборгованості, відповідачем підписаний.

Відтак, позивач вказує, що свої зобов'язання він виконав в повному обсязі, виконані послуги (роботи) передані відповідачу, претензій щодо якості виконаних послуг (робіт) від відповідача не одержано.

До того ж на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою погасити заборгованість та попередження про нарахування штрафу, однак остання повернулась з відміткою пошти про те, що за вказаною адресою (м. Іллічівськ, вул. Промислова, 12 - юридична адреса, яка вказана в документах, наданих відповідачем при укладанні договорів) адресат не розшуканий.

Відтак, позивач стверджує, що до теперішнього часу заборгованість за послуги у сумі 151 003,20 грн. відповідачем не погашено.

Крім того, позивач посилається на п. 5.5 договору № 45, за яким у разі несвоєчасної оплати послуг, відповідач повинен сплатити штраф у розмірі 0,5% від суми виставленого рахунку за кожен день прострочення, починаючи з дати виставлення рахунку; штраф нараховується на кожен календарний день прострочення платежу. Оскільки станом на 27.02.2013 р. прострочення платежу складає 63 календарних дні, позивачем розраховано суму штрафу, що складає 46931,22 грн.

Разом з тим у позовній заяві позивач просив суд вжити запобіжні заходи щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахунковий рахунок відповідача у національній валюті України та на валютний розрахунковий рахунок у АТ „Райффайзен Банк Аваль".

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.04.2013 р. позовну заяву Публічного акціонерного товариства „Запорізький автомобілебудівний завод" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/1153/13, також справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Вимоги позивача про забезпечення позову судом залишено без задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Так, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Зазначене знайшло своє відображення у постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" N 16 від 26.12.2011 року.

При цьому заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Разом з тим в позовній заяві позивач вказує, що ПП „Арт-Логістік" підписавши акт звірки фактично підтвердив існування заборгованості перед позивачем, але в добровільному порядку кошти не повернув, змінив свою юридичну адресу не повідомивши про це, на думку позивача, є всі підстави вважати, що відповідач буде ухилятись від сплати суми основного боргу та штрафних санкцій. Однак, позивач не навів та не надав жодних доказів в обґрунтування своїх вимог щодо існування необхідності вжиття відповідних заходів, зокрема доказів щодо можливості вчинення відповідачем певних дій, спрямованих на списання або примусового зникнення з рахунків належних йому грошових коштів або ще будь-яких дій щодо зменшення грошових коштів на своїх банківських рахунках.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів до забезпечення заявленого позову.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином. за юридичною адресою, зазначеною в позовній заяві та договорі, що також значиться Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Проте докази, які підтверджують отримання відповідачем надісланої судом поштової кореспонденції, до суду не були повернуті.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Між Публічним акціонерним товариством „Запорізький автомобілебудівний завод" в особі Відокремленого госпрозрахункового підрозділу „Іллічівський завод автомобільних агрегатів" (виконавець) та ПП „Арт-Логістік" (замовник) був укладений договір № 10 від 27.02.2012 р. про надання послуг, пов'язаних з митним оформленням вантажів та транспортних засобів, які перевозять ці вантажі, їх тимчасового розміщення на території ватажного митного комплексу (ВМК) позивача (а.с. 11-14)

Відповідно до п. 1.1 договору № 10, його предметом є взаємовідносини сторін по наданню послуг та виконанню робіт, пов'язаних з митним оформленням вантажів та транспортних засобів, які перевозять ці вантажі, їх тимчасового розміщення на території ВМК за адресою: М. Іллічівськ, вул. Промислова, 1.

Акт виконаних робіт (наданих послуг) відображає фактичну вартість виконаних робіт (послуг). Після його підписання є документом, який посвідчує факт належного виконання виконавцем своїх зобов'язань у відповідності з дійсним договором та підставою для донарахування суми зверх перерахованого авансового платежу, вказаного в п. 4.2 договору, або повернення зайво сплаченої суми авансового платежу (п. 3.1 договору № 10).

Згідно п. 4.1 договору № 10 оплата послуг здійснюється по факту їх надання, у відповідності з встановленими тарифами, викладеними в додатку № 1 до договору, який є його невід'ємною частиною.

Вказаний договір вступив в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками кожної із сторін та діяв до 31.12.2012 р. (п. 8.1 договору № 10).

Також між Публічним акціонерним товариством „Запорізький автомобілебудівний завод" в особі Відокремленого госпрозрахункового підрозділу „Іллічівський завод автомобільних агрегатів" (виконавець) та ПП „Арт-Логістік" (замовник) був укладений договір № 45 від 04.07.2012 р. про зберігання на складі тимчасового зберігання позивача (СТЗ) вантажу (а.с. 17-20).

Відповідно до п. 1.1 договору № 45, приймання, декларування, зберігання та видача вантажу (товару) відповідачу здійснювалась на умовах та в порядку, встановленому договором, а також Положенням про відкриття та експлуатацію СТЗ, затвердженому наказом ДМСУ № 674 від 07.10.2003 р. (який діяв до 23.08.2012 р.).

Загальна вартість за договором визначається кількістю наданих/виконаних послуг у відповідності з узгодженими ставками та тарифами, які вказано у відповідних додатках та додаткових угодах до договору (п. 2.1 договору № 45).

П. 3.1 договору № 45 передбачено, що замовник передає товар виконавцю шляхом поставлення його на СТЗ виконавця. Доставка здійснюється за рахунок замовника.

Згідно п. 3.5 договору № 45 строк зберігання вантажу (товарів) на СТЗ від трьох діб до трьох місяців. Строк зберігання вантажу (товарів) на СТЗ починається з дня їх фактичного розміщення на СТЗ - дати оформлення акту про розміщення під митним контролем товарів та транспортних засобів для зберігання на СТЗ та закінчується днем закінчення митного оформлення.

Замовник зобов'язаний надати товар відповідної якості та у відповідній упаковці, вивезти за свій рахунок товар зі складу виконавця в день оформлення документів, які підтверджують законність вивезення вантажу, також замовник має право контролювати дотримання виконавцем умов зберігання товару (п. 4.1, 4.2 договору № 45).

Виконавець зобов'язаний прийняти товар, поставлений замовником в обумовлені сторонами строки, виконувати умови зберігання товару відповідно до вимог діючого законодавства України, при цьому виконавець має право вимагати від замовника сплати винагороди та оплати витрат, пов'язаних із зберіганням товару (п. 4.3, 4.4 договору № 45).

Відповідно до п. 5.1 договору № 45 сторони періодично, але не менше одного разу в місяць проводять звірку поставлених та відправлених товарів, правильність взаєморозрахунків. Винагорода виконавцеві за надані їм послуги здійснюється за тарифними ставками, узгодженими в додатках до цього договору. одиниці виміру приймається за три дні (п. 5.2).

Згідно п. 5.4 договору № 45 оплата витрат за зберігання здійснюється на підставі рахунку, та актів виконаних робіт на протязі 5 банківських днів з дати його виставлення.

Зазначений договір № 45 набрав чинності з моменту його підписання та строк його дії визначено до закінчення терміну зберігання вантажу (товару) на СТЗ (п. 9.1 договору № 45).

Як з'ясовано судом, на виконання умов зазначеного договору, відповідач передав товар позивачу для зберігання на СТЗ, про що свідчить акт від 04.07.2012 р. про розміщення товарів і транспортних засобів на тимчасове зберігання під митним контролем на СТЗ (а.с. 27).

В ході розгляду справи судом було встановлено, що відповідач не здійснив своєчасно розмитнення товару - кавунів. Оскільки цей товар швидко псується, за час зберігання він став непридатним до використання. Так, позивачем було зазначено, що після розмитнення товару, автомобілі відповідача виїхали з території СТЗ 27.12.2012 р. на підставі вимоги слідчого СВ Іллічівського МІ ГУМВС України в Одеській області № 9572 від 27.12.2012 р. (а.с. 29), за заявою власника автомобілів, про що було складено відповідний акт передачі (а.с. 32).

При цьому відповідно до умов договору сторонами складено акт прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) від 31.12.2012 р., підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками (а.с. 23). Також 27.12.2012 р. відповідачу був виставлений рахунок № СФ-0000373 (а.с. 22) на суму 151 003,20 грн. по договорам № 10 та № 45, який не був сплачений відповідачем. Так, несплата відповідачем вказаної суми стала підставою для звернення позивача до господарського суду із заявленим позовом про стягнення зазначеної заборгованості.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 згідно ч. 2 ст. 901 цього ж Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Так, укладений між сторонами по справі договір надання послуг із зберігання на складі тимчасового зберігання позивача є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до норм ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем від позивача наданих останнім послуг із зберігання на складі тимчасового зберігання вантажу (кавунів) є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства, що не було здійснено відповідачем, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 151 003,20 грн., у т.ч. по договору № 10 від 27.01.2012 р. - 52152,00 грн., по договору № 45 від 04.07.2012 р. - 98851,20 грн.

Наразі слід зазначити, що між сторонами було складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.01.2013 р. (а.с. 24), в якому також вказана заявлена до стягнення сума заборгованості.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем було направлено відповідачу претензію № 10-193/41-юр від 20.12.2012 р. (а.с. 25) з вимогою погасити заборгованість та попередження про нарахування штрафу, повернулась з відміткою пошти, про те, що за вказаною адресою (м. Іллічівськ, вул. Промислова, 12 - юридична адреса, яка вказана в документах, наданих відповідачем при укладанні договорів) адресат не розшуканий (а.с. 26).

Між тим несплатою вказаної суми заборгованості за вище вказаними договорами про надання послуг відповідач порушив умови цих договорів, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.

Згідно приписів п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму боргу відповідач не спростував, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В свою чергу вказані обставини є підставою для стягнення суми заборгованості за вказаними договорами № 10 та № 45 в розмірі 151 003,20 грн. на користь позивача.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

При цьому невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Так, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 45 від 04.07.2012 р. позивачем нараховано штрафні санкції в сумі 46931,22 грн.

Сторони в п. 5.5 договору № 45 погодили, що у разі несвоєчасної оплати послуг, відповідач повинен сплатити штраф у розмірі 0,5% від суми виставленого рахунку за кожен день прострочення, починаючи з дати виставлення рахунку. Штраф нараховується на кожен календарний день прострочення платежу.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, останнім не були виконані своєчасно зобов'язання з оплати наданих послуг. Зокрема, акт прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) складено сторонами 27.12.2012 р., рахунок на оплату послуг виставлено 27.12.2012 р. Відповідно з огляду на положення п. 5.4 договору, за якими оплата витрат за зберігання здійснюється на підставі рахунку та актів виконаних робіт на протязі 5 банківських днів з дати його виставлення, відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати послуг.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 231 ГУ України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у такому розмірі: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок штрафу за період з 27.12.2012 р. по 27.02.2013 року (63 дн.) в сумі 46931,22 грн. судом встановлено неправильність проведення розрахунку з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, згідно п. 5.5 договору № 45 у разі несвоєчасної оплати послуг, відповідач повинен сплатити штраф у розмірі 0,5% від суми виставленого рахунку за кожен день прострочення, починаючи з дати виставлення рахунку. Штраф нараховується на кожен календарний день прострочення платежу.

Враховуючи те, що рахунок-фактура № СФ-0000373 був виставлений 27.12.2012 р., відповідно початком для нарахування позивачем неустойки у вигляді штрафу за невиконання відповідачем зобов'язання з оплати за надання послуг зберігання на складі тимчасового зберігання позивача (СТЗ) вантажу за договором № 45 є 27.12.2012 р., адже інше ні договором, ні законом не встановлено.

Однак, у наведеному позивачем розрахунку неустойку відповідачу було нараховано, виходячи із загальної суми боргу за обома договорами - 151 003,20 грн., тоді як за договором № 45 сума боргу складає 98851,20 грн. (а.с. 62). При цьому позивач зазначив, що за договором № 10 від 27.02.2012 р пеня за прострочення оплати рахунку не нараховувалась, окремий рахунок на оплату послуг та робіт за цим договором не виставлявся.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором № 45 від 04.07.2012 р. про зберігання на складі тимчасового зберігання позивача (СТЗ) вантажу, на думку суду, позивач має право на стягнення неустойки за вказаним договором за період з 27.12.2012 р. по 27.02.2013 р. (63 дн.) на відповідну суму боргу (98851,20 грн.), що складає за розрахунком суду 2559,30 грн. (98851,20 грн./100%х2х7,5%/365 дн.х63 дн.), виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у розрахунковий період.

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 153562,50 грн. (151003,20 грн. основного боргу + 2559,20 грн. неустойки).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Запорізький автомобілебудівний завод" в особі Відокремленого госпрозрахункового підрозділу „Іллічівський завод автомобільних агрегатів" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства „Запорізький автомобілебудівний завод" в особі Відокремленого госпрозрахункового підрозділу „Іллічівський завод автомобільних агрегатів" до Приватного підприємства „Арт-Логістік" про стягнення 197934,42 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Приватного підприємства „Арт-Логістік" (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Леніна, 8а; р/р 26008351276 в АТ „Райффайзен Банк Аваль" м. Київ, МФО 380805) на користь Публічного акціонерного товариства „Запорізький автомобілебудівний завод" (69600, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 8; код ЄДРПОУ 25480917) в особі Відокремленого госпрозрахункового підрозділу „Іллічівський завод автомобільних агрегатів" (68001, Одеська область, м Іллічівськ, вул. Промислова, 1; код 22489645, р/р 26009510321 у ПАТ „МарфінБанк" м. Іллічівська, МФО 328168) суму заборгованості в розмірі 151003/сто п'ятдесят одна тисяча три/грн. 20 коп., неустойку в сумі 2559/дві тисячі п'ятсот п'ятдесят дев'ять/грн. 30 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3071/три тисячі сімдесят одну/грн. 25 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства „Запорізький автомобілебудівний завод" в особі Відокремленого госпрозрахункового підрозділу „Іллічівський завод автомобільних агрегатів" відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2013 р.

Суддя Петров В.С.