Постанова № 31796489, 11.06.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чернявська Т.І.

Суддя-доповідач - Лях О.П.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 року справа №812/1588/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Лях О.П.,

суддів Нікуліна О.А., Попова В.В.,

при секретарі судового засідання - Гуринович А.Б.

за участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача -

представника відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 р. у справі № 812/1588/13-а за позовом ОСОБА_2 до Державної фінансової інспекції в Луганській області про визнання протиправним наказу, зобов'язання поновити на посаді та вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Луганській області про визнання протиправним наказу, зобов'язання поновити на посаді та вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 06 грудня 2012 року він отримав рекомендованим поштовим відправленням наказ Державної фінансової інспекції в Луганській області від 03 грудня 2012 року № 548-0 про його звільнення з посади начальника відділу інспектування органів державної влади згідно пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України через відсутність на роботі з 13 серпня 2012 року по 01 листопада 2012 року без поважних причин. З липня 2012 року стан здоров'я позивача значно погіршився, проте місцеві установи охорони здоров'я в яких проходив лікування та обстеження в Луганській обласній клінічній лікарні, не змогли надати йому необхідної результативної медичної допомоги, у зв'язку з чим він звернувся до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця в м. Києві, де й проходив обстеження з 13 серпня 2012 року по 01 листопада 2012 року. За результатами обстежень йому були видані відповідні довідки, у тому числі консультативні висновки, які він передав за місцем роботи як підтвердження поважних причини відсутності на роботі у період з 13 серпня 2012 року по 01 листопада 2012 року.

Згідно до чинного законодавства документами, які підтверджують непрацездатність, можуть бути не лише листки непрацездатності. Причиною звільнення послугувало неналежне (на думку відповідача) оформлення документів, виданих університетом, які за законом можуть бути підтвердженням поважності причин відсутності на роботі, а пояснення з позивача зажадали по зовсім іншому факту - відсутності листків непрацездатності. Вважає, що обраний відповідачем вид дисциплінарного стягнення (звільнення) є таким, що не відповідає ступеню тяжкості проступку (наявність окремих недоліків при оформленні документів) та обставинам, за яких його вчинено, що не відповідає вимогам частини 3 статті 149 Кодексу законів про працю України.

Просив суд визнати протиправним наказ Державної фінансової інспекції в Луганській області від 03 грудня 2012 року № 548-0 про його звільнення, поновити його на посаді начальника відділу інспектування органів державної влади та зобов'язати Державну фінансову інспекцію в Луганській області виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу та інші належні виплати.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 р. у задоволені вказаного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі та під час апеляційного розгляду справи позивач і його представник посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити оскаржувану постанову без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу».

Згідно з вимогами статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Законодавець врегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) спеціальними законами та можливістю застосування загального кодифікованого нормативного акта - Кодексу законів про працю України.

Приймаючи до уваги звільнення позивача з публічної служби з підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, питання щодо правомірності його звільнення необхідно вирішувати з урахуванням норм зазначеного нормативного акта.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач - ОСОБА_2 призначений на посаду начальника відділу інспектування органів державної влади Державної фінансової інспекції в Луганській області із збереженням 9 рангу державного службовця за переведенням з Контрольно-ревізійного управління в Луганській області наказом від 11 січня 2012 року № 34-0 (арк. справи 45-46).

Наказом від 03 грудня 2012 року № 548-о позивача звільнено через відсутність на роботі з 13 серпня 2012 року по 01 листопада 2012 року без поважних причин згідно з пунктом 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (арк. справи 82-83). Пунктом 3 оскаржуваного наказу зобов*язано відділ кадрів (ОСОБА_4) витребувати у позивача трудову книжку для внесення відповідного запису про звільнення.

Відмовляючи в задоволені позивних вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваний позивачем наказ є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції є частково не обґрунтованими з наступних підстав.

Згідно з лікарняними листками позивач перебував на лікарняному: з 04 липня 2012 року до 20 липня 2012 року, стати до роботи з 21 липня 2012року; з 21 липня 2012 року по 10 серпня 2012 року, стати до роботи 11 серпня 2012 року. Проте після перебування на лікарняному позивач до виконання своїх посадових обов*язків не приступав, оскільки день виходу на роботу припадав на вихідний день.

В період з 13 серпня 2012 року по 01 листопада 2012 року справи позивач був відсутній на роботі, згідно листа Національного медичного університету імені О.О. Богомольця з 13 серпня 2012 року по 07 вересня 2012 року позивач проходив обстеження на кафедрі пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця в ДКЛ № 2, (а.с.51-52,59), з 10 вересня 2012 року по 05 жовтня 2012 року спостерігався на кафедрі неврології і пройшов призначене лікування амбулаторно (а.с.58), та з 08 жовтня 2012 року по 01 листопада 2012 року на кафедрі внутрішньої медицини № 3 (а.с.61) , що підтверджується довідками президента Асоціації лікарів-інтерністів, члена-кореспондента НАМН України, професора, заслуженого діяча науки та техніки України ОСОБА_5 від 03 вересня 2012 року та від 07 вересня 2012 року, довідкою доцента кафедри неврології, кандидата медичних наук ОСОБА_6 від 10 вересня 2012 року, консультативним висновком завідувача кафедри неврології, доктора медичних наук, професора ОСОБА_7 від 12 вересня 2012 року, висновком спеціаліста Олександрівської клінічної лікарні м. Києва ОСОБА_8 від 17 вересня 2012 року, консультативним висновком завідувача кафедри неврології, доктора медичних наук, професора ОСОБА_7 від 19 вересня 2012 року, довідкою завідувача кафедри неврології, доктора медичних наук, професора ОСОБА_7 від 21 вересня 2012 року, довідкою завідувача кафедри неврології, доктора медичних наук, професора ОСОБА_7 від 05 жовтня 2012 року, довідкою президента Асоціації лікарів-інтерністів, члена-кореспондента НАМН України, професора, заслуженого діяча науки та техніки України ОСОБА_5 від 26 жовтня 2012 року, консультацією гастроентеролога завідувача кафедри внутрішньої медицини № 3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, професора ОСОБА_9 від 01 листопада 2012 року (арк. справи 48-62). З 02 по 27 листопада 2012 року перебував на лікарняному, стати до роботи 28 листопада 2012 року.

Із документів, виданих Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця вбачається, що на кафедру пропедевтики внутрішньої медицини № 1, кафедру неврології та кафедру внутрішньої медицини № 3 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця за консультативною допомогою позивач звернувся самостійно, а не за направленням лікаря, проти чого не заперечував позивач під час апеляційного розгляду справи. Загальний стан позивача був задовільний, від запропонованої госпіталізації відмовлявся, у рекомендаціях, серед іншого, позивачу запропоновано дотримуватись режиму праці.

Висновки про те, що захворювання пов*язані якимось чином із виконанням службових обов*язків чи є такими, що унеможливлюють виконання службових обов*язків в рекомендаціях відсутні.

Листом від 11 березня 2013 року за № 120/2-363 на виконання ухвали суду Національний медичний університет імені О.О. Богомольця повідомив, що під час звернень хворому були проведені амбулаторні обстеження фахівцями університету, від стаціонарного лікування гр. ОСОБА_2 відмовлявся. Надані співробітниками Національного медичного університету імені О.О. Богомольця консультативні висновки носять рекомендації щодо лікувальних заходів відповідно до встановленого діагнозу та не є документами, які засвідчують тимчасову непрацездатність (арк. справи 149-150).

З огляду на викладене, доводи позивача про те, що ним було повідомлено відповідача про продовження лікування не за місцем проживання, не можуть бути прийняті до уваги як на підставу вважати поважною причиною відсутності на роботі протягом значного часу з 13 серпня 2012 року по 01 листопада 2012 року , оскільки таке повідомлення надійшло до відповідача лише 04.09.2012 року (а.с.206), тоді як позивач мав стати до роботи ще 13 серпня 2012 року.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відсутність працівника на роботі без листка непрацездатності чи іншого документу, можна визнати поважною, якщо така відсутність має коротко тривалий характер та обумовлена екстреним зверненням за медичною допомогою, однак як встановлено судами, позивач на власний розсуд звернувся за консультативною допомогою та проходив обстеження на кафедрах Національного медичного університету імені О.О. Богомольця протягом більше ніж 2,5 місяців .

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 був відсутній на роботі з 13 серпня 2012 року по 01 листопада 2012 року без поважних причин.

Згідно з статтею 147-1 Кодексу законів про працю України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Дисциплінарне стягнення відповідно до статті 148 Кодексу законів про працю України застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Обставини щодо відсутності позивача на роботі з 13 серпня 2012 року по 01 листопада 2012 року без поважних причин виявлені відповідачем 28 листопада 2012 року при наданні позивачем 28 листопада 2012 року листка непрацездатності (АВГ 594614) за період з 02 листопада 2012 року по 27 листопада 2012 року та інших документів, які підтверджуються проходження лікування у м. Києві з 13 серпня 2012 року по 01 листопада 2012 року (арк. справи 47), а тому оскаржуваний наказ виданий із дотриманням строків для застосування дисциплінарного стягнення, встановлених статтею 148 Кодексу законів про працю України, - безпосередньо за виявленням проступку, не пізніше одного місяця з дня його виявлення та не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

При обранні виду дисциплінарного стягнення відповідачем дотримані вимоги частини 3 статті 149 Кодексу законів про працю України, а саме обраний відповідачем вид дисциплінарного стягнення - звільнення, відповідає ступеню тяжкості проступку та обставинам, за яких його вчинено та частини 1 статті 43 Кодексу законів про працю України - від Первинної профспілкової організації Державної фінансової інспекції в Луганській області відповідачем отримано попередню згоду, про що свідчить лист голови профспілкового комітету від 03 грудня 2012 року № 125-18/13 та протокол засідання від 03 грудня 2013 року № 10, на якому позивач був присутній (арк. справи 77-78, 79, 80-81).

Судом першої інстанції на підставі показань свідка - заступника начальника Державної фінансової інспекції в Луганській області ОСОБА_10 встановлено, що трудова книжка позивача була йому передана начальником інспекції ОСОБА_11 після призначення на посаду начальника відділу інспектування органів державної влади Державної фінансової інспекції в Луганській області за переведенням з Контрольно-ревізійного управління в Луганській області, а до відділу кадрів позивачем не була передана.

Однак з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з наступних підстав.

Згідно до вимог пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. N 301 «Про трудові книжки працівників» при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в становленому порядку.

Пунктом 3 зазначеної постанови передбачено , що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

А згідно до пункту 4 постанови відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Колегія зазначає, що в матеріалах справи відсутні доповідні записки працівників відділу кадрів, матеріали службового розслідування по факту відсутності трудової книжки позивача з дати прийняття позивача на роботу з січня 2012 року до дати звільнення 3 грудня 2012 року . Відсутність трудової книжки позивача в установі з дати прийняття позивача на роботу з січня 2012 року до дати звільнення 3 грудня 2012 року не дає підстав вважати що трудова книжка позивача протягом зазначеного часу знаходилася саме в нього, а навпаки зобов*язувала саме відповідача вжиття заходів для виготовлення її дублікату з додержанням встановленого порядку.

З огляду на викладене колегія суддів вважає помилковим висновок суду про законність пункту 3 оскаржуваного наказу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають обставинам справи, що призвело до невірного вирішення частини позовних вимог, тому постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 р. у справі № 812/1588/13-а за позовом ОСОБА_2 до Державної фінансової інспекції в Луганській області про визнання протиправним наказу, зобов'язання поновити на посаді та вчинити певні дії задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 р. у справі № 812/1588/13-а скасувати. Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_2 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2013 р. у справі № 812/1588/13-а за позовом ОСОБА_2 до Державної фінансової інспекції в Луганській області про визнання протиправним наказу, зобов'язання поновити на посаді та вчинити певні дії задовольнити частково.

Скасувати п.3 наказу Державної фінансової інспекції в Луганькій області від 03 грудня 2012 року № 548-о «Про звільнення ОСОБА_2»

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі постанова виготовлена 12 червня 2013 року.

Колегія суддів : О.П. Лях

О.А. Нікулін

В.В. Попов