Постанова № 31795274, 12.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2013 року № 826/3398/13-а

В приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10, Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого Бояринцевої М.А. розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комлекс Інженерінг"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комлекс Інженерінг" звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року № 0003792250 та № 0003782250.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України, Податковий кодекс України, Цивільний кодекс України, закони України "Про податок на додану вартість", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та зазначає, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби при проведенні перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Комлекс Інженерінг" неправомірно зроблений висновок про фіктивність правочинів, вчинених між позивачем та Колективним підприємством "Альянс", оскільки господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентом підтверджуються необхідними первинними документами.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, законів України "Про податок на додану вартість", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та зазначив, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби правомірно збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Комлекс Інженерінг" суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток приватних підприємств, оскільки правочини, вчинені за участю позивача та Колективного підприємства "Альянс" не спрямовані на реальне виконання умов договору.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Комлекс Інженерінг" є юридичною особою та перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби.

В період з 20 вересня 2012 року по 26 вересня 2012 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на підставі підпунктів 78.1.1, 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1, пункту 79.2 статті 79, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та наказу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби № 1335 від 19 вересня 2012 року проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Колективним підприємством "Альянс" за період з 1 січня 2009 року по 31 березня 2012 року.

За результатами проведеної перевірки Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби складено акт від 3 жовтня 2012 року № 299/22-50/32854643, яким встановлено наступні порушення Товариством з обмеженою відповідальністю " Комплекс Інженерінг ":

- відповідно до частини першої, частини другої статті 215, частини другої статті 228, частини першої статті 236 Цивільного кодексу України правочини щодо оформлення будь-яких документів між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" та Колективним підприємством "Альянс" протягом перевіряємого періоду є нікчемними та як наслідок недійсними з моменту їх вчинення;

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток за 2010 рік в сумі 6 359 грн.;

- підпункту 7.2.1, підпункту 7.2.3, підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року в розмірі 5 087 грн.

12 жовтня 2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" подані заперечення на акт перевірки від 3 жовтня 2012 року № 299/22-50/32854643.

Листом від 19 жовтня 2012 року за № 11988/10-22-523 Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг", що висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі складеного акту перевірки, 24 жовтня 2012 року Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0003782250, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" суму грошового зобов'язання в розмірі 7 949 грн., з якої: за основним платежем - 6 359 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 590 грн. за платежем: податок на прибуток підприємств, код платежу: 11021000;

- № 0003792250, яким збільшено Товариству з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" суму грошового зобов'язання в розмірі 6 359 грн., з якої: за основним платежем - 5 087 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 272 грн. за платежем податок на додану вартість, код платежу: 14010100.

Не погоджуючись з прийнятими Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби у м. Києві від 28 грудня 2012 року № 911/10/12-114 залишено без змін податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року № 0003782250 та № 0003792250, а скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" від 5 листопада 2012 року № 624.11 (вхідний Державної податкової служби у м. Києві від 6 листопада 2012 року № 5584/10) - без задоволення.

Рішенням Державної податкової служби України від 30 січня 2013 року № 1461/6/10-2115 залишено без змін податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року № 0003782250 та № 0003792250 та рішення, прийняте за результатами розгляду скарги, а скаргу - без задоволення.

Як встановлено під час розгляду справи, Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби прийшла до висновку про завищення позивачем витрат та про неправомірність віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з Колективним підприємством "Альянс" на підставі акту Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Державної податкової служби від 11 квітня 2012 року № 36/22/32468182 про неможливість проведення зустрічної звірки Колективного підприємства "Альянс", згідно якого реальність здійснення господарських відносин між Колективним підприємством "Альянс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" документально не підтверджено.

В акті зазначено, що відповідно до отриманої постанови слідчого групи слідчих - старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Мазуркевича В.А. від 2 квітня 2012 року, винесеної в рамках кримінальної справи № 69-0146, встановлено, що протягом 2009-2012 років на території Автономної Республіки Крим діяла група осіб, яка згідно єдиного плану з розподілом ролей, умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету, спрямовану на здійснення тяжких та особливо тяжких злочинів економічної спрямованості, організувала злочинну схему незаконної діяльності щодо сприяння підприємствам в мінімізації ними податкових зобов'язань, які підлягають сплаті до бюджету, заволодіння бюджетними коштами. Для функціонування зазначеної схеми вказані особи, діючи без наміру здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або наданням послуг, в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності зареєстрували та придбали суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні особи), зареєстровані на "підставних" осіб. В ході досудового слідства порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), в тому числі Колективного підприємства "Альянс" з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, суд зазначає, що умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Проте, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Зазначена правова позиція викладена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 2 червня 2011 року.

Щодо визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, суд зазначає про наступне.

Відповідно до пункту 5.1. статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності до абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пунктом 1.7, підпунктом 7.4.1, підпунктом 7.4.5 пункту 7.4, підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" визначає окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. До них відносяться: не пов'язаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно підпунктів 7.2.3 та 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Відповідно до пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Так, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 1 грудня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг", як замовником, та Колективним підприємством "Альянс", як підрядником, укладено договір підряду № 1799, за умовами якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик власними силами і матеріалами, в обумовлений договором термін, виконати комплекс робіт по ремонту підсобних приміщень портальної мийки на АЗК за адресою: м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, 38-А.

Пунктом 2.2 договору визначено, що основний перелік робіт на об'єкті зазначений в локальному кошторисі, який складений підрядником та погоджений із замовником.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" та Колективним підприємством "Альянс" погоджена договірна ціна на проведення ремонтно-будівельних робіт на АЗК 08019/0, яка станом на 1 грудня 2010 року складає 30 523,20 грн., в тому числі ПДВ - 5 087,20 грн.

На виконання умов договору Колективне підприємство "Альянс" виписало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" податкову накладну № 4610 від 10 грудня 2012 року на загальну суму 30 523,20 грн., в тому числі ПДВ - 5 087,20 грн.

20 грудня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" та Колективним підприємством "Альянс" підписані акт прийому виконаних будівельних робіт на АЗК 08019/0 в м. Сімферополі та довідка про вартість виконаних будівельних робіт /і затрат/ на загальну суму 30 523,20 грн.

На підтвердження перерахування коштів на користь Колективного підприємства "Альянс" позивачем надано виписку по рахунку в АТ "ОТП Банк", м. Київ.

Позивачем на підтвердження використання у власній господарській діяльності отриманих послуг від Колективного підприємства "Альянс" надано договір № 1312-10/У від 1 вересня 2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг", як виконавцем, та Спільним українсько-німецьким товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кершер", як замовником, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання виконати ремонтні роботи на автозаправних комплексах замовника, згідно додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" та Спільним українсько-німецьким товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кершер" підписано додаткову угоду № 2 до договору № 1312-10/У від 1 вересня 2010 року, згідно якої сторони вирішили доповнити перелік автозаправних комплексів, зазначених в пункті 1 додатку № 1 від 1 вересня 2010 року, автозаправним комплексом, який знаходиться за адресою: м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, 38а - 15 грудня 2010 року.

30 грудня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" та Спільним українсько-німецьким товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кершер" підписано акт прийому виконаних будівельних робіт за грудень 2010 року, згідно якого Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" виконані ремонтно-будівельні роботи в приміщенні автомийки на АЗК 08019/0 в м. Сімферополі по вул. Генерала Васильєва, 38 на загальну суму 36 230,81 грн.

Проаналізувавши надані позивачем первинні документи, судом встановлено їх відповідність вимогами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

На підтвердження відображення спірних операцій у своєму бухгалтерському обліку та на підтвердження отримання прибутку за спірними операціями позивачем надано оборотно-сальдові відомості по рахункам 631 та 361.

Отже, під час розгляду справи встановлено, що зобов'язання згідно укладеного договору від 1 грудня 2010 року № 1799 виконані Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" та Колективним підприємством "Альянс" у повному обсязі, що підтверджується відповідними первинними документами.

Відносно доводів представника відповідача щодо нереальності правочинів вчинених за участю Колективного підприємства "Альянс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг", суд зазначає про наступне.

Під час розгляду справи у письмовому провадженні відповідачем подано вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2013 року у справі № 123/3318/13-к, яким затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 22 березня 2013 року між старшим прокурором відділу Генеральної прокуратури України Карпалюк Р.М. та підозрюваною ОСОБА_3 та яким визнано ОСОБА_3 винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України та призначено їй узгоджене покарання за вказаною статтею у виді штрафу в розмірі 68 000 гривень.

Як вбачається із вказаного вироку, впродовж 2009 року - 2010 року, ОСОБА_3 за попередньою змовою з іншою особою та іншими особами (досудове розслідування стосовно яких проводиться окремо), діючи умисно, здійснювала злочинну діяльність щодо створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності цих осіб.

З цією метою, ОСОБА_3 без наміру здійснювати підприємницьку діяльність, здійснила реєстрацію (придбання) ряду суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), засновником яких вона була особисто, а саме: БВП "Строитель плюс", КП "Альянс", ПП "Севелітстрой", ПП "Кримторг" та ПП "Кримспецтехнолоджи".

Використовуючи реквізити, банківські рахунки та печатки підприємств, створених та придбаних ОСОБА_3 з метою прикриття незаконної діяльності групи осіб під керівництвом іншої особи, учасниками злочинного угрупування вчинено пособництво службовим особам:

- генеральному директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз КДС" ОСОБА_4 в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 693 776,40 грн.;

- головному бухгалтеру Публічного акціонерного товариства "Крименерго" ОСОБА_5, в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року, в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2 326 167,60 гривень;

- директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна компанія" ОСОБА_6 в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 2 656 539 гривень;

- директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримкопмлекс" ОСОБА_7 та головному бухгалтеру даного підприємства ОСОБА_8, в період з вересня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 46 001 гривень;

- директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Будком" ОСОБА_9 в період з квітня 2009 року по листопад 2010 року в умисному ухиленні від сплати податків, внаслідок чого до державного бюджету України фактично не надійшло коштів на загальну суму 473 320,38 гривень.

У вироку зазначено, що у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину визнала повністю та просила суд затвердити угоду про визначення винуватості, укладену між нею та прокурором.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим, розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Крім того, суд зазначає, що норма частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов'язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до адміністративної відповідальності), а не щодо інших осіб.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що не можна вважати обов'язковими обставини щодо діяння фізичної особи, встановлені під час розгляду справи, при оцінці правомірності поведінки юридичної особи, працівником (представником) якої була ця фізична особа, якщо йдеться про відповідальність за порушення юридичною особою законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Аналогічна правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 19 листопада 2012 року № 2379/12/13-12.

За таких обставин, суд приймає вирок суду як доказ протиправності дій ОСОБА_3, які виразилися у придбанні фіктивного підприємства КП "Альянс" з метою пособництва службовим особам Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз КДС", Публічного акціонерного товариства "Крименерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "Південна будівельна компанія", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримкомплекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Будком" в умисному ухиленні від сплати податків.

Разом з тим, суд зазначає, що вироком Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2013 року у справі № 123/3318/13-к не встановлено обставин щодо здійснення ОСОБА_3 пособництва службовим особам Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" в умисному ухиленні від сплати податків.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що вирок Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 10 квітня 2013 року у справі № 123/3318/13-к не може бути доказом на підтвердження того, що договір підряду від 1 грудня 2010 року № 1799 укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" та Колективним підприємством "Альянс" без мети реального настання правових наслідків, а з метою ухилення від сплати податків.

При цьому, матеріали досудового розслідування (протоколи допиту свідків, підозрюваного та обвинуваченого) не можуть бути виключними доказами вини у вчиненні злочину, оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили, як це передбачено частиною другою статті 94 Кримінально-процесуального кодексу України. Згідно частини четвертої статті 95 Кримінально-процесуального кодексу України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

З огляду на встановлене та враховуючи, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю Колективного підприємства "Альянс", які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення, висновки відповідача про те, що правочини не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, судом до уваги не приймаються.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

При цьому, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагента правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12).

Суд також зазначає, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, суд зазначає, що для вирішення спору важливе значення має факт реєстрації та перебування контрагентів платника податку на додану вартість в стані платників податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Як встановлено під час розгляду справи, на момент складання податкових накладних позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість.

Крім того, згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності Колективного підприємства "Альянс" є: будування та ремонт суден, діяльність у сфері інжинірингу, неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами, оптова торгівля хімічними продуктами, будівництво будівель, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Інженерінг" є: діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту, оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, ремонт побутових приладів, домашнього та садового обладнання, каналізація, відведення й очищення стічних вод, ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодозії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, інші роботи із завершення будівництва, ремонт і технічне обслуговування електронного й оптичного устаткування, установлення та монтаж машин і устаткування, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, електромонтажні роботи, інші будівельно-монтажні роботи, будівництво житлових і нежитлових будівель.

Враховуючи наведене, суд зазначає про відповідність господарських взаємовідносин статутній діяльності позивача та його контрагента.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинення операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди чи заволодіння майном держави.

З огляду на встановлене, суд зазначає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та відображено валові витрати за наслідками операцій з Колективним підприємством "Альянс", тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року № 0003792250 та № 0003782250 визнаються протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Комлекс Інженерінг" задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року № 0003792250.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби від 24 жовтня 2012 року № 0003782250.

4. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Комлекс Інженерінг" судові витрати у розмірі 211 (двісті одинадцять) грн. 90 коп.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева