Постанова № 31794808, 07.06.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2013 р. Справа № 5015/3541/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М.

Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Куцик-Трускавецькій О.Б.

за участю представників

прокурор - Куцик В.Б.-ст.прокурор відділу;

від позивача 1 - не з'явився;

від позивача 2 - не з'явився;

від позивача 3 - не з'явився;

від відповідача 1 - не з'явився;

від відповідача 2 - не з'явились;

від відповідача 3 - не з'явився;

від третіх осіб - не з'явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Лазурит-007", смт. Розділ Миколаївського району Львівської області, б/н від 14.02.2013р. (вх.№342 від 21.02.2013р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 04.02.2013р.

у справі № 5015/3541/12, головуючий суддя Чорній Л.З., судді Кітаєва С.Б., Морозюк А.Я.,

за позовом: Прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агенства лісових ресурсів України, Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю „Лазурит-007", смт. Розділ Миколаївського району Львівської області

до відповідача -2: Брюховицької селищної ради, смт. Брюховичі

до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю „Новобуддизайн", м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-1: Управління Держкомзему у м. Львові, м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-2: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Урумова Ж.М., м. Львів

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-3: гр. Музика Руслана Володимирівна, м.Дубляни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору-4: ТОВ "Самгородок", м. Самгородок

про скасування рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.08 р.; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008 р.; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.12.2008 р.; визнання нечинним державного акта на право власності на земельну ділянку від 27.01.2009 р.; витребування земельної ділянки у ТОВ „Лазурит-007"; зобов'язання відповідача - ТОВ „Лазурит-007" повернути спірну земельну ділянку у розпорядження держави,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.02.2013р. у справі № 5015/3541/12 позов задоволено частково. Скасовано рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008 року "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №2-3327/04".

Визнано нечинним (недійсним) Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №907035 від 27.01.2009 року, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю „Лазурит-007", який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00004 кн.02-Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лазурит-007" (Львівська область, Миколаївський район, смт. Розділ, вул. Лісна,83"А") земельну ділянку площею 1,1248 га кадастровий №4610166300:04:003:0066 та передати її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України. Провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю „Новобуддизайн" припинено. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 04.02.2013р. ТОВ "Лазурит-007" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, б/н від 14.02.2013р. (вх.№342 від 21.02.2013р.).

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 21.02.2013р. справу за №5015/3541/12 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням голови суду від 25.02.2013р. у склад колегії для розгляду справи №5015/3541/12, введено суддів Бойко С.М. та Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.02.2013р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Лазурит-007" прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 25.03.2013р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.03.2013р. розгляд апеляційної скарги відкладено на 22.04.2013р. колегією суддів у складі: головуючий суддя Марко Р.І., судді - Бойко С.М., Бонк Т.Б. Прокурора зобов'язано надати суду кадастрову документацію на спірну земельну ділянку площею 1,1248 га (кадастровий №4610166300:04:003:0066).

Розпорядженням в.о. голови суду від 22.04.2013р. в склад судової колегії внесено зміни, замість судді Бойко С.М., яка перебуває у відрядженні, введено суддю Костів Т.С.

В судове засідання, призначене на 22.04.2013р. з'явились прокурор та представники позивача-1 і скаржника.

Прокурор вимог ухвали суду в частині подання кадастрової документації на спірну земельну ділянку площею 1,1248 га (кадастровий №4610166300:04:003:0066) не виконав.

Позивачі, відповідачі 2,3 та треті особи вимог ухвали суду від 25.02.2013р. в частині подання документально обґрунтованих відзивів на апеляційну скаргу не виконали.

У зв'язку з невиконанням прокурором вимог ухвали суду та неявкою в судове засідання представників позивача-2, відповідачів 2, 3 та третіх осіб, а також у зв'язку зі зміною складу суду, розгляд справи було відкладено на 20.05.2013р.

Розпорядженням голови суду від 20.05.2013р. в склад судової колегії внесено зміни, замість судді Бонк Т.Б., введено суддю Бойко С.М.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2013 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.06.2013р.

Однак, при виготовленні даної ухвали було допущено описку в даті призначення справи до розгляду, а саме : замість 07.06.2013 року вказано 10.06.2013 року, у зв'язку з чим, ухвалою суду від 30.05.2013р., в порядку вимог ст. 89 ГПК України, виправлено описку в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 20.05.2013 року в даті призначення судового засідання.

28 травня 2013р. на розгляд суду поступив відзив Брюховицької селищної ради, в якому остання підтримує доводи скаржника.

В дане судове засідання з'явився прокурор, який висловив свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, оскаржуване судове рішення у даній справі - частковому скасуванню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Брюховицька селищна рада, розглянувши заяву Державного лісогосподарського обєднання "Львівліс", 11.03.2004 року та 18.03.2004 року прийняла рішення № 245 та № 263 про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесла їх до земель селища рекреаційного призначення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 року вищевказані рішення відповідача-2 були визнані неправомірними та скасовані. Вказане рішення суду було залишене без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 року.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 16.08.2005 року у задоволенні касаційних скарг на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 року та на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 року відмовлено (а.с.23, т І).

Однак, ухвалою ВАСУ від 19.07.2006р. ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 року та рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 року скасовані, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14.02.2005 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25.04.2005 року залишено без змін.

15 листопада 2004 року Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області прийняв рішення у цивільній справі, яким зобов'язав Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТОВ "Новобуддизайн" земельної ділянки площею 8,8643 га, з яких 1, 8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує ТОВ "Новобуддизайн" для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з ТОВ "Новобуддизайн" договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки; зобов'язав ТОВ "Новобуддизайн" сплатити вартість земельної ділянки площею 8,8643 га, з яких 1, 8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує ТОВ "Новобуддизайн", яка згідно експертної оцінки складає 2 646 740,00 грн. на банківський рахунок Брюховицької селищної ради.

Дане рішення набрало законної сили 25.03.2008 року (а.с. 109, т І).

В подальшому, зазначене вище рішення суду переглянуто Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області за заявою заступника прокурора Львівської області за нововиявленими обставинами. 15.06.2010 року ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області було скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3327/04, провадження у справі закрито. Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області підставою для скасування свого рішення від 15.11.2004 року вказав те, що ТОВ "Новобуддизайн" було виключено з ЄДРПОУ, а це є підставою для закриття провадження у справі.

Водночас, на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004р., яке набрало законної сили 25.03.2008 року, 22 сесією 5 скликання Брюховицької селищної ради 23.10.2008 року прийнято рішення №618 "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року", яким, зокрема, вирішено укласти з ТОВ "Новобуддизайн" договір купівлі-продажу земельної ділянки в строк до 01.09.2009р.

На виконання рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 року № 618, 05.11.2008 року між ТОВ "Новобуддизайн" (покупець) та Брюховицькою селищною радою (продавець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М. та зареєстрований у встановленому законом порядку.

Об'єктом купівлі-продажу, згідно п.п. 1.1., 1.4. договору, є земельна ділянка загальною площею 8,8643 га, з яких 1, 8 га під житлове будівництво (кадастровий № 4610166300:04:003:1605) та 7,0643 га під будівництво об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської (кадастровий № 4610166300:04:003:1606 - площа 6,3611га, кадастровий № 4610166300:04:003:1621 - площа 0,7032). За цільовим призначенням земельна ділянка належить до категорії земель житлової та громадської забудови (п. 1.3). Вартість земельної ділянки визначена в сумі 2 646 740,00 грн. без ПДВ (п. 2.1).

11 грудня 2008р. між ТОВ "Новобуддизайн" (продавець) гр. Музикою Русланом Володимировичем, ТОВ «Самгородок» та ТОВ «Лазурит-007» (покупці) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М., зареєстрований в реєстрі за № 10431. Об'єктом купівлі-продажу, згідно п. 1. договору, є земельна ділянка загальною площею 6,3611 га, кадастровий номер земельної ділянки - №4610166300:04:003:1606, розташована в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яка відноситься до категорії земель громадського призначення та надана для будівництва об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру, у наступному частковому співвідношенні: 7000/63611 ідеальних частин земельної ділянки - власність Музики Р.В., 45363/63611 ідеальних частин земельної ділянки - власність ТОВ «Самгородок», 11248/63611 ідеальних частин земельної ділянки - власність ТОВ «Лазурит-007».

27 січня 2009 року ТОВ «Лазурит-007» видано Державний акт (серія ЯЖ № 907035) на право власності на земельну ділянку площею 1, 1248 га, кадастровий номер - № 4610166300:04:003:0066, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00004 кн 02-7.

Прокурор Шевченківського району м. Львова звернувся до суду в інтересах держави в особі позивача-1 Кабінету Міністрів України, позивача-2 Державного агентства лісових ресурсів України та позивача-3 Львівської міської ради про скасування рішення селищної ради, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Місцевий господарський суд частково задовольнив заявлені позовні вимоги. Скасував рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008 року "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області у справі №2-3327/04". Визнав нечинним (недійсним) Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №907035 від 27.01.2009 року, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю „Лазурит-007", який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00004 кн.02-7. Витребував у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лазурит-007" (Львівська область, Миколаївський район, смт. Розділ, вул. Лісна,83"А") земельну ділянку площею 1,1248 га кадастровий №4610166300:04:003:0066 та передати її у розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України. Провадження у справі в частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю „Новобуддизайн" припинив. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Однак, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Предметом даного спору є рішення Брюховицької селищної ради № 619 від 23.10.2008 року тому спір щодо законності прийняття даного рішення, виходячи із приписів ст. 58 Конституції України, слід вирішувати у відповідності до законодавства, що діяло станом на дату прийняття спірного рішення.

Відповідно до ст. 658 ЦК України право продажу товару за договором купівлі-продажу, крім випадку примусового продажу та інших випадків, встановлених законом належить власникові товару, при цьому якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно до п.34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до п.п. "а" ст.12 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату прийняття спірного рішення) до повноважень селищних рад належить право розпорядження землями територіальних громад.

Згідно ч.1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а відповідно до ч.1 ст. 127 ЗК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 128 ЗК України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно до ч.ч.1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Підстави набуття державою права власності на землю передбачені ч.5 ст. 84 ЗК України. Такими підставами є: а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; в) прийняття спадщини; г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; ґ) конфіскації земельної ділянки.

Згідно до п. 12 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Пунктом 10 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України передбачено, що рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування. Аналогічна норма передбачена ст.9 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності".

Представник відповідача Брюховицької селищної ради в судовому засіданні повідомив, що розмежування земель державної і комунальної власності в межах смт. Брюховичі не проводилося, в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

В той час, матеріали справи свідчать про те, що станом на дату прийняття спірного рішення Брюховицької селищної ради та укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки між Брюховицькою селищною радою і ТОВ "Новобуддизайн", згідно земельно-кадастрових даних, земельна ділянка, яка знаходилась в оренді ТОВ "Новобуддизайн" згідно договору оренди землі терміном на 10 років, знаходилась в межах населеного пункту смт. Брюховичі, за цільовим призначенням: для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру з об'єктами громадсько-житлового призначення.

Прокурор та позивачі не долучили до матеріалів докази знаходження спірних земельних ділянок за межами смт. Брюховичі.

Таким чином, враховуючи те, що спірна земельна ділянка площею, яка була відчужена Брюховицькою селищною радою на користь ТОВ "Новобуддизайн", знаходилася у межах смт. Брюховичі, а також те, що розмежування земель державної і комунальної власності в межах смт. Брюховичі не проводилося, апеляційний суд приходить до висновку, що у відповідності до п.34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", п.п. "а" ст.12, ст.ст. 83, 122, 127, 128, п. 12 розділуХ "Перехідні положення" Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату прийняття спірного рішення №618 від 23.10.2008 року) Брюховицька селищна рада мала усі необхідні повноваження щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

В свою чергу, прокурором та позивачами не надано доказів перебування земельної ділянки загальною площею 8,8643га станом на 2008 рік в державній власності та не наведено жодних підстав набуття державою права власності на цю земельну ділянку, які передбачені ч.5 ст. 84 ЗК України. Зокрема, не подано доказів, які б свідчили про те, що Брюховицьке лісництво здійснювало землекористування спірною земельною ділянкою за наявності правовстановлюючих документів.

Окрім того, як вже зазначалося вище, спірне рішення Брюховицької селищної ради від 23.10.2008 року №618 було прийнято на виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3327/04.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Аналогічна норма була передбачена ст. 11 Закону України "Про судоустрій України", чинного на дату прийняття спірного рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008 року.

Відтак, враховуючи закріплений Конституцією України та законодавством принцип обов'язковості виконання судових рішень, що набрали законної сили, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3327/04, яке набрало законної сили 25.03.2008 року (а.с. 109, т І), підлягало обов'язковому виконанню Брюховицькою селищною радою.

Посилання ж прокурора на скасування 15.06.2010р. рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року та закриття провадження по справі №2-3327/04р. (а.с.28, т І), як на підставу скасування рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008 року, відхиляється апеляційним судом, оскільки це судове рішення було скасоване і провадження у справі закрито уже після фактичного виконання спірного рішення Брюховицької селищної ради і виключно з процесуальних підстав. Зокрема, у зв'язку з тим, що ТОВ "Новобуддизайн" було виключено з Єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій України у зв'язку з його ліквідацією. Тобто рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року по суті не переглядалося і його незаконність в судовому порядку не встановлена.

Щодо посилання прокурора, як на підставу для задоволення позовних вимог, на винесення Шевченківським районним судом м. Львова рішення від 14.02.2005 року, яким визнано неправомірними та скасовано рішення Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004 року та №263 від 18.03.2004 року про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га та віднесено їх до земель селища рекреаційного призначення, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЗК України (в редакції, що діяла на час спірних правовідносин, тобто на дату прийняття спірного рішення №618 від 23.10.2008 року) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно зі ст. 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у відповідності з Законом України від 5 березня 2009 р. № 1066-VI, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Тобто, вимагати захисту порушених прав на землю має право власник чи користувач земельної ділянки, чиї права на землю оформлені та зареєстровані у встановленому законодавством порядку. Вилучення земельних ділянок також здійснюється за згодою землекористувача, право користування якого оформлене та зареєстроване у встановленому законодавством порядку.

Апеляційним судом встановлено, що станом на 01.01.2004 року згідно державної статистичної звітності по формі 6-зем, спірна земельна ділянка, яка знаходилась в оренді ТОВ "Новобуддизайн" згідно Договору оренди землі терміном на 10 років, знаходилася в межах населеного пункту смт.Брюховичі, входила в межі земельної ділянки, яка знаходилася в користуванні Брюховицького лісництва без належно оформлених правовстановлюючих документів на землекористування (обліковувалася в ш.р. 88 Лісогосподарські підприємства). Станом на 01.01.2004 року Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Брюховицького лісництва в смт. Брюховичі державної реєстрації не проходив. Отже, відповідно до п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, зокрема, в даному випадку Брюховицька селищна рада.

В матеріалах справи відсутні докази оформлення Брюховицьким лісництвом чи Державним лісогосподарським об'єднанням "Львівліс" у встановленому законодавством порядку права постійного користування чи права оренди спірною земельною ділянкою шляхом отримання Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою чи укладення договору оренди земельної ділянки.

Відтак, виходячи з приписів ст. 125 ЗК України право постійного користування вказаною земельною ділянкою у Брюховицького лісництва чи Державного лісогосподарського об'єднання "Львівліс" не виникло.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що станом на дату прийняття Брюховицькою селищною радою спірного рішення №618 від 23.10.2008 року, в останньої не виникло обов'язку щодо отримання згоди Брюховицького лісництва чи Державного лісогосподарського об'єднання "Львівліс", як в належних землекористувачів, на вилучення спірної земельної ділянки.

До того ж, станом на дату винесення спірного рішення, земельна ділянка знаходилась в оренді ТОВ "Новобуддизайн".

Виходячи з вищенаведеного, апеляційний суд вважає, що скасування в судовому порядку рішень Брюховицької селищної ради №245 від 11.03.2004 року та №263 від 18.03.2004 року не впливає на правомірність прийняття спірного рішення Брюховицької селищної ради № 618 від 23.11.2008 року.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення № 618 від 23.11.2008 року "Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.11.2004 року у справі №2-3327/04" прийняте Брюховицькою селищною радою в межах компетенції, на виконання судового рішення, яке було обов'язковим до виконання, та з дотриманням вимог земельного законодавства, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Щодо позовних вимог про визнання нечинними Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ТОВ «Лазурит-007» та витребування у нього спірної земельної ділянки, то такі вимоги теж не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Частина 1 ст. 388 ЦК України передбачає, що у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином право на витребування майна у добросовісного набувача має саме власник (чи особа, яка має речове право на майно) і в тому випадку, коли майно перебувало безпосередньо у його володінні або особи, якій він передав майно у володіння, та вибуло з такого їх володіння не з їхньої волі.

Тобто, відповідно до вимог статті 388 ЦК набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Навпаки, набувач визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння (стаття 390 ЦК). Таким чином, набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом.

За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується.

Тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві його витрат на придбання майна. Такі витрати мають бути стягнуті зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною у недійсності правочину. Власник майна не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи за сукупної наявності трьох умов:

а) набувач має бути добросовісним набувачем, він не повинен знати, що купує майно не у власника;

б) майно має бути придбане за гроші, тобто повинно бути саме купленим;

в) власник має втратити володіння цим майном із власної волі, тобто майно має бути передане власником за договором (схову, майнового найму) іншій особі, яка б продала його добросовісному набувачеві.

За змістом зазначених правових норм суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника або володіння особи, якій воно було передане власником у користування, у силу зазначених обставин, а також чи придбав набувач це майно за відплатним договором і чи не знав та не міг знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Лазурит-007», ТОВ «Самгородок» та гр. Музика Р.В. придбали земельну ділянку загальною площею 6, 3611 га, кадастровий номер земельної ділянки - 4610166300:04:003:1606, у ТОВ "Новобуддизайн" згідно договору купівлі-продажу від 26.12.2008 року, а ТОВ "Новобуддизайн" придбало зазначену земельну ділянку в Брюховицької селищної ради згідно договору купівлі-продажу від 05.11.2008 року.

Тобто, ТОВ «Лазурит-007» придбало земельну ділянку в ТОВ "Новобуддизайн" за відплатним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.12.2008 року, сплативши за неї 367 055, 98 грн., і йому не було і не могло бути відомо про те, що він купує майно в особи, яка не мала права його відчужувати.

Тобто, ТОВ «Лазурит-007» є добросовісним набувачем частини спірної земельної ділянки.

Як було зазначено вище, апеляційний суд встановив, що право розпорядження спірною земельною ділянкою всетаки належало Брюховицькій селищній раді. Тобто, в даному випадку відсутній факт вибуття спірної земельної ділянки з володіння власника, тобто Брюховицької селищної ради. Прокурором та позивачами не доведено, що вказана земельна ділянка вибула саме з державної власності і що право розпорядження цією земельною ділянкою належало саме Кабінету Міністрів України.

За таких обставин, відсутні підстави для визнання нечинним Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ТОВ «Лазурит-007» та витребування у нього спірної земельної ділянки площею 1,1248 га, кадастровий номер № 4610166300:04:003:0066.

Окрім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Позовні вимоги заявлені прокурором Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України та Львівської міської ради.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених, або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У випадках, встановлених законом, до господарського суду можуть звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

В позовній заяві прокурором зазначено, що позов подано з метою захисту державних інтересів, оскільки внаслідок оспорюваних правовідносин незаконно вилучено з державної власності земель лісогосподарського призначення площею понад 19 га.

Згідно ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, а згідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Враховуючи те, що позов пред'явлено з метою захисту державної власності на земельну ділянку, то належним позивачем у даній справі може бути Кабінет Міністрів України, до повноважень якого відноситься розпорядження землями державної власності.

Стосовно порушення прав Львівської міської ради, то в позовній заяві прокурора не обґрунтовано, в чому полягає порушення прав та інтересів Львівської міської ради стосовно земель державної власності. Представник Львівської міської ради в обґрунтування заявлених позовних вимог в інтересах Львівської міської ради покликається на адміністративне підпорядкування смт. Брюховичі місту Львову.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Таким чином, одна й та ж сама територія не може входити до кількох населених пунктів. Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка по вул. Ряснянська в смт. Брюховичі знаходяться в межах населеного пункту смт. Брюховичі, а тому вона одночасно не може знаходитися в межах м.Львова.

На думку апеляційного суду, твердження представника Львівської міської ради щодо адміністративного підпорядкування смт. Брюховичі місту Львову не спростовують права територіальної громади смт.Брюховичі в особі Брюховицької селищної ради щодо здійснення розпорядження землями, які знаходяться в межах населеного пункту смт. Брюховичі. Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що Львівська міська рада не є належним позивачем у даній справі.

В позовній заяві прокурором також не обґрунтовано, в чому полягає порушення прав та інтересів позивача Державного агентства лісових ресурсів України.

Так, згідно п.1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 458/2011, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства. Пунктом 3 зазначеного положення визначені завдання Держлісагентства України, серед яких не передбачено права розпорядження земельними ділянками лісового фонду та не передбачено права здійснювати захист інтересів держави в частині розпорядження земельним ділянками лісового фонду.

Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що права та інтереси Держлісагентства України не порушені відповідачами, а тому агенство не є належним позивачем у даній справі.

Прокурор також просив поновити строки звернення до суду з позовом у даній справі в частині скасування рішення Брюховицької селищної ради №618 від 23.10.2008 року з тих підстав, що прокуратура отримала ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009р. (про залишення без змін рішення Шевченківського райсуду від 14.02.2005р.) лише 11.01.2010р.

Суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача-1 про пропуск прокурором позовної давності по цій позовній вимозі, викладені у відповідних заявах про застосування позовної давності, з посиланням на п. 4 ст. 268 Цивільного кодексу України.

Апеляційний суд зазначає, що дана норма ЦК України була виключена Законом України №4176 - VI від 20.12.2011 року, тобто до звернення прокурора з позовом до суду.

Отже, має місце неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Відповідно ж до ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки названа прокурором причина пропуску строку позовної давності є неповажною (ніхто не забороняв прокурору звернутись до суду з позовом в період з 11.01.2010р. по 28.10.2010р. щодо рішення селищної ради, а відомості щодо зміни власників земельних ділянок є загальнодоступними в земельному кадастрі), то заява апелянта- відповідача-1 про застосування строку позовної давності (а.с.57, т І) підлягає задоволенню.

Крім того, слід зазначити, що на час винесення оскаржуваного судового акта (ухвали Вищого адміністративного суду України від 28.10.2009р.) вже діяли норми Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005р. та постанова КМУ «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень» від 23.06.2006р. № 740.

Відтак, прокурор не був позбавлений можливості вчасного та систематичного моніторингу судових рішень для отримання потрібної інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень.

При розгляді даної справи місцевим господарським судом було з'ясовано, що в Єдиний державний реєстр внесено запис про припинення ТОВ "Новобуддизайн" (відповідач-3) у зв'язку з його ліквідацією, що підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Зважаючи на те, що ТОВ "Новобуддизайн", яке виступало стороною покупця по договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2008 року та стороною продавця по договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.12.2008 року, які є предметом спору, на момент вирішення даного спору по суті ліквідоване, то провадження у справі в частині позовних вимог до відповідача-3 - ТОВ "Новобуддизайн" підлягає припиненню на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, апеляційний суд погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що слід відхилити як безпідставні аргументи апелянта-відповідача-1 та відповідача-2 про те, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до виключної юрисдикції адміністративних судів, а відтак вимога про скасування рішення Брюховицької селищної ради не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Так, правова позиція з цього питання викладена в п. 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних правовідносин".

Зокрема, господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Оскільки Брюховицька селищна рада в даному спорі витупає в ролі власника землі, то даний спір підвідомчий господарським судам.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №907035 від 27.01.2009 року, виданого Товариству з обмеженою відповідальністю „Лазурит-007", який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00004 кн.02-7, судова колегія зазначає наступне.

Державний акт на право власності на землю є документом, що посвідчує відповідне право і видається на підставі рішень органів місцевого самоврядування або ж укладених цивільно-правових угод. Відтак, неможливо визнати недійсним Державний акт не визнавши недійсним правову підставу його видачі.

При розгляді даного спору суд першої інстанції визнав недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №907035 від 27.01.2009 року, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю „Лазурит-007", але відмовив у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.12.2008р., посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж.М., зареєстрований в реєстрі за № 10431, на підставі якого й виданий спірний Державний акт.

З огляду на викладене в сукупності, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 04.02.2013р. у справі №5015/3541/12 підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог з прийняттям в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно з ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.02.2013 року у справі № 5015/3541/12 скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

3. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 04.02.2013 року у справі № 5015/3541/12 залишити без змін.

4. Судові витрати у справі, в тому числі за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на позивачів.

5. Стягнути в доход державного бюджету 11 600, 95 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, відповідно з Кабінету Міністрів України м. Київ - 3866, 67 грн., з Державного агентства лісових ресурсів України м. Київ - 3866, 67 грн., з Львівської міської ради, м. Львів - 3866, 67 грн., та 4228 грн. на користь ТОВ «Лазурит-007» за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, відповідно з Кабінету Міністрів України м. Київ - 1409, 33 грн., з Державного агентства лісових ресурсів України м. Київ - 1409, 33 грн., з Львівської міської ради, м. Львів - 1409, 33 грн.

6. Достягнути в доход державного бюджету України за перегляд рішення в апеляційному порядку з Кабінету Міністрів України м. Київ - 191, 16 грн., з Державного агентства лісових ресурсів України м. Київ - 191, 16грн., з Львівської міської ради, м. Львів - 191, 16 грн.

7. На виконання постанови місцевому господарському суду видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 12 червня 2013р.

Головуючий-суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Костів Т.С.