Постанова № 31794449, 12.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2013 року № 826/2554/13-а

О 13 годині 52 хвилини в приміщенні Окружного адміністративного суду міста Києва за адресою у м. Києві по вул. Хрещатик, 10,

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого Бояринцевої М.А. при секретарі судового засідання Калайді К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві

про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання нечинним рішення Комісії з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (протокол № 92 від 17 січня 2013 року) щодо відмови у визнанні учасником бойових дій та про зобов'язання Комісію з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві визнати ОСОБА_1 учасником бойових дій і видати посвідчення встановленого зразка.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1994 року № 63, Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 8 квітня 2009 року № 158, та зазначає, що йому неправомірно відмовлено у визнанні його учасником бойових дій, оскільки він в період з 19 вересня 1988 року по 18 грудня 1988 року у складі зведеного загону військового оперативного резерву від Київської вищої школи МВС СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського приймав участь у виконанні спеціального завдання і проходив службу на території Вірменської Республіки.

Представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.1996 № 458 "Про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1994 року № 63, та зазначив, що Комісією з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві правомірно відмовлено ОСОБА_1 у визнанні його учасником бойових дій в зв'язку з відсутністю належних доказів на підтвердження участі ОСОБА_1 у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ в державах, на території яких велися бойові дії і які віднесено до Переліку держав і періодів бойових дій на їх території.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких грунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 17 вересня 2012 року звернувся до голови Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві із заявою щодо виконання вимог постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2012 року у справі № 2а-5328/12/2670 та визнання його учасником бойових дій.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2012 року у справі № 2а-5328/12/2670 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання нечинним рішення щодо відмови у визнанні учасником бойових дій, зобов'язання вчинити певні дії, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано нечинним пункт 3 рішення № 84 засідання Комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з розгляду питань пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій та учасника війни від 18 жовтня 2011 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні його учасником бойових дій та зобов'язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 5 жовтня 2011 року про визнання його учасником бойових дій.

17 серпня 2013 року на засіданні комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни ОСОБА_1 відмовлено у визнанні учасником бойових дій у зв'язку з відсутністю законних підстав.

Як вбачається з рішення засідання комісії ГУ МВС України в м. Києві з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусів учасника бойових дій та учасника війни (протокол № 92 від 17 січня 2013 року), комісією при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 5 жовтня 2011 року щодо визнання його учасником бойових дій на виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 червня 2012 року, направлено повторний запит до Національної академії внутрішніх справ щодо надання архівних матеріалів, які б підтверджували місце перебування та участь 1-го взводу 2-ї роти 2-го батальйону зведеного загону КВШ МВС СРСР та конкретно ОСОБА_1 у бойових діях. Національною академією внутрішніх справ надано довідку № 121/134 від 19 вересня 2012 року, в якій зазначено, що у період з 19 вересня 1988 року по 18 грудня 1988 року ОСОБА_1 був відряджений до Вірменської РСР для виконання спеціального завдання.

Також в рішенні зазначено, що участь ОСОБА_1 у виконанні спеціального завдання по охороні громадського порядку в умовах надзвичайного стану на території Вірменської РСР у період з 19 вересня 1988 року по 18 грудня 1988 року підтверджують свідчення колишніх його однокурсників ОСОБА_2 (визнаний учасником бойових дій комісією ГУ МВС України в м. Києві на підставі постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 9 серпня 2011 року) та ОСОБА_3 (до комісії ГУ МВС України в місті Києві не звертався) та вказано про те, що ОСОБА_1 надано у розпорядження комісії ряд фотографій того часу.

Закон України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3551-ХІІ) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до статті 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 2 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для виконання миротворчих місій або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджений перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.

До Переліку держав і періодів бойових дій на їх території віднесені також інші країни після грудня 1979 року.

У пункті 6 приміток до вказаного переліку зазначено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Згідно довідки Національної академії внутрішніх справ від 19 серпня 2011 року № 46/107-956, ОСОБА_1 в період навчання в Київській вищій школі МВС СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського, на виконання наказу МВС СРСР від 19.07.1988 № 0143 "Про створення угрупувань сил і засобів для дій при надзвичайних обставинах ", вказівки Управління навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС СРСР від 19 серпня 1988 року № 12с, відповідно до наказу КВШ МВС СРСР від 19 серпня 1988 року № 127, у складі 1 взводу 2 роботи 2 батальйону зведеного загону КВШ був відряджений до м. Єреван для безпосередньої участі у виконанні спеціального завдання, з 19 вересня 1988 року по 18 грудня 1988 року.

Згідно листа Надзвичайного посланця і повноважного міністра Посольства Республіки Вірменії в Україні від 8 жовтня 2012 року, рішенням Верховної Ради СРСР 24 листопада 1988 року в м. Єревані введений комендантний час. 5 грудня 1988 року наказом воєнного коменданта спеціального воєнного округу генерал-лейтенанта Самсонова в шістнадцяти районах Вірменської РСР, в тому числі в Араратському районі ввели спеціальне положення, яке продовжувалось до 1 травня 1989 року.

При цьому, суд зазначає, що загальновідомими є факти відносно того, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме: з 1988 року по 1991 року в СРСР, зокрема, в закавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними конфліктами. На території республік Азербайджан та Вірменії відбувався збройний конфлікт між народами цих республік.

Збройні сили СРСР, які дислокувались в районах збройних конфліктів (бойових дій) на території республіки, виконували миротворчу місію, метою якої було захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін з застосуванням вогнепальної зброї, охорони державних установ, територіальної оборони населених пунктів, дотримання умов ведення комендантського часу, а також підтримання громадського порядку.

З огляду на встановлене, суд приймає доводи позивача щодо його перебування на території Вірменської РСР під час ведення бойових дій.

Проте, зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом Збройних сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дії і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Таких юридичних фактів, з якими в даному випадку чинним законодавством пов'язується право особи на визнання її учасником бойових дій, суду не пред'явлено.

Зазначена правова позиція також вбачається з постанови Верховного Суду України від 18 травня 2010 року, яка прийнята за результатами розгляду скарги Головного управління (утвореного внаслідок реорганізації Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області) справу за позовом ОСОБА_6 до Управління про визнання недійсним рішення.

Згідно Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 8 квітня 2009 року № 158 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), за відсутності через незалежні від заявника причини необхідних документів, які підтверджують його право на отримання статусу учасника бойових дій, дозволяється брати до уваги показання свідків (не менше двох), які в період, що потребує підтвердження, проходили військову службу чи працювали разом із заявником та яких визнано учасниками бойових дій.

Проте, як встановлено під час розгляду справи, участь ОСОБА_1 у виконанні спеціального завдання по охороні громадського порядку в умовах надзвичайного стану на території Вірменської РСР у період з 19 вересня 1988 року по 18 грудня 1988 року підтверджено тільки показаннями одного свідка (колишнього однокурсника позивача ОСОБА_2), якого визнано учасником бойових дій.

З огляду на встановлені у суді обставини, суд приходить до висновку про правомірність висновків відповідача щодо відсутності належних доказів на підтвердження права ОСОБА_1 на отримання статусу учасника бойових дій.

Разом з тим, суд зазначає, що пунктом 11 Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України встановлено, що у разі звернення громадян до суду стосовно встановлення факту участі в бойових діях чи інших подіях, які дають право на визначення їх учасниками бойових дій, і прийняття судом відповідного позитивного рішення таке рішення суду визнається як документ, що підтверджує право громадянина на визнання його учасником бойових дій. Копія рішення суду підлягає збереженню разом з іншими документами.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права, суд приходить до висновку, що для визнання позивача учасником бойових дій необхідна довідка 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про його особисту участь у бойових діях або рішення суду, яким буде встановлений факт участі ОСОБА_1 в бойових діях чи інших подіях, які дають йому право на визначення його учасником бойових дій, проте на час розгляду даної справи позивачем відповідних доказів не надано, тому рішення відповідача визнається судом правомірним.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві про визнання нечинним рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А.Бояринцева

Повний текст постанови складений 13 червня 2013 року.