Постанова № 31789791, 11.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(вступна та резолютивна частини)

11 квітня 2013 року Справа № 2а-5071/12/1470

м. Миколаїв

16:50

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Гарасюти К.С.,

представника позивача: Плохотнюк Н.В.,

представників відповідача: Радчича О.А., Годес О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «СВАН», вул. Набережна, 5/11, кв. 23, м. Миколаїв, вул. Садова, 1, офіс 216, м. Миколаїв, 54000 до відповідача:Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 про:визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень від 11.09.2012 № 0012442260, № 0012432260, Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0012432260, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 11.09.2012, в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 255892,25 грн., яких: 211167 грн. основний платіж, 44725,25 грн. штрафні (фінансові) санкції.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0012442260, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 11.09.2012, в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 391275 грн., з яких: 329400 грн. основний платіж, 61875 грн. штрафні (фінансові) санкції.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВАН» судові витрати в сумі 1373,44 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2013 року Справа № 2а-5071/12/1470

м. Миколаїв

16:50

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Гарасюти К.С.,

представника позивача: Плохотнюк Н.В.,

представників відповідача: Радчича О.А., Годес О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «СВАН», вул. Набережна, 5/11, кв. 23, м. Миколаїв, вул. Садова, 1, офіс 216, м. Миколаїв, 54000 до відповідача:Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54030 про:визнання протиправними і скасування податкових повідомлень - рішень від 11.09.2012 № 0012442260, № 0012432260,Товариство з обмеженою відповідальністю «СВАН» (надалі - Товариство або позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень № 0012432260 і № 0012442260, що були прийняті 11.09.2012 Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ або відповідач).

В обґрунтування позовних вимог Товариство вказало на те, що показники його податкових декларацій підтверджені документально, а висновки ДПІ про недотримання Товариством вимог податкового законодавства є безпідставними. Крім того, у позовній заяві Товариство послалось на незаконність проведеної перевірки і на недотримання відповідачем вимог щодо оформлення її результатів.

ДПІ надала письмові заперечення проти адміністративного позову і пояснення (т. с. 1, ар. 132-140, т. с. 2, ар. 49-53, 203-204), в яких зазначила, що податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на нормах податкового законодавства, в зв'язку з чим підстави для визнання їх протиправними і скасування відсутні.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, представники відповідача просили у задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні 11.04.2013 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, суд

В період з 08.08.2012 по 16.08.2012 ДПІ провела документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 03.07.2009 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 03.07.2009 по 30.06.2012, результати якої оформила актом від 23.08.2012 № 583/22-600/36578898 (надалі - Акт, т. с. 1, ар. 28-75).

В Акті ДПІ зокрема вказала, що Товариство порушило підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон № 334), частини 1 статті 228, частини 1, 2 статті 215, частини 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, в результаті чого була занижена сума податку на прибуток на 1 530 542 грн., в т.ч. у ІІІ кварталі 2010 року - на 194 460 грн., в IV кварталі 2010 року - на 922 383 грн., в І кварталі 2011 року - на 413 699 грн., а також пункт 4.1 статті 4, підпункт 7.3.1 пункту 7.3, підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон № 168), пункт 198.3 статті 198, пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, частини 1 статті 228, частини 1, 2 статті 215, частини 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, в результаті чого була занижена сума податку на додану вартість на 851 911 грн., в т.ч. у серпні 2010 року - на 122 521 грн., у жовтні 2010 року - на 380 600 грн., у грудні 2010 року - на 335 623 грн., у травні 2011 року - на 13 167 грн.

30.08.2012 Товариство подало заперечення на Акт (т. с. 2, ар. 25-36).

У відповіді на заперечення Товариства (вих. № 5250/10/22-629 від 06.09.2012, надалі - Відповідь на заперечення, т. с. 1, ар. 76-92) ДПІ виклала в новій редакції розділи 3.1 (Податок на прибуток), 3.2 (Податок на додану вартість) і 4 (Висновок) Акта.

В остаточних висновках ДПІ зазначила, що Товариство порушило підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункт 11.2.1 пункту 11.2, підпункт 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334, частину 1 статті 228, частини 1, 2 статті 215, частини 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, в результаті чого була занижена сума податку на прибуток на 673 788 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2010 року - на 10 581 грн., за IV квартал 2010 року - на 249 508 грн., за І квартал 2011 року - на 413 699 грн., а також пункт 4.1 статті 4, підпункт 7.3.1 пункту 7.3, підпункт 7.4.1 пункту 7.4, підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168, частину 1 статті 228, частини 1, 2 статті 215, частини 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, в результаті чого була занижена сума податку на додану вартість на 221 164 грн., в т. ч. за грудень 2010 року - на 178 917 грн., за квітень 2011 року - на 29 080 грн., за травень 2011 року - на 13 167 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 11.09.2012 № 0012442260 (надалі - Рішення № 1, т. с. 1, ар. 26-27) ДПІ збільшила суму грошового зобов'язання Товариства з податку на прибуток на 673 788 грн. і застосувала штрафні (фінансові) санкції в сумі 65 023 грн.; податковим повідомленням-рішенням від 11.09.2012 № 0012432260 (надалі - Рішення № 2, т. с. 1, ар. 24-25) ДПІ збільшила суму грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість на 221 164 грн. і застосувала штрафні (фінансові) санкції в сумі 44 731 грн.

На думку суду, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Твердження Товариства про незаконність перевірки суд відхиляє. Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки. Допуск посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 78.5 статті 78).

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або органам, які фактично проводять розрахункові операції) передбачених пунктом 81.1 статті 81 Податкового кодексу України документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної перевірки.

Отже, якщо Товариство вважало, що у посадових осіб ДПІ не було права проводити перевірку, позивач міг скористатися своїм правом щодо недопуску цих осіб до перевірки. Як вказано в Акті, перевірку було проведено з відома та в присутності керівника Товариства, і до початку перевірки їй було вручено копію відповідного наказу і направлень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що факт допуску посадових осіб ДПІ до проведення перевірки і факт виконання Товариством обов'язку щодо надання після початку перевірки документів, що пов'язані з предметом перевірки, свідчать про те, що позивач визнав законність і обґрунтованість дій ДПІ. В такому випадку, на думку суду, позивач безпідставно заперечує висновки перевірки доводами про незаконність наказу про її проведення.

Рішення № 1, податок на прибуток (розрахунок приведений на ар. 236 т. с. 2)

Суть порушень викладена на стор. 5-22 Відповіді на заперечення (т. с. 1, ар. 78-87).

Валовий доход

ДПІ зазначила про заниження Товариством валового доходу за IV квартал 2010 року на 990 100 грн. (порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 і підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334). Також це порушення призвело до збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість.

Сума 990 100 грн. складається з 990 000 грн. і 100 грн. (стор. 7-8 Відповіді на заперечення).

Як встановив відповідач, згідно з договором зберігання від 07.07.2010 (т. с. 1, ар. 95), у липні-серпні 2010 року Товариство прийняло на зберігання від ОСОБА_5 пшеницю у кількості 2722,23 т, що підтверджується актами приймання-передачі на зберігання сільськогосподарської продукції. Вказана кількість пшениці була перевезена Товариством до ВАТ «Очаківське хлібоприймальне підприємство». У серпні-грудні 2010 року пшениця в кількості 2722,23 т була вивезена з ВАТ «Очаківське ХПП», проте Товариство повернуло ОСОБА_5 2122,23 т пшениці, що підтверджується актами на зняття із зберігання сільськогосподарської продукції. Враховуючи факт відсутності заборгованості Товариства перед ОСОБА_5 і те, що станом на 31.12.2010 за даними бухгалтерського обліку Товариства залишку пшениці у кількості 600 т не було встановлено, ДПІ дійшла висновку про те, що відбулась поставка пшениці. Ціну 1 т пшениці (1650 грн. без ПДВ) ДПІ визначила з урахуванням «оперативної інформації податкової міліції». На підставі викладеного, ДПІ дійшла висновку про те, що Товариство занизило валовий доход на 990 000 грн. (600 т х 1650 грн.).

Суд вважає висновки ДПІ безпідставними.

По-перше, факт повернення Товариством ОСОБА_5 пшениці у кількості 600 т підтверджений актами № 7 від 22.12.2010 і № 8 від 24.12.2010 на зняття із зберігання сільськогосподарської продукції (т. с. 1, ар. 109, 110). Ці акти, як зазначено у запереченнях на Акт (т. с. 2, ар. 28), Товариство надало ДПІ (і відповідач цю обставину не спростував).

По-друге, у Відповіді на заперечення ДПІ вказала, що отриману на зберігання від ОСОБА_5 пшеницю Товариство оприбутковувало на забалансовому рахунку 023. Позивач надав картку рахунку 023 (т. с. 1, ар. 94), згідно з якою, у ІІ півріччі 2010 року Товариство отримало 2722,23 т пшениці і повернуло таку ж кількість.

По-третє, відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Підпунктом 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334 визначено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Оскільки у Відповіді на заперечення відсутні будь-які посилання на документальне підтвердження фактів продажу пшениці ОСОБА_5 Товариству, а в подальшому Товариством - іншій особі, суд визнає такі висновки безпідставними.

Враховуючи відсутність об'єкта оподаткування, суд вважає, що ДПІ протиправно визначила податкове зобов'язання Товариства в сумі 247 500 грн. (25% від 990 000 грн.) і застосувала штраф в сумі 61 875 грн. (25% від 247 500 грн.).

З урахуванням того, що позовна заява не містить доводів, які б спростовували висновки ДПІ про заниження валового доходу на 100 грн. (вартість послуг із зберігання пшениці), суд визнає доведеним факт порушення Товариством підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334, правомірним збільшення в зв'язку з цим суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 25 грн. і застосування штрафу в сумі 6,25 грн. Також це порушення призвело до збільшення грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість.

Валові витрати

На стор. 10-12 Відповіді на заперечення (т. с. 1, ар. 81) ДПІ вказала про встановлення факту завищення Товариством валових витрат на 1 705 052 грн., в тому числі:

- 42 324 грн. - ІІІ квартал 2010 року;

- 7 930 грн. - IV квартал 2010 року;

- 1 654 798 грн. - І квартал 2011 року.

Сума 50 254 грн. (42 324 грн. + 7 930 грн.) в якості компенсації вартості послуг із зберігання пшениці, що не належала Товариству, була нарахована Товариством у другому півріччі 2010 року користь ВАТ «Очаківське ХПП» і включена позивачем до валових витрат відповідних податкових періодів.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 встановлено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З посиланням на підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 і підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 ДПІ дійшла висновку про завищення валових витрат, оскільки Товариство не довело використання результатів наданих ВАТ «Очаківське ХПП» послуг в межах власної господарської діяльності.

Як вказано у пункті 5.1 статті 5 Закону № 334, валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Позивач не заперечив факту перерахування вказаної суми і не спростував тверджень відповідача про те, що ці кошти були сплачені за зберігання пшениці, що не належала Товариству. У позовній заяві (т. с. 1, ар. 14) Товариство посилається на те, що ані в ході перевірки, ані під час розгляду заперечень позивача на Акт, ДПІ не досліджувала питання про те, чи була сума 50 254 грн. включена Товариством до валових витрат відповідних податкових періодів. При цьому доводів, які б спростовували твердження ДПІ, Товариство не навело; належних доказів того, що послуги зі зберігання були в подальшому використані у власній господарській діяльності, не надало.

За таких обставин суд дійшов висновку, що сума 50 254 грн. не є витратами Товариства у розумінні підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334, в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині (визнання протиправним і скасування Рішення № 1 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 12 564 грн. і застосування штрафу в сумі 3 142 грн.) задоволенню не підлягають.

Вказане порушення призвело до збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість.

Суд зазначає, що у висновках ДПІ допустила арифметичну помилку, оскільки, виходячи з тексту Відповіді на заперечення, загальна сума витрат, що заперечується відповідачем, складає не 1 705 052 грн., а 1 705 050 грн. (50 254 грн. - ВАТ «Очаківське ХПП», 1 327 196 грн. - ТОВ «ОЛС-ВЕСТ», 327 600 грн. - Військова частина А 1890).

На стор. 12-13 Відповіді на заперечення (т. с. 1, ар. 82) ДПІ, з посиланням на пункт 2.10 Акта, вказала, що Товариство, в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334, до валових витрат І кварталу 2011 року включило суму 1 327 196 грн. - кошти, що були сплачені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛС-ВЕСТ». На думку відповідача, «… операції є нікчемними, нікчемні правочини є недійсними в силу закону, такі нікчемні правочини не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.».

У пункті 2.10 Акта (т. с. 1, ар. 32-37) відповідач, з посиланням на складений 18.04.2011 Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва акт № 501/23-325/37105048 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ОЛС-ВЕСТ» (код за ЄДРПОУ 37105048) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за жовтень-листопад 2010 року та лютий 2011 року» (т. с. 2, ар. 10-21), дійшов висновку, що «… операції між ТОВ «СВАН» та ТОВ «ОЛС-ВЕСТ» є операціями без мети настання реальних наслідків та відповідно до частин 1 та 2 ст. 215, частин 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є «нікчемними», і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.».

Суд критично ставиться до доводів ДПІ, виходячи з такого.

Згідно з пунктом 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 був затверджений Порядок проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (надалі - Порядок проведення звірок). Згідно з Порядком проведення звірок, зустрічні звірки проводяться у суб'єктів господарювання, щодо здійснення операцій з якими під час перевірки платника податків та зборів виникають сумніви стосовно факту здійснення таких операцій або якщо існують розбіжності задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показників податкового кредиту та податкових зобов'язань. З метою проведення зустрічної звірки орган державної податкової служби (ініціатор) надсилає органу державної податкової служби (виконавцю), на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання, запит про проведення зустрічної звірки для підтвердження отриманих від платника податків та зборів даних. Зустрічна звірка може бути проведена органом державної податкової служби (ініціатором) самостійно у разі, коли суб'єкт господарювання перебуває на обліку в тому ж органі державної податкової служби, в якому перебуває платник податків, або в межах одного населеного пункту. Орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження.

Враховуючи це, джерелом податкової інформації про можливі порушення Товариством вимог податкового законодавства могла би бути довідка за результатами проведення зустрічної звірки ТОВ «ОЛС-ВЕСТ». Акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм податкової інформації.

Стосовно висновків ОДПІ про нікчемність правочинів суд, з урахуванням позиції, що викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 № К/9991/50772/12, зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009, «… вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або про відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих за правочинами, здійсненими з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідність його змісту вимогам закону; наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети, зазначеної у диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України, у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним висновком.

Відповідач не надав доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного заволодіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем і ТОВ «ОЛС-ВЕСТ» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування. Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідач не довів у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Проте, суд вважає, що висновок ДПІ про завищення Товариством валових витрат на 1 327 196 грн. є обґрунтованим.

Згідно з пунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вказано на стор. 10 Акта (т. с. 1, ар. 37), «ТОВ «СВАН» до перевірки не надало товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товару, а також інших документів, що підтверджують перевезення пшениці та по яких відбувався би рух товару від продавця (постачальника) до покупця. В ході проведення перевірки з'ясовано, що операції із придбання мали не товарний характер, товар не перевозився і не зберігався. Відповідно до наданих документів немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій.».

На стор. 12 Відповіді на заперечення (т. с. 1, ар. 82) вказано, що на підтвердження понесення валових витрат в сумі 1 327 195,50 грн. Товариство під час перевірки надало рахунок № 211 від 02.02.2011 і накладну № 211 від 02.02.2011.

Виходячи із заперечень Товариства на Акт (т. с. 2, ар. 30), інших документів, що підтверджують факт понесення витрат, позивач відповідачу не направляв.

Товариство надало суду договір купівлі-продажу від 02.02.2011, що був укладений з ТОВ «ОЛС-ВЕСТ» (т. с. 2, ар. 188-189); в судовому засіданні представник позивача пояснила, що придбаний у ТОВ «ОЛС-ВЕСТ» товар (пшениця врожаю 2010 року), відповідно до договору купівлі-продажу від 08.02.2011 (т. с. 2, ар. 185-186) був реалізований Товариству з обмеженою відповідальністю «ХЛІБ ІНВЕСТБУД».

У договорі з ТОВ «ОЛС-ВЕСТ» вказано, що приймання-передача товару здійснюється зі складу ВАТ «Очаківське ХПП».

Як зазначено у статті 1 Закону України від 04.07.2002 № 37-IV «Про зерно та ринок зерна в Україні», товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа, є складськими документами. Отже, у випадку, коли приймання-передача зерна здійснюється із зернового складу, кількість зерна, його якісні характеристики і факт переоформлення права власності мають посвідчуватися саме складськими документами.

Відповідно до листа ПрАТ «Очаківське хлібоприймальне підприємство» (т. с. 2, ар. 205-207), «… зерно, що належить ТОВ «Олс-Вест» на ПрАТ «Очаківське ХПП не зберігалось; переоформлення права власності на зерно з ТОВ «Олс-Вест» на ТОВ «СВАН» не проводилось; 10.02.11р. було переоформлено право власності на зерно пшениці 3 класу з ТОВ «СВАН» на ТОВ «Хлібінвестбуд» у кількості 741,45 тон. (копії реєстру на переоформлення та складської квитанції додаються).».

Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про те, що рахунок і накладна (а саме цими документами Товариство обґрунтувало відповідні показники податкової декларації) не є достатніми доказами на підтвердження здійснення господарської операції купівлі-продажу зерна.

За таких обставин, суд вважає правомірним збільшення відповідачем суми грошового зобов'язання Товариства з податку на прибуток на 331 799 грн. (25% від 1 327 196 грн.) і застосування штрафу в сумі 1 грн.

Як вказано на стор. 13-14 Відповіді на заперечення (т. с. 1, ар. 82-83), до декларації за І квартал 2011 року Товариство, в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334, включило суму 327 600 грн. - борг СТОВ «Горизонт-Агро» перед Військовою частиною А 1890.

Судом встановлено, що 06.09.2005 СТОВ «Горизонт-Агро» і Військова частина А 1890 уклали договір про спільну діяльність (надалі - Договір про спільну діяльність, т. с. 2, ар. 190-191). Як вказано у пункті 1.3 договору, «З метою сприяння один одному в рішенні статутних завдань «Сторони» домовились про співробітництво в області ведення та розвитку підсобного господарства «Військової частини» з використанням земель «Військової частини» і можливостей «Підприємства» по виконанню повного комплексу сільськогосподарських робіт по виробництву товарної продукції для отримання додаткових джерел продовольчого забезпечення особового складу «Військової частини», а також розвитку «Підприємством» самостійного виробництва та реалізації продукції на підставі особистих планів.». Відповідно до підпунктів 3.1.1, 3.1.5 договору, «Підприємство» (СТОВ «Горизонт-Агро») зобов'язалося проводити обробку земель, проводити посіви, вирощувати та збирати врожай на землях «Військової частини»; проводити своєчасний розрахунок з «Військовою частиною» відповідно до умов договору, забезпечуючи при цьому вивіз частки зібраного врожаю «Військової частини» своїм автотранспортом.

Розділом 7 договору був визначений порядок розподілу результатів спільної діяльності та здійснення розрахунків. Так, по закінченню сільськогосподарського року сторони підводять підсумки спільної діяльності зі складанням відповідного акта; після визначення річних результатів спільної діяльності та проведення розрахунків з держбюджетом сторони проводять розрахунок часток («Підприємство» - 90%, «Військова частина» - 10%); щорічний розподіл результатів спільної діяльності здійснюється в період з 1 по 31 грудня, а останнім днем проведення кінцевих розрахунків є 31 січня наступного року.

Додатковою угодою № 7 від 05.01.2010 (т. с. 2, ар. 196-197) СТОВ «Горизонт-Агро» і Військова частина А 1890 внесли зміни до пункту 7.2 договору шляхом викладення його в новій редакції: ««Підприємство» проводить розрахунок з «Військовою частиною» у твердому грошовому розмірі, враховуючи розмір цін на продукцію, що виготовляється за Договором та визначеної в Економічному обґрунтуванні Договору на момент розрахунку, пропорційно до понесених витрат. При цьому Сторони домовилися, що у будь-якому випадку частка Військової частини має складати не менше ніж з розрахунку 169 грн. за 1 га земельної ділянки, що виділена Договором.».

18.08.2010 СТОВ «Горизонт-Агро» (первісний боржник), Військова частина А 1890 (кредитор) і Товариство (новий боржник) уклали договір про покладення виконання зобов'язання на третю особу та проведення зарахування зустрічних вимог (т. с. 2, ар. 198-199). Відповідно до цього договору, Товариство прийняло на себе зобов'язання до 01.09.2010 сплатити Військовій частині А 1890 в погашення заборгованості СТОВ «Горизонт-Агро» за Договором про спільну діяльність 13 186,43 грн. На зазначену суму, в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог, була зменшена заборгованість Товариства перед СТОВ «Горизонт-Агро». Крім того, з моменту підписання цього договору, виконання всіх зобов'язань СТОВ «Горизонт-Агро» перед Військовою частиною А 1890 за Договором про спільну діяльність було покладено на Товариство.

Позивач надав доказ перерахування 30.08.2010 Військовій частині А 1890 суми 13 186,43 грн. (т. с. 2, ар. 225).

20.08.2010 Військова частина А 1890 (кредитор), СТОВ «Горизонт-Агро» (первісний боржник) і Товариство (новий боржник) уклали договір про зміну сторони при виконанні зобов'язань та переведення боргу (т. с. 2, ар. 200-201). Відповідно до цього договору, СТОВ «Горизонт-Агро» покладає на Товариство виконання обов'язків перед Військовою частиною А 1890 за Договором про спільну діяльність, у тому числі проведення необхідного комплексу заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування сільгосппродукції та проведення розрахунку за результатами спільної діяльності; СТОВ «Горизонт-Агро» передає Товариству усі права та обов'язки, що воно набуло за Договором про спільну діяльність.

На стор. 13-14 Відповіді на заперечення (т. с. 1, ар. 82-83) ДПІ вказала таке. Товариство на землях Військової частини А 1890 здійснювало вирощування сільськогосподарських культур. Загальна площа оброблених земель - 5000 га. В результаті укладення договору від 20.08.2010 Товариство прийняло на себе обов'язок погасити борг, який утворився в ході ведення спільної господарської діяльності між СТОВ «Горизонт-Агро» і Військовою частиною А 1890. Згідно з даними бухгалтерського обліку, сума боргу перед Військовою частиною А 1890, яку Товариство нарахувало до сплати, становить 815 433,60 грн. До валових витрат І кварталу 2011 року Товариство включило 327 600 грн. На думку ДПІ, ці витрати не пов'язані з господарською діяльністю Товариства.

В судовому засіданні представник позивача пояснила, що сума заборгованості Товариства перед Військовою частиною А 1890 (розрахунки за результатами 2010 року) була визначена відповідно до пункту 7.2 Договору про спільну діяльність (в редакції додаткової угоди № 7), тобто з урахуванням площі землі, суми 169 грн. за 1 га, і пропорційно часу використання (5 місяців 2010 року - з серпня по грудень).

Як вказано вище, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до Договору про спільну діяльність (з урахуванням змін, що були внесені додатковою угодою № 7), Товариство прийняло на себе обов'язок проводити обробку земель Військової частини А 1890, проводити посіви, вирощувати та збирати врожай і здійснювати розрахунки з Військовою частиною А 1890. Отже, витрати Товариства, що були нараховані на виконання Договору про спільну діяльність, є витратами, що пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва. Спростування тієї обставини, що у 2010 році Товариство вело виробництво на земельній ділянці Військової частини А 1890, Відповідь на заперечення не містить.

Враховуючи це, суд вважає безпідставним збільшення відповідачем суми грошового зобов'язання Товариства з податку на прибуток на 81 900 грн. (25% від 327600 грн.), тому Рішення № 1 в цій частині підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Рішення № 2, податок на додану вартість (розрахунок приведений на ар. 237 т. с. 2)

У Відповіді на заперечення (стор. 22-31, т. с. 1, ар. 87-89) ДПІ зазначила таке.

198 000 грн. - заниження податкового зобов'язання у грудні 2010 року (вартість 600 т пшениці, що належала ОСОБА_5 і, на думку ДПІ, не була повернута Товариством власнику, а була реалізована позивачем, - 20% від суми 990 000 грн.) - порушення пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168;

20 грн. - заниження податкового зобов'язання у грудні 2010 року (вартість послуг із зберігання пшениці, - 20% від суми 100 грн.) - порушення пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168;

105 461 грн. - завищення податкового кредиту у липні-жовтні 2010 року, січні і травні 2011 року (в тому числі 48 166 грн. - вартість послуг ВАТ «Очаківське ХПП» із зберігання пшениці, що не належала Товариству, і 57 295 грн. - вартість послуг ТОВ «МЕТАКОМ-МИКОЛАЇВ) - порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 і пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Враховуючи наявність декларацій Товариства з податку на додану вартість з «від'ємним» значенням, вказані вище порушення призвели, на думку ДПІ, до заниження суми податку на додану вартість на 221 164 грн., в тому числі:

178 917 грн. - у грудні 2010 року (частина суми 198 000 грн. і 20 грн.);

9 977 грн. - частина суми 48 166 грн.;

19 103 грн. - частина суми 198 000 грн.;

13 167 грн. - частина суми 57 295 грн.

Відповідний розрахунок міститься на стор. 237 т. с. 2.

При визначенні суми податкового зобов'язання ДПІ послалася на підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168 і пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України.

Відповідач надав письмові пояснення щодо донарахованої суми ПДВ (т. с. 2, ар. 49-53).

Як вказано у пункті 4.1 статті 4 Закону № 168, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку (підпункт 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168).

Як вказано вище, суд визнав безпідставними твердження ДПІ про те, що Товариство реалізувало 600 т пшениці вартістю 990 000 грн. Недоведеність факту здійснення операції з поставки товару, тобто недоведеність наявності бази оподаткування, унеможливлює донарахування податкових зобов'язань.

В зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що Рішення № 2 в частині збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість на 198 000 грн. (178 897 грн. + 19 103 грн.) і застосування штрафу в сумі 44 725,25 грн. (25% від 178 897 грн. + 1 грн.) є неправомірним і підлягає скасуванню.

З підстав, що викладені вище, суд вважає обґрунтованим збільшення суми грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість на 20 грн. і застосування штрафу в сумі 5 грн. (база оподаткування - операція з поставки послуг із зберігання пшениці).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податків за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд дійшов висновку про те, що Товариство не довело подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності послуг ВАТ «Очаківське хлібоприймальне підприємство» із зберігання пшениці, що не належала позивачу. В зв'язку з цим, суд дійшов висновку про те, що ДПІ правомірно збільшила суму грошового зобов'язання Товариства з податку на додану вартість на 9 977 грн.

На стор. 27 Відповіді на заперечення (т. с. 1, ар. 89) ДПІ вказала, що до складу податкового кредиту Товариство включило суму 57 295 грн. - ПДВ з вартості механізованих робіт, що були виконані ТОВ «МЕТАКОМ-МИКОЛАЇВ» «… по операціям, визнаних нікчемними та використання яких у фінансово-господарській діяльності підприємством не доведено. Операції між ТОВ «СВАН» та ТОВ «МЕТАКОМ-МИКОЛАЇВ» є операціями без мети настання реальних наслідків та відповідно до частин 1 та 2 ст. 215, частин 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.».

Детальні пояснення з цього приводу викладені на стор. 10-13 Акта (т. с. 1, ар. 37-40).

Суд зазначає, що висновки ДПІ ґрунтуються на акті № 696/23-325/35512710, що був складений 26.05.2011 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «МЕТАКОМ-МИКОЛАЇВ» (код за ЄДРПОУ 35512710) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період березень 2011 року» (т. с. 1, ар. 127-130).

З підстав, що викладені вище, суд відхиляє висновки ДПІ, оскільки акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є носієм доказової інформації. Крім того, відомості, що містяться у цьому акті, не мають жодного відношення до господарських операцій ТОВ «МЕТАКОМ-МИКОЛАЇВ» і позивача.

На підтвердження правомірності включення до податкового кредиту суми 57 295 грн. Товариство надало договір про надання механізованих послуг (з обробітки ґрунту) від 04.03.2011 (т. с. 2, ар. 192-193), податкову накладну від 31.03.2011 № 193 (т. с. 2, ар. 194), акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2011 № 193 (т. с. 2, ар. 195).

Ані Акт, ані Відповідь на заперечення на містять доводів стосовно того, що придбані Товариством у ТОВ «МЕТАКОМ-МИКОЛАЇВ» послуги не були в подальшому використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача. Суд наголошує, що ДПІ ці обставини не були досліджені відповідачем під час перевірки. Отже, факт порушення Товариством пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України відповідач не довів.

На думку суд, висновки ДПІ про завищення Товариством податкового кредиту на 57 295 грн. і заниження суми податку, що підлягала сплаті, на 13 167 грн., не ґрунтуються на вимогах Податкового кодексу України, тому Рішення № 2 в цій частині підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0012432260, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 11.09.2012, в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 255892,25 грн., яких: 211167 грн. основний платіж, 44725,25 грн. штрафні (фінансові) санкції.

3. Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення № 0012442260, що було прийнято Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби 11.09.2012, в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток на 391275 грн., з яких: 329400 грн. основний платіж, 61875 грн. штрафні (фінансові) санкції.

4. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВАН» судові витрати в сумі 1373,44 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.В. Птичкіна