Ухвала суду № 31787671, 06.06.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/793/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Дончик В.В.

Суддя-доповідач: Мельник-Томенко Ж. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Мельник-Томенко Ж. М.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі судового засідання: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача - Рекрут М.І., законний представник

позивача - Кравець А.І., представник на підставі довіреності

відповідача - Лабунець Ю.В., представник на підставі довіреності

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Хорус" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000012207 від 18.02.2013 року , -

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2013 року приватне підприємство «Хорус» звернулось до суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.04.2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду та прийняти нову про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що дійшов такого висновку виходячи з актів перевірки контрагента позивача - ТОВ «Асторія Груп», в яких податковий орган вказав, що ТОВ «Асторія груп» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати.

Представники позивача просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, що посадовою особою податкового органу проведено позапланову виїзну перевірку ПП "Хорус" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з контрагентом ТОВ "БЕРІ.МОР" (ТОВ "Асторія Груп") за червень, липень, серпень 2011 року, за результатами якої складено акт № 310/22-03/13309549.

Вказаною перевіркою встановлено порушення ПП "Хорус" п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України, а саме занижено податок на додану вартість на загальну суму 9125,00 грн., з яких за червень 2011 року - 1241,00 грн., за липень 2011 року - 3218,00 грн., за серпень 2011 року - 4666,00 грн.

Не погоджуючись з висновками податкового органу ПП "Хорус" 08.02.2013 року подало заперечення до Вінницької ОДПІ на акт позапланової виїзної перевірки від 04.02.2013 року, проте податковим органом вказане заперечення залишено без розгляду, а висновки викладенні в акті перевірки без змін.

На підставі висновків акту перевірки Вінницькою ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від № 0000012207 від 18.02.2013 року, яким ПП "Хорус" збільшено суму зобов'язання суми податку на додану вартість в розмірі 9125,00 грн. за основним платежем та 1972 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення рішення, так як відповідач під час судового розгляду не довів обґрунтованість прийнятого рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Актом перевірки №310/2203/13309549 від 04.02.2013 року встановлено порушення позивачем п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет в сумі 9125 грн., в т.ч. за червень 2011 р. - 1241 грн., за липень 2011р. - 3218 грн., за серпень 2011 р. - 4666грн.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0000012207 від 18.02.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 11097 грн., з яких 9125 грн. за основним платежем та 1972 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, 01.06.2011 року між позивачем (Покупець) та ТОВ «Асторія Груп» (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу № 010609, відповідно до якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець купити товар в асортименті і кількості, зазначеній у накладних, або рахунках-фактурах.

В підтвердження реальності здійснення господарських операції за вказаним договором позивачем надано накладні та податкові накладні, банківські виписки по розрахункам з ТОВ «Асторія Груп».

Також, позивачем надано ряд договорів укладених ПП «Хорус» з метою реалізації придбаного у ТОВ «Асторія Груп» товару.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки товарність операцій з поставки позивачу товару не оскаржується, надані останнім документи є підставою для висновку про сплату ним сум податку в ціні придбання товару безпосередньому постачальнику товару, сума податкового кредиту з ПДВ підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та сплачена, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за червень-серпень 2011 року.

Щодо доводів податкового органу, що ТОВ «Асторія груп» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам суд апеляційної інстанції зауважує наступне.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо, і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів-постачальників.

Лише встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або факту його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх доказах, які одержані з дотриманням закону.

Вказана правова позиція узгоджується з правовими позиціями викладеними в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10 та в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.11.2012 року у справі № 2а-8203/11/1470 (К/9991/56923/12).

Крім того, відповідач на вище наведені факти посилається лише в акті перевірки, та не підтверджує вказані доводи ніякими доказами.

Щодо твердження податкового органу, що судом першої інстанції під час розподілу судових витрат не враховано ч.1 ст. 94 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Під час прийняття постанови суд, зокрема, вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (стаття 161 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) (частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно скасовано податкові повідомлення-рішення, оскільки правомірність їх прийняття не підтверджена під час апеляційного розгляду справи.

Таким чином, вимоги апелянта - є безпідставними, а висновки суду першої інстанції не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 13 червня 2013 року .

Головуючий Мельник-Томенко Ж. М.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.