Ухвала суду № 31787070, 11.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 р.Справа № 1570/7859/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Лук'янчук О.В.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екозерносервіс» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екозерносервіс» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000792334 від 21.08.2012 року та №0000802334 від 21.08.2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Екозерносервіс» задоволений повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби №0000792334 від 21.08.2012 року. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби №0000802334 від 21.08.2012 року.

В апеляційній скарзі представника Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу начальника ДПІ в Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 24.07.2012 року №358-п, ДПІ в Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Екозерносервіс» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при здійснені фінансово-господарських операцій з ПП «Одеська будівельна компанія» за період з 01.06.2010 року по 31.07.2010 року.

Відповідно до висновків акту перевірки, ТОВ «Екозерносервіс» були порушені вимоги п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 188.1 ст. 188, ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ТОВ «Екозерносервіс» податку на прибуток, що підлягає нарахуванню у сумі 17 724 грн., у т.ч. по періодах: 9 місяців 2010 року у сумі 17 724 грн., порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 198.2 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ТОВ «Екозерносервіс» суми податку на додану вартість у сумі 14 179 грн..

На підставі вказаного акту перевірки, ДПІ в Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС були прийняті податкові повідомлення - рішення №0000792334 від 21.08.2012 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 14179 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 3545 грн. та №0000802334 від 21.08.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 17724 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 4431 грн..

Позивач оскаржував зазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДПС в Одеській області та ДПС України, за результатами розгляду яких, скарги ТОВ «Екозерносервіс» були залишені без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та вважає, що при винесенні постанови судом першої інстанції повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (замовник) та ПП «Одеська будівельна компанія» (субпідрядник) було укладено договір №09/06-10 від 09 червня 2010 року відповідно до умов якого, підрядник зобов'язується виконати роботи по ремонту обладнання та налаштування вишки.

Відповідно до умов вказаного договору позивачем отримані від ПП «Одеська будівельна компанія» податкові накладні.

На підтвердження реальності здійснення вище зазначених господарських операцій, позивачем були надані та судом першої інстанції досліджені: договірні ціни, локальні розрахунки на встановлення обладнання, податкові накладні, банківські виписки та платіжні доручення, акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, акти приймання виконаних робіт, податкова декларація з податку на додану вартість за липень 2010 року, реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем у постачальника послуг (робіт) ПП «Одеська будівельна компанія», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Між тим, отримані позивачем документи (договір, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення та інш.), на які в тому числі послався суд першої інстанції, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.

В свою чергу відповідачем не спростовано, що на момент складення податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит на суму та за період вказаний в оскаржуваних повідомленнях - рішеннях, контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Натомість, отримані від ПП «Одеська будівельна компанія» відповідно до договору субпідряду послуги (будівельні та монтажні роботи) безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, що підтверджується договорами субпідряду, наданими позивачем до матеріалів справи, які в свою чергу свідчить про реальність господарських операцій позивача з ПП «Одеська будівельна компанія» та відповідно правомірністю віднесення позивачем до складу валових, витрат понесених на придбання вказаних послуг.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ПП «Одеська будівельна компанія» не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ПП «Одеська будівельна компанія», спираючись в тому числі на данні перевірки вказаного контрагента в яких зазначено про неможливість провести зустрічні перевірки та відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання тощо.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи) та сплата на користь постачальника послуг суми ПДВ, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі про фактичну відсутність взаємовідносин позивача з вище зазначеним контрагентом, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не підтверджені належними доказами та є лише припущеннями, які не є доказами у розумінні норм ст.69 КАС України.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: