Ухвала суду № 31787027, 11.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2013 р.Справа № 1570/7798/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Лук'янчук О.В.

- Милосердного М.М.

при секретарі - Посторонка І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЗЗ МОНТАЖ» до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОМЗЗ МОНТАЖ» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Біляївському районі Одеської області ДПС № 0006802200 від 15.08.2012 року, № 0006812200 від 15.08.2012 року, № 0006832200 від 15.08.2012 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОМЗЗ МОНТАЖ» задоволений повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення прийняті ДПІ у Біляївському районі Одеської області ДПС № 0006802200 від 15.08.2012 року, № 0006812200 від 15.08.2012 року, № 0006832200 від 15.08.2012 року.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу начальника ДПІ у Біляївському районі від 16.07.2012 року № 275 та з урахуванням матеріалів отриманих від ДПІ у Приморському районі Одеської області ДПС, а саме Акту по неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Маркет-Строй Ко» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період березень, травень-грудень 2011 року від 24.02.2012 року № 506/23-5//37420356 відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ОМЗЗ МОНТАЖ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по операціям з контрагентом ТОВ «Маркет-Строй Ко» за період 01.03.2011 року по 31.05.2011 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем був складений акт № 870/22-33803139 від 26.11.2012 року та зроблений висновок про порушення ТОВ «ОМЗЗ МОНТАЖ» п.п. 5.1, п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства в результаті заниження ТОВ «ОМЗЗ МОНТАЖ» податку на прибуток на загальну суму - 86 337 грн. Крім того також встановлено порушення п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 ПК України, п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яке виразилося у занижені позивачем податку на додану вартість, на загальну суму - 5683 грн. 00 коп.

Відповідач на підставі вказаного вище акту прийняв податкові повідомлення-рішення № 0006802200 від 15.08.2012 року, № 0006812200 від 15.08.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі - 56584 грн. 00 коп., за штрафними санкціями - 01 грн. 00 коп. та збільшено зобов'язання за платежем податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі - 86337 грн. 00 коп., за штрафними санкціями у розмірі - 01 грн. 00 коп., а також повідомлення-рішення № 0006832200 від 15.08.2012 року, яким було зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми ПДВ на суму - 12529 грн. 00 коп.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову та вважає, що при винесенні постанови судом першої інстанції повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Маркет-Строй Ко» укладено договір поставки №14 від 01.03.2011 року, згідно якого, ТОВ «Маркет-Строй Ко» постачає ТОВ «ОМЗЗ МОНТАЖ» вентиляційне обладнання та комплектуючи для вентиляційних систем, які ТОВ «ОМЗЗ МОНТАЖ» використовує у своєї підприємницької діяльності.

Відповідно до умов вказаного договору позивачем отримані від ТОВ «Маркет-Строй Ко» податкові накладні.

На підтвердження реальності здійснення вище зазначених господарських операцій, позивачем були надані: договір поставки №14 від 01.03.2011 видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, договори підряду, відповідно до яких позивач використував у своєї підприємницької діяльності придбані у ТОВ «Маркет-Строй Ко» товари та інш.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем у постачальника товарів ТОВ «Маркет-Строй Ко», на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Між тим, отримані позивачем документи (договір, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення та інш.), на які в тому числі послався суд першої інстанції, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.

В свою чергу відповідачем не спростовано, що на момент складення податкових накладних, за якими позивачем сформовано податковий кредит на суму та за період вказаний в оскаржуваних повідомленнях - рішеннях, контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість та відповідно мали право на складання податкових накладних.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Натомість, отримані від ТОВ «Маркет-Строй Ко» відповідно до договору поставки товари (вентиляційне обладнання та комплектуючи для вентиляційних систем) безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, що підтверджується договорами підряду, наданими позивачем до матеріалів справи, відповідно до яких, вказане вище вентиляційне обладнання та комплектуючи для вентиляційних систем були використані позивачем при виконання робіт з налаштування систем вентиляції та кондиціювання на підприємствах замовниках, що також свідчить про реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Маркет-Строй Ко» та відповідно правомірністю віднесення позивачем до складу валових, витрат понесених на придбання ТМЦ.

Крім того, як вбачається з акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ТОВ «Маркет-Строй Ко» не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ «Маркет-Строй Ко», спираючись в тому числі на данні перевірки вказаного контрагента в яких зазначено про неможливість провести зустрічні перевірки та відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання тощо.

В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що Актом перевірки та іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Отже, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що наявні у позивача податкові накладні (та інші первинні документи) та сплата на користь постачальника товарів суми ПДВ, у повній мірі виконують функції, покладені на них Податковим Кодексом України та підтверджують фактичність здійснення господарських операцій.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у видаткових накладних Ф.І.О. осіб які відвантажували та приймали товар (обладнання), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.2 та 3 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Як зазначено вище, на підтвердження включення сум ПДВ до складу податкового кредиту та підтвердження валових витрат, позивачем надано необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товарів від контрагента та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

В свою чергу, помилка у оформленні видаткових накладних, а саме відсутність Ф.І.О. осіб, за наявності інших реквізитів, в тому числі підписів та печаток підприємств, з зазначенням прізвища особи, через яку прийнято товар та інш., не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, оскільки з наданих документів вбачається фактичний рух товарів та відповідно те, що їх отримання має безпосередній зв'язок з господарською діяльністю позивача.

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі про фактичну відсутність взаємовідносин позивача з вище зазначеним контрагентом, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не підтверджені належними доказами та є лише припущеннями, які не є доказами у розумінні норм ст.69 КАС України.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: