Постанова № 31779140, 10.06.2013, Луганський окружний адміністративний суд

11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 червня 2013 року Справа № 812/4847/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді: Дибової О.А.

при секретарі: Олейнік О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області до Управління державної виконавчої служби Головного Управління юстиції в Луганській області Міністерства юстиції України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27 травня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області до Управління державної виконавчої служби Головного Управління юстиції в Луганській області Міністерства юстиції України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.

В уточненому адміністративному позові позивач зазначив, що позивачу надійшла вимога від 19.04.2013 № 1679/01.4-38/4, згідно якої Відділ примусового виконання управління державної виконавчої служби головного управління юстиції в Луганській області Міністерства юстиції України вимагав позивача надати відповідь, щодо рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 по справі № 1211/502/2012 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу архітектури та місто будування виконавчого комітету Краснолуцької міської ради; у разі виконання - надати на адресу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області документи, які підтверджують виконання рішення суду.

Виконавчий комітет постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 в частині виплати коштів за час вимушеного прогулу виконав повністю в частині поновлення на роботу - не може виконати, так як виведена зі штатного розкладу відповідно штатна одиниця.

Відповідач 09.04.2013 та 20.03.2013 виніс постанови про накладення арешту за невиконання рішення суду, проте вони винесені до надсилання на адресу позивача постанови про відкриття виконавчого провадження.

У зв'язку з невиконання рішення суду відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 13.05.2013, порушивши процедури примусового виконання рішень суду, передбачену Законом України «Про виконавче провадження».

Постанова про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 № 1211/502/2012 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу архітектури та місто будування виконавчого комітету Краснолуцької міської ради до виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області була спрямована лише 19.04.2013 та отримана позивачем 07.05.2013.

На підставі викладеного позивач просить визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанов про накладення штрафу від 20.03.2013 та від 09.04.2013 ВП № 36264773, скасувати постанови про накладення штрафу від 20.03.2013 та від 09.04.2013 ВП № 36264773, скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 13.05.2013, скасувати вимогу від 19.04.2013 № 1679/01.4-38/4, зобов'язати ВДВС звернутися до суду з поданням про зміну способу виконання судового рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 по справі № 1211/502/2012.

Позивач в судовому засіданні підтримав адміністративний позов повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним в уточненій позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Ухвалою про відкриття провадження від 29.05.2013 суд зобов'язав відповідача надати в строк до 06.06.2013 копію виконавчого провадження, відкритого за виконавчим листом Донецького апеляційного адміністративного суду по справі № 1211/502/2012про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу архітектури та місто будування виконавчого комітету Краснолуцької міської ради до виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області.

Відповідно до статті 14 КАС України Ухвали суду є обов'язковими до виконання. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Проте, відповідач не виконав обов'язкову до виконання Ухвалу про відкриття провадження від 29.05.2013 та не надав копії документів, витребуваних судом.

Відповідно до частини 4 статті 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини 6 статті 71 КАС України якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази. Про витребування доказів або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про відмову у витребуванні доказів окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, однак відповідач не скористався своїм правом на доказування та не довів правомірність винесення оскаржуваних постанов та вимоги, у зв'язку з чим суд на підставі частини 6 зазначеної статті вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд відповідно до положень ст. 71 КАС України вжив всі залежні від нього заходи щодо отримання від відповідача документів, які мають значення для розгляду справи, але відповідач ігнорує вимоги суду, тому, враховуючи скорочені строки розгулу справи, відповідно до ст. 181 КАС України, вважає за можливе розглянути справу за відсутністю повноваженого представника відповідача та витребуваних від нього документів на підставі документів, наявних в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 КАС України позовна заява може бути подана до суду в десятиденний строк з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод або інтересів. Стосовно строку звернення позивача до адміністративного суду із позовною заявою щодо оскарження дій та рішень державного виконавця судом встановлено, що зазначений позов подано у десятиденний строк у відповідності до ч. 2 ст. 181 КАС України з урахуванням вихідних та святкових днів, оскільки про порушення своїх прав, свобод та інтересів позивач дійсно дізнався 07.05.2013 року, у час, коли постанова про відкриття провадження разом з вимогою надійшли від ВДВС, що підтверджується матеріалами справи.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, суд виходив з наступного.

У відповідності до ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відносини щодо здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» та за своєю природою є адміністративно-правовими.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" (далі посилання на норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження" наводяться в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)").

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону №606).

Судом встановлено, що відповідач надіслав позивачу вимогу від 19.04.2013 №1679/01.4-38/4, в якій зазначено про необхідність надання Виконавчим комітетом Краснолуцької міської ради Луганської області відповіді щодо рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 по справі № 1211/502/2012 про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу архітектури та місто будування виконавчого комітету Краснолуцької міської ради та у разі виконання, надати на адресу ВПВР УДВС ГУЮ у Луганській області документи, які підтверджують виконання рішення суду (а.с. 6 - 7)

Вимога Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного Управління юстиції в Луганській області Міністерства юстиції України від 19.04.2013 №1679/01.4-38/4 отримана виконавчим комітетом Краснолуцької міської ради Луганської області 07.05.2013, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції позивача на вимозі вх. № 1051/3 (а.с. 6)

У вимозі зазначено про необхідність надати відповідь до 29.04.2013.

Додатком до вимоги 19.04.2013 №1679/01.4-38/4 є постанова про відкриття виконавчого провадження, про що зазначено на останньому аркуші вимоги (а.с. 7)

З матеріалів справи вбачається, що Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 по справі № 1211/502/2012 поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу архітектури та місто будування виконавчого комітету Краснолуцької міської ради та стягнуто з Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. (а.с. 40-43)

На виконання рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.01.2013 видано виконавчий лист від 23.01.2013, на примусове виконання якого ВПВР УДВС ГУЮ у Луганській області винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2013 ВП № 36264773 (а.с. 39)

В постанові Луганського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 № 812/3056/13-а за позовом Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області, яка набрала законної сили, зазначено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2013 ВП № 36264773 ВДВС на адресу Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області не надсилалась та було зобов'язано надіслати її на адресу позивача.

Доказом надіслана постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2013 ВП № 36264773 є вимога ВПВР УДВС ГУЮ у Луганській області від 19.04.2013 №1679/01.4-38/4 з зазначенням додатку - постанова про відкриття (а.с. 7) та дата вхідного штампу - 07.05.2013 (а.с. 6).

Тобто, судом встановлено, що вперше позивач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2013 ВП № 36264773 саме 07.05.2013 разом з вимогою від 19.04.2013 №1679/01.4-38/4.

Проте, в вимозі від 19.04.2013 №1679/01.4-38/4 зазначено про необхідність надати відповідь щодо виконання рішення Донецького апеляційного суду та документи на підтвердження цього. Також в вимозі встановлено строк на її виконання до 29.04.2013, не дивлячись на те, що вимога була отримана позивачем тільки 07.05.2013, що унеможливлює її виконання в вищезазначений строк.

Також в вимозі від 19.04.2013 №1679/01.4-38/4 зазначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, державний виконавець виносить постанову про накладення арешту на боржника та призначає новий строк для виконання. У разі повторного невиконання рішення суду боржником без поважних причин державний виконавець накладає штраф на боржника у подвійному розмірі.

Актом від 02.04.2012 державного виконавця ВДВС Краснолуцького МУЮ встановлено, що боржник від виконання рішення суду не відмовляється, але посада, на яку за рішення суду повинна бути поновлена ОСОБА_1 виведена за штатного розкладу. Вирішення питання по введенню структурної одиниці знаходиться виключно в компетенції колегіального органу - Краснолуцької міської ради. (а.с. 8)

В листі від 01.03.2013 № 3/1609 Виконавчий комітет Краснолуцької міської ради повідомив письмово Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області, що 18.01.2013 подав заяву до Донецького апеляційного адміністративного суду про роз'яснення постанови від 17.01.2013 по справі № 1211/502/2012. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 було відмовлено у розгляді заяви про роз'яснення рішення суду. Виконавчим комітетом Краснолуцької міської ради 04.02.2013 було подано касаційну скаргу на Ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013. (а.с. 29)

20.03.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Луганській області винесено Постанову про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн. відносно Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради (а.с. 32)

09.04.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Луганській області винесено Постанову про накладення штрафу у розмірі 1360,00 грн. відносно Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради (а.с. 34)

13.05.2013 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГУЮ у Луганській області винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до ст. 11, 89 Закону України «Про виконавче провадження». Постанова отримана позивачем 29.05.2013, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції на супровідному листі вх. № 1245/3 (а.с. 35-36)

Вирішуючи справу по суті та в межах позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відносини щодо здійснення примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» та за своєю природою є адміністративно-правовими.

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

У відповідності із статтею 17 Закону №606, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 вказаного Закону державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Згідно ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено права та обов'язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Частиною 1 статті 11 Закону №606 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною 2 статті 11 Закону №606, державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Права державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження регулюються частиною 3 статті 11 Закону №606.

Відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, видається один виконавчий лист.

Відповідно до статті 259 КАС України виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого листа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 19 Закону № 606 державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

З адміністративного позову вбачається, що позивач просив визнати протиправними дії відповідача стосовно винесення постанов про накладення штрафу від 20.03.2013 та від 09.04.2013 ВП № 36264773, проте суд зазначає, що вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії - постанови. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів).

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що вимоги позивача в цій частині не підлягає задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Щодо вимоги позивача про скасування вимоги від 19.04.2013 № 1679/01.4-38/4 суд виходив з наступного.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до статті 3 КАС України позивач, це особа на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).

Дії відповідача з видання вимоги та зобов'язання надати відповідь щодо виконання рішення суду є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Вимога від 19.04.2013 № 1679/01.4-38/4 не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні п.1 ч.2 ст.17 та ст.2 КАС України, не спричиняє виникненню будь-яких прав та обов'язків осіб чи суб'єктів владних повноважень, а отже не породжують правовідносин, що можуть бути предметом спору, у зв'язку з чим не тягнуть негативних наслідків, а відтак не тягне по відношенню до позивача ніяких юридичних наслідків.

Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії - постанови ВДВС. Тобто, рішенням ВДВС, з яким закон пов'язує виникнення у позивача зобов'язань, є саме постанови виконавчої служби.

Щодо вимоги позивача скасувати постанови про накладення штрафу від 20.03.2013 та від 09.04.2013 ВП № 36264773, суд прийшов до висновку, що вини є обґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 25 Закону № 606 встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Вимоги до виконавчого документа встановлює ст.18 Закону 606.

Відповідно до статті 19 Закону України № 606-ХІV у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження передбачає ст. 26 Закону 606, відповідно до якої державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Відповідно до ст. 24 Закону України № 606-ХІV державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Згідно Закону України «Про виконавче провадження» у разі добровільного невиконання без поважних причин у встановлений строк рішення суду державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначає новий строк виконання. Якщо після цього рішення не буде виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, а на боржника державним виконавцем накладається штраф у сумі двократного розміру витрат на проведення виконавчих дій у порядку, встановленому частиною другою статті 87 цього Закону.

Відповідно до вимог ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Тобто, вказаними нормами Закону передбачено накладення штрафу у разі невиконання певних дій, які можуть бути виконані лише боржником без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк.

Проте, в судовому засіданні встановлено, не заперечувалось позивачем, та підтверджено матеріалами справи, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2013 ВП № 36264773 на виконання рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 по справі № 1211/502/2012 була отримана позивачем лише 07.05.2013 разом з вимогою 19.04.2013 №1679/01.4-38/4, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції позивача. Тобто, відповідачем за невиконання рішення суду, на підставі якого відкрито виконавче провадження ВП № 36264773, були винесені постанови про накладення штрафу 20.03.2013 та 09.04.2013 до надсилання позивачу постанови про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2013 ВП № 36264773.

Також, суд зазначає, що підставою для винесення постанови про накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення суду, проте строк на виконання рішення суду був встановлений державним виконавцем в постанові про відкриття виконавчого провадження від 29.01.2013 ВП № 36264773. Проте позивач отримав постанову про відкриття виконавчого провадження 07.05.2013, тобто після накладення державним виконавцем штрафу та винесення постанов від 20.03.2013 та 09.04.2013.

Також обов'язковою підставою для накладення штрафу державним виконавцем є невиконання рішення суду без поважних причин, але згідно акта від 02.04.2013, складеного державним виконавцем ВДС Краснолуцького МУЮ, встановлені поважні причини невиконання рішення суду, а саме: «боржник від виконання рішення суду не відмовляється, але посада, на яку за рішення суду повинна бути поновлена ОСОБА_1 виведена за штатного розкладу. Вирішення питання по введенню структурної одиниці знаходиться виключно в компетенції колегіального органу - Краснолуцької міської ради».

Тобто, державний виконавець при винесення оскаржуваних постанов про накладення штрафу не встановив усі причини невиконання судового рішення та об'єктивно не оцінив підстави неможливості виконання судового рішення негайно, як це зазначено в постанові про відкриття виконавчого провадження.

Щодо позовної вимоги про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 13.05.2013, то суд вважає їх обґрунтованим та доведеним, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі;

6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення;

7) визнання боржника банкрутом;

8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ;

10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону;

12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини;

13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону;

14) списання згідно із Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

2. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.

3. Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

4. Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. При цьому виконавчий документ надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» 1. У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

2. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

3. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, зазначеної в частині другій цієї статті, для їх пред'явлення до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження, для зняття арешту, накладеного на майно.

4. У разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред'явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки, якщо у зв'язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Суд прийшов до висновку, що відповідач необґрунтовано виніс постанову про закінчення виконавчого провадження від 13.05.2013, так як ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав для цього.

Також суд вважає, що відповідачем виконані не всі заходи, щодо примусового виконання рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 24.01.2013 № 1211/502/2012.

Також, суд зазначає, що підставою для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 13.05.2013 відповідачем зазначено винесення постанов про накладення арешту від 20.03.2013 та 09.04.2013, проте вони визнанні судом незаконним та скасовані.

Тобто, судом встановлено, що відповідач передчасно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження від 13.05.2013.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача звернутися до Донецького апеляційного адміністративного суду з заявою про заміну способу виконання судового рішення від 17.01.2013 по справі № 1211/502/2012, суд встановив, що ці позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Пунктом 8 частини 3 статті 11 Закону України № 606 встановлено, що державний виконавець має прова звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення.

Згідно зі статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Таким чином, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку що звернення державного виконавця до суду з заявою про заміну способу виконання судового рішення є його правом, а не обов'язком. Тому позовні вимоги в частині зобов'язання ВДВС звернутися до Донецького апеляційного адміністративного суду з заявою про заміну способу виконання судового рішення від 17.01.2013 по справі № 1211/502/2012 згідно до вимог закону, залишаються судом без задоволення, оскільки права державного виконавця, передбачені частиною 3 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV "Про виконавче провадження", є дискреційними та не можуть тлумачитись як безумовні обов'язки, а суд не повноважний вмішуватись у порядок проведення виконавчого провадження і не вправі зобов'язувати посадових осіб державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом №606 можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною особою державної виконавчої служби.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, п. 1 ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Адміністративний позов задоволено частково, тому питання щодо розподілу судового збору вирішується відповідно до частини 3 статті 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 17, 18, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області до Управління державної виконавчої служби Головного Управління юстиції в Луганській області Міністерства юстиції України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про закінчення виконавчого провадження від 13.05.2013 ВП № 36264773.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про накладення штрафу від 20.03.2013 ВП № 36264773.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про накладення штрафу від 09.04.2013 ВП № 36264773.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Виконавчого комітету Краснолуцької міської ради Луганської області (м. Красний Луч, вул. Комуністична, 33) судовий збір в розмірі 57,50 (П'ятдесят сім грн. 50 коп.) гривень.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 12 червня 2013 року.

Суддя О.А. Дибова