Ухвала суду № 31778656, 05.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1897/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

05 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Маслія В.І., Файдюка В.В.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПВК "Будівельник" (надалі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05 лютого 2013 року № 0000682202 та № 0000692202.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 25 березня 2013 року адміністративний позов задовольнив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У період із 03 грудня 2012 року по 15 січня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 22 січня 2013 року № 53/22-2/31466963 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 05 листопада 2009 року по 30 вересня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 05 листопада 2009 року по 30 вересня 2012 року.

На підставі акту перевірки, 05 лютого 2013 року відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення: № 0000682202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3285753,00 грн. за основним платежем та у розмірі 30915,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000692202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3354945,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1540805,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, однією з підстав для висновків відповідача про порушення позивачем податкового законодавства є виявлений у ході перевірки факт того, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, не спрямовані на реальне настання юридичних наслідків, обумовлених ними.

Відповідно до частини 1 статті 203, статті 204, частини 2 статті 215, частини 1 статті 216, частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 закріплено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Також слід зазначити, що позивач не повинен нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Так, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Стосовно доводів відповідача про протиправність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту слід зазначити, що згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у матеріалах справи міститься достатньо первинних документів, які підтверджують факт реального здійснення позивачем господарських операцій, а посилання відповідача на інформацію, яка міститься в автоматизованих інформаційних системах податкових органів, про те, що контрагентами позивача, а саме товариством з обмеженою відповідальністю "Домес", товариством з обмеженою відповідальністю "Укрбудсфера", товариством з обмеженою відповідальністю "Снайпер Медіа", товариством з обмеженою відповідальністю "Фордінвестплюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Денфінансгруп" не подається податкова звітність або є такою, що визнана недійсною, відсутні основні фонди, або вказані товариства не знаходяться за їх місцезнаходженням, не може бути підставою для висновків відповідача про протиправність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 05 лютого 2013 року № 0000682202 та № 0000692202 є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205 та 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлений 06.06.2013 року.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Маслій В.І.

Файдюк В.В.