Рішення № 31769062, 06.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.13 р. Справа № 914/1342/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Ділай У.І.

при секретарі Лосик Ю.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехноНІКОЛЬ-Центр», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет», м. Львів

про: стягнення 40 282,14 грн.

Представники:

Від позивача: Зінченко М.М. - представник (Довіреність № 35 від 26.03.2013 р.)

Від відповідача: Федорченко Є.В. - представник (Довіреність б/н від 17.02.12р.).

Представникам сторін роз'яснено права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотань в порядку ч. 6 ст. 811 ГПК України про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехноНІКОЛЬ-Центр», м. Київ до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет», м. Львів про стягнення 40 282,14 грн.

Ухвалою суду від 10.04.2013 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.04.2013 р. З підстав, викладених в ухвалах суду розгляд справи відкладався.

Заявлені у позові вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач неналежно виконав умови Договору поставки № ЛВ від 02.01.2012 р. і не оплатив у повному обсязі переданий йому позивачем товар, у зв'язку з чим у ТзОВ «Мальви-Маркет» перед ТзОВ «ТехноНІКОЛЬ-Центр» склалась заборгованість в сумі 38 023,34 грн.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву (вх. № 17815/13 від 21.05.2013 р.) вимоги позивача заперечив, вказавши, що поставлений товар був неналежної якості. Окрім того, відповідач не подавав передбачених п. 5.1.1. Договору заявок на поставку товару, які згідно Договору є обов'язковими.

Також у відзиві на позовну заяву представник відповідача вказав, що Договір поставки був укладений без належної згоди загальних зборів ТзОВ «Мальви-Маркет», що ставить під сумнів його дійсність.

На спростування доводів відповідача представником позивача подано Заперечення на відзив № 179 від 05.06.2013 р., в якому позивач зазначає, що товар за Договором поставки від 02.01.2012 р. поставлявся на підставі усних заявок ТзОВ «Мальви-Маркет», можливість подання яких передбачена п.п. 5.1.1. п. 5.1 ст. 5 Договору. Жодних повідомлень та зауважень від відповідача про неякісний товар позивач не отримував, актів про встановлення розбіжності в кількості і якості при прийманні товару сторони не складали та не підписували, а тому зауваження відповідача щодо неякісного товару не можуть слугувати причиною не виконання грошових зобов'язань за Договором.

Щодо тверджень відповідача про недійсність Договору поставки, то представник позивача у запереченнях вказав, що на момент (дату) укладання Договору № JIB 26 про постачання матеріалів будівельного призначення на умовах відстрочення платежу від 02.01.2013 р. жодних підстав для отримання згоди від Загальних зборів Учасників Товариства не було, оскільки п.10.9 Статуту ТзОВ «Мальви- Маркет» (зареєстрованого 19.09.2012 року і чинного на момент укладення Договору поставки від 02.01.2012 р.) було визначено, що «Генеральний директор має право вчиняти правочини та укладати будь-які угоди на суму до 100 (сто тисяч) гривень ...».

В судовому засіданні 06.06.2013 р. представники позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд про задоволення позову.

Представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі № 914/1824/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет», м. Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехноНІКОЛЬ-Центр», м. Київ про визнання недійсним договору поставки.

Представник позивача проти зупинення провадження у справі заперечив, вказавши, що подача учасником ТОВ «Мальви-Маркет» позову про визнання договору поставки недійсним є нічим іншим, як способом уникнути відповідальності та не розрахуватися за отриманий товар.

Розглянувши клопотання позивача, суд зазначає наступне:

Частиною 1 ст. 79 ГПК України встановлено, що господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (п. 3.16. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 р.).

Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.

Таким чином, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі об'єктивної неможливості вирішення спору без встановлення відповідних обставин справи і фактів, що мають суттєве значення для вирішення спору. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Оглянувши та дослідивши представлені суду документи, суд вважає, що розгляд господарським судом Львівської області справи № 914/1824/13 не може бути перешкодою для встановлення, у відповідності зі ст. 43 ГПК України, істотних обставин у справі № 914/1342/13, а відтак не є підставою для зупинення провадження у даній справі.

З огляду на вищезазначене, суд прийшов до висновку що клопотання відповідача про зупинення провадження у справі слід відхилити та розглядати господарський спір по суті.

В процесі розгляду матеріалів справи судом встановлено:

02.01.2012 р. між сторонами у справі укладено Договір № ЛВ про постачання матеріалів будівельного призначення на умовах відстрочення платежу, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобов'язання на підставі заявки відповідача передати у власність останнього матеріали будівельного призначення, асортимент, кількість та ціна яких визначена в Рахунках-фактурах та/або Специфікаціях до Договору, що надані позивачем та являють собою невід'ємну частину даного Договору, а відповідач у свою чергу зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах Договору.

Пунктом 5.1.1. Договору передбачено, що заявки покупця на поставку товарів обов'язкові для постачальника. Заявки можуть надаватись постачальникові в усній та у письмовій формі засобами поштового, факсимільного зв'язку по електронній пошті або у інший спосіб, прийнятний для покупця.

Як вбачається із матеріалів справи на виконання договірних зобов'язань позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 45 239,67 грн. Факт передачі відповідачу товару підтверджується наступними видатковими накладними: № ЛВ00005618 від 12.11.2012 р. на суму 31 836,75 грн.; №ЛВ00005641 від 12.11.2012 р. на суму 1 838,75 грн.; № ЛВ00005642 від 12.11.2012 р. на суму 1 832,50 грн.; № ЛВ00005469 від 13.11.2012 р. на суму 7 276,92 грн.; № ЛВ00005939 від 27.11.2012 р. на суму 327,75 грн. та № ЛВ00006059 від 04.12.2012 р. на суму 2 127,00 грн.

Підставою поставки згідно вищевказаних видаткових накладних є рахунки-фактури: № ЛВ00007659 від 12.11.2012 р.; № ЛВ00007433 від 01.11.2012 р.; № ЛВ00007697 від 09.11.2012 р.; № ЛВ00007724 від 13.11.2012 р.; № ЛВ00008116 від 27.11.2012 р.; № ЛВ00008154 від 29.11.2012 р., в яких міститься посилання на Договір поставки № 26 від 02.01.2012 р.

Як встановлено судом видаткові накладні підписано відповідачем без жодних застережень та зауважень щодо якості та кількості поставленого товару.

Пункт 1.3. Договору визначає, що підпис уповноваженої особи відповідача, або печатка (штамп) відповідача на відповідній видатковій накладній свідчить про прийом зазначеного в ній товару і про згоду з тим, що товар у накладній відповідає найменуванню та кількості, зазначеним у заявці відповідача.

У п. 3.5. Договору сторони погодили, що відповідач оплачує кожну поставлену партію товару не пізніше 14 календарних днів з дати поставки, якщо інше не буде узгоджено між сторонами в Специфікаціях до Договору.

Як вказано у позовній заяві відповідачем була частково оплачена видаткова накладна № ЛВ00005618 від 12.11.2012 р. на суму 7 216,33 грн. Решти вартості товару відповідач не оплатив, у зв'язку з чим у нього перед ТзОВ «ТехноНІКОЛЬ-Центр» склалась заборгованість в сумі 38 023,34 грн.

За порушення строків оплати товару позивач на підставі п. 8.2. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що становить 1 897,77 грн.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення з відповідача 361,03 грн. 3 % річних.

Загальна сума позовних вимог складає 40 282,14 грн.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних підстав:

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Як встановлено судом спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору № ЛВ про постачання матеріалів будівельного призначення на умовах відстрочення платежу від 02.01.2012 р., умови якого передбачали обов'язок позивача на підставі заявки відповідача передати у власність останнього матеріали будівельного призначення, і обов'язок відповідача прийняти товар та оплатити його на умовах Договору.

Згідно визначення ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В процесі розгляду справи суд встановив, що на виконання договірних зобов'язань позивач передав відповідачу товар на загальну суму 45 239,67 грн., про що свідчать наступні видаткові накладні: № ЛВ00005618 від 12.11.2012 р. на суму 31 836,75 грн.; №ЛВ00005641 від 12.11.2012 р. на суму 1 838,75 грн.; № ЛВ00005642 від 12.11.2012 р. на суму 1 832,50 грн.; № ЛВ00005469 від 13.11.2012 р. на суму 7 276,92 грн.; № ЛВ00005939 від 27.11.2012 р. на суму 327,75 грн. та № ЛВ00006059 від 04.12.2012 р. на суму 2 127,00 грн.

Вищевказані видаткові накладні підписано та скріплено відтисками печаток сторін, що згідно ст. 241 ЦК України свідчить про прийняття до виконання Договору № ЛВ про постачання матеріалів будівельного призначення на умовах відстрочення платежу від 02.01.2012 р., а отже і про схвалення вказаного правочину сторонами.

Доводи відповідача щодо відсутності у позивача підстав для поставки товару із посиланням на те, що відповідачем не подавались позивачу письмові заявки суд до уваги не приймає, оскільки, як вже зазначалось, п 5.1.1. Договору передбачено можливість подання заявки в усній та у письмовій формі засобами поштового, факсимільного зв'язку по електронній пошті або у інший спосіб, прийнятний для покупця.

Згідно приписів ч. ч. 1, 2 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Пункт 6.3. Договору визначає, що у випадку, коли при розкритті упаковки на своєму складі відповідачем встановлена розбіжність у кількості і якості товарів, відповідач зобов'язаний призупинити подальше приймання та забезпечити схоронність товарів, тари й упаковки; одночасно з цим викликати телеграмою для участі в продовженні приймання товарів й складання двохстороннього акту представника позивача.

У випадку, визначеному вищенаведеним пунктом Договору складається акт про встановлення розбіжності в кількості і якості при прийманні товару, до якого в обов'язковому порядку додаються пакувальні листи й інші документи, визначені п. 27 Інструкції Держарбітражу СРСР № П-6 (п. 6.4. Договору).

Порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю визначається Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою Постановою Держарбітражу СРСР № П-7 від 25.04.1966 р. (надалі Інструкція), яка застосовується, коли стандартами, технічними умовами, Основними и Особливими умовами поставки чи іншими обов'язковими для сторін правилами не встановлено інший порядок приймання продукції за якістю та комплектністю.

Пунктом 6 вищевказаної Інструкції передбачено, що приймання продукції за якістю і комплектністю проводиться на складі отримувача в наступні строки: при міжміській поставці - не пізніше 20 днів після видачі продукції органом транспорту чи поступлення її на склад одержувача при доставці продукції постачальником чи при вивезенні продукції одержувачем.

Як вбачається із матеріалів справи будівельні матеріали постачались відповідачу у листопаді-грудні 2012 р. Доказів надіслання позивачу повідомлення про розбіжності у якості продукції, у строки, визначені п. 6 Інструкції, а також акту про встановлення розбіжності в кількості і якості при прийманні товару, оформленого згідно п. 6.4. Договору відповідач суду не надав.

Із врахуванням вищезазначеного викладені у відзиві на позовну заяву твердження відповідача про поставку товару неналежної якості суд вважає не обґрунтованими та не доведеними.

Положення ст. 692 ЦК України визначають, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно приписів ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк виконання зобов'язання щодо оплати товару сторонами визначений у п. 3.5. Договору, яким передбачено, що відповідач оплачує кожну поставлену партію товару не пізніше 14 календарних днів з дати поставки, якщо інше не буде узгоджено між сторонами в Специфікаціях до Договору.

В судовому засіданні суд встановив, що зобов'язань щодо оплати товару відповідач належно не виконав, у зв'язку у нього перед позивачем склалася заборгованість в сумі 38 023,34 грн.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правова норма ч. 1 ст. 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що при порушенні покупцем строків оплати товару, останній повинен сплатити постачальникові пеню в розмірі 0,5 % від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позовних вимог, суд встановив, що позивач невірно визначив розмір неустойки, що підлягає до стягнення з відповідача

Здійснивши перерахунок позовних вимог суд визначив, що до стягнення з відповідача належить пеня в розмірі 1 892,58 грн. (Дані отримано із «ЛІГА: ЗАКОН», версія 9.1.2.)

Із врахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог в частині стягнення 38 023,34 грн. основного боргу, 1 892,58 грн. пені та 361,03 грн. 3 % річних.

В частині стягнення 5,19 грн. пені у задоволенні позову суд відмовляє.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 174, 193, 216 ГК України, ст.ст. 241, 253, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 673, 692, 712 ЦК України, ст.ст.4-3, 33, 34, 43, 49, 82-84 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет» (79034, м. Львів, вул. Литвиненка, 3. Ідентифікаційний код 13835841) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТехноНІКОЛЬ-Центр» (01103, м. Київ, вул. Професора Підвисьцокого/Драгомирова, 10/10, кім. 60-61. Ідентифікаційний код 32046030) 38 023,34 грн. основного боргу, 1 892,58 грн. пені, 361,03 грн. 3 % річних всього - 40 276,95 грн.; 1 720,28 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 5,19 грн. пені у задоволенні позову відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.06.2013 р.

Суддя Ділай У.І.