Постанова № 31766378, 12.06.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2013 р. Справа№ 911/739/13-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Граниттраснссервіс» на рішення господарського суду Київської області від 18.04.2013року № 911/739/13-г (суддя Антонова В.М)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Золотий Екватор»

до Товариства з обмеженою відповідальністю

«Граниттранссервіс»

про стягнення 61 946,78 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області №911/739/13-г від 18.04.2013р. частково задоволений позов ТОВ «Золотий Екватор» про стягнення 61 946,78 грн., з відповідача на користь позивача стягнуто 5 076,72грн. пені, 40 111,61 грн. річних, 1 720,50грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням відповідач, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з'ясування обставин що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати в частині інфляційних втрат та річних.

За змістом ст. 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, причина суду не відома. Враховуючи приписи ст.102 ГПК України, відсутність клопотань та ненадання доказів неявки в судове засідання з поважних причин, наявність поштових повідомлень про отримання ухвали про призначення справи до розгляду,колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 01.04.2011 року сторонами укладено договір купівлі-продажу мастильних матеріалів №С 08077 з використанням смарт-карт на автозаправних станціях, за умовами якого позивач- продавець зобов'язується передати у власність покупця через автозаправні станції (надалі - АЗС), що розміщені на території України з використанням смарт-карт паливно-мастильні матеріали (надалі - ПММ), а відповідач-покупець зобов'язується прийняти у власність ПММ та оплатити їх вартість.

Поставка ПММ здійснюється на умовах EXW (Правил Інкотермс-2000) франко-термінали АЗС, шляхом вибірки покупцем або його довіреною особою ПММ з АЗС.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що рішенням господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12 позовні вимоги ТОВ «Золотий Екватор» до ТОВ «Граниттранссервіс» задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 210 008, 24 грн., пеню у розмірі 12 490,74 грн., тридцять п'ять процентів річних у розмірі 29 041,68 грн. за договором купівлі-продажу мастильних матеріалів №С 08077 з використанням смарт-карт на автозаправних станціях від 01.04.2011 року станом на 19.06.2012 року. В зв'язку з тим, що списання вказаної заборгованості з рахунку відповідача та зарахування її на рахунок позивача відбулося лише 29.01.2013 року, позивач просить суд стягнути додатково нараховані штрафні санкції за період з 20.06.2012 року по 29.01.2013 року за договором купівлі-продажу мастильних матеріалів №С 08077 з використанням смарт-карт на автозаправних станціях від 01.04.2011 року, а саме: пеню - 18 584,50 грн. та тридцять п'ять процентів річних - 43 362,28 грн., а разом 61 946,78 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що під час розгляду справи господарським судом встановлено, що рішення господарського суду Київської області від 21.06.2012 року у справі №9/028-12 було виконано повністю лише 10.01.2013 року шляхом списання з рахунку відповідача на рахунок позивача грошових коштів у сумі 248 047,76 грн. Наявність судових актів про стягнення заборгованості, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальність за порушення строків розрахунків.

Між тим, позивачем невірно було нараховано пеню за період, який становить більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тому позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 5 076,72 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині цієї позовної вимоги, а саме в стягненні 13 507,78 грн. пені (18 584,50 грн. - 5 076,72 грн.) суд відмовив.

Господарський суд вказав, що зарахування списаних грошових коштів на рахунок стягувача не залежить від дій боржника та здійснюється державним виконавцем у строки та в порядку визначені законодавством щодо примусового виконання рішень. Тому здійснивши підрахунок заборгованості та штрафних санкцій за допомогою "ЛІГА:ЕЛІТ 9.1.2." власний розрахунок 35% річних, враховуючи часткове погашення відповідачем суми боргу, господарський суд встановив, що він складає 40 111,61грн.

Частково заперечуючи проти рішення, відповідач вказує на те, що судом не враховано та не застосовано приписи ст..61 Конституції України щодо неможливості притягнення до відповідальності двічі, тому стягнення 40 111,61грн. річних є необґрунтованим з огляду на стягнення 35% річних попереднім рішенням у справі № 9/028-12. В порушення ст. 33 ГПК України позивачем не надано доказів звернення з вимогою про сплату 35% річних в порядку ст. 530 ЦК України, а тому строк сплати річних ще не настав. Суд не врахував, що розмір річних є надмірним, тому необхідно було застосувати приписи ст. 509 ЦК України, ст. 207 ГК України щодо нікчемності. Крім того, позивач не вимагав стягнення інфляційних втрат.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Дослідивши і з'ясувавши всі обставини та матеріали справи, які мають значення для вирішення спору по суті, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Стаття 625 ЦК України регулює зобов'язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою № 910/739/13-г у резолютивній частині рішення від 29.04.2013р. виправлена описка, а саме: замість 1 720,50грн. судового збору, вказано 1 720,50грн. інфляційних втрат.

Тому, апеляційна скарга в частині скасування рішення господарського суду в цій частині не підлягає задоволенню.

В разі прострочення грошових зобов'язань часто застосовується така форма відповідальності, як пеня (ст. 549 ЦК). Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені... обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність нарахування пені, враховуючи те, що відповідачем не оспорюється розмір присудженої до стягнення пені, колегія суддів вважає рішення місцевого суду в даній частині-правомірним.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Безпідставними є висновки відповідача про те, що позивач не надіслав вимогу про сплату 35% річних, оскільки наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту частини першої статті 692 ЦК України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення. Проценти річних, передбачені коментованою статтею, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Таку позицію займає і судова практика (постанова Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2003 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд.

Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Відповідно до ч. 2 ст. 215, визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови, причому навіть і тоді, коли суд не визнає його недійсним. Однак це не означає, що потреби в необхідності визнання нікчемного правочину недійсним може й не виникнути. Така потреба може виникнути, якщо сторони виконали певні умови нікчемного правочину, якщо він нотаріально посвідчений, якщо він порушує права третіх осіб, якщо він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати реєстрацію тощо. Нікчемними, зокрема, є правочини: а) укладені з недодержанням обов'язкової письмової форми, якщо недійсність прямо передбачена законом, наприклад, правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань (ст. 547); б) укладені з недодержанням обов'язкової нотаріальної форми (ч. 1 ст. 219); в) укладені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без належного схвалення (ст. 221); г) укладені недієздатною фізичною особою (ст. 226); д) вчинені без дозволу органу опіки і піклування (ч. 1 ст. 224); ж) які порушують публічний порядок (ст. 228).

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відтак грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, відхиляючи доводи відповідача, господарський суд першої інстанції правомірно визначив, що відсутність між сторонами домовленостей щодо зменшення розміру річних, передбачених укладеним договором та/або визнання договору в цій частині недійсним, позбавляє можливості застосувати норми ст. 509 ЦК України.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ «Граніттранссервіс» залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області № 911/739/13-г від 18.04.2013року- без змін.

Матеріали справи повернути господарському суду Київської області.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

Тарасенко К.В.