Постанова № 31763373, 11.06.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 червня 2013 р. № 820/3500/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Зінченка А.В.,

при секретарі - Алавердян Е.А.

за участі представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - Джиджавадзе Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом СПД-ФО ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, СПД-ФО ОСОБА_3, звернувся до суду з позовом до державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 04.04.2013 року №0000661720 та №0000671720.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що виконуючим обов'язки керівника ДПІ у Московському районі м. Харкова Х/о ДПС, на підставі акту про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД-ФО ОСОБА_3 від 21.03.13 р. №1093/1720/НОМЕР_1 були прийняти податкові повідомлення-рішення від 04.04.13 р. №0000661720 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 11143,04 грн. та №0000671720 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 13377,50 грн.

Підставою для вказаних висновків послужила інформація про нібито відсутність факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення неправомірними, необґрунтованими, безпідставними через відсутність доказів порушення підприємством податкового законодавства, а тому просить скасувати їх в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та вказав, що винесені ДПІ у Московському районі Харківської області ДПС податкові повідомлення-рішення повністю відповідають вимогам діючого законодавства, а тому є законними та обґрунтованими, у задоволенні позовних вимог просили відмовити.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи.

СПД-ФО ОСОБА_3 16.03.2005 р. взята на податковий облік ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області за №26402 і станом на даний час перебуває на обліку в ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області.

На підставі направлення №1756 від 19.12.2012 року посадовими особами відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.03.2012, з питань дотримання вимог валютного законодавства СПД-ФО ОСОБА_3 за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2012року.

За результатами вищезазначеної планової перевірки, 21.03.2013 року відповідачем був складений акт № 1093/1720/НОМЕР_1.

Актом перевірки встановлені та зафіксовані порушення п. 138.4 ст.138, п. 177.4, пп. 177.5.1, пп. 177.5.2 п. 177.5 ст.177 Податкового Кодексу, завищення валових витрат у 2011р. на суму 59429,50 грн. (без ПДВ), внаслідок чого було донараховано податку з доходів фізичних на суму 8914,43 грн.; п.5 ст. 203, 215, ч. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленими по правочинах, здійснених ФО-П ОСОБА_3 з ТОВ "УА Реалті" у жовтні 2011 року на суму 53509,50 грн. (у т.ч. ПДВ у розмірі 10702 грн.) та встановлено відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст.185, ст. 188, ст. 198 розділу V Податкового Кодексу України. Дані податкового кредиту, відображені ФО-П ОСОБА_3 у декларації з податку на додану вартість за жовтень 2011 р. - не є дійсними на суму ПДВ 10702,0 грн. Встановлено порушення ст. 198,п.201.4 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту у жовтні 2011 р. на суму ПДВ 10702,00 грн.

04.04.13 р. відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000661720 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 8914,43 грн. та штрафної санкції в розмірі 2228,61 грн. і № 0000671720 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 10702,00 грн. та штрафної санкції в розмірі 2675,50 грн.

Матеріалами справи підтверджено, що 03.10.2011 року та 12.10.2011 року між позивачем та ТОВ «УА Реалті» було укладено договори про надання послуг № 03/10/11 та 12/10/2011 відповідно, згідно яких «Виконавець» ТОВ «УА Реалті» зобов'язується здійснити перевезення патоки - меласи, а «Замовник» СПД-ФО ОСОБА_3 зобов'язується прийняти послуги та сплатити за них.

Також судом встановлено, що 26.09.2011 року між позивачем та ТОВ «Монолітбудкомплект» укладено договір №26/09,згідно якого «Виконавець» ТОВ «Монолітбудкомплект» зобов'язується здійснити перевезення патоки - меласи, а «Замовник» СПД-ФО ОСОБА_3 зобов'язується прийняти та сплатити за вказані послуги.

Судом встановлено, що підтвердженням виконання вказаних вище договорів є документи, які за своїм змістом, на думку суду, відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року, отже, визнаються первинними документами бухгалтерського обліку та підтверджують факт передання товару вищезазначеним контрагентом позивача та факт отримання товару уповноваженим представником останнього, а саме: актами прийому - передачі виконаних робіт, податкові накладні та товаро-транспортні накладні.

Суд зазначає, що згідно з п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а)придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено,що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).

Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд також вважає за необхідним зазначити, що на час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника по датку на додану вартість, отже, мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового Кодексу України від 2755-УІ від 02.12.2010р., зі змінами та доповненнями, зазначено,що загальним оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України „ Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. № 283/97-ВР зі змінами та доповненнями.

Оподаткування доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності податковими органами здійснюється на підставі: податкових декларацій за звітний податковий період, які надаються наростаючим підсумком з початку року (за квартал, півріччя, три квартали, рік); матеріалів перевірок діяльності таких осіб, проведеними податковими органами; отриманих від податкових агентів податкових розрахунків про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь таких платників податків, а також суми утриманих з них податків за встановленою формою прибутку підприємств".

Відповідно до п. 177.3 ст. 177 Податкового Кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України від 2755-УІ від 02.12.20 Юр, до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Також, згідно з п.п.138.1.1. п. 138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів.

Відповідно до п.138.4 ст.138 Податкового Кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п.138.6 ст.138 Податкового Кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання .

Відповідно до п.п. 138.8.2 п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України від 2755-VI від 02.12.2010р., до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Таким чином, вартість придбаних у контрагентів послуг складають витрати позивача та правомірно включені до складу витрат, а ПДВ правомірно включено до складу податкового кредиту.

При цьому, судом встановлено, що позивач мала всі необхідні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій вказаними вище контрагентами та дають право на податковий кредит та витрати, що визнається податковим органом.

При цьому податковий орган визначає право на податковий кредит з ПДВ та витрати в залежності від порядку здійснення господарської діяльності іншими платниками податків.

Проте питання здійснення господарської діяльності контрагентами, їх взаємовідносини з іншими особами не мають відношення до податкового обліку, так як право на податковий кредит з ПДВ та валові витрати від цих обставини не залежить та Податковим Кодексом України не передбачено. Крім того, згідно законодавства в обов'язки платника податків не входить перевірка та (або) контроль за додержанням цивільного, податкового або іншого законодавства іншими платниками податків та особливостями їх діяльності. Вищенаведені висновки податкового органу суперечать ст.61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність має індивідуальний характер.

Суд зазначає, що податковий орган визнає, що податковий кредит та витрати підтверджено оригіналами належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів, та що в податковому обліку є усі необхідні документи, передбачені Податковим Кодексом України та які дають право на податковий кредит та витрати.

Будь яких підстав для неприйняття і невідображення у податковому обліку податкових накладних та інших первинних документів, отриманих від ТОВ «Монолітбудкомплект» та ТОВ «УА Реалті», не існувало. Таким чином, позивачем обґрунтовано включено до податкового кредиту суми ПДВ на підставі отриманих податкових накладних та у валові витрати. Ці дії, на думку суду, не можуть вважатися порушенням податкового законодавства.

Тобто, проаналізувавши наведені норми діючого законодавства, дослідивши надані до справи матеріали, суд приходить до висновку про неправомірне винесення вищевказаних податкових повідомлень - рішень .

Суд вказує, що відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

А згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 94, 160-163, 167, 254 КАС України , суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов СПД-ФО ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Харківської області ДПС від 04 квітня 2013 року №0000661720 та №0000671720.

Стягнути з державного бюджету України на користь СПД-ФО ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 245 (двісті сорок п'ять) грн. 22 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова в повному обсязі виготовлена 12 червня 2013 року.

Суддя А.В. Зінченко