Постанова № 31759554, 31.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31 травня 2013 року 10 год. 37 хв. № 826/4913/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен" до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України) у судовому засіданні 31 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 08 квітня 2013 року надійшов позов дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен" (також далі - позивач) до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (також далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 28 березня 2013 року № 0000192310 (також далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення відповідачем складено безпідставно, у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 11 квітня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю.

Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 20 травня 2013 року. Пояснив, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки складене відповідачем у зв'язку із виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 19 по 21 грудня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 21 грудня 2012 року складено акт № 1491/4020/23-20/25392188 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки позивача бюджетного відшкодування податку на додану вартість (також далі - ПДВ) на розрахунковий рахунок за 2010-2011 роки (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення у загальному розмірі 29164808,21 грн., у тому числі за: лютий 2010 року - 92080,99 грн.; квітень 2010 року - 82050,00 грн.; липень 2010 року - 11930087,00 грн.; серпень 2010 року - 70490,58 грн.; жовтень 2010 року - 155151,70 грн.; листопад 2010 року - 179201,70 грн.; грудень 2010 року - 85203,07 грн.; квітень 2011 року - 5802510,83 грн.; травень 2011 року - 2803690,01 грн.; червень 2011 року - 1593023,75 грн.; липень 2011 року - 1415786,67 грн.; серпень 2011 року - 4882831,75 грн.; вересень 2011 року - 72700,50 грн., чим порушено підпункти 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, підпункт 7.5.1 п. 7.5, підпункти 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (також далі - Закон), п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200, ст. 201 Податкового кодексу України (також далі - ПК України);

- завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ у загальному розмірі 29164808,21 грн., у тому числі за: березень 2010 року - 92080,99 грн.; травень 2010 року - 82050,00 грн.; серпень 2010 року - 11930087,00 грн.; вересень 2010 року - 70490,58 грн.; листопад 2010 року - 155151,70 грн.; грудень 2010 року - 179201,70 грн.; січень 2011 року - 85203,07 грн.; травень 2011 року - 5802510,83 грн.; червень 2011 року - 2803690,01 грн.; липень 2011 року - 1593023,75 грн.; серпень 2011 року - 1415786,67 грн.; вересень 2011 року - 4882831,75 грн.; жовтень 2011 року - 72700,50 грн., чим порушено п. 1.8 ст. 1, підпункти 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону, підпункт 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200 ПК України.

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, відповідачем прийнято рішення від 08 січня 2013 року № 19/0/1932-13/23-129, яким висновки акту перевірки викладено у наступній редакції:

- позивачем завищено суму податкового кредиту та від'ємного значення у загальному розмірі 29061813,09 грн., у тому числі за: лютий 2010 року - 92080,99 грн.; квітень 2010 року - 82050,00 грн.; липень 2010 року - 6090550,41 грн.; серпень 2010 року - 5910026,58 грн.; жовтень 2010 року - 155151,70 грн.; листопад 2010 року - 179201,70 грн.; квітень 2011 року - 5404310,84 грн.; травень 2011 року - 2999773,34 грн.; червень 2011 року - 1795140,42 грн.; липень 2011 року - 975606,65 грн.; серпень 2011 року - 4940353,39 грн.; вересень 2011 року - 437567,16 грн., чим порушено підпункти 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, підпункти 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, підпункт 7.5.1 п. 7.5, підпункти 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону, п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200, ст. 201 ПК України;

- позивачем завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ у загальному розмірі 29061813,09 грн., у тому числі за: березень 2010 року - 92080,99 грн.; травень 2010 року - 82050,00 грн.; серпень 2010 року - 6090550,41 грн.; вересень 2010 року - 5910026,58 грн.; листопад 2010 року - 155151,70 грн.; грудень 2010 року - 179201,70 грн.; травень 2011 року - 5404310,84 грн.; червень 2011 року - 2999773,34 грн.; липень 2011 року - 1795140,42 грн.; серпень 2011 року - 975606,65 грн.; вересень 2011 року - 4940353,39 грн.; жовтень 2011 року - 437567,16 грн., чим порушено п. 1.8 ст. 1, підпункти 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону, підпункт 14.1.18 п. 14.1 ст. 14, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200 ПК України.

На підставі акту перевірки, 11 січня 2013 року відповідачем складено податкове повідомлення-рішення № 0000012320, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у загальному розмірі 29061813,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 10328865,50 грн. (також далі - рішення №0000012320).

За результатами розгляду скарги в адміністративному (досудовому) порядку, Державною податковою службою України прийнято рішення від 21 березня 2013 року № 4379/6/10-2115, яким рішення № 0000012320 скасовано в частині нарахування позивачу штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 3127265,75 грн., а в іншій частині вказане рішення залишено без змін.

В подальшому, 28 березня 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ у загальному розмірі 29061813,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 7201599,75 грн.

Суд погоджується з доводами представника позивача щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про завищення позивачем суми податкового кредиту, від'ємного значення та суми бюджетного відшкодування ПДВ ґрунтуються виключно на обставинах, встановлених у ході перевірок контрагентів позивача, а саме приватного підприємства "Тамак" (також далі - ПП "Тамак"), приватного підприємства "Малінар" (також далі - ПП "Малінар"), товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокапітал-7" (також далі - ТОВ "Агрокапітал-7"), товариства з обмеженою відповідальністю "Бюро маркетингових технологій" (також далі - ТОВ "Бюро маркетингових технологій"), товариства з обмеженою відповідальністю "Адвертайзинг Груп Міксарт" (також далі - ТОВ "Адвертайзинг Груп Міксарт"), товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерагро 2007" (також далі - ТОВ "Інтерагро 2007") та фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (також далі - ФОП ОСОБА_2.).

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, виробничі потужності, складські приміщення, транспортні засоби та матеріальні ресурси, тобто умови, необхідні для здійснення господарської діяльності щодо купівлі, продажу, зберігання та реалізації товарно-матеріальних цінностей (також далі - ТМЦ), що підтверджує проведення ПП "Тамак", ПП "Малінар", ТОВ "Агрокапітал-7", ТОВ "Бюро маркетингових технологій", "Адвертайзинг Груп Міксарт", ТОВ "Інтерагро 2007" та ФОП ОСОБА_2 транзитних фінансових потоків, направлених на здійснення операцій з метою надання податкової вигоди платникам податків.

Таким чином, будь-яких обставин (будь-якої конкретизації), які б підтверджували порушення позивачем положень податкового законодавства, окрім обставин, встановлених у ході перевірок контрагентів позивача, в акті перевірки відповідачем не зазначено.

Тобто, за переконанням суду, відповідач протиправно притягнув позивача до відповідальності за діяння його контрагентів.

Зокрема, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 лютого 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" зазначено, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Крім того, згідно з п. 71 рішення Європейського Суду з прав людини (п'ята секція) від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії (заява № 3991/03), компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати повторно ПДВ разом з пенею. Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Стосовно викладеного в акті перевірки висновку відповідача про недійсність укладених контрагентами позивача правочинів суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11 зазначено, що для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12 зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Тобто, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань податкових органів є здійснення контролю дотримання податкового законодавства та надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право податкових органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини та дані, вказані платником податків у податкових деклараціях.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, роблячи висновок про недійсність укладених контрагентами позивача правочинів, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень. До того ж, зі змісту ст. 20 ПК України вбачається, що податковим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших правочинів недійсними (нікчемними).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що питання реальності фінансово-господарських відносин позивача із ПП "Тамак", ПП "Малінар", ТОВ "Агрокапітал-7", ТОВ "Бюро маркетингових технологій", "Адвертайзинг Груп Міксарт", ТОВ "Інтерагро 2007" та ФОП ОСОБА_2 відповідачем не досліджувалось.

При цьому, у матеріалах справи містяться копії первинних документів, дослідивши які, суд прийшов до висновку про реальність фінансово-господарських взаємовідносин позивача з його контрагентами, а саме:

- договорів, укладених між позивачем та його контрагентами;

- видаткових накладних;

- податкових накладних (відповідно до положень ПК України, не потребують реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних);

- прибуткових ордерів;

- платіжних доручень, що підтверджують здійснення позивачем оплати за договорами, укладеними між позивачем та його контрагентами;

- товарно-транспортних накладних, які, згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання ТМЦ, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи;

- накладних на маршрут або групу вагонів;

- податкових декларацій з ПДВ з додатками, зокрема, розрахунками бюджетного відшкодування;

- витягів з журналу обліку ввезення ТМЦ на територію позивача та журналу обліку автотранспорту і ТМЦ на контрольно-в'їзних воротах позивача;

- сертифікатів відповідності та посвідчень про якість цукру білого.

Згідно з підпунктом 7.4.5 п. 7.4, підпунктами 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.3 ст. 200 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до ст.ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11 зазначено, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою використання у господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документи, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, враховуючи викладені положення та обставини, а також з'ясований у ході судового розгляду справи факт реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Тамак", ПП "Малінар", ТОВ "Агрокапітал-7", ТОВ "Бюро маркетингових технологій", "Адвертайзинг Груп Міксарт", ТОВ "Інтерагро 2007" і ФОП ОСОБА_2, суд прийшов до висновку про безпідставність складання відповідачем оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представник позивача надав достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен" до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби від 28 березня 2013 року № 0000192310, яким дочірньому підприємству "Кондитерська корпорація "Рошен" зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 29061813,00 грн. (Двадцять дев'ять мільйонів шістдесят одна тисяча вісімсот тринадцять гривень 00 копійок), визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 28086206,00 грн. (Двадцять вісім мільйонів вісімдесят шість тисяч двісті шість гривень 00 копійок) та зобов'язано сплатити штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 7201599,75 грн. (Сім мільйонів двісті одна тисяча п'ятсот дев'яносто дев'ять гривень сімдесят п'ять копійок).

3. Присудити на користь дочірнього підприємства "Кондитерська корпорація "Рошен" (ідентифікаційний код 25392188) здійснений ним судовий збір у розмірі 2294,00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок) із Державного бюджету України.

4. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 05 червня 2013 року