Рішення № 31756837, 03.06.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1864/13 03.06.2013 03.06.2013 03.06.2013

Провадження №22-ц/784/1715/13

Головуючий у 1-й інстанції Тихонова Н.С.

Категорія 44 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Рішення

Іменем України

03 червня 2013 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Шолох З.Л.,

суддів: Локтіонової О.В., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Суслик Є.В.,

за участі: представника позивача Телеш Ю.Г.,

відповідача ОСОБА_8.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_8 рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 квітня 2013 року, ухваленого по цивільній справі за позовом Виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Житлово - комунальне підприємство Миколаївської міської ради «Південь», про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2012 року Виконавчий комітет Миколаївської міської ради звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Позов мотивований тим, що квартира АДРЕСА_1 не приватизована, не віднесена у встановленому порядку до числа службових, не перебуває в аварійному стані та належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва.

У зазначеній квартирі з 05 серпня 1988 року зареєстрований ОСОБА_8., який починаючи з 1999 року за місцем реєстрації не проживає та не бере участі у її утриманні.

Оскільки відповідач втратив зв'язок з квартирою, так як без поважних причин не проживає в квартирі понад шість місяців, позивач вважав, що ОСОБА_8. втратив право на користування вказаним житловим приміщенням та посилаючись на викладене просив позов задовольнити.

Рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 квітня 2013 року позов Виконавчого комітету Миколаївської міської ради задоволено. Визнано ОСОБА_8. таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_8. подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, суд першої інстанції вважав доведеним, що ОСОБА_8. відсутній в спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців, а тому відповідно до вимог ст.ст.71,72 ЖК України є підстави визнати його таким, що втратив право користування вищевказаним житловим приміщенням.

Проте, з таким висновком погодитися не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи і положенням ст.ст.71,72 ЖК України.

Відповідно до ст.ст.71,72 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України за №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Виходячи зі змісту ст.71 ЖК України, відповідно до вимог ст.214 ЦПК України та роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року за №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ст.212 ЦПК України щодо оцінки доказів.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у ст.71 ЖК України строки.

За правилами ст.ст.10,11,60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із ст.60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Оскаржене рішення місцевого суду ухвалено не у повній відповідності з виписаним.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 не приватизована та належить до комунальної власності територіальної громади міста Миколаєва.

Спірна квартира розташована на другому поверсі багатоквартирного житлового будинку, є комунальною та складається із однієї кімнати, житловою площею 23.1 кв.м.

У вказаній квартирі ОСОБА_8. зареєстрований з 05 серпня 1988 року та проживав у ній разом зі своєю сім'єю: дружиною ОСОБА_4, 1961 року народження, донькою ОСОБА_5, 1987 року народження, мамою дружини - ОСОБА_6, 1942 року народження, і ОСОБА_7, 1939 року народження, який, згідно свідоцтва про смерть, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8,45).

Особовий рахунок по квартирі оформлений на ОСОБА_6, яка з 03 березня 2000 року виписана із квартири, у зв'язку з отриманням іншого житлового приміщення (а.с.5,7,8).

ОСОБА_5 у серпні 2003 року була знята з реєстраційного обліку за вказаною адресою у зв'язку з виїздом на навчання до іншої місцевості.

Після смерті дружини відповідача ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2, в квартирі залишився проживати ОСОБА_8. (а.с.43).

Відповідач не має іншого житла на праві власності та з 2010 року перебуває на обліку на отримання житла за місцем роботи у Миколаївському обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, де працює лікарем виїзної бригади.

В обґрунтування заперечень проти позову, ОСОБА_8. стверджував, що він не втрачав зв'язок з квартирою, в якій знаходяться його особисті речі і майно. Здійснював оплату за комунальні послуги по утриманню квартири. Але не міг проживати у ній та вимушений був наймати інше житло, оскільки вказана квартира перебувала у аварійному стані й становила загрозу для життя і здоров'я його сім'ї. При цьому, з цього приваду він неодноразово звертався до компетентних органів, але до теперішнього часу питання щодо ремонту житла залишилось не вирішеним.

На підтвердження зазначеного, відповідач надав до суду технічний висновок, виготовлений у 1992 році Миколаївським колективним проектно - виробничим підприємством РППО «Укржилбудпроект», згідно якого будинок у якому знаходиться спірна квартира, знаходився у аварійному стані та потребував тимчасового зупинення його експлуатації. Також, комісією було встановлено, що у квартирі відповідача дерев'яні конструкції перекриття були теж у аварійному стані та на час огляду кімнати, існувала загроза їх обвалу.

Окрім того, відповідач вказував на те, що саме перебування будинку у аварійному стані було підставою для взяття на квартирний облік матері його дружини ОСОБА_6 та вказане підтверджується списками робітників заводу взятих на квартирний облік за 1993 - 1994 роки (а.с.69).

Однак, в порушення вимог ст.ст.58 - 60 ЦПК України, позивачем не надано суду жодного доказу на спростовування доводів відповідача.

Крім того, позивачем взагалі не надано достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач починаючи з 1999 року не проживав в спірному жилому приміщенні без поважних причин. Хоча в даному випадку, це є його обов'язком.

Визнаючи ж ОСОБА_8. таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, суд першої інстанції за основу взяв наданий позивачем акт про не проживання від 22 серпня 2012 року, згідно якого відповідач не проживав в квартирі з 1999 року (а.с.4).

На думку колегії суддів, зазначений документ не є належним доказом по справі, оскільки взагалі не містить причин не проживання ОСОБА_8. в спірному приміщенні. Сам факт не проживання відповідача у зазначеній квартирі не є підставою для визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки відповідно до правил ст.71 ЖК України, підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є не проживання понад шість місяців в житловому приміщенні без поважних причин.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок місцевого суду про не проживання ОСОБА_8. у спірній квартирі з 1999 року без поважних причин не є переконливим, оскільки не відповідає у повній мірі матеріалам справи і не підтверджений належними доказами.

Будь - яких інших доказів на підтвердження не проживання відповідача у спірній квартирі без поважних причин, позивачем не надано.

Отже, оскільки вичерпного переліку поважних причин не проживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, в зв'язку з чим вищезазначене питання повинно вирішуватися судом у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач не проживав у квартирі з поважних причин, не втрачав зв'язок зі спірною квартирою, а тому він має право користування вищевказаною квартирою.

Оскільки місцевий суд був іншої думки і задовольнив позовні вимоги Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, то зазначений висновок слід привести в дію рішенням апеляційної інстанції.

За такого, рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 квітня 2013 року відповідно до вимог п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову Виконавчого комітету Миколаївської міської ради за його недоведеністю.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_8 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: